Купив Дурень на базарі Правду. Вдало купив, нічого не скажеш. Дав за неї три дурних питання, та ще два стусани решти отримав — і пішов. Але легко сказати — пішов! Із Правдою ходити — не так-то просто. Хто пробував, той…
Невже у мене виросли гриби, Адже я їх ніколи не садила? Чи то їх птахи занесли сюди, Чи ще яка прибила вітром сила? А що за вид — ніяк не доберу, Хоча гриби в лісах я змалечку збирала. Беру один,…
Раїса Володимирівна Обшарська, 1964 р.н. – педагог із 28-річним стажем. Упродовж 14 років очолює дошкільний навчальний закладом № 1 м. Чорткова Тернопільської обл. Позаштатний кореспондент Чортківського районного радіомовлення, член Національної спілки журналістів України. Автор 11 книг прози і поезії. Я…
Ранок. Гори й високе небо. Осіння прохолодна сутінь ще огортає все навколо. А по стежинці, яка круто підіймається вгору, поволі йде хлопчик. Ще кілька кроків — і відкриється перевал. Але хлопчина чомусь розвертається і чимдуж біжить назад. Захеканий і розчервонілий,…
У старого батька Орла був син одинак і звали його Орлик. Виросло вже те Орля, у пір'я вбралося, прийшов час на власний хліб переходити. От батько йому і каже: — Сину, летимо в поле за їжею. Я навчу тебе самостійності.…
Одного разу, восени, Людська Душа зустрілася із Болем. Він був схожий на старенького згорбленого дідуся, який ледь перебирав ногами, одягнений у лахміття і мав великого горба на спині. З ним він, власне, і народився. — Тобі чого? — запитала Душа.…
Вітрина в кондитерському відділі ловила на собі голодні погляди відвідувачів. Поруч з яскравими, різнобарвними тістечками стояв припудрений Кексик. Озирнувшись довкола, він побачив напрочуд гарненьку сусідку — Тістечко з шоколадною квіткою. Набравшись сміливості, Кексик спробував зав’язати з нею розмову. Кексик. Доброго ранку,…
Ірина Курченко Прийми подяку, любий Боже, За те, що дав мені родину, Коли життєва доля схожа Була на скошену билину. Коли серденько полохливе Не знало, що ж то буде завтра. Твої долоні милостиві Подарували маму й тата. Спасибі, Отче, за…
«Як же це складно — пробиратися крізь товщу чорного ґрунту на білий світ! — бідкалося мале зерня. — Коли вже? Ну коли вже я зможу розправити свої пелюстки й піднятися на повен зріст? А то все навприсядки та навприсядки… Та…
Узимку темніє рано. Я сиджу у своїй кімнаті. Напівтемно й затишно. Чутно, як на вулиці, у сусідньому дворі, співають колядники. Певно й до нас зараз зайдуть… А бабуся вже давно примостилася в сінях, чекаючи на співочі вертепи. Я нишком визираю…