Підготувала Світлана Піговська, практичний психолог, соціальний педагог, учитель основ християнської етики Почапинської ЗОШ І–ІІІ ст. Тернопільської обл.
Мета: сприяти формуванню в учнів моральних чеснот: віри, надії, любові, допомогти учням осягнути, як любити Бога і ближнього свого; виховувати морально-духовні цінності людини. Утверджувати моральні основи дитячої особистості засобами слова; сприяти вихованню доброї, чуйної, лагідної людини; розвивати культуру мовлення, спілкування й поведінки учнів; виховувати потребу в самовдосконаленні та самовихованні.
ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ
Ведучий. Добрий день усім! Ми завітали до вас із царства людських цінностей та чеснот.
Ведуча. Ми дуже раді зустрічі з вами!
Ведучий. Привітно всміхнувшись, ми побажали одне одному доброго дня. Як ви думаєте, від чого так повіяло теплом? Від чого на краплинку сонця, на краплинку щастя збільшилось у світі? Від чого на краплинку радіснішим стало наше життя? Так, навіть від одного доброго слова стає краще й тепліше на душі.
Ведуча. Любов і доброта — це дужі два крила,
Які нас піднімають над землею.
Любов, звичайно, першою була,
А доброта відразу йшла за нею.
Ведучий. Бувають дороги до слави й до щастя,
Є шлях до науки, де мудрості вчаться.
Та поміж людьми споконвіку ведеться:
Найкраща дорога — від серця до серця.
Тож, дорогі друзі, запрошуємо вас сьогодні до сердечної та щирої розмови. Будемо вчитися бути добрими людьми та любити одне одного! Бажаємо всім нам збагнути, як любов до Бога й людини осягнути.
Ведуча. А чи завжди ми буваємо добрими одне до одного?.. Один мудрець сказав, що людина — це її вчинки. Усе своє життя люди пізнають, що таке добро і зло, гарно і погано… Але шлях до доброти непростий і нелегкий, тому треба вчитися доброти, учитися бути уважним до людей, берегти й дбати одне про одного.
Ведучий. Здавна на Землі цінували праведне життя — життя чесне, щире й правдиве. Завжди користувалися повагою люди, готові прийти на допомогу: добрі, привітні, увічливі, тактовні, вдячні, чесні, терпеливі, щедрі. Дуже важливо вміти втриматися від шкідливих звичок, учинків та лихих намірів. І без Божої допомоги тут не обійтися, бо лише Він є Джерелом усякого добра, а «ми — Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували» (Еф. 2:10).
Очевидно, ви знаєте й те, що за свої вчинки треба відповідати перед Богом, людьми та своєю совістю. А зло завжди буде покарано. Про це неодноразово згадується в усній народній творчості.
Казка «Злом за добро»
Автор. Ішов якось подорожній, аж чує хтось жалібно стогне на узбіччі.
Гадюка. Ой, ой-у-у-у! Звільни мене, добрий чоловіче, може, і тобі в пригоді стану.
Автор. Пожалів чоловік гадюку, все‑таки живе створіння, та й відхилив камінь. Тільки-но гадюка звільнилась, вона миттю обвела шию свого рятівника й почала його душити.
Подорожній. То так ти мені за добро платиш?
Гадюка. Ха-ха-ха! Який же ти дурний! Та де ти бачив, щоб за добро добром платили? Усі в цьому світі за добро злом платять, і я теж.
Подорожній. Та ні ж бо: за добро годиться платити добром! От звернімося до перехожих, хай вони нас розсудять.
Гадюка. Гайда!
Автор. От пішов чоловік зі своєю смертельною ношею, та й зустріли вони бідняка.
Гадюка і подорожній (в один голос). Скажи, чоловіче, за добро добром чи злом платять?
Бідняк. Та годилось би добром платити, але всі чомусь злом платять. Ось і я працював на пана ціле літо, а він мені нічого не заплатив за роботу, та ще й каже, що я йому заборгував, бо їв забагато.
Гадюка. Ну що, почув?
Подорожній. Он іде дідусь. Ще його поспитаймо.
Гадюка. Ну що ж, спитаємо.
Гадюка і подорожній (разом). Скажіть нам, дідусю, за добро добром чи злом платять?
Дідусь. Щоб вас правильно розсудити, я хочу побачити, як усе було насправді. Ходімо до того місця, де все трапилось.
