Велике значення у вихованні має дисципліна. Вона привчає дитину до певного порядку в житті, до правильного чергування праці та відпочинку, привчає до точності, до виконання своїх обов’язків. Апостол Павло радить виховувати дисципліну терпеливістю й повчанням: «Докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з наукою» (2 Тим. 4:2).
Послух — найперший урок життя
Одним із перших уроків, який має засвоїти дитина, є урок послуху. Перш ніж вона навчиться мислити, її вже можна навчати слухатися. Цю звичку потрібно прищеплювати за допомогою лагідних наполегливих зусиль. Так великою мірою можна буде запобігти майбутнім конфліктам між волею й авторитетом, які так часто викликають відчуження й озлобленість щодо батьків і вчителів та опір будь-якій владі — людській чи Божественній.
Мета дисципліни полягає в тому, щоб навчити дитину управляти собою. Її необхідно навчити впевненості у власних силах та самовладання. Тому щойно вона починає розуміти, її свідомість потрібно схиляти до послуху. Усім своїм поводженням з дитиною покажіть їй, що послух — справедлива розумна вимога. Допоможіть дитині побачити, що все підпорядковується закону й що непослух, зрештою, приводить до нещастя та страждання. Коли Бог каже: «Не чинитимеш», Він з любов’ю попереджає нас про наслідки непослуху, щоб уберегти нас від зла й утрати. Допоможіть дитині зрозуміти, що батьки й учителі — це представники Бога і, коли вони діють у гармонії з Ним, їхні закони в сім’ї та школі є також Його законами. Як дитина повинна бути слухняною батькам і вчителям, так і вони самі мають бути слухняними Богові.
Розумна міра контролю
Як батьки, так і вчителі повинні розумно скеровувати розвиток дитини, не перешкоджаючи йому надмірним контролем. Забагато керівництва так само недобре, як і замало. Спроба «зламати волю» дитини — це велика помилка. Склад розуму буває різним; застосування сили може призвести до зовнішнього підкорення, однак у багатьох дітей це викликає ще рішучіший опір серця. Застосування дисципліни щодо людини з уже розвинутим інтелектом має відрізнятися від виховання безсловесної тварини. Панування над розумом, волею, совістю дитини не є Божим наміром. Хто послаблює або руйнує індивідуальність, той бере на себе відповідальність, результатом якої може бути тільки зло. Доки діти відчувають над собою владу, вони можуть здаватися добре вимуштруваними солдатами, але коли контроль припиниться, тоді виявиться, що характерові бракує сили та стійкості.
Оскільки для одних учнів підкорити волю значно важче, ніж для інших, учитель має зробити для дитини послух його вимогам якомога легшим. Волю необхідно скеровувати й формувати, проте не ігнорувати й не придушувати. Бережіть силу волі, вона знадобиться в життєвій боротьбі. Кожна дитина має розуміти, що таке справжня сила волі. Їй потрібно допомогти усвідомити, яка велика відповідальність зумовлена цим даром. Воля — це керівна сила в природі людини, сила рішення та вибору. Кожна людська істота, яка володіє розумом, має силу робити правильний вибір. У кожному життєвому досвіді Слово Боже пропонує нам: «Виберіть собі сьогодні, кому будете служити» (Іс. Нав. 24:15). Кожен може свою волю підкорити волі Бога, зробити вибір бути слухняним Йому та, з’єднавшись таким чином з Божественною силою, стояти так, що ніхто й ніщо не змусить його чинити зло. Кожній дитині, кожній молодій людині Бог дає потенційну силу для формування цілісного характеру й життя, яке приносить користь іншим.
Батьки й учителі, котрі за допомогою такого навчання виховують у дитині самовладання, приноситимуть найбільшу користь і постійно матимуть успіх. Для поверхового спостерігача їхня праця може не видаватися успішною; її можуть не цінувати так високо, як роботу того, хто утримує розум і волю дитини під абсолютною владою, однак подальші роки покажуть результат кращого методу виховання.
