«Нести Слово Боже — ось наша мета, щоб кожний учитель був учнем Христа!»

Урок смирення

Як не було у світі кращого зразка смирення, ніж Христос, так не було й більшого проповідника смирення, ніж Він. Христос використовував кожну нагоду для того, щоб рекомендувати смирення Своїм учням і послідовникам.

Одного разу приводом для бесіди про смирення послужила супе­речка між учнями, яка зовсім їм не личила, — суперечка про першість. «Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: «Хто найбільший у Царстві Небеснім?» (Мт. 18:1).
Вони мали на увазі не якості характеру, якими має володіти така людина (у такому разі запитання було б правильним і, швидше за все, Ісус дозволив би їм дізнатися, про які дари й обов’язки треба дбати), але йшлося про конкретну особу. Хоча Христос багато говорив про Свої страждання і зовсім мало — про Свою славу, однак вони вхопилися за останнє й не зауважили першого. Замість того щоб запитати Його, як вони можуть набути більше сили й благодаті для участі в Його стражданнях, вони цікавляться, хто буде найбільшим у Його Царстві.
Христос же навчає їх смирення за допомогою наочного прикладу. «Він же дитину покликав, і поставив її серед них» (Мт. 18:2). Навчаючи людей, Христос часто використовував зримі образи. Дивлячись на малу дитину, ми маємо згадати, що Христос хотів сказати нам через неї, тобто провести духовні паралелі.
Він поставив дитя серед них не для того, щоб вони погралися з ним, але для того, щоб повчилися від нього. Дорослі люди, навіть найвизначніші, не повинні нехтувати спілкуванням з дітьми, вважаючи їх не гідними своєї уваги. Вони можуть або розмовляти з ними й наставляти їх, або дивитися на них і самі отримувати наставлення через них.
За допомогою цього прикладу Христос показує учням, а також і нам, необхідність смирення: «Поправді кажу вам, коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, — не ввійдете в Царство Небесне (Мт. 18:3). Христос робить урочисту передмову, що вимагає як уваги, так і згоди.
Зауважте, чого вимагає Христос, на чому наполягає?
По-перше: «Вам треба навернутися, вам треба отримати інший розум, іншу вдачу й характер, вам треба перемінити свої уявлення й про самих себе, і про Царство Небесне, перш ніж ви будете гідні бути в ньому. Вам треба покаятися в гордості й честолюбстві, у прагненні до почестей і влади, які виявилися у вас, вам треба відкинути все це, виправитися, вам треба отямитися». Зазначимо: окрім найпершого навернення душі від її природного стану до стану благодаті, є ще й наступні навернення від конкретного шляху відступлення, так само необхідні для спасіння. Після кожного кроку відступлення має бути крок повернення через покаяння. Після того як Петро зрікся свого Учителя, він розкаявся і навернувся.
По-друге: їм треба стати як малі діти. Благодать, яка нас навертає, робить нас подібними до малих дітей:
— не розумом, як діти («Браття, не будьте дітьми своїм розумом, — будьте в лихому дітьми, а в розумі досконалими будьте!», 1 Кор. 14:20),
— не малолітками («…щоб більш не були ви малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду», Еф. 4:14),
— не грайливими («А інші, випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба», Лк. 11:16),
— такими, що бажають «щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасіння» (1 Петр. 2:2),
— які ні про що не турбуються, віддавши всі турботи Небесному Отцеві («Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?», Мт. 6:31),
— залежні, невинні, необразливі, незлобиві, покірливі («але під опікунами та керівниками знаходиться він аж до часу, що визначив батько», Гал. 4:2),
— смиренні, які не величаються, не вимагають почестей («…не величайтеся, але наслідуйте слухняних; «Не вважайте за мудрих себе!», Рим. 12:16).
Діти благородних батьків можуть гратися з дітьми жебраків, дитина в лахмітті, якщо вона не голодна, цілком задоволена й не заздрить вишукано одягнутій дитині. Мале дитя не має великих і честолюбних планів, не мріє піднестися в цьому світі, вона «не ганяється за речами, що більші й дивніші» від неї, так і ми маємо «втихомирювати і заспокоювати душу свою» (Пс. 130). Діти мають маленьке тіло й маленький зріст, а в нас має бути смиренний дух і невисока думка про себе.
Царство Боже треба приймати як діти, що приймають маєток за правом спадщини, а не як набуте, і називати його даром Отця. Вони не претендують на те, що заслужили Його дари, але радісно усвідомлюють, що цілковито зобов’язані щедрій благодаті.
Саме така вдача веде до інших добрих якостей, дитячий вік — вік навчання.
Водночас Христос підкреслює: без цього не ввійдете в Царство Небесне. Учні Христа, ставлячи своє запитання, були впевнені, що вони увійдуть в Царство Небесне, але Христос спонукує їх потурбуватися про себе. Вони прагнули стати найбільшими в Царстві Небеснім. А Христос говорить їм, що якщо вони не зміняться на краще, то ніколи не ввійдуть у нього. На жаль, багато з тих, хто видає себе за великих у церкві, виявляються не лише малими, але взагалі ніким, такими, що не мають частки й жереба. Господь хотів цим показати, наскільки небезпечна гордість і честолюбні амбіції. Що б не сповідувала людина, якщо вона терпить у собі цей гріх, то буде відторгнута від Божої скинії і Його святої гори. Гордість скинула з небес ангелів, що згрішили, і ми можемо опинитися поза небом, якщо не навернемося від гордині. Той, хто підноситься у своїй гордині, підпаде під один осуд із дияволом; щоб уникнути цього, нам треба стати, як малі діти, а для цього нам належить народитися згори й зодягнутися в нового чоловіка.
Христос указує на честь і переваги смирення: «Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім», даючи в такий спосіб пряму й вражаючу відповідь на запитання учнів. Хто упокорився й став, як мале дитя (навіть якщо він і побоюється, що люди зневажатимуть його за боязкість і соромливість, і він утратить через це багато можливостей), той більший у Царстві Небесному. Адже що смиренніші християни, то більше вони подібні до Христа й користуються найвищим Його благоволінням. Вони найкраще підготовані до прийняття Божественної благодаті, найбільше придатні для служіння Богові в цьому світі та для насолоди Ним у потойбічному світі.
Христос виявляє особливу турботу про смиренних: Він підтримує їх, захищає їх, цікавиться їхніми потребами, стежить, щоб їх не спіткало зло, щоб ніхто не зазіхав на їхні права.
Смиренні люди можуть побоюватися, що їх ніхто не прийме. Але Христос говорить: «І хто прийме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене» (Мт. 18:5).
Вони можуть також побоюватися, що будь-хто буде ображати, принижувати їх, негідні люди люблять пригноблювати смиренних. Христос ураховує це побоювання: «Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, — і його потопити в морській глибині…» (Мт. 18:6), попереджуючи всіх людей, щоб вони не завдавали ніякої шкоди жодному з малих Христових, оскільки інакше на них чекає погибіль. Це попередження неначе будує навколо малих вогненну стіну — той, хто торкається їх, торкається зіниці Божого ока.
Мэтью Генри. Толкование на книги Нового Завета. Евангелие от Матфея. 2002. Т. 1. С. 292–294.
Переклад з російської Надії Долі

Залишити відповідь

Зайти з допомогою:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 5 =

До початку