«І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Плодіться й розмножуйтесь, і наповнюйте землю…» (Бут. 1:28а). Для того щоб люди могли виконувати це завдання, Бог повинен був і створити їх певним чином (пам’ятаєте, у Бут. 1:27 зазначено, що «…як чоловіка та жінку створив їх»), і закласти їм певний механізм для відтворення собі подібних.
Особливості будови тіла чоловіка та жінки
Приблизно до 12-річного віку статева система жінки перебуває в неактивному стані. Під час статевого дозрівання в організмі починають вироблятись гормони, під впливом яких дівчинка формується як жінка і в неї починається репродуктивний період. У більшості жінок цей найважливіший період життя триває як мінімум 30 років.
Кожний яєчник новонародженої дівчинки містить близько мільйона яйцеклітин (жіночих статевих клітин). Більшість із них розсмоктується (поглинається) організмом у дитячому віці, але до моменту настання статевої зрілості їх ще залишається кілька сотень тисяч, з яких лише близько 400 піддадуться овуляції (дозріванню й готовності до запліднення). Жіноча яйцеклітина має тільки половину генетичного матеріалу, необхідного для розвитку нормального ембріона. Другу половину генетичного матеріалу дає чоловіча статева клітина — сперматозоїд. Яйцеклітина жінки дозріває у фолікулі — «мішечку», вкритому тонкою прозорою оболонкою. У голівці сперматозоїда є особливі ферменти, що сприяють його швидкому проникненню крізь цю оболонку. Після того, як сперматозоїд опиниться у яйцеклітині, прозора оболонка перебудовується, внаслідок чого в цю яйцеклітину інші сперматозоїди вже не можуть потрапити.
Багатоплідна вагітність відбувається у випадку одночасної овуляції кількох яйцеклітин (відомі випадки розвитку до 20 фолікулів одночасно). Зазвичай відбувається овуляція тільки однієї яйцеклітини, тому природна багатоплідна вагітність досить рідкісний випадок. Частіше може зустрітись поліембріонія — процес розвитку кількох зародків із однієї заплідненої яйцеклітини. Зокрема, народження двох однояйцевих близнят трапляється (за статистикою) раз на 80 пологів, трьох — раз на 6500, чотирьох — раз на 510000 пологів. При цьому імовірність народження однояйцевих близнят у жінок старшого віку збільшується (у 40-річних жінок вона втричі вища, ніж у 20-річних). Самі ж однояйцеві близнята мають однаковий генотип, завжди однакової статі, мають однакову групу крові й зовні надзвичайно схожі.
Завдання чоловічої статевої системи полягає у виробленні сперми для запліднення яйцеклітини та статевих гормонів, в основному, тестостерону, без якого в ембріонів чоловічої статі не можуть сформуватися статеві органи. Сперма починає вироблятись у підлітка 13–14 років, і цей процес може тривати до глибокої старості. Під час еяколяції (викиду сперми назовні із статевої системи) виділяється близько 400 млн. сперматозоїдів, кожний із яких здатний запліднити яйцеклітину. Після еяколяції сперматозоїди живуть у середньому 3 дні (максимум 6 днів). Для дозрівання сперми необхідно 75 днів. Цей процес відбувається постійно, то прискорюючись, то вповільнюючись, що залежить від впливу гормонів. У будь-який момент в організмі статевозрілого чоловіка є сперматозоїди різного ступеня зрілості. Коли кількість сперматозоїдів перевищує певну норму, запускається механізм зворотнього зв’язку, що знижує рівень тестостерону в крові й, відповідно, їх кількість.
У чоловіків є дві статеві хромосоми X та Y, а у жінок — X та X. За всі чоловічі ознаки відповідає Y-хромосома. Незапліднена яйцеклітина містить тільки X-хромосому. Однак сперматозоїд може віддати їй як X-, так і Y-хромосому, чим визначиться стать дитини: хлопчик (XY) чи дівчинка (XX).
