Сьогодні ми торкнемося теми, яка стосується кожного з нас. Людина цікавиться не лише питанням: «Хто я?», але й обов’язково повинна знайти відповідь на наступне питання: «Навіщо я живу?». Тому що розуміння сенсу й мети життя визначає те, як ми живемо, що робимо, як використовуємо ті ресурси, які Бог нам дає. Знати мету свого життя надзвичайно важливо, і в Божому слові чітко й зрозуміло висвітлено це питання.
Перш ніж ми перейдемо до розгляну конкретних біблійних текстів, хочу зробити два застереження. Для того щоб осягнути мету свого існування на землі, людина повинна, по-перше, упокоритися перед Богом і бути готовою вислухати й прийняти Божу відповідь. По-друге, це питання слід розглядати в контексті розуміння смислу всього існуючого. Бог звершує на землі Свій задум. І людина є частиною цього процесу, дуже важливою частиною, цінною для Бога. Вона не є другорядним елементом чи неважливою деталлю, тому що Господь особливим чином, особисто брав участь у її творінні: «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, — і стала людина живою душею» (Бут. 2:7). У Господа була спеціальна нарада в Трійці з цього приводу, на якій було прийнято рішення: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою…» (Бут. 1:26).
Ми створені Богом і для Бога
У книзі Дії святих апостолів ми читаємо відому проповідь апостола Павла в Афінах. Цю промову Павло говорив, звертаючись до грецьких філософів, чия філософська позиція досить близька до позиції сучасних людей. Хоча вони жили багато років тому, наш західний світ є носієм філософії, закладеної греками, розвинутої римлянами, яка знайшла свій розквіт в Європі в епоху Ренесансу, і тепер велика частина розвинутого світу функціонує на тих самих цінностях. Ось чому слова апостола Павла, сказані в ті далекі часи, абсолютно точні й подібно до скальпеля прорізають свідомість сучасної людини.
«І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі за мешкання їх, щоб Бога шукали вони…» (Дії 17:26–27).
Бог створив людину, і Бог створив кожного з нас, щоб кожну людину поставити свого часу в своєму місці. Бог знає, хто ми, Він нас створив, Він дав нам певні якості: характер, фізичні дані, різні обставини навколо нас, і Він створив усе це задля однієї простої мети: для того, щоб ви і я Його шукали. Зрозуміло написано, що Він — наш Господар, Він — Автор, Він — Творець, Він усе зробив. Тому, коли Він творив нас, коли Він конструював наш світ, — це була Його мета. Саме цей момент багато людей не зауважують. Люди думають, що вони самі собою і самі для себе, самі визначають мету свого життя, але це не так. Жоден із нас не народився у світ за власним бажанням. Бог визначив цей процес. І в цьому процесі в Бога, якщо можна так сказати, усе прораховано до дрібних деталей. У Нього є це точне положення, точний порядок, точні умови для кожного з нас, щоб у цих умовах ми шукали Бога.
Для чого шукати Бога?
Коли ми говоримо, що мета людини — шукати Бога, то мимоволі виникає питання: «А навіщо шукати Бога?»
Ми вже зазначали кілька причин. По-перше, тому що світ є богоцентричним, і Бог є Господарем цього світу. Це вагома причина, щоб шукати Бога.
Крім того, таке Боже повеління. Це ще один фактор, який повинен переконувати нас у необхідності пошуків Бога.
Ми повністю залежні від Бога — це ще один чинник. Без Нього ми не можемо навіть миті проіснувати.
Але є ще одна причина — значно важливіша, значно яскравіша, домінуюча, через яку кожна людина не лише повинна шукати Бога, але це найкраще положення для людини, щоб шукати Бога.
Ця причина полягає в дивовижній якості Особистості Бога. На сторінках Святого Письма ця якість названа — Божа слава.
Якщо всі існуючі тексти Писання щодо цього питання об’єднати в одне, то отримаємо таку фразу: «Бог каже, щоб ми Його шукали, тому що лише Він прославлений».
Що таке Божа слава?
З плином часу слова дещо змінюються, набувають додаткових відтінків залежно від того, за яких обставин люди їх уживають. Щось подібне відбулося зі словом «слава». Зараз це слово для нас пов’язується з поняттям вивищення когось, славою користуються актори, видатні люди, знаменитості.
