Для того щоб наша країна могла гідно увійти до світового співтовариства, необхідно збудувати в Україні правову демократичну державу, а для цього важливо виховувати молоде покоління на християнських моральних принципах, на яких базуються загальнолюдські цінності й на яких виховано багато цивілізованих країн Європи та світу.
Ще в перші роки незалежної України Міністерство освіти і науки внесло зміни й дало рекомендації до Програми з української літератури у 5-11 класах (журнал «Дивослово» № 8, 1998). Зокрема, нововведення стосуються творів, пов’язаних із біблійною тематикою, яка є джерелом духовних цінностей.
Починаючи з теми «Літописна література», у програмі пропонується для ознайомлення біблійна історія про потоп та Вавилонську вежу, а також історія про учня Ісуса Христа апостола Андрія. У процесі вивчення творчості Т. Шевченка до програми включено «Псалми Давидові», мистецьки переспівані Кобзарем. Вивчаючи байки Сковороди, приповістки Соломона порівнюють із афоризмами філософа, а аналізуючи повість Квітки-Основ’яненка «Маруся» вони (приповістки) зіставляють з авторськими роздумами.
У процесі вивчення багатьох тем з української літератури рекомендовано посилатися на християнські цінності Нового Завіту. В учителя мимоволі виникає запитання, чому так часто письменник про потреби дня пише в біблійній інтерпретації, чи навпаки, біблійні історії зодягає в сучасність? Чим приваблює митців ця древня, як світ, і завжди актуальна Книга? Чому саме Біблія здійснила величезний вплив на духовний розвиток цивілізації? Саме вона, Книга книг, настільки заполонила мистецтво, що багато шедеврів можна зрозуміти, лише ознайомившись з біблійними сюжетами, відчувши емоційний стан, у якому перебували митці під впливом Біблії…
Насамперед, Святе Письмо — це невичерпне джерело тематики, що сприяє розкриттю творчої фантазії. Біблія вражає насиченістю думки при зумисному малослів’ї, тобто витримується один із принципів красномовства, який передбачає глибоку думку за мінімальної кількості слів. Дивує ця Книга і влучністю та живучістю висловів, адже вона породила безліч фразеологізмів, якими ми користуємося, не завжди усвідомлюючи їх походження.
Учитель-словесник має можливість користуватися цим неоціненним багатством на уроках літератури, адже Біблія з її християнськими цінностями наклала відбиток (явно чи приховано) майже на кожен художній твір.
Зважаючи на те, що в курсі української літератури в 5-11 класах Біблія проходить через велику частину програмового матеріалу, учитель несе особливу відповідальність за те, щоб доносити до учнів не лише цінність, глибину й силу християнського вчення, але й прищеплювати найкращі якості характеру: любов і милосердя, уміння розрізняти добро і зло, бути справедливим і добрим, мудрим і розважливим.
Найблагодатнішим програмовим матеріалом української літератури, через який проходить Біблія і струменить християнська мораль, є твори, написані до XX ст. Починаючи з літописного оповідання «Повість минулих літ» (уже в цьому творі ми бачимо посилання на Біблію), ідеї християнства з його позитивним виховним впливом віддзеркалюються у творчості Івана Вишенського, Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького, Івана Франка та ін.
Вивчаючи в 9-му класі полемічну літературу, яскравим представником якої є Іван Вишенський, учитель має можливість донести до учнів думку про те, як Біблія упродовж віків благотворно сприяла духовному життю українського народу, розквіту його культури й розвитку літератури. Сотні цитат зі Святого Письма зустрічаємо у творах І. Вишенського. Прагнучи навернути людей до Бога, Вишенський використовує біблійне пророцтво, у якому Господь звертається до непокірного народу: «До тебе, земле Лядська, з плачем голосом Ісаїним мовлю…». Вивчаючи «Послання до єпископів», учителю важливо звернути увагу учнів на слова, у яких полеміст проголошує ідею рівності всіх людей, мотивуючи її тим, що всі походять з одного пороху земного, з якого Бог створив Адама. Прoповідуючи громадянську рівність, письменник наводить перший вірш Псалма 133: «Оце як добре та гарне яке, — щоб жити братам однокупно!»
Вивчаючи життя і творчість Г. Сковороди, учитель найперше акцентує увагу на тому, що самим своїм життям Григорій Савич наслідував величний приклад учителя й основоположника християнства Ісуса Христа. З біблійними історіями, образами та жанрами він був добре обізнаний, бо книга Біблія була постійною супутницею його мандрів. Ось як про це пише М. Грушевський: «…пішки ходив від села до села, від двору до двору, в товаристві пса, не маючи іншого добра, крім кількох книг — між ними гебрайської Біблії, з котрою ніколи не розлучався»[1].