Приблизно через місяць після запліднення, попри крихітний розмір (як сірникова голівка), ембріон уже має всі основні ознаки майбутньої людини: голову, очі, зачатки майбутніх кінцівок, серця й нервової системи.
Причину початку пологової діяльності досі остаточно не з’ясовано. Лікарі вважають, що її ініціює сам плід, але в Біблії написано, що це робота Отця нашого Небесного.
Розмноження через клонування
У Біблії розповідається й про інший спосіб розмноження, який одного разу використав Бог: «І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, — і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама» (Бут. 2:21–22). Сьогодні такий спосіб називають клонуванням (від грецького «клон», що означає «паросток», «пагін»). Здавна цей спосіб застосовували для розмноження рослин частинами (наприклад, картоплину певного сорту весною розрізають на частини, садять, а осінню збирають урожай картоплі саме такого сорту, який садили). Згодом під клонами стали розуміти «нащадків» однієї клітини «родоначальника». Суть процесу клонування полягає в тому, що беруть одну (навіть нестатеву) клітину одного організму без ядра і з’єднують її з ядром іншої клітини іншого організму. А потім таку «комбіновану» клітину вживляють у матку справжньої або сурогатної матері, де розвиток її відбувається як зазвичай. У 1997 р. в Шотландії вперше застосували клонування до тварин і отримали відому вівцю Доллі. Щоб отримати Доллі, було використано близько 430 клітин від 40 овець-донорів; вівці часто вмирали на пізніх термінах вагітності або відразу після пологів. 1998 р. в США (штат Техас) уже було клоновано 6 телят; 2003 р. клонували кошенят. Цікаво, що якщо за основу (без’ядерну клітину) взяти чоловічу клітину, то одержимо однозначно чоловічий організм, а якщо жіночу клітину, — то жіночий організм. А чудо Боже полягало в тому, що Він із чоловіка створив жінку. Як уже зазначалось, не має значення, звідки взято клітини — з ребра, з вуха чи іншої тканини. Однак Адам і Єва прожили довге життя, а сучасні клони катастрофічно швидко старіють (вік Доллі не визначений від самого народження, хоча взята вона від 6-річної вівці). Адам і Єва були створені повноцінними людьми, здатними до глибоких почуттів і любові. Сучасні клони агресивні (відомий випадок укусу людини вівцею-клоном). Крім того, клонування як таке заперечує гіпотезу еволюції, яка твердить, що весь живий світ утворився з однієї клітини. Але одна клітина нічого не вирішує: має бути дві клітини — чоловіча і жіноча. До цього часу не можна відновити породу іспанських кіз, хоча й клонували останню з них, на яку впало дерево й вона загинула, бо немає особин-самців. Незаперечним фактом є те, що під час клонування з тваринної клітини утворюється тільки тварина (і конкретно «по роду її»), а з рослини — рослина, тобто так, як каже нам Слово Боже. Очевидно, що клон — це просто ідентичний близнюк якоїсь людини, але зміщений у часі (не одночасно народився з цією людиною, а пізніше). Так само, як і природні близнюки, клон і донор ДНК будуть мати різні відбитки пальців. Крім того, клон не успадкує нічого зі спогадів оригінала. Тому клон — це не «ксерокопія» чи «двійник» людини, а просто молодший близнюк.
Клонування людей дасть можливість бездітним сімейним парам мати власних дітей або дітей-близнюків видатних особистостей. (Правда, цілком імовірно, що клонові Майкла Джордана баскетбол буде нецікавим). Навіть ідентичні близнюки мають 70 %-ну кореляцію в інтелекті та 50 %-ну кореляцію в рисах характеру. А це означає, що якщо клонувати видатного вченого, то його клон може бути значно розумнішим за оригінал (або навпаки).