Автор. Пішли вони до каменя. Гадюка злізла з шиї й лягла на узбіччя, а дідусь привалив її каменем.
Дідусь. Ось так усе було з початку?
Гадюка і подорожній (разом). Саме так і було.
Дідусь. Ну то нехай так і далі буде. Як не вмієш добром за добро платити, то лишайся тут назавжди. (Та й пішли собі геть.)
Автор. Життя завжди карає того, хто за добро злом платить. «А чим же платити за зло?» — спитаєте ви. Зло треба вміти прощати. Здатність людини прощати ближньому зло, не мстити йому, утримуватися від сварки — свідчить про силу та красу людської душі.
Ведуча. Господь Бог створив людину вільною. Дав їй розум і волю, наділив правом робити добро. Тож бути вільним — означає робити вибір на користь добра. На жаль, людина скористалася цим правом і вчинила зло. Відтоді ми грішимо через нашу неміч і слабкість, але такого права від Творця людина не одержувала.
Ведучий. Первинним призначенням людини було робити добро. Блаженніший Любомир Гузар казав: «Коли машина справно виконує свою роботу, про неї кажуть «добра» чи «гарна» машина. Так само людина, яка сповнює «людське» призначення, є доброю людиною. А ще добра людина робить добро з усмішкою і позитивним, погідним настроєм, безкорисливо».
Ведуча. Це відбувається тоді, коли людина пізнає Бога, Його любов, тоді й вона починає любити все по‑іншому, її любов шириться на ближніх, палає світлом Божим. Жива любов перемінює, відкриває шляхи спасіння, жертвує собою заради ближніх. Уже живемо не пристрасними покликами тіла, а відрікаємося від злого та його слуг. Любов перемагає будь-яке зло.
Пантоміма «Три світи»
Звучить пісня Андрія Бакуна «Три світи». Виходить хлопець і зустрічається з Добром, Злом і Любов’ю. Учні виконують рухи згідно з текстом пісні.
Зустрілись три світи:
Любов, Добро і Зло.
І поєднати їх не вмів ніхто.
Добро дає надію на життя,
Любов поєднує близькі серця,
А Зло вбиває і Добро, і Любов —
І це бентежить нашу кров.
Приспів:
А на ті три світи одне лиш життя,
Воно поєднає назавжди.
Ти зустрінься з Добром
І серце відкрий,
Аж поки не змінить Зло його.
А потім раптом знов
Тебе захопить Любов.
Яскраві почуття
Любові, Зла й Добра
Хотіли викреслити люди з життя.
Та без Добра не буде в світі чудес,
А без Любові не злетиш до небес,
Без Зла не взнаєш про Любов і Добро.
Ці почуття не вкраде ніхто.
Ведуча. Отож поспішайте робити добро, починайте вже сьогодні, починайте з добрих учинків, бо ж, як каже народна мудрість: «Посієш учинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю».
Перегляд мультфільму
«Робіть добро — воно заразне»
Читець 1. Ісус Христос прийшов на землю, щоб навчити нас любити. Любов — не музейний експонат, вона живе в наших серцях. Бог є любов. Коли ми любимо, ми подібні до Бога. Любити — означає забути самого себе, це значить завжди запитувати себе не про те, що інші можуть зробити для нас, а тільки про те, що ми можемо зробити для них. Істинно любити — означає шукати щастя й повноти життя не для себе, а для тих, кого любиш.
Читець 2. Звідки я можу дізнатися, як Бог до мене ставиться і в чому полягає Його любов? Бог потурбувався, щоб ми могли отримати відповіді на ці та інші запитання. «Творець дав світові дві книги, в одній Він показав Свою велич, у другій — Свою волю. Перша — це створений Ним видимий світ. Людина, задивляючись на красу й стрункість його будови, визнає Божу всемогутність у міру дарованого їй розуміння. Друга книга — Святе Письмо». Мислячи категоріями цього світу, ми звикли, що нас люблять за щось: за успіхи, за гарні оцінки, поведінку, за гроші, за статус у суспільстві, за гарний одяг, але Бог любить нас не тому, що ми є добрими, але тому, що Він є добрим, і тому, що ми — Його діти. Божа любов до нас не залежить навіть від наших гріхів чи добрих учинків. У притчі про багача і Лазаря Бог устами Авраама звертається до багача, котрий через своє грішне життя потрапив у пекло, словами «сину мій», а не «грішнику», «пропащий», показуючи, що Він продовжує любити його й називати Своїм сином навіть у пеклі та що пекло — це не воля Божа, а власний вибір кожної людини. Апостол Павло в Посланні до римлян запевняє нас, «що ні смерть, ні життя, ні анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вершина, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:38–39).
