Можемо пізнати цю мудрість на живому прикладі Мудрості Усмішки Матері Терези.
Як нам усміхатися людям, які потребують нашої усмішки?
Так само, як Мати Тереза.
Як усміхнулася б вона голодному, якого слід нагодувати?
Як Ісусові Христу.
Як усміхнулася б вона прагнучому, якого слід напоїти?
Як Ісусові Христу.
Як усміхнулася б вона бездомному, якого слід прихистити?
Як Ісусові Христу.
Як вона усміхнулася б самотньому і забутому?
Як Ісусові Христу.
А небажаному? Лепровраженому? Душевнохворому? Зустрічному? Заґратованому? Сліпому? Невіруючому? Як би вона усміхнулася повії, яку треба врятувати і прилаштувати в житті? А людині із зачерствілим серцем? Жадібному на золото? А тому, хто насолоджується владою? Як би вона усміхнулася Самому Ісусові Христу?
Мати Тереза усміхнулася б кожному так само, як Ісусові Христу. У цьому особлива Мудрість Усмішки.
Кожну людину, кожне явище життя Мати Тереза сприймала як Самого Ісуса Христа. Вона рятувала людей від чуми, від бід, простягала руку допомоги потопаючим у пороках людських, усміхаючись їм Усмішкою Подвигу, Усмішкою Відданості, Усмішкою Співчуття, Усмішкою Самопожертви, Усмішкою Віри, Надії, Любові, Світла і взагалі Усмішкою Самого Ісуса Христа.
А як усміхнулася б вона мені, простому вчителю школи? Як вона могла б усміхнутися, якщо не було у неї іншої усмішки, крім усмішки Ісуса Христа!
Я приймаю цю Усмішку з побожністю, і моє серце наповнюється енергією Творця. Я пишаюся тим, що я – учитель; приймаю цю Усмішку і поспішаю до дітей. Вони сьогодні понад усе потребують усмішки свого учителя.
І усміхнусь я їм Усмішкою Ісуса Христа.
Шалва Амонашвілі
Від Юношевої Е. А.
Когда среди авторов христианского журнала я увидела имя и фамилию Шалва Амонашвили, я не удержалась и первой прочитала именно его статью. Мне, как учителю, очень важна позиция опытного педагога.
Очень приятно было осознавать, что сердце великого педагога наполнено энергией Творца. Я, как и Шалва Амонашвили, горжусь тем, что – учитель, спешу к детям.
Мне бы хотелось каждый день входить в класс с улыбкой. К сожалению, у меня это не всегда получается. Дарить улыбку детям – это ли самое большое счастье? Детей чужих не бывает. Хотелось бы почаще улыбаться не только на работе, но и в собственных семьях, собственным детям.