«Відчали на глибінь!» — ці слова Ісуса Христа, сказані колись до апостола Петра, також є закликом для кожної людини на щодень. Ми живемо у світі. Переймаємося багатьма різними справами. Дивимося на все, що відбувається навколо нас. Замислюємося над різними аспектами людського життя: чи то політичного, чи економічного, чи культурного, — і це викликає в нас почуття тривоги. Потреби сучасної людини безмежно великі. Прагнення до гострих відчуттів заохочує подорожувати, шукати, завойовувати й перемагати. Але часто трапляється, що, попри чималі зусилля, закинуті сіті бажань виявляються майже порожніми. Найкраща техніка не гарантує вдалої «ловлі», хоча сіті широко закинуті, результати виявляються недостатніми, а компромісний щоденний вибір не дає променя надії. Ми переймаємося цим, бо воно дуже близьке до нашого щоденного буття.
Чому так трапляється? Чому навіть найкращі прагнення і багато відданої енергії не завжди дають очікуваного результату, а справжні цілі, радість і благодать десь губляться в гаморі інтенсивної, поверхової діяльності? Відповідь на ці життєво важливі питання дає нам Слово Боже. Апостол Петро з друзями ловив рибу впродовж усієї ночі, але нічого не впіймав. Він був професійним рибалкою, який добре розумів свою роботу, але він зазнав невдачі. Удосвіта, після риболовлі, Петро був дуже розчарованим і пригніченим. У той час до нього підійшов Ісус, і попросив позичити човен, щоб із нього навчати людей. Розчарованому Петрові тоді було нелегко послухати Ісуса, але він погодився. Пізніше Ісус запросив Петра порибалити.
«Відчали на глибінь!» — це була пропозиція, щоб Петро відчалив від берегу і незважаючи на знеохочення ще раз закинув сіті. Одночасно цей заклик мав ще й глибокий духовний сенс: бо був заохоченням до віри. Власне так зрозумів його Петро і повірив: «Господи… на Твоє слово закину сіті» (Лк. 5:5)[1]. Довіряючи Христу, Петро відчалив і упіймав так багато риби, що було потрібно закликати на поміч рибалок з іншого човна, аби витягнути сіті на берег.
«Відчали на глибінь!» — апелює Христос до нас, християн ХХІ ст. «Відчали на глибінь!» Повір Ісусові, переможи слабість і знеохочення і знову відчали на глибінь! Відкрий глибину власного духа! Вникай у глибину світу! Прийми слово Христа, довірся Йому і візьмися за свою життєву місію.
Людина — істота біологічно-духовна. Здобуваємо знання і працюємо, щоб підтримати біологічне життя. Духовне життя — це наша дорога до Господа, це запрошення Бога увійти в наше життя, запрошення від моменту хрещення жити в Пресвятій Трійці. «Я виноградина, ви — гілки… Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Ів. 15:5).
Духовне життя — боротьба зі злом, яке рекламує себе у добрих речах. Несподіваний прогрес у техніці та науці, який інколи хоче покращити наше матеріальне життя, часто виявляється смертоносною отрутою душі та духа. Можемо сказати з апостолом: «Наставнику, ми трудилися довго, але нічого не здобули» (пор. Лк. 5:5). Можемо сказати: «Господи, ми знаємо Твої Заповіді, часто чуємо про них і знову продовжуємо їх порушувати. Господи ми хочемо Тебе знайти, але часто стоїмо холодні та байдужі, повторюємо механічно молитви, але наші думки далеко» (пор. Іс. 29:13; Мк. 7:6). Кожного разу, закинувши сіті, ми витягуємо їх порожніми. Часто сповідаємося в одних і тих самих гріхах, немовби всі наші зусилля були марними.
«Відчали на глибінь!» — слова Господа стали для Петра чимось найважливішим. Ці слова говорять нам встати з наших налогів, розпочати все по-новому. Багато людей розпочинають своє життя з чистого аркуша, свою молитву — заглиблюються в неї, щоб ще тісніше з’єднатися з Христом. Не маємо сили й уміння бути справжніми християнами, не вміємо перемогти гріх, але на слово Господа закиньмо ще раз сіті. На словах Господа можна збудувати щастя, любов, сім’ю, життя в святості й чистоті. Достатньо тільки довіритися, але довіритися по-справжньому, як це робить мала дитина.
Сімнадцятирічна студентка Марія закохалась у хлопця; здавалося, що вона на «сьомому небі». З часом відчула, що в її організмі відбуваються зміни, — вона завагітніла. Що ж робити? Сказати коханому, сказати найближчій подружці, сказати батькам? Кожне це «сказати» навіювало страх. Гарного весняного вечора під час обіймів і поцілунків коханого Миколи, Марія сказала, що вона вже не сама, очікує від нього дитину. Микола відразу ж випустив кохану з обіймів, наче пакет зі сміттям: «Одружуватися не буду, роби що хочеш!» Марія відчула, який холодний вечір… Від кого почути щось добре? «Роби аборт, або ти не наша дочка!» — був вирок батьків. «Не бійся, доню! Господь тебе любить, навіть коли ти грішна. Бог не відвертається від хворої дитини. Не покривай гріха гріхом. Довірся Господу, а Він тебе не опустить, бо Він для тебе — остання надія», — почула слова священика під час сповіді.
Батьки вигнали Марію з дому, вона проживала в гуртожитку й працювала, молилася за себе, свою дитину, коханого. Породила донечку, назвала Надією. Докори сумління не давали спокою Миколі. Відважився й розпитав подруг про Марію. «У неї народилася донечка, вона не говорить, хто батько дитини, батьки вигнали її з дому, живе в гуртожитку. Почуває себе найщасливішою!» — почув від подруг. «Вона щаслива, а я ні? Чому?» — запитував себе Микола. Пригадав собі дні, коли він був щасливий поруч із Марією. Набрався сміливості й прийшов до коханої. «Чи пробачиш мене? Я з тобою одружуся. Ми будемо гарною сім’єю!» Марія розповіла про добру пораду священика. Микола й сам вирішив піти до сповіді, визнав гріхи, покаявся. З часом одружилися й переїхали жити до його батьків. Порада священика, дана Марії, подивитися глибше на своє життя, відчалити на глибінь мали сенс.
«Відчали на глибінь!» — закликає нас Христос. Не дивімося, що інші грішать, є егоїстами, атеїстами. Ми ж, навпаки, радіймо, що «Еммануїл — з нами Бог», що можемо бути глибоко віруючими християнами, любімо свого ближнього, не біймося бути милосердними серед гордих і жорстоких.
Пригадаймо Діву Марію, яка у важких моментах завжди відпливала на глибінь, слухала голосу Божого, годилася з Його волею: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1:38).
«Не бійся! Відчали на глибінь! Довірся Богові!» — хай ці слова будуть девізом нашого життя!
о. д-н Герард Марія Юрій Ждянський, ЧНІ
http://www.cssr.lviv.ua/word/?article=399
[1] Тут і далі в тексті автор використовує цитати з Біблії в перекладі І. Хоменка.