«Нести Слово Боже — ось наша мета, щоб кожний учитель був учнем Христа!»

Не мислю свого життя без поезії

Ще 2009‑го року в часописі «Слово вчителю» було надруковано вірш Лариси Козинюк «Учителям». І лише через 10 років нам вдалося зустрітися з його авторкою. Відразу ж після спілкування з цією надзвичайно талановитою, духовно багатою, світлою особистістю захотілося познайомити з нею наших читачів.
Отож — Лариса Козинюк, уродженка Вінничини, випускниця Вінницького державного педагогічного університету, авторка п’яти поетичних збірок («Тональність… я мажор», «Різдвяний гостинець», «Я обираю мир», «Свет, которому быть» і «Раздели со Мной вечерю»), голова Вінницького обласного осередку Спілки християнських письменників України, ведуча духовно-просвітницької телепередачі «Твоє життя».

— Пані Ларисо, розкажіть, будь ласка, хто ви за фахом, коли почали писати вірші й чому обрали саме християнську тематику?
— Професію вчителя я обирала за покликом серця. Ще з дитячих літ любила пізнавати щось нове, навчалась на відмінно. Гарний приклад шкільних наставників надихав спробувати і свої сили в учительській справі. Вступивши після дев’ятирічки до педагогічного училища, познайомилася з новою когортою викладачів, які допомогли утвердитися в моєму рішенні стати вчителем початкових класів.
Однак на третьому році навчання, в сімнадцятирічному віці, несподівано, після пророчого сну, в мені відкрився талант до написання віршів. Життя набуло нових барв, відкрилися цікаві перспективи: я почала відвідувати літературні студії, презентації книг, творчі виставки — все це переконало мене в тому, що далі я не мислю свого життя без поезії. На той час у країні вирували 90‑ті, змінювалася влада, державний устрій, тривала криза…
Та попри всі економічні та політичні негаразди в містах і селах розпочалися євангелізації. В ту щасливу «золоту молодь» спасенних Господом потрапила і я: це був 1997 рік, мені було 20 років, я працювала вчителем англійської мови у двох сільських школах і навчалась заочно в педагогічному університеті. Діти одразу помітили зміни в поведінці вчительки, часто під час уроків ставили запитання, які стосувалися не предмета викладання, а віри в Бога. Як приємно констатувати, що кілька найдопитливіших учнів довірили свої долі Богові й сьогодні є посвяченими християнами.
Одразу після покаяння Господь надихнув мене писати вір­ші виключно християнського змісту. Я твердо переконана, що кожний митець-християнин повинен бути місіонером, проповідувати світу звістку про спасіння в Ісусі Христі, указувати людям на шлях до спасіння, закликати їх своєю творчістю до віри в Бога.
— Якими якостями має володіти вчитель, щоб залишити добрий слід у житті учня?
— Вважаю, що найбільш значущими якостями вчителя є: відданість Богові, любов до дітей, відкритість, креативність, уміння побудувати довірливі стосунки й бажання стати для учнів справжнім старшим другом. Авторитетний, життєрадісний учитель, який знає своє покликання й призначення справді може бути євангелістом і для своїх учнів, і для колег. Я переконалася в цьому особисто й безмежно вдячна Богові за шість років учителювання та всебічної комунікації з найпрекраснішим Божим творінням — нашими дітьми.
— Чи подобається вам те, чим ви займаєтесь зараз?
— Отримавши університетську освіту, я переїхала жити до Вінниці й почала займатися християнською журналістикою. Мене запросили працювати в християнську місію «Пілігрим» ведучою євангелізаційних теле- і радіопрограм. Оглядаючись на прожиті майже два десятки років, можу засвідчити, що то направду робота від Бога, місце мого цілковитого посвячення й реалізації всіх отриманих раніше знань та дарованих Богом здібностей. Позаду сотні знятих телепрограм, десятки тисяч кілометрів у пошуках цікавих матеріалів, сотні годин інтерв’ю, недоспаних ночей у відрядженнях, однак серце переповнене невимовною вдячністю Богові за можливість бути працівником на Його ниві й учасником Божого плану спасіння людства. Народившись у селі, виховуючись звичайною українською родиною, я мріяла про великі справи, про подорожі до інших країн, про самореалізацію. Усе це Господь допоміг здійснити в межах Його компетенції. Вірте — і буде вам!
