Україні потрібні християнські школи
В Україні, на жаль, немає офіційних, саме християнських, загальноосвітніх шкіл. Добре, що є закон про свободу совісті, що Україна визнана як поліконфесійна держава, дозволена реєстрація легалізованих церков. Разом з тим поряд з державними школами дозволено відкривати й школи недержавної форми власності.
Створення кожної школи, а потім її утримання державі обходиться недешево. Дорого обходяться школи недержавної форми власності і їхнім засновникам. Але той факт, що вони є і їх кількість збільшується, свідчить про те, що вони потрібні суспільству.
Екскурс в історію освіти
Найперша школа на території Київської Русі була створена при дворі князя Володимира й відразу ж стала стратегічним об’єктом внутрішньої політики держави. Сам великий князь фінансував цю школу, і навчання в ній представників знатних родин було настільки обов’язковим, що в батьків — знатних бояр, дружинників, удільних князів — навіть не запитували згоди на навчання їхніх дітей. При Ярославі Мудрому з’являється достатньо багато шкіл, так що їх уже можна було профілювати. З’являються школи для київсько-руської еліти (майбутні державні службовці князівської адміністрації), школи для майбутніх ремісників і школи для простолюдинів. Звичайно, школи для вищого стану були платні. Платними були й ті школи, де учні проходили якусь певну спеціалізацію — одержували ремесло. А от школи для простолюдинів, де звичайно навчали читати, писати й рахувати, діяли при церквах, монастирях і призначалися для дітей з незаможних родин, тому були безкоштовними. В основі навчання лежали біблійні тексти, і, таким чином, князівська адміністрація досягала двох дуже важливих цілей: зміцнювала християнство й отримувала освічених людей для керування державою.
Школа — стратегічний об’єкт
Сучасна школа в будь-якій державі зберегла за собою статус стратегічного об’єкта. Навіть сьогодні в Україні, незважаючи на мізерне фінансування системи освіти, школа залишається для держави рятівною соломинкою в суспільстві, що морально деградує.
У цьому морі, що називається державною системою освіти, у нашій країні з’явилися маленькі острівці — християнські школи, для багатьох незрозумілі, для когось зай-ві, а для когось — просто необхідні, як рятувальний круг.
Коли я була на конференції Міжнародної асоціації християнських шкіл (МАХШ) у Костромі в березні 2008 р., то була приємно вражена, побачивши при вході в школу, а потім і на шкільних стендах напис «Християнська гімназія». В Україні ви такого не побачите. Коли батьки вперше приходять до нас у школу, щоб оформити на навчання свою дитину, вони запитують, чому ніде не сказано, що в Києві є християнська загальноосвітня школа, про яку вони довідалися зовсім випадково, і чи є ще такі школи в Києві. Ми пояснюємо, що наша школа — це спеціалізована загальноосвітня школа I–III ступенів, заснована громадською Організацією сприяння розвитку християнської культури й освіти, що працює за загальнодержавною програмою, і майже всі співробітники школи — практикуючі християни.
Невелике приміщення, спокійна обстановка, доброзичливість, затишні класи, помірна плата за навчання, виховання на принципах християнської етики й моралі — усе це батькам подобається, і вони вірять у те, що в такій школі їхні діти будуть захищені від тієї жорстокості, що вже стає нормою в нашому суспільстві. Ось які головні причини свого вибору школи вказують батьки в анкеті:
здорова духовно-моральна атмосфера;
наставляння в християнських цінностях;
індивідуальний підхід до кожної дитини;
віра в те, що дитина почуватиме себе захищеною.
Дидактичні принципи Яна Коменського
Видатний педагог Ян Амос Коменський, розробляючи свої принципи універсального мистецтва вчити всіх усьому, яке він назвав «великою дидактикою», був упевнений, що «правильний і ретельно обміркований спосіб створювати в усіх громадах, містах і селах кожної християнської держави такі школи, у яких би все юнацтво тієї й іншої статі, без жодного винятку, могло осягати науки, удосконалювати вдачу, наповнюватися благочестям і в такий спосіб у роки юності навчитися всього, що потрібно для теперішнього й майбутнього життя».
Коменський запевняв, що основою навчання повинне бути «дослідження й відкриття методу, за якого вчителі менше б учили, учні більше б училися; у школі було б менше галасу, очманіння, даремної праці, а більше дозвілля, радощів і ґрунтовного успіху, і в християнській державі було б менше мороку, сум’яття, розбратів, а більше світла, порядку, миру й спокою».