У багатьох наукових лабораторіях світу (офіційно чи приховано) вчені намагаються поєднати клонування з генною інженерією, тобто введенням чи вмонтуванням у ДНК майбутнього клона тих чи інших генів. І мета, ніби-то, благородна: таким чином можна позбавити людей багатьох спадкових (генетичних) хвороб, можна «вивести» досконале (без гріха) людство, якому й Спаситель не потрібен буде. Біда в тому, що ця ідея не нова — уже була спроба змінити генетичний код людства: «І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, які вибрали. І промовив Господь: “Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, — бо блудить вона. Вона тіло, і дні її будуть сто і двадцять літ”» (Бут. 6:2–3). Деякі теологи вважають саме це основною причиною потопу, незважаючи на те, що, як наслідок, народжувались велетні, тобто фізично витривалі та здорові істоти.
Репродуктивна функції людини
Сучасні дослідження в галузі генетики приводять до захоплення премудрістю і величчю Божою! Адже все живе несе на собі відбиток цієї мудрості, подібно як картина несе на собі почерк художника. Не так давно (2003 р.) було повністю розшифровано молекулу ДНК, у якій міститься закодована інформація про людину чи іншу живу істоту. Б. Клінтон, тодішній президент США, так оцінив цей процес: «Учені вчать мову Бога». Адже тільки Розумна Істота, наш Творець, здатна створити кодовану інформацію, помістити її в кожну живу клітину й передбачити систему (механізм) її зчитування (відтворення). Де ж міститься ця важлива молекула? Для порівняння скористаємось принципом сувеніру — «матрьошки». Якщо живу клітину організму уявити найбільшою «матрьошкою», то ядро цієї клітини буде наступною меншою «матрьошкою»; наступна, ще менша «матрьошка», — це хромосоми (від грец. «хром», що означає «колір», бо потрібно використати спеціальні барвники, щоб побачити хромосоми в мікроскоп. Число хромосом у різних видів різне: людина має 46 хромосом, комар має 6 хромосом, цибуля — 16, креветка — 254, а найпростіший організм — радіолярія має 1600 хромосом), які містяться в ядрі клітини; найменшою «матрьошкою» якраз і буде молекула ДНК, яка складає основу хромосом. Ця молекула має вигляд подвійної спіралі й розташована певним чином: ядерні білки утворюють частинки — нуклеосоми, які ніби нанизані на нитку ДНК; вісім-десять нуклеосом сполучаються в глобули, між якими містяться відрізки молекули ДНК. Така організація забезпечує компактне розміщення молекули ДНК у хромосомі, бо ДНК у розгорнутому стані значно довша від хромосоми (довжина хромосоми під час клітинного поділу становить від 0, 5 до 50 мікрон, а довжина ДНК — кілька сантиметрів, тобто в десятки тисяч разів довша). Отже, у кожній живій клітині найважливішим є ядро, у якому міститься ДНК. Ядро зберігає загалом спадкову інформацію й передає її «дочірнім» клітинам під час поділу.
Гени — це оті відрізки (або ділянки) молекули ДНК, які визначають спадкові ознаки організмів. Гени, які несуть спадкову інформацію про певні ознаки, можуть перебувати в різних станах, але займають одне й те саме місце в хромосомах однієї пари й визначають різні стани певної ознаки (наприклад, зріст — високий чи низький; очі — блакитні чи карі тощо).
Сукупність генетичної інформації, закодованої в генах клітини або організму, називається генотипом (від грец. «генос» — «рід», «походження» та «типос» — «відбиток»). У людини нараховують близько 30 тис. генів.
Саме ген є тією одиницею спадковості, за допомогою якої відбувається запис, зберігання й передання інформації хімічним способом: один ген відповідає за роботу серця чи іншого органу, інший — за колір очей чи форму зубів, є ген, який відповідає за довголіття (його називають «ген смерті») тощо. Звичайно, ідеальний генотип людини після гріхопадіння змінився — пошкодився. І чим далі в часі ми від тієї катастрофи в Едемському саду, тим більше генів мають дефекти. Ми це сприймаємо як хвороби: описано більше 120 генетичних хвороб, зустрічаються хромосомні хвороби, а всього відомо й описано понад 1500 спадкових хвороб.