Але коли ми подивимося на біблійне значення цього слова, то побачимо, що воно відображає в собі Божу досконалість: досконалу мудрість, красу, щедрість, багатство, досконалу благодать.
Бог як Особистість незбагненно прекрасний, безмірно великий, Він володіє дивовижною притягальною силою, Він домінує над усім.
У Біблії використано два слова для позначення поняття «слава»:
єврейське «кавод» означає повнота, вага, впливовість. Коли писали про Бога і Його славу, хотіли висловити, що Він наповнює Собою все, Він впливовий, Його не можна ігнорувати, це Той, Хто все в усьому;
грецьке слово «докса» передає дещо інший аспект — світіння, яскравість, сила, честь, зразкова репутація. Усі ці слова представляють нам наступну ідею: Божа слава — це сукупність і вираз Його абсолютної досконалості.
Божа слава задовольняє людські потреби
Бог створив нас і поставив кожного з нас на своє місце й дав кожному з нас індивідуальні якості характеру, особливі фізичні можливості, розумові здібності, щоб ми з цього місця, використовуючи надані ресурси, спрямували своє життя на те, щоб осягнути Божу славу, щоб доторкнутися до неї, щоб захоплюватися нею, щоб наповнити нею своє життя. Ми для цього створені.
Джон Пайпер у своїй книзі «Спрагнені Бога» про Божу славу сказав наступне: «Божа слава — це краса Його нескінченних досконалостей. Вона може виявлятися в яскравому сяєві у видимій формі або ж може стосуватися нескінченно досконалих моральних якостей Його особистості. У будь-якому разі вона вказує на реальність безмежної величі, гідності та честі».
Цар і псалмоспівець Давид на землі шукав споглядання Божої слави. «Боже — Ти Бог мій, я шукаю від рання Тебе, душа моя прагне до Тебе, тужить тіло моє за Тобою в країні пустельній і вимученій без води. Я так приглядався до Тебе в святині, щоб бачити силу твою й Твою славу, — ліпша бо милість Твоя над життя, й мої уста тебе прославляють!» (Пс. 62:2–4).
Давид поєднує свій досвід, коли він був у храмі, з тим, що відбувалося в його реальному житті, коли він перебував у пустелі. Ці слова написані в реальному складному житті. І ось він згадує, як переживав цей момент у святині, коли він раптом усвідомив Божу славу, коли вона торкнулася його, коли вона стала для нього реальною. І він каже: «Ось цього я прагну». У Псалмах ми можемо зустріти чимало схожих ситуацій, подібних слів, коли люди жадають того, щоб переживати Божу славу.
До речі, це один з аспектів, навіщо нам потрібні емоції. Коли ми говоримо про Божу славу, ми не лише розуміємо, що немає нікого вищого за Бога, ми захоплюємося Його красою, ми дивуємося Його точності, ми вражені Його пишнотою. І це найпрекрасніші почуття.
Отож, Бог створив людину, щоб ця слава стала для неї джерелом насолоди. Як досконала Особистість, Бог не мав потреби в комусь, Його триєдина сутність забезпечувала оцінку слави й захоплення нею, вираз і прийняття любові тощо. Але оскільки за Своєю природою Бог добрий і милосердний, то Він захотів, Він просто вирішив, щоб Його славою насолоджувався ще хтось. Це було причиною створення людини. Бог захотів, щоб його красою та величчю, Його абсолютною досконалістю ще хтось свідомо міг захоплюватися, наповнюватись і радіти.
Причина, чому Бог створив людину, чому Він розпочав увесь процес, полягала в одній найголовнішій істині: Бог хоче, щоб людина насолоджувалася Ним. І це робить людину щасливою.
Зверніть увагу, увесь Всесвіт прославляє Бога, але це інший вид прославлення. «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід» (Пс. 18:2). Будь-яке твориво виявляє свого Творця, воно показує велич і значимість свого Творця. Але твориво не здатне усвідомлювати цього. Людина ж створена як свідомий одержувач і користувач, якщо можна так висловитися, Божої слави.