— Звідки черпаєте натхнення для своїх віршів та ідеї для телепрограм?
— Бог завжди дає натхнення, коли ти цього хочеш і готовий попрацювати. Головне — бажання, рішення не мовчати, проповідувати, свідчити, ділитися переживаннями, реагувати на актуальні події, надихати людей і закликати до каяття та любові. Ідеї завжди підкидає життя, крім того, час від часу хочеться висловити і своє розуміння одвічних істин. Коли ти просиш у Бога натхнення, коли твій дух перебуває в тісному спілкування з Його Духом, коли ти хочеш написати те, що хоче Творець, — ось тоді народжуються вірші, які не залишать людей байдужими.
Сьогодні в моєму творчому доробку у співпраці з багатьма композиторами та виконавцями є більше ніж п’ять десятків пісень, записаних у студіях, випущених на компакт-дисках, іноді — знятих кліпах. Особлива подяка Вадиму Дахненку, Наталії Чайковській, Валентину Громику, Анатолію Мельнику, Сергію Кельшу, Едуадові Дитерле, гуртам «Сіон», «Жива надія», «Скінія», «Добра новина», «Вузенька стежка» та багатьом іншим за продуктивну працю на ниві Божій. Твори, народжені серцем, торкаються сердець тих, хто їх слухає або читає… Писати щиро, правдиво, унікально, професійно, писати з євангелізаційною метою — це основні вимоги для християнської творчості. Коли ти «проживаєш» те, про що пишеш, коли ти плачеш від болю і ділишся цим, коли ти реагуєш на виклики життя так, як це передбачає віра, — Господь завжди даватиме успіх твоїй праці.
— Чи легко бути християнином у сучасному світі?
— Загалом, життя за Євангелією гарантовано створить вам складнощі у стосунках із навколишніми. Багато-хто зі мною погодиться, що зустріти однодумця в будь-якому колективі — справжня рідкість, і дуже велика ймовірність того, що у вашій спільноті, на роботі, у класі, а іноді навіть у сім’ї, ви періодично будете відчувати себе білою вороною. Живучи за іншими, ніж світ, принципами, нам рано чи пізно доводиться стикатися з ситуаціями, коли наша думка чи бажання підуть усупереч із думками та бажаннями навколишніх, що часом стоять вище від нас за статусом і посадою. Наслідки цього можуть бути різні: від незначного непорозуміння до, наприклад, втрати кар’єри… Але хіба ж це є перешкодою служити великому і могутньому Богові та насолоджуватися кожним моментом бути Йому корисним? Усвідомлення того, що ти — Боже дитя, по‑справжньому робить людину щасливою, а труднощі, які трапляються на нашому шляху, можна пережити за Його підтримки.
— Хто з біблійних героїв Вам найближчий за характером?
— У Євангелії є багато позитивних постатей для наслідування та прикладів посвячення великій меті. Особисто мене надихає апостол Варнава, який допоміг Павлові ввійти в число Христових учнів, також стати апостолом і залишити для нас багато повчальних текстів.
— Що Ви найбільше цінуєте в людях?
— У людях ціную правдивість, принциповість, уміння прощати і самовідданість справі, якою займаєшся. Також подобається легкість, яка відчувається під час спілкування, та почуття гумору. Люблю яскраві постаті, коли ця самобутність заснована на особливому покликанні та виражається в конкретних діях.
— Ваше слово підбадьорення та натхнення для наших читачів.
— Зараз ми спостерігаємо, як світ змінюється просто на очах. Багато-хто занепокоєний тим, що нас чекає. Однак християни сьогодення повинні зберігати спокій, не піддаватися паніці, бути вірними своїм переконанням і вірити, що Бог обов’язково нам допоможе вберегти безцінний скарб — спасіння. Не забуваймо, учитель — це та людина, яка перебуває під прискіпливими поглядами своїх колег, учнів, їхніх батьків. Стежмо за своєю поведінкою, словами, висловлюваннями в соцмережах. Сіймо Боже слово, оптимізм, усмішку, дружбу — і Господь допоможе нам наповнити Його Царство спасенними дітьми. Молімося за підростаюче покоління, за молоді серця — їм доведеться ще важче: протистояти спокусам, захищати свої переконання, долати світові кризи, проповідувати тим, хто з кожним днем усе більше віддаляється від Бога. Зараз вони ще навчаються від нас, цілком можливо, що колись ми будемо просити їх підтримати наші руки в молитві.