Аванс довіри
Мудрий вихователь у своїх стосунках з учнями намагатиметься викликати в них довіру й зміцнити почуття честі. Вияв довіри до дітей і молоді служить їм на добро. Багато дітей, навіть малих, мають високорозвинуте почуття честі. Усі бажають, щоб до них ставилися з довірою та повагою, і мають на це право. Не варто створювати в них враження, що вони не можуть ані вийти, ані ввійти без нагляду. Підозра деморалізує, породжуючи саме те зло, котрому вона намагається запобігти. Замість того щоб постійно стежити, неначе підозрюючи щось лихе, учителі, які по-дружньому спілкуються зі своїми учнями, зауважать прояви неспокійного розуму й застосують чинники, що протидіятимуть злу. Допоможіть молодим людям відчути, що їм довіряють, — і більшість намагатиметься довести, що вони заслуговують цієї довіри.
Продумані правила
Згідно з цим принципом, краще просити, ніж наказувати; той, до кого так звертаються, має можливість засвідчити про свою вірність принципам правди. Його послух є результатом радше вибору, ніж примусу. Правила, котрими керуються в школі, мають, наскільки це можливо, представляти голос школи. Кожний задіяний у них принцип має бути так представлений учневі, щоб він міг переконатися в його справедливості. Так він відчуватиме відповідальність за дотриманням тих правил, які сам допоміг створити.
Правил має бути небагато, але добре продуманих; прийняті одного разу, вони мають запроваджуватися в життя. Розум навчається визнавати їх і пристосовується до того, що неможливо змінити, а можливість потурати недобрим нахилам викликає бажання, сподівання та невизначеність, результатом чого є неспокій, дратівливість і непокора. Необхідно дати зрозуміти, що правління Боже не знає компромісу зі злом. Непослух не потрібно терпіти ні вдома, ні в школі. Ані батьки, ані вчителі, котрі глибоко зацікавлені в благополуччі тих, хто перебуває під їхньою опікою, не підуть на компроміс із упертим свавіллям, що нехтує авторитетом або вдається до вивертів чи відмовок із метою уникнути послуху. Не любов, а сентиментальність покриває недобрі вчинки, намагаючись задобрюванням або підкупом домогтися поступливості, і врешті отримує удаване замість справжнього. «Нерозумні сміються з гріха» (Пр.14:9). Ми маємо остерігатися ставитися до гріха, як до чогось несерйозного. Він має жахливу владу над грішником. «Власні провини безбожного схоплять його, і повороззям свого гріха буде зв’язаний він» (Пр. 5:22). Найбільше зло, заподіяне дитині чи молодій людині, — дозволити їй закостеніти в рабстві лихої звички.
Молодь має вроджену любов до свободи, вона прагне волі, і їй необхідно розуміти, що цими дорогоцінними благословеннями можна насолоджуватися лише за умови послуху Законові Божому. Цей Закон — охоронець істинної свободи і волі. Він називає й забороняє те, що поневолює та призводить до дегенерації, і так захищає слухняних від сили зла. Псалмист каже: «І буду ходити в широкості, бо наказів Твоїх я шукаю» (Пс. 118:45); «Свідоцтва Твої — то потіха моя, то для мене дорадники!» (Пс. 118:24).
Указуючи на помилки — покажіть вихід
У наших спробах виправити зло ми повинні остерігатися схильності вишукувати помилки й осуджувати. Постійний осуд не виправляє, натомість призводить до збентеження. Для багатьох людей, і часто для найуразливіших, атмосфера нещадної критики є згубною. Квіти не розквітнуть під подувом руйнівного вітру. Дитина, яку часто засуджують за якусь конкретну помилку, починає вважати цю помилку своєю характерною якістю, з котрою марно боротися. Так з’являються почуття зневіри та безнадії, які часто приховують під маскою байдужості чи бравади.
Докір досягає мети тільки тоді, коли порушникові допомагають побачити його помилку і коли його воля схильна її виправити. Коли цього досягнуто, укажіть йому джерело прощення і сили. Намагайтеся зберегти його почуття власної гідності та надихніть його мужністю і надією. Ця праця найделікатніша й найважча з тих, які будь-коли були доручені людям. Вона вимагає надзвичайної тактовності, тонкої чутливості, знання людської природи, віри і терпіння небесного походження, бажання працювати, пильнувати й чекати. Важливішої за таку працю не буває.
Золоте правило
Люди, котрі бажають керувати іншими, повинні спочатку навчитися керувати собою. Запальність у поводженні з дитиною чи молодою людиною тільки викличе в них обурення. Коли батьки або вчителі втрачають терпіння і їм загрожує небезпека говорити нерозсудливо, нехай вони помовчать. У мовчанні є дивовижна сила.
