Попри те, що останніми роками в Україні на різних рівнях точилося чимало розмов про важливість духовно-морального виховання молоді, про необхідність викладання предметів духовно-морального спрямування в навчальних закладах, приймали відповідні резолюції, давали слушні поради й рекомендації, на місцях, тобто в самих навчальних закладах, на ці предмети катастрофічно не вистачає годин. І якщо вчитель християнської етики має дві години в тиждень факультативного заняття на одній паралелі, це вважають непоганим показником — предмет у школі введено. Однак, слава Богові, є в нашій країні навчальні заклади, де «Основи християнської етики» та «Етику» вивчають в усіх класах як обов’язковий предмет, і це за повної згоди та сприяння батьків і з великою зацікавленістю з боку учнів.
Сьогоднішня наша зустріч із директоркою Колоденського ліцею Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області Тетяною Андріївною Стецик.
— Тетяно Андріївно, будь ласка, розкажіть про себе й навчальний заклад, який ви очолюєте.
— Я народилася 24 вересня 1982 року в с. Колоденка на Рівненщині. Духовно народилася 1998 року, тоді ж прийняла водне хрещення. Навчалася в Колоденській загальноосвітній школі, де зараз працюю. Вищу освіту здобула в Рівненському державному гуманітарному університеті. 2006 року одержала диплом магістра за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Мова та література (англійська)» та здобула кваліфікацію магістра педагогічної освіти, викладача мови та літератури (англійська) у вищих навчальних закладах. 2018 року в Рівненському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти здобула кваліфікацію «Спеціаліст із публічного управління й адміністрування, фахівець у сфері адміністративного менеджменту».
Після десяти років учителювання (викладала англійську й німецьку мови) мені запропонували очолити шкільний колектив, тож зараз працюю на посаді директора Колоденської загальноосвітньої школи I-ІІІ ст. Рівненської районної ради Рівненської області.
Очолюваний мною заклад має непросту історію.
1870 року була створена церковноприходська школа. Згодом земство виділило гроші на будівництво земської сільської школи, яке було завершено 1898 року.
За часів Польщі в одноповерховій старій будівлі навчалися учні 1–4 класів. 1938 року відбувся схід села, на якому на будівництво нової школи було вирішено зібрати по 4 злотих із гектара землі. Будівництво розпочалося 1939 року. На майданчику працювало все село.
Восени 1940 року в школі розпочалося навчання, було організовано три класи. Лише в травні 1941 року будівництво повністю було завершено. Друга світова війна перервала навчання. Під час окупації в школі перебували німці, згодом — мадяри, польська поліція, власовці. Школа була перетворена на в’язницю, у кімнатах були катівні, конюшні. На подвір’ї хоронили сотні людей.
Школа відновила свою роботу в лютому 1944 року. Відтоді вона росла й розвивалась. 1967 року тут навчалося вже 350 дітей.
З лютого 2019 року наш навчальний заклад освіти має назву Колоденський ліцей Корнинської сільської ради Рівненського р-ну Рівненської обл. У просторому приміщенні 13 навчальних кабінетів, спортивний зал, їдальня, актова зала, інклюзивно-ресурсна кімната для дітей з особливими освітніми потребами. У ліцеї навчається 467 учнів, працює 58 педагогічних працівників, 18 працівників техперсоналу.
— Яким чином у вас відбулося впровадження уроків християнської етики? Чи вистачає вчителів, підручників, зрештою, годин?
— Уроки християнської етики в нашій школі були введені до навчального плану з 2008 року на підставі заяв батьків. Колоденка — село багатоконфесійне, тому спочатку було непросто. Батьки хвилювалися: чи не буде на уроках намагання переконувати дітей у правильності тієї чи іншої конфесії? Однак згодом ці побоювання розвіялись. Метою цих уроків є навчити дітей любити, виховувати в них загальнолюдські цінності, згуртувати учнів у колектив, поважати релігійні погляди й переконання інших людей, тобто бути альтруїстами, а не егоїстами. Спочатку це був курс за вибором у початкових класах, сьогодні цей предмет викладається від 1 до 8 класу, а це у 17 класах. Ці години викладає вчителька християнської етики Галина Яківна Пилипчук. Два роки поспіль наші учні брали участь в олімпіаді «Юні знавці Біблії», маємо багато призових місць.
— Що таке духовність у вашому розумінні? Як вона формується в людині?
— Якщо говорити про духовність, то варто розуміти під цим щось таке, що вже є самодостатнім і сформованим. У моєму розумінні, духовність — це мир у нашому серці, це праведне життя перед Богом у нашому повсякденні, це готовність приймати й виконувати повеління нашого Творця, це розуміння того, що Бог є Дух, і ми також маємо служити Йому в дусі й істині. Духовність — це вершина досконалості.
У кожної людини свій шлях щодо формування духовності в житті. Духовність формується насамперед у сім’ї, унаслідок визнання та віри в Бога, і саме коли людина визнає свої недоліки, гріхи та розкаюється в них, лише тоді ми можемо говорити про сам процес формування духовності. Дуже важливо підтримувати духовність молитвою та Словом Божим.
— Якщо можна, поділіться досвідом своєї сім’ї у вихованні духовності.