Його учень і товариш М. Ковалинський також підтверджує думку про захоплення свого вчителя Біблією. «Він уложив духовні концерти, положивши на музику деякі псалми, а також стихи, що співаються під час літургії, їх музика повна гармонії, простої, але поважної». Життя поета-мандрівника, християнина цілком відповідає словам Євангелія: «Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться» (Мт. 6:34). Поет-філософ зумів практично втілити в життя заповіді Нагірної проповіді Ісуса Христа: «Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають» (Мт. 6:19).
Щоб учні глибше прониклися цінностями християнського світогляду Г. Сковороди, запропонуйте дискусію на тему: «Хочеш бути вільним, стань сам собі рабом» («Вдячний Еродій» Г. Сковороди).
Запитання до дискусії
- У цих словах абсурд чи мудрість?
- У чому полягала свобода Сковороди?
- Чи вільні ми?
- Чий ти раб сьогодні?
- Що легше: коритися собі чи комусь?
- Як стати самому собі рабом?
Прищеплення християнських цінностей учням відбувається природно, коли вчитель розповідає про творчий і життєвий шлях Григорія Квітки-Основ’яненка, який був не тільки послідовником християнсько-просвітительських ідей Г. Сковороди, але й щирим християнином, який змалку замислювався над сенсом буття, дошукувався істини, а отже, — Бога. У нього «ніколи не виходив із голови той дух, що затяг був його в монастир» (М. Драгоманов). У дусі християнської моралі написана повість «Маруся», у якій струменить думка про те, що за все потрібно дякувати Богові. Отець Небесний знає, що для нас краще і що на користь, треба лише підкоритися Божій волі. «Усякий отець старається навчати дітей усякому доброму, а неслухняних по-батьківськи повчить та по-батьківськи пожалує. Недурно сказано: ледача та дитина, которої батько не вчив! Се ж люди так з своїми дітьми роблять, а то Отець Небесний, що милосердю Його і міри нема!»[2].
З метою виявлення в учнів особистих міркувань про щастя, запропонуйте дискусію на тему: «Як уявляли щастя герої повісті “Маруся”»?, « У чому вбачає щастя сучасне покоління?».
Свою позицію щодо норм поведінки та моралі письменник Іван Котляревський детально змальовує в окремих образах п’єси «Наталка-Полтавка». На думку М. Грушевського, ця п’єса — твір високоморальний, головними мотивами якого є прагнення до миру, злагоди, добра. Історик вважає, що кінцевий хор опери «зложений цілком згідно з моральною наукою Сковороди»:
Коли хочеш буть щасливим,
То на Бога полагайся,
Перенось все терпеливо
І на бідних оглядайся.
З метою виховання в учнів християнських уявлень про щасливу сім’ю, учитель пропонує взяти участь в інтерактивному обговоренні фінальної пісні опери «Наталка-Полтавка» на слова Г. Сковороди:
Де згода в сімействі, де мир, тишина,
Щасливі там люди, блаженна сторона.
Їх Бог благословляє,
Добро їм посилає
І з ними живе.
Велику духовну цінність для школярів становить і особистість такого письменника, перекладача Біблії і щирого християнина, як Пантелеймон Куліш. Як справедливо зазначив Юрій Шерех, Пантелеймон Куліш — «…це обдарована особа, неповторна і трагічна… Прагнучи вивести українську націю з її духовного занепаду, він зумів поєднати свій інтелект з практичною діяльністю…». Як патріот свого народу, він бажає, щоб українська мова побутувала в усіх сферах життя, включаючи й релігійні відправи. Дбаючи, щоб служба Божа в Україні правилася українською мовою, він ставить на меті здійснити повний переклад Біблії.
Тривалий час в Україні біблійне слово звучало лише церковно-слов’янською мовою і переклад Святого Письма українською не заохочувала ні церква, ні царська влада. Зрозуміло, що українська мова не могла посісти належного місця серед мов цивілізованих народів, поки нею не зазвучали шедеври світового письменства, а найголовніше — Біблія.
Потрібен був великий талант і громадянська мужність П. Куліша, щоб розпочати цю справу. З 1860 по 1865 рр. він працював разом із відомим ученим Іваном Пулюєм над перекладом та редагуванням Біблії. На початку 70-х рр. у Відні та Лондоні з’являються П’ять книг Мойсея, віршований переклад Псалтиря та Книга Йова, потім — чотири Євангелія. У Святому Письмі письменник убачав витоки всього, що є кращого в людині.
