Вітрина в кондитерському відділі ловила на собі голодні погляди відвідувачів. Поруч з яскравими, різнобарвними тістечками стояв припудрений Кексик. Озирнувшись довкола, він побачив напрочуд гарненьку сусідку — Тістечко з шоколадною квіткою. Набравшись сміливості, Кексик спробував зав’язати з нею розмову.
Кексик. Доброго ранку, красуне…
Тістечко з шоколадною квіткою. Доброго ранку, Кексику!
Кексик. У Вас дуже смачний вигляд.
Тістечко з шоколадною квіткою. Дякую, у Вас також!
Кексик. Думаю, що скоро нас придбають і поставлять на святковий стіл у гарній кімнаті. Потім прийдуть гості й будуть дивуватися, скуштувавши, які ми смачненькі.
Тістечко з шоколадною квіткою. Так, так, можливо…
«Ось і перший покупець. Кого ж із нас він вибере?» — затамувавши подих, подумав Кексик, коли поважний вусатий чоловік зупинився перед вітриною і дістав свого гаманця.
Вусатий чоловік. Добрий день. Запакуйте мені, будь ласка, е-е… тістечко з шоколадною квіткою.
Кексик тихенько зітхнув і подумав: «Нічого страшного не сталось, просто, можливо, вусаті чоловіки не люблять кексики…». На вітрині ще залишалось багато солодощів, і Кексик вирішив поговорити з сусідкою зліва. Нею виявилась надзвичайно поважна Ромова бабка.
Кексик. Добрий день, Ромова бабко, як настрій?
Ромова бабка. Добрий день, Кексику, чудово!
Кексик. Щось мало сьогодні покупців у нашому відділі… Завтра ми вже не будемо такими смачними…
Ромова бабка. Я не турбуюсь про завтрашній день, тому що в моє тісто додали олію і я не черствію три дні.
Кексик. Я теж зроблений з якісних продуктів і смачний!
Раптом до вітрини підбігла маленька дівчинка й закричала.
Дівчинка. Мамо, мамусю, купи мені кексика!
Кексик (подумки). Ось воно — справжнє щастя. Нарешті Мене оцінили, Мене побачили і Я, звичайно ж, сподобався!
Мама дівчинки. Добрий день, покажіть нам, будь ласка, ближче ось цього кексика.
Мама дівчинки взяла кексика, покрутила в руках, понюхала, зморщилась…
Мама дівчинки. Ні, ми не будемо його купувати, дайте нам, будь ласка,.. ромову бабку.
Кексик мало не заплакав… Так стало шкода себе й заздрісно… Його незграбно поставили на іншу поличку, яку погано видно з іншого боку вітрини, і він ледь не випав з рук продавця. До того ж він уже став не таким гарним, тому що цукрова пудра майже обсипалась. Поруч стояли дві Корзинки з поламаними краями…
Кексик. Привіт, Корзинки. Чому невеселі?
Корзинки. Нас хотіли придбати, але передумали…
Кексик. І в мене та ж історія… Я сподобався! Мене майже купили, але раптом… понюхали і… передумали… Не знаю, чому…
Корзинки. Від тебе тхне рибою, ось чому!
Кексик. Рибою? Не розумію… Цієї ночі мене пекли, тісто було чудовим. Правда, потім воно випадково впало на підлогу, але його швиденько підняли, додали родзинки та спекли. Тоді припудрили, і я виглядав дуже привабливо. А-а, пригадую… Біля мене поклали ненадовго розморожувати рибу, але я з нею навіть не розмовляв… Я і не думав, що можу потім пахнути рибою… Я тільки був поруч і не міг уявити, що вона на мене якось погано вплине. А виявляється, що вона зіпсувала мені життя… Який жах! І найгірше те, що я змінити вже нічого не можу… Я нікому вже не потрібний…
Корзинки. А нас неохайно поставили в коробку й відламались краї…
Кексик. Шкода…
До вітрини повільно підійшла бабуся з паличкою. Довго стояла, милуючись гарними тістечками, потім довго діставала гаманця… Кексик безнадійно дивився на неї і раптом почув
Бабуся. Добрий вечір, пані, чи є у Вас щось дешеве з солодощів?
Продавець. Так, є кекс.
Почувши своє ім’я, наш Кексик глянув на бабусю і… покірно опинився у її корзині. Через деякий час його поклали на стіл. Не було святкового столу, гостей,.. лише чашка з чаєм і бабуся. «Ну от і добре, — подумав засмучений Кексик, — мене ж купили й зараз скуштують, похвалять, і все буде добре».
Відкусила бабуся від кексика шматочок і скрикнула.
Бабуся. Ой, що це таке тверде всередині! Камінець! Як він міг потрапити до кексу? Він по підлозі валявся, чи що? І щосили жбурнула кексика до смітника.
Лежить Кексик у смітнику, плаче і думає: «Чому ж так сталось? Я ж — кексик. Призначений для того, щоб приносити людям радість, бути корисним для них. І спочатку все було добре, мене спекли з найкращих продуктів. Потім я впав на підлогу… Тепер зрозуміло, звідки в мені камінчик. Дивно, що я його не відчував, лише милувався собою та мріяв про гарний стіл та гостей… Потім риба… Мені здавалось, що вона на мене ніяк не вплине… Моє життя пройшло зовсім не так, як я мріяв, не так, як я міг би прожити… Дуже шкода… Якби я міг, я б сказав до свіжих кексиків: «Бережіть себе від впливу. Ми створені кексиками й повинні відповідати своєму призначенню, і тоді нас неодмінно похвалять».
© Лариса Вісєлєва