Олена Ніньовська народилася 1974 р. в Києві. В 1999 р. закінчила теологічний факультет Донецького християнського уні-верситету, бакалавр теології. В 2002 р. у Національному університеті «Острозька академія» здобула ступінь магістра релігієзнавства. З 1999 по 2008 рр. працювала в МГО «Надія – людям» у рамках проекту «Християнська етика». Автор підручників, методичних розробок та дидактичних матеріалів з християнської етики.
– Олено, я знаю, що твоє життєве кредо звучить: «Я готова робити все, що допоможе вчителю нести біблійні істини дітям». На твою думку, це так важливо – нести біблійні істини дітям?
– Так, це дуже важливо. Ці істини допоможуть дитині будувати своє життя, коли вона закінчить школу. Поки дитина в школі, її життя «будують» батьки, вчителі, і вони ведуть її за собою, а коли дитина вийде зі школи – їй доведеться самій закладати цеглинки в будову свого життя, і з часом уже вона поведе за собою інших. Без надійного фундаменту, а я вбачаю його у біблійних цінностях, складно вибудувати щось довговічне. Під впливом біблійних істин сформується характер дитини і спосіб її життя. Біблійні цінності – це мірило для вибору, це альтернатива цінностям, які щодня пропагує нам аудіо- і відеопродукція. Тому я і намагалася зробити все можливе, щоб хоч якось допомогти вчителю у його роботі з дітьми, яку він веде з біблійної перспективи. Я бачила, що в мене немає можливості нести Слово багатьом учням, а таким чином, допомагаючи іншим учителям, я могла бути причетною до цієї важливої справи.
– Чи вдалося тобі реалізувати своє бажання?
– Певною мірою, так. Хоча не можу сказати, що використала всі можливості.
– Хто з твоїх учителів мав особливий вплив на тебе?
– Найперше хочу сказати, що саме через учителя я прийшла до Господа. Наша вчителька, умовно кажучи, взяла учнів нашого класу за руку (сама будучи атеїсткою) і привела до Бога. Зараз поясню як це відбулося. Одного дня наш класний керівник відмінила свої уроки і повела нас у кінотеатр подивитися історичний художній фільм «Ісус». Мене глибоко вразила особистість Ісуса Христа, Його Божественність і милосердя до людей. Я ніколи раніше про це не думала. А тоді мене душили сльози. По закінченні фільму пропонувалася молитва покаяння, якою я помолилася, і вже з темряви кінотеатру (і зі своєї внутрішньої «темряви») на світло я вийшла іншою людиною. Я відчула, що щось відбулося в моїй душі. Це був лише початок мого християнського життя і справжніх змін, внутрішніх і «зовнішніх». До цього дня ні в сім’ї, ні в моєму оточенні я не чула навіть слова «Бог», не кажучи вже про ім’я Ісус або про Біблію чи Євангеліє. Отже, саме вчителька, хоча вона і не мала цього на меті, привела мене до Ісуса Христа.
По-друге, були вчителі, які вплинули на мене своїм характером, своєю особистістю, своїми інтересами. Я дуже любила деяких учителів. Одна вчителька мала живий, веселий характер, вона була життєрадісною та емоційною, і це дуже приваблювало мене. Інша дала нам чудові знання з предмета, і я любила її за це, хоча їй і не дуже вдавалося «приятелювати» з нами, учнями. Але особливо вплинула на мене вчителька, яка виявляла до мене прихильність, і яка, мені здавалось, була впевненою в деяких моїх здібностях. І було таке враження, що вона не сумнівалася в цьому, чого не скажеш про мене. Ця вчителька вплинула на моє майбутнє життя своєю вірою в мене. Я переконана, що люди освіти – викладачі вузів та шкіл мають великий вплив на своїх студентів, учнів. І це відповідально, оскільки вплив може бути різним, учитель може «надломити» учня, а може допомогти йому «розквітнути». Для цього Бог наділив їх певними здібностями, знаннями і, найголовніше, покликав до цієї авторитетної та впливової професії.
– Розкажи, будь ласка, про свою роботу у проекті «Християнська етика»? Як усе починалося?