Коли ми читаємо останню книгу Біблії — книгу Об’явлення, де Божий план викуплення завершується, то там усе зливається в один акорд, буквально залитий світлом слави Бога. «І заніс мене духом на гору велику й високу, і місто велике мені показав, — святий Єрусалим, що сходив із неба від Бога. Славу Божу він має. А світлість його подібна до каменя дорогоцінного…» (Об. 21:10–11).
Божа слава і грішна людина
Ми сьогодні живемо у світі, який несе на собі тяжкі наслідки гріхопадіння, тому нам дуже важко зрозуміти Божу славу.
Коли грішна людина наближається до прославленого Бога, їй завжди стає незатишно, некомфортно. Є лише два варіанти поведінки такої людини: або вона втікає від Бога, або їй потрібно очиститися від гріха. Наповнення й насолода славою Божою для грішної людини неможливі.
Тут доречно буде згадати про такий важливий елемент християнського життя як освячення — звільнення від гріхів. Людина отримує оправдання в момент покаяння, а далі її життя має характеризуватися цією важливою якістю — освяченням, звільненням від гріха. Вона повинна прагнути бути чистішою, святішою.
Церкви ламають голови над тим, як примусити людей освячуватися. Хтось намагається лякати пеклом, хтось установлює суворі правила, а інші навпаки вирішують частину правил відмінити, бо все одно ніхто їх не виконує. І разом з тим усі розуміють, що примусити людей жити свято дуже важко. Але коли ми розуміємо сутність слави Божої, тоді для кожного з нас стає зрозуміло, що є один найпростіший і найсильніший засіб мотивації. Грішна людина ніколи не встоїть перед потужним проявом Божої слави. У результаті, як ми вже зазначали, для неї залишаються лише дві дороги: або людина приймає Євангелію Ісуса Христа і переходить під Його захист і опіку, отримує звільнення від гріха («Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої», 1 Ів. 1:9), або ж людина намагається втекти від Бога. Вона може залишатися релігійною, та ніколи не відчує справжнього щастя. Людина спробує створити це щастя власними зусиллями, активною діяльністю. Але така церковна діяльність нічим не відрізняється від діяльності учасника художньої самодіяльності в клубі. Буде задоволення від власної активності, від того, що все вийшло так, як задумали, але не більше.
Щастя християнина зовсім інше. Він теж прагне все зробити найкращим чином, але чому? Тому що стоїть перед досконалим прекрасним Богом. Його щастя в тому, що він бачить Бога.
Але кожного разу, споглядаючи Бога, християнин бачить свою недосконалість, тому звертається до Божого Слова, просить Бога, щоб Він його очищав.
Покажи людині славу Божу — і вона не зможе спокійно жити з гріхом. Людина не може споглядати славу Божу й залишатися в гріхах. І навпаки, єдиний спосіб звільнення від гріхів — споглядання Божої слави.
У книзі Вихід написано, що коли Господь укладав завіт з ізраїльським народом, Божа слава опустилася на гору Сінай. І подивіться на реакцію народу: «І затремтів увесь народ, що був у таборі…» (Вих. 19:16). Або тремти, або припади до Божих ніг і проси очистити тебе.
Доступ до слави Божої відкритий
Під час існування скинії, а потім храму в народу ізраїльського було спеціальне місце — Святе Святих. Написано, що в цьому місці перебувала слава Божа. У момент смерті Ісуса Христа на голгофському хресті завіса в храмі, яка відділяла Святе Святих від усього іншого світу, розірвалася навпіл. Це був Божий знак, що через жертву Ісуса Христа доступ до слави Господньої тепер відкритий для всіх людей. Кожна людина, яка відчула на собі звільняючу силу Божої благодаті, благодаті голгофського хреста, має можливість насолоджуватися найдосконалішим щастям, яке тільки існує, — спілкуванням зі славою Божою.
Отже, Бог створив людину, щоб ми споглядали, наповнювалися й насолоджувалися Його славою. До речі, лише в цьому випадку нас буде задовольняти і все інше, що Бог нам дає.
Покликання людини — відображати Божу славу
Бог не робить людину стороннім спостерігачем, а, наближаючи до Себе, дає здатність не просто отримувати Божу славу, але й відображати її. Про це неодноразово згадується у Святому Письмі. Це потужний засіб, за допомогою якого Бог розповсюджує Свій вплив на землі.