Куліш розумів, що майбутнє України залежить багато в чому від дітей, молодого покоління. І тому, укладаючи «Українську граматику», підходить до цієї справи із засад духовного виховання. Тексти для читання бере з Книги Псалмів. На цій особливості наголошує Т. Шевченко в «Щоденнику»: «Як чудово, розумно й благородно складено цей зовсім новий буквар. Дай, Боже, щоб він прищепився в нашім біднім народі. Перший вільний промінь світла, спроможний проникнути в невольничу голову».
Своє призначення українця й письменника Куліш убачає в тому, щоб піднести всю українську націю, вивести її з духовного занепаду й виховати для неї громадян. Наріжним каменем світогляду письменника-хуторянина була Біблія, він свято вірив у її цінності й принципи.
Після вивчення біографії П. Куліша учням пропонується зіставити окремі біблійні книги в перекладі П. Куліша й І. Огієнка, щоб вони могли провести спостереження над лексикою, побудовою речень, виразністю думки. Також завжди дуже цінною з погляду християнської моралі є робота учнів над Приповістями Соломона в різних перекладах.
Вивчаючи роман П. Куліша «Чорна рада», слід акцентувати увагу учнів на тому, що Святе Письмо та християнські принципи життя письменника по-особливому вплинули на його ставлення до історичних подій та героїв роману. Куліш не приймав будь-якого насильства, засуджував кровопролиття, застерігав від бездумної цивілізації, проповідував вільний розвиток людини в її органічній єдності з природою, засуджуючи такі людські вади, як лінощі, глупоту, пихатість.
Прагнучи вдосконалити світ загалом і людину зокрема, письменник великі надії покладав на Слово Боже. Тому в його творах часто зустрічаються біблійні думки, образи, цитати. Іноді письменник синтезує морально-етичне, побутове та біблійно-філософське начала на історичному ґрунті, що по-особливому простежується в романі «Чорна рада».
Устами священика-полковника Шрама та Божого чоловіка письменник проголошує близькі йому християнські погляди. Паволоцький полковник Шрам, мудрий і розважливий, щирий патріот України, часто свої слова та думки супроводжує біблійними висловами. У важкі хвилини нерозуміння і чвар, внутрішньої тривоги та неспокою йому згадуються слова псалма: «Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога…» (Пс. 42:5).
Через Божого чоловіка в романі автор втілює своє розуміння ідеалу письменника як людини, призначеної згори для вдосконалення світу. Кобзар Куліша прагне торкнутися найпотаємніших куточків людської душі: «Співаючи пісню, од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить». Та й сам кобзар, незважаючи на фізичну ваду, вважає себе щасливим, блаженним: «Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть» (Мт. 5:7). Темний на очі, він звертає свою внутрішню силу до людських сердець: «Так співай, щоб чоловік на добре, а не на зле почувся!»
Благодатним матеріалом для виховання в учнів найкращих якостей моральності є вивчення прислів’їв та приказок. Учені вважають, що загадки, прислів’я та приказки — це один із найдавніших жанрів усної народної творчості. Вживаючи їх у нашому повсякденному мовленні, торкаємося глибин нашої історії, уявлень і поглядів на світ і людину, на ті цінності, якими жили наші пращури.
У біблійній Книзі Приповістей міститься чимало мудрих висловлювань щодо важливості праці, справедливості, сімейного життя та взаємин між людьми, поведінки в різних ситуаціях, а також поради щодо багатьох соціальних питань. Ось деякі з них:
«Не стримуй добра потребуючому, коли в силі твоєї руки це вчинити, не кажи своїм ближнім: “Іди, і знову прийди, а взавтра я дам, коли маєш з собою”» (Пр. 3:27-28).
«Іди до мурашки, лінюху, поглянь на дороги її й помудрій: нема в неї володаря, ані урядника, ані правителя; вона заготовлює літом свій хліб, збирає в жнива свою їжу. Аж доки, лінюху, ти будеш вилежуватись, коли ти зо сну свого встанеш?» (Пр. 6:6-9).
«Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся» (Пр. 3:5).
«Хто любить навчання, той любить пізнання» (Пр. 12:1).
Мудрість життєва набувається з роками завдяки досвіду, а мудрість Божа — через сприйняття біблійних істин та дотримання їх. У Біблії написано: «А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і буде вона йому дана» (Як. 1:5).
Отже, Біблія — це глибока криниця знань, яка завжди стане в пригоді на життєвому шляху. Лише навчаючи дітей Слова Божого, формуючи їхній світогляд на християнських цінностях, можна виростити гідне покоління українців, яке здолає всі негаразди й житиме в суспільстві, про яке мріємо.
Галина Шостенко
[1] Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. – К.: Освіта, 1992. – С. 121.
[2] Квітка-Основ’яненко Г. Маруся. Вибрані твори. – К.: Веселка, 1975.