Читець 3. У однієї матері був син, в якого вона вкладала всю свою любов. Батько залишив сім’ю, коли дитині ще не було й року. Тому мати змушена була важко працювати, щоби прогодувати свою єдину кровиночку. Ночі проводила біля колиски малюка, а вдень, беручи його зі собою, в поті чола працювала на полі, прагнучи дати своїй дитині найкращу їжу і одяг, причому сама часто недоїдала і відмовляла собі в найнеобхіднішому. Від дитини нічого не бажала на заміну, хіба що вдячності, бо просто любила його. Син підростав і, ставши дорослим, на жаль, часто змушував свою матір плакати, бо вів розгульне життя, пив, крав, займався рекетом. Одного разу його спіймала міліція, і він був засуджений до десяти років ув’язнення. Перебуваючи у в’язниці, він обдумав своє життя, усвідомив, скільки болю завдав своїй матері, і не міг повірити, що вона його пробачить і прийме. Тому, добуваючи свій термін ув’язнення, він написав їй такого листа: «Дорога мамо, я знаю, що завдав тобі багато болю й нерідко змушував тебе плакати. Завтра закінчується термін мого ув’язнення, і я хотів би повернутися додому. Якщо ти можеш пробачити мені, то прив’яжи на нашу стару грушку, під якою ти колисала мене, білу хустинку. Коли побачу білу хустинку на старій грушці, то знатиму, що ти мене пробачила і готова прийняти, а якщо ні, то все зрозумію, поїду в місто, і ти мене більше ніколи не побачиш». Коли прийшов час звільнення і він під’їхав до рідної оселі, то зі страхом і трепетом підвів свої очі, щоб подивитися на стару грушку. І раптом з його очей полилися гіркі сльози розкаяння: він побачив, що ціле дерево знизу й доверху обвішане білими хустинками. Він вийшов з автобуса, а там його вже чекала старенька мати з відкритими обіймами і зі словами на устах: «Я щодня виглядала твого повернення, мій сину».
Так само і Бог прагне, щоб ми прийняли Його любов. Він не змушує нас Його любити, тільки щоб ми дозволили Йому себе любити. Навіть за тих, що Його розіп’яли, Ісус молиться, просячи: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!..» (Лк. 23:34).
Пісня «Хай живе любов»
(https://bit.ly/35r4VkK)
Знаю, що важко, та з вірою йду,
Гори долаю, по морю пливу.
Знаю, ще важче зустріне мене,
Та поруч надія в любові живе.
Приспів:
Хай живе, хай живе любов, 3 р.
Хай приносить радість знов і знов.
Знаю, що завтра я можу піти
В далеку дорогу, у вічні світи.
Знаю і хочу, щоб радість була,
Щоб люди сміялись, не було щоб зла.
Ведуча. Про добру людину кажуть, що вона красива душею. Не обов’язково, щоб у неї було гарне обличчя, чи вишуканий одяг, але до таких людей тягнуться інші люди, як до світла, таким людям звіряють свої секрети, бо вони ніколи не зрадять, завжди допоможуть у скрутну хвилину. «Хто людям добра бажає, той і собі має», — говорить народна мудрість.
Ведучий. Теплі промені добра здатні розтопити навіть крижане серце, вони можуть освітити шлях, можуть зігріти і вселити надію світлим і чистим людям. Але водночас вони ніколи не зігріють тих, хто має в серці пихатість, скупість, лінь, гнівливість, зажерливість, заздрість та зарозумілість. У нахабстві немає ніякого позитиву, дарма кажуть, що нахабство — друге щастя.
Казка «Як півень сонце розбудив»
Автор. З давніх-давен наша Земля ніжилася у променях Сонця. Без утоми, без відпочинку віддає воно своє тепло земним просторам.
Але люди кажуть, що одного разу трапилося таке, що Сонце заснуло у своїй високій домівці. Зайшло Сонце до палацу, зачинило двері, вляглося на золоту постіль та й заснуло.