Учитель має очікувати зустріти зіпсовані характери і вперті серця дітей. Але в поводженні з ними він ніколи не має забувати, що й він колись був дитиною, яка потребувала дисципліни. Навіть зараз з усіма своїми перевагами у віці, освіті й досвіді він часто помиляється, потребуючи милості й поблажливості. У вихованні молоді він має пам’ятати, що має справу з тими, у кого є схильності до зла, подібні до його власних. З нетямущим учнем він повинен поводитися терпляче, не осуджуючи його неуцтво, а використовуючи кожну можливість для його підбадьорення. З чутливими, нервовими учнями він має бути дуже делікатним. Усвідомлення власних недосконалостей повинно постійно спонукати його виявляти співчуття й терпіння до тих, хто бореться з труднощами.
Правило Спасителя: «І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви» (Лк. 6:31) має бути правилом для всіх, хто береться за виховання дітей і молоді. Вони є молодшими членами Господньої сім’ї, спадкоємцями благодаті життя. У поводженні з найменш тямущими, найменш умілими, наймолодшими і навіть заблудлими й бунтівними необхідно свято дотримуватися Христового правила.
Це правило допоможе вчителеві уникати, наскільки це можливо, розголошення провин або помилок учня. Він уникатиме виносити йому догану чи карати його в присутності інших. Учитель не вилучатиме учня, доки не докладе всіх зусиль для його виправлення. Але коли стає очевидним, що сам учень не одержує від цього жодної користі, що його демонстративний непослух та неповага до авторитету спрямовані на підрив шкільного управління і своїм впливом він заражає інших, тоді його вилучення стає необхідністю. Проте для багатьох ганьба привселюдного вилучення призведе до повного відчаю та загибелі. У більшості випадків, коли вилучення неминуче, це все ж таки краще робити приватно.
Перемагати зло добром
У цей час особливої небезпеки для молоді, коли спокуси оточують їх на кожному кроці й можна легко бути віднесеним течією, необхідно докладати великих зусиль, аби плисти проти течії. Кожна школа повинна стати своєрідним «містом сховищем», місцем, де з терпінням і мудрістю будуть ставитися до їхніх нерозсудливих учинків. Учителі, котрі усвідомлюють свою відповідальність, усунуть зі своїх сердець і життя все, що перешкоджатиме їхній успішній праці зі свавільними та неслухняними. Любов і м’якість, терпіння й самовладання мають бути законом їхньої мови за будь-якого часу. Милість і співчуття поєднуватимуться зі справедливістю. Якщо потрібно докорити, вони не вдаватимуться до перебільшень, їхня мова буде смиренною. Вони лагідно вкажуть учневі, котрий схибив, на його помилки й допоможуть виправитися. Кожний справжній учитель розумітиме: якщо вже помилитися, то краще в бік милості, ніж суворості.
Серця багатьох молодих людей, яких вважають невиправними, насправді не настільки закам’яніли, як видається. Багатьох, кого зараховують до безнадійних, можна виправити за допомогою мудро застосованої дисципліни. Часто вони є такими людьми, чиє серце легко тане під впливом доброти. Нехай учитель завоює довір’я спокушуваного й, помічаючи та розвиваючи добрі якості його характеру, він у багатьох випадках зможе виправити зло, не привертаючи до нього уваги.
До тих, хто помиляється, Божественний учитель терпляче ставиться упродовж усього їхнього порочного життя. Його любов не холоне, Його спроби навернути їх не припиняються. З розпростертими руками Він чекає, готовий знову й знову прийняти заблудлих, бунтівних і навіть відступників. Його серце зворушене безпорадністю малої дитини, з якою брутально поводяться. Зойк людського страждання ніколи не досягає Його вуха марно. Хоча в Його очах усі дорогоцінні, однак грубуваті, замкнуті, уперті характери викликають Його особливе співчуття й любов, бо Він бачить причину, що призвела до такого наслідку. Людина, котра найлегше піддається спокусі й найбільш схильна до помилок, є особливим об’єктом Його турботи.