І вже зовсім по-іншому сприймається біблійний текст: «Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я — Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто тримається Моїх заповідей» (Вих. 20:5–6).
Я не знаю, який механізм застосовує Бог для покарання людини чи помилування у Своїй великій премудрості, але цілком імовірно, що Йому достатньо лише замінити один атом на інший з тисячі атомів молекули ДНК або поміняти їх місцями чи змінити характер їхнього руху — і наслідки катастрофічні (або навпаки!) і не тільки для сучасної людини, а й для її нащадків.
«І ввесь людський рід від одного створив…»
Коли зливаються чоловіча клітина з жіночою і Бог у цей час дає «дихання життя», утворюється зародок дитини, тобто перша клітина нової людини. Потім ця клітина ділиться навпіл і утворюються дві однакові клітини, згодом утворюються чотири клітини, вісім,.. однакових клітин. Дуже швидко настає такий момент, коли клітини починають відрізнятись: у однакових клітинах починають активізуватися різні гени. Якщо активізується той ген, що відповідає за мозок, то ця клітина стає першою клітиною мозку; всі інші гени в цій клітині «засинають». В іншій клітині може активізуватись, наприклад, ген, що відповідає за роботу серця, — це вже буде перша клітина серця. Потім йде поділ цих нових, особливих клітин (клітин мозку, серця, нирок, кісток,..) доти, поки не сформується повністю мозок, серце, нирки чи інший орган. І все це чудо відбувається не за мільйони років, а всього за якихось 280 днів (за час вагітності). Це чудо й робота Божа одночасно, бо хоча будь-яка клітина має однакову ДНК, але на якому саме етапі розвитку (поділу) і який саме ген повинен активізуватись, вирішує Бог.
Повний набір генів людини (геном) складається приблизно з трьох мільярдів нуклеотидів («хімічних знаків коду»). Інтенсивні дослідження в багатьох країнах світу спрямовані на виявлення ролі кожного окремого гена в організмі людини та вивчення їх генетичної інформації. Сексуальні збоченці часто заявляють, що «наукові дослідження доводять наявність біологічної підстави для такої поведінки». Однак на сьогоднішній день немає жодних наукових доказів того, щоб вважати одностатеві стосунки зумовленими генами людини. Такі стосунки, швидше, можуть бути закладені в результаті неправильного виховання дитини, наприклад, у неповній сім’ї, коли сина виховує тільки мама чи дочку виховує тато. Але й у повних сім’ях також може бути викривлене виховання (наприклад, батьки мріяли про доньку, а народився син, якого вони ненавмисне, підсвідомо виховували надто жіночним). Пастор Е. Ленсдаун, член спеціальної комісії Баптистського союзу західної Австралії (BUWA) з проблем дослідження сексуальності людства стверджує, що «стать, раса та індивідуальність людини — все це відноситься до того, ким людина є, тоді як гомосексуальність пов’язана з тим, що людина робить». Слово Боже однозначно засуджує такий гріх: Бут. 19; Лев. 18:22; Рим. 1:26–27; 1 Тим. 1:10; 1 Кор. 6:9.
Слово Боже неодноразово підкреслює, що «ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх» (Дії 17:26). Але довести це вдалось зовсім недавно. 1988 р. було встановлено, що всі люди мають однакову ДНК, що свідчить про єдиного предка по материнській лінії; ці мітохондрії назвали «Єва». А в 1995 р. було виявлено єдину послідовність генів у чоловіків, що свідчить про єдиного предка по чоловічій лінії; виконавчу хромосому «У» назвали «Адам».