Статистика свідчить, що люди навертаються в християнство під впливом двох факторів: проявів Бога в житті людей («По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою», Ів. 13:35) і Євангелії («…бо ж вона — сила Божа на спасіння кожному, хто вірує…», Рим. 1:10).
Чи відображаємо ми Божу славу, чи досягаємо поставленої перед нами мети? І це зовсім не важкий тягар, який ми змушені нести, це найдивовижніша, найприємніша справа, яка тільки може бути! Тобто, коли людина сама зустрічається з Христом, коли ця зустріч змінює її життя, то зміни неможливо приховати, вони помітні.
З іншого погляду, у тому ж таки Посланні апостола Павла до римлян читаємо: «…пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце… і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної людини…» (1:21, 23).
Божа слава може стати вершиною людського щастя або ключовою точкою людського повстання проти Бога.
Людська слава — конкурент Божої слави
Грішна людина висуває конкурента Божій славі — свою власну славу. Для багатьох людей саме в цьому сенс життя — фокусування на самому собі, на своїй власній мудрості, величі, красі. Людина не хоче погодитися, що в неї немає своєї слави. У певних ситуаціях Бог може дати нам можливість мати славу, але ця слава завжди буде похідною від слави Божої. Ми ніколи не можемо бути першоджерелом слави. Лише тоді, коли ми відображатимемо Божу славу, в якомусь розумінні ми самі будемо «світитися». Ми будемо провідниками Божої слави. Ми самі освячуватимемося й будемо людьми, з якими приємно спілкуватися. Ми — грішники, але якщо ми дозволимо Божій славі освітити нас, люди будуть нам вдячні, що ми щось добре сказали, що ми були з ними. Однак розумітимемо, що це все чинить Бог.
Отже, ми спроможні не лише насолоджуватися Божою славою, але й передавати її. Всюди: у сім’ї, на роботі, у школі, доглядаючи хвору людину, спілкуючись з друзями — у вас є унікальна можливість відобразити Божу славу, її сутність. І ви будете щасливі, і люди навколо вас будуть щасливі, ви будете благословенні, і ви будете інструментом благословення. І завважте, коли ми так живемо, наше життя не залежатиме від обставин, тоді обставини мають другорядне значення. Нам часто здається, що якби не ця людина поряд, або якби не хвора нога, або якби не економічна криза, я був би щасливий. У нас завжди є речі, якими ми пояснюємо, чому ми нещасливі. Але насправді, у будь-якій ситуації, в яку ми поміщені Богом, ми можемо і повинні бути щасливими.
Ісус Христос — сяйво Божої слави
Ісус Христос, перебуваючи на землі, постійно відображав Божу славу: «Він був сяєвом слави та образом істоти Його…» (Євр. 1:3). І тому Його життя було цілеспрямованим, ефективним і діяльним.
Бог ставить перед Своїми дітьми конкретне завдання: «Але ви — вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого…» (1 Петр. 2:9).
Чи відбувається це? Чи є це нашою особистою метою? Чи ставили ви перед собою завдання навчитися відображати Божу славу?
Ми навчаємося різних речей, а те, заради чого ми створені, мало кого цікавить.
Не розуміючи цього головного завдання, ми ніколи не зможемо вирішити проблему наших негараздів, не зрозуміємо причини наших невдач, адже перспектива нашого життя буде неправильна. Ми ніколи не зможемо накреслити чіткий курс нашого власного життя. Наше життя буде непевним. Зустрічаючись зі складними ситуаціями, ми не знатимемо, як приймати рішення. Чому? Тому що головна мета неправильно визначена в житті багатьох із нас.
Стан слави, якого ми можемо досягнути лише у вічності, розпочинається вже тут, у нашому сьогоденні. Усвідомлення багатства Божої присутності — це те, що повинне стати безпосередньою частиною життя кожного з нас. Це те, заради чого створив нас Бог.
Наскільки ви щасливі?
Наскільки вам удалося зорієнтувати своє життя в напрямку насичення Божою славою?
Схиліться перед Богом, відкрийте Йому своє серце, погляньте на Його славу та велич і попросіть Його навчити вас жити заради тієї мети, яку Він для вас призначив. Амінь.
Олексій Коломійцев