Словник із суспільних наук визначає справедливість, як поняття про належне, що містить у собі вимогу відповідності діяння і спокутування: зокрема, відповідності прав і обов’язків, праці та винагороди, заслуг і їх визнання, злочину і покарання, відповідності ролі різних соціальних верств, груп та індивідів у житті суспільства та їх соціального стану в ньому; в економічній науці — вимога рівності громадян у розподілі обмеженого ресурсу. Відсутність належної відповідності між цими сутностями оцінюється як несправедливість. За справедливість у стародавньому світі навіть відповідала спеціальна богиня — Феміда. Її зображення оснащене трьома символами: меч — що символізує невідворотність покарання за протиправне діяння; терези, що символізують людські вчинки; зав’язані очі, що вказують на неупередженість. Сьогодні це зображення стало відомим логотипом багатьох юридичних установ. Історія людства свідчить, що пошук справедливості й боротьба за неї є такими ж вічними, якою невловимою і недосяжною залишається ця омріяна справедливість.
Де ж її відшукати і як затриматися хоча б на хвилинку в тому блаженному стані, коли з тобою чинитимуть абсолютно справедливо? Звернемося з цим одвіч-ним запитанням до вічної книги — Біблії.
Згідно з Святим Писанням найвищим суддею є Бог. Справедливість притаманна самій природі Бога. Окрім того, Божа справедливість є незбагненно вищою й досконалішою від найсміливіших людських уявлень про неї. Пророк Ісая записав такі слова: «Хто пізнав Господній ум, і хто був Його помічником, який Його повчає? Чи з ким Він порадився і той Його повчив? Чи хто показав Йому суд? Чи хто показав Йому дорогу розуміння?» (Іс. 40:13–14); «Я є Господь, що говорить праведність і сповіщає правду» (Iс. 45:19) [3]. У Псалмі 96 говориться, що праведність і суд — основа Господнього престолу.
Оскільки Бог праведний, необхідно, щоб Він чинив із людьми відповідно до їхніх заслуг. Таким чином, необхідно, щоб Бог карав гріх, тому що він не передбачає винагороди; навпаки — гріх заслуговує покарання.
Бог неупереджено винагороджує добре й не пропускає нічиїх гріхів. Псалмоспівець Давид наголошує, що Господнє слово праведне, і всі його діла вірні (Пс. 32:4) [3]. У книзі Псалмів підкреслюється, що Бог відновлює справедливість, помічаючи й оцінюючи праведні вчинки людини і «виведе твою праведність як світло і твій суд наче полудне» (Пс. 36:6) [3]. Так само за неправедні вчинки на беззаконних очікує Божа кара, «бо любить Господь справедливість, і Він богобійних Своїх не покине, вони будуть навіки бережені, а насіння безбожних загине!» (Пс. 36:28) [4].
На відміну від земних суддів, Бог непідкупний та некорумпований. Суспільне становище чи матеріальні статки позивачів та відповідачів не мають жодного впливу на винесення Богом справедливого рішення. Мойсей записав у книзі Повторення Закону: «Бо Господь Бог ваш, Він Бог богів і Господь панів, Бог великий, сильний і страшний, який не зглядається на лице, ані не бере дару, який чинить суд приходькові і сироті, і вдові і любить приходька, щоб дати йому хліб і одіж» (Повт. Зак. 10:17–18) [4]. Найменша несправедливість у Бога виключена самою Його справедливою й святою природою. Риторичне, по своїй суті, запитання висловлює Авраам у час, коли він збентежений долею жителів міст Содома та Гоморри, які мають бути невдовзі знищені Богом за розпусний та беззаконний спосіб життя їхніх мешканців. Розмірковуючи про свій багаторічний досвід віри й те, яким Бог відкрився йому, Авраам вигукує до Господа: «Зовсім не зробиш ти згідно з цим словом, щоб знищити праведника з неправедними, і буде праведник як неправедний. Зовсім ні. Суддя землі всієї — чи не зробиш суд?» (Бут. 18:25). Ми розуміємо, що відповідь на крик його душі, звичайно ж, позитивна. Бог не може вчинити несправедливо.
А ось людина цілком здатна порушувати закони моралі й держави. Тому Божа праведність нерідко представляє собою не лише захист від неправди, але й загрозу викриття й покарання людини у випадку її власної нечесності. У Другій книзі хронік записано, як пророк попереджає одного з юдейських царів: «І тепер хай на вас буде Господ-ній страх, і стережіться і чиніть, бо немає в нашого Господа Бога беззаконня, ані зглядання на лице, ані брання хабарів» (2 Хр. 19:7) [4].