А на Землі запанував Морок, непроглядна темінь. Люди не змогли знайти своїх домівок, затих пташиний світ, тільки очі хижаків світилися в темряві.
Лев. Що будемо робити, звірі, кого пошлемо з-поміж нас, щоб Сонце розбудив? Пропоную послати Павича. Сонце неодмінно захопиться його неземною красою й засвітить!
Павич. Добре, Царю звірів, я неодмінно розбуджу Сонце.
Звірі (разом). Він, тільки він розбудить Сонце!
Павич (нахабно увійшовши). Чи довго ти ще збираєшся ніжитись у своїй постелі, лежню?! Хіба ти не знаєш, що на Землі тепер панує темрява… У такій темряві мене можуть переплутати зі звичайною куркою. Підводься, дай Землі світла й тепла, бо в темряві хтось може ненароком наступити на мій красивий хвіст і поламати пір’я. Тоді не стане Павича — найкращого серед усіх…
Сонце (не розплющуючи очей). Іди геть, невігласе, ти навіть не постукав, не привітався, як це роблять делікатні тварини. Тебе, пташко, турбує тільки краса твого хвоста. Ти розбудив мене заради власної пихи. Іди геть, бо спалю тебе разом із хвостом!
Павич (засмучено). Воно навіть не глянуло на мене.
Звірі. Що робити? Який жах!
Лев. Відправимо Солов’я, бо краще від нього ніхто не співає.
Звірі. Соловей, соловей! Ніхто краще від нього не співає.
Соловей (сердито). Чи довго ти збираєшся спати, лежню? І не соромно тобі, що на Землі — пітьма? Невже ти не знаєш, що ми, солов’ї, співаємо тільки вночі. Скоро ми безголосими станемо й тоді нас уже не відрізниш від простого горобця. Через твою лінь я можу позбутися елітарного статусу у світі співучих птахів. Підводься, виходь, освіти мені дорогу, зігрій гнізда моїх маленьких пташенят, майбутніх співаків.
Сонце (розгнівано). Іди геть, бо спалю тебе вщент! (Соловей утік.) Дурні земні істоти, немає в них теплих слів на мою адресу. Скільки тепла я віддаю Землі, а вони — ні вітання, ні прощання, тільки про себе дбають. (Сонце повернулося на інший бік, укрилося золотою ковдрою та занурилося в сон.)
Соловей. Сонце навіть не захотіло слухати мене, ледь не спалило вщент.
Звірі. Що ж робити?
Півень (несміливо підходить до звірів). О всемогутній Владико, царю звірів, лісів непрохідних, володар долин і гір, звертаюся до вас із великим проханням — відішліть мене, будь ласка, до Сонця. Може, я зумію його розбудити?
Звірі. Ха-ха-ха!
Лев (рявкнув). Тихо! Добре, але якщо ти не розбудиш, — я тебе з’їм перший! Зрозумів?
Півень. Добре — тільки відпусти до Сонця, та швидше, бо лиха на Землі все більшає.
Лев (сміючись). Лети, але пильнуй, щоб не стати моєю здобиччю.
(Півень постукав у двері до Сонця.)
Сонце. Увійдіть!
Півень. Низько вклоняюся вам, Жар-Сонце! Пробачте, що порушив ваш спокій і сон. Але зробив я це не заради користі своєї, а заради добра для інших звірів і людей. Погано їм дуже, погано без ваших теплих променистих очей, тяжко нині в пітьмі, страшно за дітей. Не кожен може знайти їжу в темряві, воду, батьків, друзів. Не за себе прошу: своє зерно я й у багнюці відшукаю — за інших душа болить, за інших прошу. Зрозумійте мене, будь ласка.
Сонце (підвелося і здивовано запитало). А для себе нічого не просиш?
Півень (рішуче). Ні! Порушити ваш спокій можна лише заради інших, їхнього блага. Заради себе я не збудив би вас.
Сонце. А скільки вас там на Землі таких, які готові заради інших пожертвувати собою?
Півень (тихо). Не дуже багато, але є на Землі ті світлячки, на яких зі своїх нірок інші дивляться, зі своїх гнізд визирають і потихеньку вчаться так жити, зважаючи на інтереси інших на цій величезній Землі.
