У невеличкій дерев’яній скрині лежало шістнадцять золотих монет. Їх називали талантами. Вони лежали тут уже давно, мріючи про той час, коли, нарешті, за ними прийдуть і визволять із темної скрині.
— Я мрію здійснити навколосвітню подорож, побувати в усіх-усіх країнах, — мрійливо говорив найстарший із братів.
— А я б хотів жити тут, неподалік від цього місця, у якоїсь доброї жінки, яка змогла б використати мене для хорошої справи, — заплющуючи очі, шепотів другий.
— А мені більшого й не треба, аби лиш якась дитина всміхнулася, побачивши мене, — скромно почервонів третій…
За такими розмовами минали дні.
Аж ось одного разу Господар відчинив скриню й дістав звідти всі таланти й розклав на столі. А потім закликав своїх управителів та й каже їм:
— Я вирушаю в довгу дорогу. Залишаю вам ці таланти. Та глядіть же, коли я повернуся, то перевірю, як ви примножили їх! — суворо сказав Господар.
І от він дав одному управителю десять талантів, іншому — п’ять, а третьому — лише один талант. Та й поїхав.
Управитель, у якого стало десять талантів, пішов на берег моря, де стояв корабель, та й каже капітану:
— Ось, я маю десять талантів. Візьми їх і привези мені з далеких країв різного краму. Я продам його тут, та й матиму прибуток.
Здійснилася мрія старшого брата-таланта. Разом з іншими братами побував він у багатьох країнах, побачив дивовижних тварин, помилувався прекрасними квітами, яких ніколи не бачив. А через кілька років повернувся додому. Тепер їх було не десятеро, а вдвічі більше. Аж двадцять золотих талантів лягло на долоню Господаря, коли той приїхав.
— Молодець, вірний мій управителю! — мовив Господар. — Ти добре потрудився й приніс мені прибуток. За це ти завжди матимеш добрий заробіток у моєму домі!
Другий управитель довго думав, що робити з довіреними йому п’ятьма талантами. Щодня він виходив на вулицю й ходив у пошуках місця, де міг би застосувати свій скарб. Його шлях проходив повз невеличку пекарню, і приємний аромат свіжоспечених булочок лоскотав ніс. Одного дня управитель наваживсь увійти в середину пекарні. За стійкою стояла повна жінка в білому фартусі. Її обличчя було дуже привітним:
— Доброго дня! Що бажаєте? У нас завжди свіжі булочки, кекси та тістечка, — усміхнувшись, промовила вона.
— Дякую! Дайте мені о-он те симпатичне тістечко, будь ласка, — й собі усміхнувся управитель.
Розговорилися. Жінка розповіла, що вже давно утримує цю пекарню й справи начебто йдуть непогано, бо працює жінка совісно й дуже любить те, що робить. От тільки є у неї одна мрія — хоче вона відкрити невеличку кав’ярню, щоб батьки разом з дітьми могли заходити й неквапливо ласувати її випічкою, запиваючи все смачною кавою
Подумав управитель та й віддав жінці свої п’ять талантів. Так здійснилася мрія ще одного брата, який хотів служити на добру справу десь неподалік від домівки. А з часом з п’яти талантів стало десять. Десять блискучих монет приніс другий управитель своєму Господареві.
— Дякую, хороший і вірний управителю мій! — ласкаво промовив до нього Господар. — Віднині я довірятиму тобі хорошу роботу, і ти не залишишся без прибутку.
А як же третій управитель? Залишився у нього один-однісінький талант. Це був якраз той, який хотів побачити усмішку дитини.
Думав-думав управитель, куди застосувати свій один талант, та й каже сам до себе:
— Господар мій — людина тверда й жорстока. То чом це я маю чинити по совісті? Візьму-но я лопату й зарию цей нещасний талант від гріха подалі, у землю. А то ще, бува, зроблю щось не так, то й матиму тоді на горіхи від Господаря.
Сказано — зроблено. Пішов він у поле, вирив ямку та й зарив монету. Лежить собі бідолашний талант у землі, плаче:
— Ой, доле моя нещасна! За що ж мені кара така? Спершу в темній скрині лежав, а тепер у землі…
Довго тужив талант. Дощі його поливали, черв’яки здивовано позирали — що воно за дивина така!? Навіть старий Кріт хотів був його спробувати на зуб, але не зміг і відступив. Аж ось настав час, коли прийшов управитель і викопав його із землі. Й так, брудного й пошарпаного, поніс до Господаря:
— Ось, Господарю, твій талант. Я закопав його в землю від гріха подалі. Бо я знав, що ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не клав.
Дуже розсердився Господар:
— Ти лінивий і лукавий управитель! Замість того, щоб пустити талант у справу, щоб я, повернувшись, отримав прибуток, ти зарив його в землю. Геть із мого дому! — кричав він.
А той єдиний талант наказав віддати першому управителю, у якого було десять талантів.
Поклав управитель талант у кишеню й рушив собі в справах. Коли це бачить, на дорозі сидить маленький хлопчик і плаче. Підійшов управитель до хлопчика та й питає:
— Малюку, ти чому плачеш?
— Моя мама захворіла, а я не маю на що купити їй ліків, — схлипнув хлопчина.
Вийняв управитель талант, віддав малому:
— Ось, тримай! І нехай твоя мама видужує! — промовив тихо.
Хлопчик підвів заплакане обличчя:
— Дякую, добрий дядечку!
Крізь сльози проступила усмішка!
Цього дня щонайменше троє були щасливими: управитель, бо він допоміг людині, хлопчик, бо його мати тепер обов’язково одужає, і маленький золотий талант, мрія якого нарешті здійснилася — він подарував усмішку дитині!
Дарина Деркач