Бог є найвищим еталоном праведності й справедливості, отже, не може існувати жодного іншого мірила поза Ним чи окрім Нього. У якому б із уривків Писання не розглядали питання Божої справедливості, відповідь завжди полягає у тому, що ми, як творіння Божі, не маємо жодного права стверджувати, що Бог неправедний або несправедливий. Апостол Павло відповідає на доволі складне запитання про Божу праведність наступним чином: «О людино, хто ти, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже витвір своєму Творцеві: Чому зробив ти мене таким? І чи не має влади гончар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину для почесного використання, а другу не для почесного?» (Рим. 9:20–21) [4]. На запитання страждальця Йова, який втратив здоров’я, сім’ю і майно, про те, чи був Бог справедливим стосовно нього, Бог відповідає: «Чи буде той, хто перечиться з Вседержителем, ще вчити?.. Ти хочеш опрокинути присуд мій, хочеш винуватити мене, щоб себе якось оправдити?» (Йов. 39:32; 40:3) [5]. Потім Бог відповідає, але не надає Йову пояснень, які дозволили б зрозуміти, чому саме дії Бога були справедливими. Бог стверджує Свою велич і владу, проте не збирається звітувати перед Йовом про справедливість Своїх вчинків, тому що Бог — Творець, а Йов — творіння. «Де тоді був ти, коли я закладав основи Землі? Скажи, коли знаєш!» (39:4) [5], «Чи давав ти коли на віку твоєму наказ ранкові, або вказав зорі місце (де зачервоніти)? (39:12) [5], «Чи можеш підняти голос твій до хмар, щоб рясний дощ спустився на тебе? Чи можеш ти розсилати блискавиці, та й чи прийдуть вони до тебе й скажуть: Ось ми!» (40:34–35) [5]. І відказав Йов Господеві й промовив: «Ось я нужденний; що можу я відказати Тобі? Я кладу руку мою на уста собі» (Йов. 39:34) [5].
Водночас Бог рідко звершує свій праведний суд негайно. Коли Бог не карає за гріх, складається враження, що це вказує на Його несправедливість. Ось чому апостол Павло говорить, що коли Бог послав Христа як жертву, якій слід було понести покарання за гріх, Він зробив це, «щоб виявити свою праведність для відпущення раніше вчинених гріхів; у Божому довготерпінні, щоб виявити свою справедливість у теперішній час, щоб бути справедливим і виправдає того, хто вірить в Ісуса» (Рим. 3:25–26) [3]. Смерть Ісуса Христа у сплату за наші гріхи продемонструвала, що Бог істинно праведний, тому що Він виконав необхідне покарання за гріх, хоча й водночас пробачив людям їхні гріхи.
Отже, Бог повністю явив Свою справедливість в Ісусі Христі, Який прийняв на Себе гнів Бога за все гріховне людство. Водночас Христос явив всю повноту Божої милості, яка, як написано, «понад суд» (Як. 2:13) [3], і прийняв основний удар на Себе. Чому Христове заступництво за грішну людину перед Отцем є настільки важливим? Тому що це і є серцевина милості Бога до людини. Адже без замісної жертви, якою став Син Божий, кожну народжену в цей світ людину спіткала б єдина доля — вічне покарання у пеклі, де Сам Бог є «нищівним вогнем» (Євр. 12:29) [3]. Після порушення першою людиною закону, що був даний їй Творцем, Бог, згідно з положеннями римського права чи будь-якого з сучасних законодавств, мав повне право привести в дію покарання, яке передбачалося Його заповіддю за бунт і непослух — «смертю помрете» (Бут. 2:17) [3]. Первісний Адам, як свідчить Писання, мав достатньо розвинений інтелект, щоб зрозуміти й дати адекватну оцінку Божому повелінню. Ми можемо зробити висновок про це хоча б з наступних віршів, у яких розповідається, що перша людина дала імена «всім скотам і всім небесним птахам і всім пільним звірам» (Бут. 2:20) [3]. (Вчені-біологи досі не можуть дати однозначної оцінки кількості видів тварин відомих сьогодні людству: приблизне число коливається від 3 до 100 мільйонів видів). Відтак, вибір людини на користь власної гордині й цікавості до забороненого плоду був доволі зваженим й усвідомленим нею. А тому, навіть якби після гріхопадіння Адама та Єви в Едемському саду Бог відразу скарав їх на смерть без шансів до розкаяння, Він учинив би справедливо. Так само справедливим є приречення всіх нащадків Адама, які з того часу народжуються з бунтівним і непокірним Богу серцем, на загибель у пеклі. Проте Богові, Який є милостивим за Своєю природою, було до вподоби вилити Свій справедливий гнів на Сина, аби врятувати обраних Ним людей. Не менш милостивим і виваженим є рішення Бога зберігати на день суду грішників, які за жодних обставин не погодяться підкорити свою гординю Творцю (2 Петр. 3:7). Незважаючи на різне майбутнє для людей, Бог дотримується обітниці людству про те, що всесвіт твердий і не здригнеться, що сонце й дощ буде послане Ним над злими й добрими, що сіяння й жнива не припиняться, тобто Він забезпечує кожну людину всім необхідним для існування на планеті.