Чи означає це, що Каїн одружився зі своєю сестрою? Так, бо інакше не було б інших людей. Сьогодні цього робити не можна, бо внаслідок гріхопадіння — цієї всесвітньої катастрофи — відбулось спотворення генетичної інформації. Тобто, ідеальні гени Адама і Єви почали дегенерувати, містити «помилки». Ці помилки проявляються по-різному: тяжкими генетичними хворобами або незначними відхиленнями (наприклад, ніс розташований не точно посеред обличчя, або різна форма зубів, або різна величина правого й лівого ока, або одна нирка піднята чи опущена тощо). Оскільки кожна людина успадковує набір генів від батька й матері, то чим ближчими родичами є батько й мати, тим більша імовірність того, що в їхніх генах будуть однакові «помилки», які в їхніх дітей накладуться і неминуче призведуть до вад. Чим далі перебувають в родинних зв’язках батьки, тим більша імовірність того, що генетичні помилки будуть різними. А тому більша імовірність народження здорових дітей, бо коли зустрічаються гени здоровий і з помилкою, то, як правило, «перемагає» здоровий ген. Але, незважаючи на це, людство в цілому дегенерує, бо такі «помилки» в генах накопичуються з покоління в покоління. Каїн, як і його брати та сестри, уже не отримали досконалих генів Адама і Єви, але й не отримали теперішніх недосконалих генів, бо пройшло ще досить мало часу й наслідки гріха були ще мінімальними. Але вже за часів Мойсея був закон, який забороняв одружуватись близьким родичам, по-перше, тому, що за 2,5 тис. років «помилки» в генах накопичились, а, по-друге, вже була достатня кількість людей, щоб не одружуватись з рідними.
Слово Боже (Дії 17:26) звертає нашу увагу також на те, що Бог кожному народові відводить свій час і свою територію (проживання).
Ми всі різні: за кольором очей та волосся, зростом, масою тіла, рисами обличчя, відтінками шкіри — це індивідуальні відмінності. Але є ознаки, за якими відрізняються цілі спільноти людей — раси. Раса — це група людей, яка склалась історично в певних географічних умовах і має деякі спільні, спадково зумовлені, морфологічні й фізіологічні ознаки. Зараз виділяють три основні расові групи: євразійську (європеоїдну), екваторіальну (негроїдну) й азіатсько-американську (монголоїдну).
Історично склалося так, що люди в різних регіонах називались за ім’ям свого спільного предка. Крім того, його ім’ям вони називали також свою землю, а досить часто й великі міста та ріки. Інколи люди впадали в ідолопоклонство чи поклоніння предкам. У такому випадку свого бога вони також називали ім’ям спільного предка. Або ж свого предка-довгожителя вважали богом. Усе це означає, що історичні факти збереглись, їх можна відстежити.
Зокрема, у 10-му розділі Книги Буття описано, як після потопу Земля заселялась людьми — нащадками Ноя. Пам’ятаєте, Ной мав трьох синів: Сима, Хама та Яфета. Вони також народили дітей, яких згадує Біблія, — всього 16 онуків було в Ноя. Дослідники Біблії, опираючись на історичні згадки, зокрема історика Йосипа Флавія (1 ст. н. е.), а також на мовні пам’ятки, простежують походження деяких народів. Для прикладу можемо розглянути, як це відбулось з першим онуком Ноя — Гомером, сином Яфета. Єзекіїль писав, що нащадки Гомера, а також його сина Тогарми проживали в північних землях (Єз. 38:6). У сучасній Туреччині є місцевість, яка в часи Нового Завіту називалася Галатія. Єврейський історик Йосип Флавій писав, що люди, які жили в його часи, називались галатами або галлами, а ще раніше вони називались гомеритами. Вони переселились на захід, в область, яка тепер називається Францією чи Іспанією. Протягом багатьох століть Франція називалася Галлією, за ім’ям нащадків Гомера. А північно-західна Іспанія і до сьогодні називається Галісією. Деякі з гомеритів переселилися далі, в область, яка тепер називається Уельсом. Історик Дейвіс повідомляє про традиційне вірування цього народу в те, що нащадки Гомера «прибули в землю Британського острова з Франції приблизно через 300 років після потопу». Він також свідчить про те, що уельська мова називається гомераг (за ім’ям їхнього предка Гомера). Інші представники гомеритів осідали в інших місцевостях, зокрема, у Вірменії. У Британській енциклопедії зазначено, що вірмени традиційно вважають себе нащадками Тогарми й Аскеназа, дітей Гомера. На івриті Німеччина й досі називається Ашкеназ. Так само можна відстежити походження інших народів від інших онуків Ноя. Історії таких великих імперій як Єгипет, Вавилон, Ассирія чи Персія найчастіше пов’язана з біблійними особами, що мають відношення до внуків Ноя.