Усі батьки й учителі повинні плекати в собі якості Того, Хто робить справу нещасних, страждальців та спокушуваних Своєю власною. Вони мають бути тими, котрі можуть «співчувати недосвідченим та заблудженим, бо й самі перейняті слабістю» (Євр. 5:2). Ісус поводиться з нами набагато краще, ніж ми того заслуговуємо, і ми маємо поводитися з іншими так, як Він поводиться з нами. Якщо батьки або вчителі у своїх діях не наслідують прикладу Спасителя в подібних обставинах, їм немає виправдання.
Підкорятися дисципліні життя
Окрім домашньої та шкільної дисципліни, усім доводиться мати справу із суворою дисципліною життя. Як приймати це мудро — ось урок, котрий потрібно пояснити кожному юнакові та кожній дівчині, кожній дитині. Незаперечна істина полягає в тому, що Бог любить нас, діє для нашого добра, і якби ми завжди корилися Його Законові, то ніколи не знали б страждання. Проте не меншою істиною є й те, що в цьому світі в кожне життя приходять страждання, біда і тягарі як результат гріха. Якщо ми навчимо дітей і молодь мужньо зустрічати ці біди й тягарі, то зробимо їм добро на все життя. Виявляймо до них співчуття, але так, щоб воно ніколи не викликало в них почуття жалю до себе. Вони потребують того, що заохочує та зміцнює, а не послаблює.
Їх необхідно навчити, що цей світ — не плац-парад (площа для параду військових частин), а поле битви. Усі покликані переносити труднощі, як добрі воїни. Справжнім випробуванням характеру є готовність нести тягарі, іти туди, де важко, виконувати роботу, яку необхідно виконати, хоч вона й не приносить земного визнання та нагороди.
Нехтування вихованням дитини в наймолодшому віці та, як наслідок цього, посилення недобрих нахилів робить її подальше виховання важчим і призводить до того, що дисципліна надто часто сприймається як болісний процес. Вона насправді має бути болісною для нижчої природи, оскільки суперечить природним бажанням і нахилам, однак вища радість допоможе забути цей біль.
Нехай діти і молодь будуть навчені, що кожна подолана помилка, вада або трудність стають кам’яною сходинкою до кращого й вищого. Саме завдяки таким досвідам усі, хто будь-коли жив гідно дару життя, досягли успіху.
«Висоти, досягнуті й утримані великими мужами, не підкорювалися раптовим зусиллям. Але коли їхні товариші вночі спали, вони наполегливо трудилися, підіймаючись угору».
«Нас підносить те, що в нас під ногами, приносячи нам добро і здобуток: це переможена гордість, розіп’ята пристрасть та подолане зло, з яким ми щогодини зустрічаємося».
«Усі буденні речі, щоденні події, котрі минають протягом години, наші задоволення і прикрості — це сходинки, котрими ми підіймаємося вгору».
Ми повинні дивитися не «на видиме, а на невидиме. Бо видиме — дочасне, невидиме ж — вічне!» (2 Кор. 4:18). Зрікаючись егоїстичних бажань і нахилів, ми обмінюємо безвартісне й минуще на дорогоцінне й вічне. Це не жертва, а дорогоцінне надбання.
Ісус Христос — найвища мета життя
«Щось краще» — ось гасло виховання й освіти, закон справжнього життя. Взамін на те, чого Христос просить нас зректися, Він пропонує щось краще. Часто молодь прагне речей, занять і задоволень, які не видаються поганими, однак не служать для найвищого добра. Вони відвертають життя від його найблагороднішої мети. Владні заходи або пряме, відкрите звинувачення можуть виявитися даремними в спробах спонукати молодь відмовитися від того, що для них дороге, натомість укажіть їм на дещо краще, ніж хизування, честолюбство чи потурання власним примхам. Долучіть їх до правдивої краси, до вищих принципів та шляхетного життя. Допоможіть їм споглядати Того, Хто «увесь пожадання». Щойно погляд зосереджується на Ньому, життя набуває свого істинного змісту. Тут ентузіазм, щире посвячення, гарячий запал молоді знаходять свою справжню мету. Обов’язок стає насолодою, а жертва — задоволенням. Прославити Христа, уподібнитися до Нього, працювати для Нього — ось найвища мета життя, найбільша його радість, «бо Христова любов спонукує нас» (2 Кор. 5:14).
Кислашко О. П., Сіданіч І. Л. Християнське виховання дітей у сім’ї: навч.-метод. посіб. / О. П. Кислашко, І. Л. Сіданіч. — К.: Духовна вісь, 2016. — С. 185–192.