– Долучитися до цієї справи мене запросили керівники Міжнародної громадської організації «Надія – людям» у 1999 році. Вони запропонували мені взяти участь в освітньому проекті, зокрема зайнятися розробкою біблійних уроків для школярів. На той час я закінчувала трирічне навчання у Донецькому християнському університеті за спеціальністю «богослов’я». Як я зраділа, що зможу зайнятися такою цікавою справою! Я завжди мріяла, щоб якимось чином допомагати підліткам на переломному етапі їхнього життя. Раділа і з того, що буду не одна, а в «команді» зі ще однією студенткою Ольгою Новіковою. Коли ми приїхали до Рівного влітку 1999 р., перед нами було завдання – скласти програму та уроки для школярів, які б знайомили з Біблією та основами християнства, і назвали ми цю програму «Християнська етика». Нам підказали, з якими педагогами ми можемо познайомитися та порадитися. Ми з Олею почали складати уроки і в декількох школах на класних годинах викладали їх. На той час уроки християнської етики вже декілька років викладалися у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, і де-не-де, майже «таємно» або за ініціативи вчителів-ентузіастів, у Рівненській області. Через рік, у 2000 році, в школах Рівненської області офіційно було введено предмет християнська етика, і це можна вважати початком більш «широкого» викладання.
Дуже великий внесок у поширенні християнської етики зробив НУ «Острозька академія», в тому числі через підготовку вчителів християнської етики.
У 2003 р. я навіть мала честь працювати в робочій групі, яка складалася з педагогів і представників декількох церков, що свої засідання проводила у Києві. Ця група займалася розробкою програми з християнської етики для подачі у Міністерство освіти та науки.
– Саме тоді ти почала навчатися в Острозькій академії?
– Так.
– І знову як першопрохідник. Адже це був перший, можна сказати, експериментальний набір студентів на факультет релігієзнавства, який тоді ще навіть так не називався (акредитація нової спеціальності відбулася згодом). Що тобі дало це навчання?
– Насамперед, я познайомилася і здружилася з багатьма педагогами. Крім знань університетських, я змогла перейняти досвід інших педагогів, моїх однокурсників, які викладали християнську етику, і відчути, що ми – разом, що є ті, хто «живе», хто горить цією справою і робить все, щоб християнську етику підняти на належний їй щабель. Навіть після закінчення навчання ми ще збиралися за ініціативи В. М. Жуковського, на той час проректора Острозької академії, та займалися доопрацюванням програми з християнської етики для 1-11 класів, а потім розробкою посібника для вчителя та підручника для учнів 5 класу.
– Розкажи, будь ласка, про роботу над підручником «Уроки християнської етики для підлітків». Якими ти бачила дітей, для яких його писала? Як би ти хотіла, щоб він на них вплинув?
– Перед моїми очима були молоді люди 15-17 років. Це той вік, у якому щиро шукають та прагнуть правди: «Хто я і куди маю йти, де моє місце в соціумі?» Це люди з гострим почуттям справедливості, в душах цих молодих людей може приховуватися сум’яття від того вибору, що на них вже чекає. Це люди, які готові «грати по-чесному», тобто правдиві докази і думки вони не назвуть неправдивими, хоча, можливо, й не приймуть їх для себе, тобто таких людей можна переконати, якщо твої аргументи «переможуть». Це люди, що стоять на роздоріжжі, і тому вони є досить відкритими для дискусії та готові до змін у своєму світогляді, до перегляду своїх цінностей. Хоча часом душа молодої людини може наче «спати», бути закритою, і тоді її треба просто «розбурхати». Ось цю мету я і ставила перед собою, коли писала уроки. Пробудити мислення підлітків, спонукати їх до пошуку правди, пошуку відповідей на складні, але важливі життєві питання. І мені також хотілося, щоб робили вони це разом, у групі, і таким чином училися доброму, творчому та плідному спілкуванню.
– Ти спілкувалася з багатьма вчителями. З якими найбільшими проб-лемами стикаються вчителі і що приносить їм найбільшу радість?
– Якщо говорити про вчителів християнської етики, то проблем у них немало. По-перше, вчитель християнської етики може бути єдиним учителем з цього предмета на всю школу. В ролі «білої ворони» незавжди приємно, а то і досить складно бути. По-друге, урок християнської етики не вважається важливим і на нього виділяють «непрести-жний», незручний час – в кінці дня, нульові уроки. Також у більшості шкіл цей предмет є факультативним, тобто учні можуть не приходити на урок. А ще вчитель має зібрати заяви батьків, і це займає час і «нерви». Ще великою проблемою є мала кількість програм та підручників з християнської етики. Немає зошитів для учнів. Велика проблема з наочністю. Але всі проблеми здаються незначними, коли вчитель бачить радісні і зацікавлені очі дітей. Діти люблять урок християнської етики та чекають на нього. Діти змінюються. І це приносить учителям найбільшу радість.
Розмовляла Надія Доля