Чи існують позаземні цивілізації
Хотілося б іще звернути увагу на те, що Біблія чітко говорить про заселення Землі (Дії 17:26; Іс. 45:18 та ін.), а не інших планет чи світів. Як це не дивно, але багато вчених серйозно вважають, що життя виникло у відкритому космосі, а потім якимось чином досягло Землі. Навіть Ф. Крік (один із тих, хто відкрив ДНК) та Л. Орджел (університет Каліфорнії в Сан-Дієго) висувають дивну гіпотезу «спрямованої панспермії» (тобто життєва сперма міститься в космосі скрізь, але спрямовується розвинутими галактичними цивілізаціями на Землю). Видатний учений, але який не вірить у Бога, Ф. Крік пише: «Чесна людина, озброєна всіма доступними нам знаннями, може лише сказати, що в певному сенсі виникнення життя здається на цей час майже чудом, бо для цього повинно було бути виконано надто багато умов».
Програма пошуку позаземних цивілізацій «SETI», започаткована 1960 р. Ф. Дрейком, стоїть на платформі еволюції: якщо на Землі життя виникло саме собою, то на інших планетах воно також могло виникнути, можливо, навіть раніше. 80 % опитаних (Західна Європа) вірять, що інопланетяни десь поряд, бо це вони створили життя на Землі. При NASA створено науковий відділ, який займається пошуком позаземного розуму, і його керівник Д. Біллінгем запевняє, що «якби ми вловили хоч один сигнал з космосу, ми отримали б відповіді на найважливіші питання: що ми робимо тут, на Землі? куди ми прямуємо?»
Людина шукає відповіді на питання… Людина шукає миру, але відмовляється прийняти Царя Миру (Іс. 9:6). Хоче знати, куди прямує, але при цьому ігнорує Світло (Ів. 8:12). Шукає вирішення важливих проблем, але не бачить причини цих проблем — гріх, і тому відкидає вічне спасіння (1 Ів. 5:11–13). Людина витрачає мільйони доларів, маючи надію вловити найменший смисловий сигнал із космосу, однак забуває про Божий дар (Рим. 6:23), завдяки якому може отримати доступ до Божої мудрості і знань (Пр. 1:7; Як. 1:5; 1 Кор. 2:10–16).
У 1900 р. Французька академія наук оголосила приз у 100000 франків першій людині, яка здійснить контакт з позаземною цивілізацією, але при умові, що це буде не марсіянин (на той час вважалось, що життя на Марсі — встановлений факт). Премія досі не виплачена, що опосередковано свідчить про відсутність наукових доказів такого контакту.
Нещодавно гарвардський професор психології Д. Е. Мак описав низку випадків, у яких люди стверджували про викрадення інопланетянами. Щоб довести факт викрадення людини істотами позаземної цивілізації, з такою людиною працюють психотерапевти, застосовуючи гіпноз, як один із методів. На думку цих психотерапевтів підсвідомість може винести на поверхню події, які людина не може пам’ятати, перебуваючи при свідомості. Але тут є й проблема: психотерапевт, застосовуючи гіпноз, не може знати напевне, чи насправді його пацієнт згадує реальні події, адже на сьогодні вже добре відомо, що людський розум і уява можуть спотворювати оманливі спогади, особливо після психологічних травм. Інша проблема полягає в тому, що самі психотерапевти, застосовуючи гіпноз, свідомо чи несвідомо, через різні натяки створюють у розумі пацієнта уявну подію. Як тільки такий натяк закріпився — уява і розум зроблять усе інше.