Розмовляла Надія Доля

ПОЕЗІЯ ЛАРИСИ КОЗИНЮК

Світ Його причащає оцтом,
Він міняє причастя на кров.
Із розп’ятого серця просить
Вже воскреслу прийняти любов.
Небо плаче за Божим Сином,
Насміхається натовп над Ним.
А у погляді Магдалини
Заніміло: чому, поясни?
Ти не винен, я знаю, не винен!..
Винна я… І усі під хрестом…
Нам би зараз вінок із тернини,
Наша мала б стікати кров…
Ми згрішили… Чому, Ісусе,
На розп’ятті страждаєш Ти?..
Не Тебе, а все грішне людство
На Голгофу би… Та на хрести!..
Нависає темрява скраю,
Небеса розриває грім!..
Сонце промінь останній ховає…
Замість сонця лишається Він…
Він на змучене болем людство
Споглядає з любов’ю згори.
Ні, Він руки уже не опустить!
Він навіки обійми розкрив!
Він до серця відкритого Свого
Хоче весь пригорнути світ.
Але світ не оцінить цього
Ні тепер, ні крізь тисячі літ…
Вже завіса порвалась надвоє,
Опустилась на землю пітьма…
Він вмирає не так, як герої,
Але кращої смерті нема.
Він би міг не вмирати зовсім,
Міг би навіть у світ не прийти.
І тоді би на кожному кроці
Із людьми височіли хрести.
Вже Його розділили одяг,
Вже людський затихає протест…
Ні, Він зовсім цього не проти,
Що Його вознесли на хрест.
Він не проти, а ти байдужий,
Що за тебе розп’ятий Він…
Зупинися, послухай, друже,
Чуєш, чуєш, лунає дзвін.
Невмируще звучить свідоцтво
Про Ісуса воскреслого знов…
Кожне серце, обпечене оцтом,
Омиває Господня любов.


Мій Бог!
Великий в славі і в красі,
Великий у Своєму слові.
Всі долі людські на землі
Знайшли ціну Твоїй любові.
Одні любов цю розп’яли,
Одні залишились байдужі…
А треті серце віддали,
Щоб називатись діти Божі.
Пани, вельможі і царі,
Сирітської не знавші долі,
Ногами збили на зорі
Краплини Божої любові.
І потопталися по ній,
І насміхалися відверто.
Та якщо так прожити дні,
То краще, не родившись, вмерти.
Ціна любові! Де ж вона?!
Ці почуття їм не знайомі.
Так і Пілат — його вина,
Що суд вчинив в своєму домі.
Стояли тисячі за ним,
Чекали слова у законі.
Він голови кивком одним
Назвав свою ціну любові.
Байдужих — більше…
Є… й було…
І їм, здається, однаково,
Що то за них розп’ятий Бог…
Що то для них писалось Слово…
Вони, у більшості, собі
Ціни ніяк не можуть скласти.
Що є людина, що її
Так любить Бог, що хоче спасти.
Байдужі йдуть туди, де всі,
І роблять так, як інші люди:
Сьогодні — з Богом, завтра — ні,
А далі, кажуть, видно буде.
Несе їх світу течія
То надто стpімко, то поволі…
Задумайся, а де твоя
Біжить, іде, блукає доля?..
Та є ще пригорща людей,
Які народжені любов’ю,
Які любов дають за те,
Щоб жити Божою судьбою.
Ціна любові — це життя.
Життя — безцінний подарунок.
Дар Божий — щире каяття.
А каяття — це гра на струнах…
Душі…


Хто для тебе Ісус?
Лиш актор голлівудського фільму,
Історичний пророк
Чи казковий якийсь персонаж?
Хто для тебе Ісус?
Дивний образ ікон релігійних?
Що ти знаєш про Нього?
І Хто Він для тебе?
Міраж?
Хто для тебе Ісус?
Немовля безневинне у яслах?
Син Марії і Йосипа?
Хлопчик? Народний герой?
Хто для тебе Ісус?
Друг рибалок? Учитель? Чи тесля?
Миротворець? Бунтар?
Визволитель наш?
Хто?
Чи тобі все одно,
Як до Нього поставились люди?
Чи тобі не цікава
Ця постать далеких часів?
Ким Він стане тобі,
Як тебе на землі вже не буде?
І чому за життя
Познайомитись з Ним не хотів?
Хто для мене Ісус?
Це не просто, скажімо, людина,
Це життя! Це спасіння!
Надія! Любов!
Я Його називаю
Господнім улюбленим Сином!
Він для мене спаситель!
Месія!
Мій Бог!
Хто для мене Ісус?
Це найбільша моя нагорода!
Я для Нього живу!
І вмирати із Ним не боюсь!..
Тільки, знаєте, що
Мені боляче чуть від народу,
Що не хочуть вони,
Щоби Господом був їм Ісус.


