«Нести Слово Боже — ось наша мета, щоб кожний учитель був учнем Христа!»

Свято із сумною історією

Ми, українці, любимо святкувати. Одні свята успішно замінюємо іншими: поганські — християнськими, християнські — радянськими, радянські — християнсько-поганськими… Головне — щоб був вихідний, щоб зібралась гарна компанія, щоб було що на стіл поставити. Останніми роками в Україні намагаються запровадити ще кілька новітніх для нас свят, стосовно яких тривають гарячі дискусії в соцмережах і навіть у владних колах.
Утім свято, про яке поговоримо сьогодні, повертається до нас поступово й без зайвого шуму, ідеться про традицію святкувати іменини або, як ще часто кажуть люди, день ангела. Але насправді іменини і день ангела — не одне й те ж. У християн православної і католицької традицій іменини — це особисте свято, що припадає на день, у який Церква відзначає пам’ять однойменного святого, а день ангела — це день хрещення.
Тож зараз говоримо саме про іменини. Зазвичай у цей день вітають усіх Анн чи Володимирів, Ірин чи Андріїв, Тетян чи Юріїв, зичать їм усіляких гараздів і в такий спосіб роблять для них свято. Одні імена популярніші й згадуються навіть кілька разів на рік, інші — практично відсутні в цьому святковому списку. Та мало хто в ці дні пам’ятає тих Божих людей, яких варто згадувати, тому що про них говорить нам Слово Боже: «…майте в пошані таких, бо за діло Христове наблизився був аж до смерти, наражаючи на небезпеку життя…» (Флп. 2:20–30).
У II столітті після Різдва Христового за царювання імператора Адріана (117–138 рр.) у Римі жила благочестива вдова Софія. У неї були три дочки. Дівчаток звали Пістіс, Елпіс і Агапе, що в перекладі з грецького на старослов’янську мову означає Віра, Надія, Любов відповідно.
Мати виховувала дочок у скромності, вірі та християнській побожності, незважаючи на гоніння на християн. Навчала любити Бога й не прив`язуватися до земних благ. Слух про приналежність до християнства цього сімейства дійшов до імператора, і він побажав особисто побачити трьох сестер і матір, що виховала їх. Ставши перед імператором, вони сміливо засвідчили про свою віру в Ісуса Христа, що воскрес із мертвих і дає вічне життя всім, хто вірує в Нього.
Здивований сміливістю юних християнок, імператор відіслав їх до родовитої жінки Палладії, якій наказав переконати їх відректися від віри. Проте всі аргументи і красномовство наставниці-язичниці виявилися марними, і сестри-християнки не зреклися своїх переконань. Тоді їх знову привели до імператора Адріана, і він став наполегливо вимагати, щоб вони принесли жертву поганським богам. Він обіцяв їм подарунки, а коли це не подіяло, став погрожувати. Та дівчата твердо сповідували свою віру в Спасителя Ісуса Христа.
Тоді імператор наказав піддати дочок Софії жорстоким тортурам.
«Я з радістю піду до мого коханого Господа Спасителя», — сказала Віра. Вона мужньо схилила свою голову під меч і так віддала свій дух Богові. Молодші сестри Надія і Любов, натхненні мужністю старшої сестри, зазнали подібних мук. Усе це відбувалося на очах матері. Її не піддали тілесним мукам, але прирекли на ще сильніші душевні муки від розлуки із замученими дітьми. Вона померла через три дні на могилі своїх дочок.
На момент смерті Вірі було 12 років, Надії — 10, а Любові — лише 9 років.
Так три дівчинки і їхня мати показали, що для людей, яких зміцняє благодать Святого Духа, тілесна слабкість і страждання не є перешкодою до прояву мужності, стійкості й вірності.
День пам’яті мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії щороку відзначають 30 вересня. Цього ж дня святкують свої іменини жінки з такими іменами. Тож нехай ці християнські чесноти й мудрість будуть їхніми невід’ємними якостями для слави нашого Триєдиного Бога Отця, Сина і Святого Духа!

Залишити коментар

Зайти з допомогою:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

11 − 10 =

До початку