У більшості випадків під час гіпнозу чітко виявляється, що ті переживання, яких зазнала людина під час «викрадення», є духовними переживаннями, що нагадують одержимість демонами й ситуацію, описану в Мк. 9:17–26, де описується зцілення Ісусом юнака: «І закричавши та міцно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато хто стали казати, що помер він…».
Німецький журнал «Focus» недавно написав про те, що 90 % повідомлень про НЛО виявляються обманом, але залишається ще 10 %, які не можна просто ігнорувати. Під «обманом» розуміють природні явища або конструкції, створені людиною. А як ставитись до отих 10 %? Невже вони вказують на НЛО? Біблія чітко говорить про те, що невіруючі люди не здатні розрізняти духовних речей: «А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно. Духовна ж людина судить усе, а її судити не може ніхто» (1 Кор. 2:14–15).
Наш Творець, живий Триєдиний Бог — Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий — створив також ангелів, духовних істот, які служили б Йому та людям. Проте існує й інша реальність: «І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних» (Еф. 2:1–2) і «Його прихід — за чином сатани — буде з усякою силою й знаками та з неправдивими чудами, і з усякою обманою неправди між тими, хто гине, бо любови правди вони не прийняли, щоб їм спастися. І за це Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили, щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправду» (2 Сол. 2:9–12). Отже, оті 10 % свідчать про духовні явища і аж ніяк не про матеріальні інопланетні. Навіть не зважаючи на те, що свого часу багато галасу було навколо фільму, в якому показали розтин тіла інопланетянина, що загинув, нібито, під час «катастрофи» в штаті Нью-Мексико (неподалік від бази ВПС США в м. Розуелл). У цій та подібних історіях про НЛО та інопланетян особисто мене завжди цікавили деякі питання, приміром:
1) доведено, що в межах Сонячної планетної системи життя не існує. Припустимо, що інопланетяни існують і вони змогли подолати відстані в сотні чи тисячі світлових років, щоб прилетіти до нас, що в такому випадку засвідчує високий рівень розвитку їхньої цивілізації. Чому ж тоді на Землі їх постійно супроводжують катастрофи?
2) усе Боже творіння однозначно прекрасне й досконале. Чому ж тоді інопланетяни такі сіро-зелені потвори? Може, тому, що це не Боже творіння?
Але Вічний Розум уже давно випроменив усю інформацію про те, звідки ми походимо, хто ми є, що з нами не так, а також відкрив шлях до безсмертя — і ця інформація абсолютно не закодована й мільйони людей по всьому світу володіють нею! Це — Біблія.
На відміну від книг поганських релігій чи творів древніх філософів, у Біблії немає жодного зневажливого слова про тіло людини. А 10 заповідей, які Бог дав людині (Вих. 20:1–17), є свідченням того, що Він хоче захистити й зберегти тіло людини.
Звичайно, не всі люди можуть осягнути всю майстерність і глибину будови, внутрішніх зв’язків, пропорцій і доцільності людського тіла та його частин, як це роблять учені. Але будь-яка людина здатна зрозуміти, що тіло людини є витонченим творінням, Творець якого заслуговує всілякого захоплення. Адже в цьому шедеврі проглядає премудрість Бога й зібрано достатньо чудес, аби захопити наш розум і не заставити пошкодувати про це. І, звичайно ж, вищим проявом досконалості тіла людини стало втілення Ісуса Христа (Ів. 1:14).
Ольга Прокопович