— Я народилася в духовно зрілій сім’ї і з самого дитинства користувалася всіма благословеннями, які тільки можливі на цій землі. Це мир, взаєморозуміння, доброта, турбота, милосердя, любов, терпіння, добробут, привітність, готовність вислухати, молитовна підтримка, церковні богослужіння, читання Слова Божого тощо. Живучи в такій атмосфері, я формувалася в здорову й духовну особистість. Я не боялася труднощів, бо завжди знала й знаю, що за мене моляться до Бога мої батьки, а Господь сильніший за всі перешкоди, які трапляються на нашому життєвому шляху. Хоча я вже доросла людина, маю чоловіка й доньку, мої батьки щоразу благословляють мене на роботу молитвою й обов’язково проводжають мене до порогу будинку або ж довго дивляться у вікно, проводжаючи мене люблячим поглядом, а ввечері чекають зі смачною вечерею. Моя донька та мій чоловік завжди готові підтримати й порадіти успіхам. У нашій сім’ї є зворотний зв’язок, який зорієнтований на сімейне системне спілкування та охоплює всіх членів сім’ї. Тож духовність у моїй сім’ї формується через молитовну підтримку рідних, сімейне спілкування та читання Біблії.
— Які форми роботи може запропонувати школа для покращення співпраці з батьками в духовному вихованні дітей?
— Останнім часом дуже модно в закладах освіти використовувати такий термін як «партнерство», а саме: партнерство між батьками, учнями та вчителями. Однак у нашому закладі актуальним є не лише сам термін, але й взаємозв’язок між цими трьома категоріями людей. Тому основною формою є співпраця, постійний контакт одне з одним. Це вміння вислухати, порадити, підтримати в потрібний момент.
Ми запрошуємо батьків наших учнів у заклад для спілкування, проводимо дні самоврядування, коли батьки самі проводять уроки для учнів, і це створює атмосферу сімейного затишку. Саме в такі моменти формуються й духовні цінності. Важливою формою роботи є спільна праця та — батьківські збори.
— Що б ви сказали людині, яка переконує, що уроки християнської етики в школі обов’язково породжують міжконфесійний і міжрелігійний конфлікти?
— Ви знаєте, якщо людина конфліктна, то породжувати конфлікт може не лише урок християнської етики, але й інші уроки. Я відповіла б, що саме уроки християнської етики не будуть породжувати суперечок і конфліктів, якщо їх викладатиме вчитель, який любить дітей, який сам постійно навчається й шукає нові методи викладання, який є духовно зрілим наставником і прикладом для учнів, їхніх батьків і навколишніх. Слово Боже говорить: «Будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистоті» (1 Тим. 4:12). Внутрішній світ і зовнішність учителя мають відповідати його покликанню. Отже, якщо вчитель мудрий, то конфліктів із вищезазначеного предмета не виникатиме.
— Які зміни ви помічаєте в дітях, які вивчають християнську етику?
— Діти мають знання Слова Божого й уміють практично застосовувати його у своєму житті. Учні знають, що таке милосердя, смирення, любов, доброта, мир, прощення, а в наш час це дуже важливо. Діти нашого закладу дуже добрі та щирі.
— Кілька порад, як у сучасному світі бути християнином?
— Якщо наше християнське життя з перших кроків було справжнім, нелицемірним, то бути християнином у сучасному світі з усіма його проявами не так вже й складно. Ми маємо розуміти, що християнство — це не щось мертве штучне, а це життя з Богом. Якщо християнин не зіпсував своїх стосунків із Творцем, то Він своєю чергою піклується про те, щоб устояти перед усіма спокусами, які сьогодні нам пропонує сучасне життя на землі. Як я вже говорила, християнство — живе, а не мертве. І кожне живе творіння росте, удосконалюється, загартовується. Так і християни: якщо бажають залишатися в такому статусі та стані, то не повинні перейменовувати гріх, називаючи його якось по‑іншому. Кожну річ потрібно називати, як вона є. Якщо це корупція, то справжній, вірний християнин має точно знати, що це не є непорозуміння, а це є гріх. І якщо він ведеться на такі речі як корумпованість, релятивізм або ж подвійні стандарти, то, на превеликий жаль, виникає зустрічне запитання: «Чи справді я християнин?» Сучасним християнам важливо розуміти те, що проблеми, нестабільність — вони були, є і будуть, а вже залежить від нас самих, як ми до них ставимося, за допомогою яких методів і шляхів ми маємо їх розв’язувати. Але ж вирішення незрозумілих ситуацій сьогодення досить просте для християн — це усвідомлення того, що всім, хто визнає Ісуса Христа своїм Господом, Він ніколи не відмовить у розв’язанні найскладніших життєвих ситуацій. Бути справжнім християнином — це сильно, правильно, надійно й аж ніяк не корумповано. Бог є Той, Хто ніколи не запізнюється, Він є Бог, який любить порядок, тому якщо Він бачить наші благі наміри, то завжди дасть вихід, здавалося б, з неможливого.
Християни мають пам’ятати, що їхнє життя у сім’ї, державі, церкві ніяк не повинно розходитися з тими принципами й істинами, які вони пропагують для інших. Такі гріхи, як-от: лицемірство, гординя, обман, обмовляння інших, жадібність — узагалі неприпустимі.
Щоб залишитися вірним християнином, не забувайте про Біблію, молитву та життя в побожності. А Бог завжди поруч, тому що Він так сказав у Своєму Слові, тому що Він наш Творець, Цар, Спаситель, Друг і Порадник. Із Господом усе можливо пройти, і головне — не страшно.
Розмовляла Надія Доля.