Сонце (ласкаво). Ти молодець, Півнику! Лети на землю, а я тобі до самої Землі освітлюватиму дорогу. За твою щедрість я теж віддячу щедрістю на Землі: подарую всім тепло і світло.
Півень. Дякую Жар-Сонце! Дякую-ю, ку-ку-рі-ку!
Автор. Відтоді з півночі й до сходу сонця кричать півні щогодини: «Ку-ку-рі-ку». І сонце сходить, і знову без утоми дарує світло і тепло земним просторам.
Читець 1. Твори добро.
Роби добро — добром тобі воздасться.
І словом й ділом в світ його неси.
І матимеш від того стільки щастя,
Тепла, любові, світла і краси,
Що світ нараз веселкою заграє,
І засиніють чисто небеса.
І серденько від щастя заспіває,
Відчуєш і побачиш чудеса.
Душа теплом наповниться по вінця
І ласкою чарівно зацвіте.
Немає в світі кращого гостинця,
Як зрозуміти правило просте —
Твори добро! І йди вперед сміливо
З теплом душі і ласкою завжди.
Бо це і є те найцінніше диво,
Яке тебе закриє від біди.
Надія Красоткіна
Читець 2.
Не забувай про ближнього ніколи,
Цьому присвячуй все своє життя.
Нехай душа, як те безмежне поле,
Радіє і сміється як дитя.
Не забувай за ближнього молитись,
Твоя молитва долетить до Бога,
А якщо нічим, хоч думками поділитись,
Нехай в душі твоїй за ближнього живе тривога.
Нехай живе за ближнього турбота,
Нехай любов до ближніх не згасає —
Для християн це найважливіша робота,
Яка завжди нас від гріха спасає.
Генріх Акулов
Читець 3.
Без любові не можна жити,
Треба всім вона з юних літ.
Без любові зав’януть квіти,
Стане сірим безликим світ.
Без любові загине казка
І душа не злетить до зір.
Доброта пропаде і ласка,
Стане сірим усе, повір.
Без любові душа зміліє,
Зникне усмішка на вустах.
Навіть білий сніжок посіріє,
І людину огорне страх.
Без любові не можна жити.
Хай у серці вона горить.
Хай душа ваша вміє любити,
Бо любити — це значить жить!
Надія Красоткіна
Пісня «Хай буде щастя і любов»
(Сл. Ольга Ткач, муз. Назарій Яремчук; https://bit.ly/2VZ20No)
Коли лягає спати втомлений день,
Коли не чути ні розмов, ні пісень,
Я у прозорі очі неба дивлюсь,
За все, що маємо, завжди помолюсь.
За те, що злагода в родині живе,
За те, що пісня поруч хвилею б’є,
Я відпускаю всі свої почуття
І розумію, як прекрасне життя, наше життя.
Приспів:
Я знов повторюю слова, що співає весна:
Хай буде щастя і любов, як шовкова трава,
Хай буде радість на землі, мов п’янкий літній дощ,
І єдине на всіх почуття поміж нас.
Я бачу, що любов в родині живе,
Тому що пісня поруч — доля в нас є,
Знов відпускаю всі свої почуття
І розумію, як прекрасне життя, наше життя.
Ведуча. Любов — це мистецтво, і вона вимагає тренування, як і набуття будь-якого досвіду. Хороші лікарі, музиканти, художники, спортсмени годинами вправляються, щоб удосконалити свої вміння та здібності. Так і з любов’ю: якщо ми перестанемо любити когось за першого ж ускладнення стосунків, ми не розвинемо в собі вміння любити. Якщо ми не будемо докладати зусиль, щоб любити, ми будемо самотні й нещасні. Учіться любити!
Сценка
На столі стояли чотири свічки і своїм вогнем освітлювали кімнату. Вони говорили між собою в тиші.
Свічка 1. Мене звуть Спокій… Однак люди не ладнають зі мною. Тому я не хочу більше горіти!
І перша свічка погасла.
Свічка 2. Мене звуть Віра… Але мене більше не потребують люди. Вони відрікаються від мене, тому мені краще згаснути!
Після її слів подув вітерець і погасив другу свічку.
Свічка 3. Мене звуть Любов… Я втомилася підтримувати свій вогник. Люди не вміють любити й цінувати. Вони хочуть бути байдужими.