Школа і церква
Християнській загальноосвітній школі без підтримки — духовної, матеріальної, фізичної — церкви-засновника довго не проіснувати. Тільки при правильно побудованих взаєминах церкви й школи загалом, а також церковних лідерів і педагогічного колективу зокрема, таку школу не тільки можна буде зберігати у «квітучому» стані, але й постійно розвивати.
Особливий статус учителя
Учителі — це той суспільний контингент, що найбільше потерпає від несправедливого ставлення до себе. Праця вчителя важка, і витримує її тільки той, хто став учителем за покликанням. «Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями…», — цією фразою в Біблії підкреслюється особливий статус того, хто взяв на себе відповідальність учити. Цей вислів підкреслює й ту повагу, якої гідний той, кого назвали вчителем. Багато батьків прийшли у християнську школу, захопивши із собою негативне ставлення до вчителя зі старої школи. І це зрозуміло. Пройде чимало часу, доведеться докласти чимало зусиль із боку вчителя-християнина, поки батьки зрозуміють, що вони справді прийшли в зовсім іншу школу. А діти цих батьків, у свою чергу, приносять у свою нову школу частину того світу, від якого вони втекли. Скільки потрібно буде докласти зусиль, терпіння, а головне — любові, учителеві, щоб знайти взаєморозуміння й взаємодовіру із цими учнями. Члени опікунської ради (переважно представники церковних громад) повинні дуже добре розуміти й враховувати цей фактор у роботі вчителя. Якщо вони з’являються у школі тільки в особливих, до того ж рідких випадках, знають про життя школи з чуток, а не через особисте знайомство, байдуже спостерігають, як школа намагається вирішити свої внутрішні проблеми, не маючи для цього достатніх можливостей, то про який розвиток і процвітання школи можна говорити?!
Відповідальність церкви за підготовку педагогічних кадрів
Проблемі виховання молоді приділяють досить багато уваги в церкві. Але будь-яка стратегія містить у собі теорію і практику. Отож, залежно від того, на чому зосередилися церковнослужителі — на теорії чи на практиці планування свого керівництва заснованої ними школи, і залежить те, якою ця школа буде.
І як би часто й багато не говорилося в проповідях під час богослужінь про те, як любить Господь малих дітей і як багато Він приділяє їм уваги на сторінках Святого Письма, відстань між християнською школою й церквою не скоротиться.
Добре, коли директор школи — священнослужитель: він знає всі її слабкі місця, розуміє її проблеми, захищає її інтереси. Добре, коли вчителі проповідують із церковних кафедр: це допомагає їм постійно бути в гарній духовній формі. Це, звичайно, ідеальний варіант щодо християнської школи. У реальності маємо те, що й у християнських школах переважають учителі-жінки, як і у звичайних державних. А діти сприймають учителів-чоловіків і вчителів-жінок далеко не однаково. Оскільки в нашій державі вчительська професія серед молоді не користується попитом, та й серед дівчат усе менше й менше бажаючих стати вчителем, церква, що має свою загальноосвітню школу, повинна спланувати підготовку педагогічних кадрів з молоді, членів церкви. Проповідувати про важливість і значення для небес професії вчителя, сприяти проповідями підняттю авторитету професії вчителя — це зміст теорії. Бути постійно в курсі шкільних подій, знати кожного працівника школи і його потреби, часто спілкуватися з учнями й цікавитися його як шкільним, так і особистим життям, брати активну участь у матеріально-технічному розвитку школи, бути завжди готовим надати школі реальну допомогу й підтримку — це практичний бік стратегії церкви щодо християнської загальноосвітньої школи.
Школа і батьки
Другий, дуже важливий, фактор розвитку школи — це участь батьків у житті школи. У сучасних батьків зовсім інший погляд на свою причетність до школи. Сьогодні батьки дуже стурбовані своїм добробутом і тому дуже багато працюють, а грошей, як виявляється, однаково не вистачає. І от виходять: батьки весь час зайняті роботою поза домом, часу приділяти увагу своїм дітям — немає, грошей теж немає… А діти є! І ці діти надзвичайно потребують до себе уваги, спілкування не тільки з однолітками, але й з дорослими. І от звідси й починається те джерельце, що непомітно, але дуже швидко перетворюється в море проблем.