Господь мені довірив Україну:
Блакить небесну й сонячні поля.
Щоб я її у чистоті сумління
На щастя й на любов благословляв.
Зміни себе — і світ, який довкола,
Почне мінятись просто на очах.
Нас не врятують зігнуті підкови,
Якщо любові не куєм в серцях.
Вставай з руїн, молись і вір, країно —
Твоє спасіння у твоїх руках.
Щасливий той народ, що на колінах
Для себе перемогу здобував.
Вже й так на рушнику твоєї долі
Багато чорних вишито хрестів,
Поміж яких на ниточках із крові
Тримається наш український рід.
Не даймо розірватися надії,
Коли Сам Бог ще довіряє нам.
Зміни себе — і зміниться країна.
Нема в ЛЮБОВІ місця ворогам.
Святкуймо всі свята необрядово,
Щоб тільки стравами заставити столи.
А в душах — пусто, душі не готові
Піднятись ввись з молитвою хвали.
З реформами в серцях настануть зміни,
Коли візьмемо курс до каяття.
Спасіння не в безвізовім режимі,
І не Європа змінює життя.
Не курс валют дає душевний спокій,
А совість, що спокутала гріхи.
Як бачимо, довкола світ жорстокий —
Давайте МИ залишимось ЛЮДЬМИ.
Бо тільки Бог дає в житті основу,
Яку не похитнути силам зла.
Годуймо душі свіжим Божим словом,
Щоб Україна сильною була.
Хай буде віра нам щитом Господнім,
Який рятує від біди в бою
З дияволом, який повстав сьогодні
На миролюбну націю мою.
Тримайся Бога, вір, молись, країно —
Твоє спасіння у єднанні з Ним.
І каяття перед Господнім Сином
Для тебе стане кроком визначним.


Якщо згасла любов — запали!
Якщо сили немає — дай!
А як стихло слово хвали —
Надихай, Боже мій, надихай!
Якщо віри немає — пробач.
Коли раптом згрішив — не карай!
А як в серці закрався плач —
Надихай, Боже мій, надихай!
Коли впав на шляху — підніми!
Зголоднів — Свого хліба дай.
А як очі набрались слізьми —
Надихай, Боже мій, надихай!
Якщо сумно мені — втішай,
Коли тяжко — приборкай біль.
А як чаша терпіння за край —
Надихай, надихай, Боже мій!
Як соромлюсь Тебе — не суди,
А якщо помиляюсь — навчай.
Коли прагну — дай краплю води —
Надихай, Боже мій, надихай!
Якщо я заблукав, то знайди.
Холодніє душа — зігрій.
Як залишився в горі один —
Надихай, надихай, Боже мій!
Якщо я щось не знаю — відкрий,
Коли знаю — на труд посилай.
А якщо я не зможу йти —
Надихай, Боже мій, надихай!
Якщо маю таланти — примнож,
Коли зорана нива — засій.
Як байдужий — серце тривож —
Надихай, надихай, Боже мій!
Як знеможений — словом потіш,
Як розбився — рани зціляй.
Як вмираю — прийди скоріш —
Надихай, Боже мій, надихай!
Якщо Батько Ти мій — обніми,
Якщо любиш — введи у рай.
І разом зі Своїми дітьми —
Надихай, Боже мій, надихай!
Як натхнення відчую Твоє,
То прославлю Тебе за те…
І піду я, що сили є,
Надихати інших людей!


Дай, Боже, зранечку снаги,
У полудень — примножуй сили,
Під вечір мудрості пошли
І сон опівночі щасливий.
Дай, Боже, в серце співчуття,
А на уста — ласкаве слово.
Прикрась любов’ю все життя,
Довготерпіння дай Христове.
Розвій в душі і страх, і біль
І витри сльози безнадії.
Подай до столу хліб і сіль,
Навчи любить.
Я ще не вмію…


Переді мною світ, як на долоні:
Розкрита книга Біблії — Буття.
Знаходжу відповідь у Божому законі
На всі питання нашого життя.
Тут на кількох листках дрібного тексту
Лежать основи всіх земних наук.
Як просто зрозуміти все з контексту.
А скільки вчені зазнавали мук,
Щоб скрізь людську довести точку зору,
Ім’я увіковічити своє…
Навіщо ще якусь чекати пору,
Коли у Біблії давно усе це є?
Бог сотворив весь Всесвіт досконало,
Що заперечень і вагань нема.
І Сам Творець всього, що є, — Начало,
В Нім істини святої глибина.
Читай же Біблію, досліджуй всі Писання,
Шукай усюди Божого лиця.
Тоді усі здійсняться сподівання,
І ти пізнаєш істини Отця.

Один коментар для “Не мислю свого життя без поезії

Залишити коментар

Зайти з допомогою:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

До початку