Тільки-но третя свічка вимовила ці слова, її вогник погас. У цей час до кімнати зайшла дитина. Вона побачила, що три свічки погасли й заплакала.
Дитина. Чому ви погасли? Мені страшно в темряві!
Свічка 4. Не потрібно плакати й боятися! Адже поки я не згасла, можна знову запалити інші свічки. Мене звуть Надія!
Ніколи не втрачайте надію!
Звучить мелодія «Хай живе надія»
(https://bit.ly/3aWSOx1), ведучий читає настанови Матері Терези:
– Любіть один одного, як Бог любить кожного з вас: сильною й особливою любов’ю. Нехай кожен буде милий з іншими; краще припуститися помилки з доброзичливістю, ніж робити дива — без неї.
– Плід тиші — молитва, плід молитви — віра, плід віри — любов, плід любові — служіння, а плід служіння — мир.
– Якщо ви хочете бути щасливою родиною, якщо ви хочете бути святою родиною, віддайте свої серця любові.
– Бог не створював злиднів; їх створили ми. Перед обличчям Бога ми всі вбогі.
– Ми не можемо робити великих справ, лише малі з великою любов’ю.
– Не дозволяй собі засмучуватися невдачею, якщо ти зробив усе, що міг.
– У цьому секрет добра: спочатку воно слабке, але всемогутнім стає вкінці. Зло, навпаки, всемогутнє спочатку, але слабшає з часом.
– Будьте вдячні! Якщо ви цінуєте все, що дає вам Бог, Він не залишить вас.
Показ слайдів на пісню Наталі Май «Добра пісня»
Читець 1. Бруно Ферреро колись написав: «Здатність промовляти — великий дар. Щоб людина не говорила надто багато нерозумних слів Богові, Він дав їй десять пальців, щоби пам’ятати Його мудрі поради:
Щоб перше слово було добре.
Щоб друге слово було правдиве.
Щоб третє слово було справедливе.
Щоб четверте слово було щире.
Щоби п’яте слово було відважне.
Щоб шосте слово було делікатне.
Щоб сьоме слово несло втіху.
Щоб восьме слово було ласкавим.
Щоб дев’яте слово було сповнене поваги.
Щоб десяте слово було мудре.
Далі мовчи…
Ведучий. Блаженніший Любомир Гузар казав: «Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра, якщо стараєтеся, якщо гуртуєтеся, якщо намагаєтеся спільно творити добро, жити чесно, жити творчо. Заради радості, яку можемо так принести Богові й ближньому, варто трудитися, жертвувати свій час і свої зусилля.
Ми дійшли до того, що людина дивиться на іншу людину як на ворога. Так багато насильства на телебаченні, що людина звикає до нього, думає, що так має бути. Коли нашим богом стає гріш, ми можемо дуже багато згубити, і це дуже небезпечно».
Ведуча. Апостол Павло залишив нам чудовий гімн любові, з якого ми можемо зрозуміти, як діє жива любов і як вона виявляється: «Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!» (1 Кор. 13:4–8).
Читець 1. Божа любов
Людиночко! Любов на світі є,
і ти прекрасно знаєш.
Також у світі є іржа,
яка всіх роз’їдає.
Це гордість, заздрість і лукавство,
це гнів, зажерливість, брехня,
але повір, у цьому всьому
є і малесенька іскра.
Вона горить і не згасає,
у наших душах і серцях,
і кожен з нас у собі має
любов до Бога, до Отця.
Любов до ближнього, до брата,
до сина, дочки і сестри,
любов до матері і батька,
і до духовної краси.
Щасливі ті, що свою долю
у косу святості сплели,
і свої душі, мов перлини,
у Божій ласці зберегли.
Як важко нам, що хочуть в небі
у мирі в Господі спочить,
але і так і не зумівши,
любов від жаху відрізнить.
Ми серцем добре розумієм,
що гнів і гордість — це є зло,
але, як знати, чи зумієм,
перетворити це в добро.
Ми хочем грошей, хочем влади,
ми хочем гарного життя,
не зрозумівши, що багатство —
це є покора й каяття.
А терпеливість і побожність —
це мир в душі і зміст буття.
Що милосердя — це чеснота
достойна гідної хвали,
а лагідність — винагорода
за всі пророблені труди.
І як прекрасно бути з Богом
в хвилини радості й журби,
і прославляти Його Ймення
на всі століття і віки.