Чому батьки вибирають християнську школу
Коли батьки готують свою дитину до школи, вони звичайно замислюються над тим, яку школу вибрати в розумінні «де краще вчать». Цікавою є мотивація деяких батьків, які вибрали нашу, християнську, школу: навчання дитини нас не хвилює, нам головне — щоб дитина зростала духовно. Інша категорія батьків міркує так: головне, що ми знайшли місце, куди можна сховати наше дитя від цього жахливого світу підлітків, а ви, учителі, усі інші проблеми вирішуйте самі. І третя категорія батьків уважає, що навчання й духовне виховання — це єдиний, взаємозалежний процес у школі. За всіх часів завжди були такі різні погляди батьків на мету перебування їхньої дитини в школі. Цікаво, що й у XVII ст., під час формування педагогічних поглядів і методів Я. А. Коменського, відносини між батьками й учителями були майже такими ж, як і сьогодні. По-перше, батьки учнів Я. А. Коменського, як і наших сьогодні, «переважно мало поінформовані, чого їм чекати від своїх дітей». Як пише у своїй роботі «Велика дидактика» видатний педагог, «вони (тобто батьки) наймали вчителів, зверталися до них із проханнями, піддобрювали подарунками, навіть міняли їх так само надарма, як і з деякою користю». Ну чим не наш час?! Коли я прийшла на роботу директором у нашу школу, я була вкрай здивована, що в школі, у класах якої навчається не більше 12–15 учнів, низька успішність. Некомпетентні вчителі? Відвідування уроків показало, що всі вчителі свій предмет знають, володіють методикою викладання, уміють цікаво подати матеріал уроку. А от учні дуже погано виконують домашні завдання, не вчать правил, не вважають порушенням прийти на урок без робочого зошита. Тоді чому вчителі так погано контролюють домашню підготовку своїх учнів?! Отоді я й зіштовхнулася з тією групою батьків, які вважають, що успішне навчання — це не головне, важливо, щоб дитина зростала духовно. Але про яке духовне зростання можна говорити, якщо дитина не скерована не лише на оволодіння знаннями, але й на придбання вмінь підкорятися необхідному порядку речей у житті людини.
З навчання починається формування свідомості людини. Людина — найдосконаліша істота на землі, і вона має право на безперешкодний розвиток усіх своїх сил і обдарувань; разом з тим розумно вихована людина повинна свідомо використовувати всі свої сили й здібності на користь не тільки собі, але й усім іншим людям. І тоді ми провели загальношкільні батьківські збори, на яких говорили не просто про те, що погано вчитися учневі не можна, а батьки не контролювати навчання своєї дитини не мають права, але, головне, чому батькам необхідно приділяти велику увагу як контролю, так і допомозі своїм дітям, навіщо потрібні їхнім дітям знання, яка взаємозалежність між сумлінним виконанням шкільних завдань і духовним зростанням підлітка. Тепер загальношкільний батьківський комітет має серед інших своїх завдань і завдання допомогти педагогам школи підняти престиж успішного навчання.
Побажання вчителям
Ось яке чудове привітання підготували батьки вчителям нашої школи: «… Важко переоцінити важливість учительської праці. Те, що ви сієте в серця й розуми учнів, дає сходи через роки й десятиліття й багато в чому визначає наше загальне майбутнє. На ваших уроках учні осягають початки знання й творчості, закладаються основи духовної, моральної й інтелектуальної особистості. Ви відкриваєте учням світ культури, де їхніми співрозмовниками можуть бути найвидатніші люди.
Увівши дитину в клас, ви назавжди залишаєтеся її вчителем. Не випадково наша пам’ять дбайливо зберігає й проносить крізь усе життя імена дорогих нам учителів.
Хочеться побажати вам здобувати цю добру сердечну пам’ять ваших учнів. Нехай ваш досвід і знання проростають любов’ю. Слова Христа про те, що «ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» стосуються вас. Життя вчителя цілком належить його учням. Це покладає на вас величезну відповідальність, але й дає справжню радість, тому що в переломленні світла Любові ми бачимо Істину — як вода перетворюється у вино, як будні стають святами…
…Нехай примножаться у вас сили, мудрість, терпіння і прагнення сіяти добре й вічне».
Тетяна Якшина