Отже, єдиним місцем, де все відбувається справедливо, згідно з Писанням, є пекло — місце, де грішники відбувають чесно заслужене ними покарання. Усі інші місця перебування грішників просто переповнені Божою милістю. Те, що хтось із нас не вкинений до вогняного озера, — це не результат Божої справедливості, але дія Його милосердя й довготерпіння. Щоразу, коли нам обурено хочеться негайно звести з неба Божу справедливість на нашого кривдника, пам’ятаймо, що праведний гнів у такому випадку мусив би впасти й на наші гріхи. Розуміючи правду, нам слід, подібно до псалмоспівця Давида, смиренно благати Вседержителя: «Господи, не карай мене в гніві Своїм, і не завдавай мені кари в Своїм пересерді…» (Пс. 37:2) [4]. Пам’ятаймо, що коли навколо нас щось краще, ніж пекло, то це — з Божої милості, але аж ніяк не із заслужених нашими шляхетними вчинками «прав людини».
Тетяна Артерчук
Джерела
1. Грудем Уейн. Систематическое богословие: Введение в библейское учение: Пер. с англ. — СПб.: Мирт, 2004. — 1453 с.
2. Евангельский словарь библейского богословия. /Под. ред. Уолтера Элуелла. — Пер. с англ. — СПб.: Библия для всех, 2000. — 1232 с.
3. Біблія у перекладі з давньогрецької о. Р. Турконяка, 2011 р.
4. Український переклад Івана Огієнка 1962 р.
5. Біблія в перекладі П. Куліша та І. Пулюя 1871 р.
6. Український переклад Івана Огієнка 1962 р.
7. Біблія в перекладі П.Куліша та І.Пулюя 1871 р.
Опитування на тему «Що таке найвища справедливість і де її знайти?» було проведено нами серед студентів-правників одного з вишів Рівного. Молоді люди 18–19 років, які вирішили пов’язати своє життя з відстоюванням справедливості, були фактично одностайними в тому, що справедливість закладена в людині, є рисою її характеру, а також підкреслили, що в сучасному суспільстві відчувається гострий брак справедливості й фактичного дотримання закону, важко зустріти справедливу людину. Гарантом справедливості дехто вважає державу, закон і нас самих. Майбутні юристи вірять, що досягти справедливості можна шляхом розкриття її у собі, виховання, наполегливого відстоювання своїх прав. Хоча кожен, на думку студентів, має отримати відповідно до своїх заслуг, на перешкоді виконання суспільної справедливості стоять гроші та зв’язки. Дехто вважає, що вищої справедливості не існує. Лише один студент пов’язує найвищу справедливість з Богом і Творцем.
Пропонуємо Вашій увазі деякі з відповідей:
«На мою думку, найвища справедливість — це та справедливість, яка закладена у людини ще в дитинстві. Її потрібно шукати спочатку в самому собі».
«Найвища справедливість для мене — це Бог, але в сучасному житті ми не завжди маємо час та і бажання до Нього звернутися, тому внутрішнім нашим суддею є совість, а отже, потрібно вчиняти будь-які дії так, як вона підказує, адже це — голос Творця, який ми не маємо права відкидати в будь-якій ситуації».
«Найвища справедливість для мене, це, перш за все, рівність і правильність. Знаходити справедливість потрібно спочатку в собі, окремо. Якщо ми почнемо знаходити її у собі, то згодом справедливість буде зустрічатися доволі частіше, про що не можна сказати сьогодні, оскільки рівності й справедливості протистоять гроші, влада, зв’язки, становище в суспільстві».
«Справедливість потрібно розпочинати шукати в собі. Ставитися і до людей, і до роботи потрібно щиро. Справедливість — це виконання чогось правильно, вірно, доступно, грамотно».
«Справедливість — це, на мою думку, найкраща риса людини, хоча в наш час дуже рідко можна знайти таких людей. Адже багато людей учиняють так, як їм вигідно, а справедливо це чи ні — неважливо. Знайти її можна у собі».