Дорога ця не є легкою,
вона терниста і важка,
але ти добре розумієш,
що там спасіння від гріха.
Отож прийдім і ми до Бога,
до Світла, Щирості й Тепла.
подякуймо Йому за долю,
і за тягар свого хреста.
Візьмемося ж разом за руки
і помолімся до Творця,
і прийде спокій в наші душі,
любов до ближніх й до Отця.
О. С. Коробейник
Читець 2. Твори добро
Ти усміхнися небу,
усім, хто біля тебе:
і братику й сестричці,
і сонечку й травичці.
Люби усіх довкола,
удома та у школі,
і ця любов із Неба
повернеться до тебе.
Прощай дрібні образи
і помирись одразу.
Хто вміє всім прощати,
сильнішим здатен стати.
Твори добро, дитино,
і у твоїй родині
воно знайде домівку
віднині і довіку.
Читець 3. Роби добро
Роби добро — добром тобі воздасться,
Сади свій сад, хай квітнуть в нім діла.
І на образу злом — ніколи і нізащо,
Бо лиш від цього у житті біда.
Роби добро — добром тобі воздасться,
Можливо, не відразу і не вже,
Але повір, прийде й до тебе щастя,
Повір, добро безслідно не мине.
Ніколи злом на зло не відкликайся,
Це відчуття у тобі людяність вбива,
А на образу — просто усміхайся,
Якщо в душі пітьма — вона гнила.
У ненависті ти не побачиш світла,
Бо душу зло, як павутина обплете,
Така душа ніколи не розквітне,
Така душа лиш мохом поросте.
Твори добро — добром тобі воздасться,
З окрайцем хліба йди, посоленим у смак.
І у твоє життя, звичайно, прийде щастя —
Бог бачить все, а ти в Його руках.
Пісня Богдана Кучера «Хай добро вам сіється»
(https://bit.ly/2WkFRrD)
Літо забарилося, осінь припізнилася,
А зима з весною ніби не була.
Як би нам не жилося, ми таки змінилися,
Що ж там відбувається в кожного в душі?
Хтось гіренько мається, хтось в добрі купається,
Хтось забув про храм свій Божий назавжди.
Тільки нам лишилося те, що не змінилося,
Бути дітьми Божими на своїй землі.
Приспів:
Хай добро вам сіється
І на краще зміниться,
Все, що Богом суджене,
Хай не відійде.
Сину, аж до вічності не розмінюй гідності,
Як би в цьому світі важко не було.
Ой, кохай-закохуйся, родом тай помножуйся
І в піснях майбутнього засівай добро.
Щоб нас не боялися, щоб не насміхалися,
Мовою від матері, сину, промовляй,
Щоб усі любилися, Богові молилися
Над своєю долею, сину, запануй.
Ведучий. Тож хай світлими й чистими будуть ваші помисли, а всі справи — добрими. Нехай кожен із вас задумається: «А чи все я зробив для того, щоб людям біля мене було затишно й спокійно?» Пам’ятайте слова Й. Гете: «Перед великим розумом я схиляю голову, а перед великим серцем — коліна».
Ведуча. Віддані людям тепло й душевна доброта обов’язково повернуться до вас. Бо вірний Господь пильнує за Своїм законом сіяння і жнив. Тому нехай не буде у вашому серці місця злим помислам. Хай оживає істина стара —
Усі разом. Людина починається з добра!
А зараз прийміть від нас послання любові (співають усі): «Хай Господь тебе благословляє і дарує мир тобі. І любов’ю наповнює тебе, Він завжди з тобою є!»
Ведучий. Дякуємо всім за увагу! До нових зустрічей!
Література
- Святе Письмо.
- С. Бєля. Довіритися Любові. Львів. 2004.
- Ю. Августин. Зцілення почуття кривди. Львів. 2013.
- Н. Шподарунок. Немає більшої любові… Божий сіяч. № 3. 2014. С. 5.
- Чуда від Святого Бенедикта. Львів. 2001.
- Л. Ганжелюк. Зернятко добра. Дубно. 2004.
- http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
- Л. Гузар. Про гріхи і чесноти. Харків: Фоліо. 2018.
https://www.youtube.com/watch?v=HkcWSenfwZQ
https://www.youtube.com/watch?v=B89v9Y0XcVI