Уяви собі, що твоє життя — це дорога в горах. Ти — за кермом свого власного автомобіля. Їдеш, не знаючи куди, адже ти вперше на цій дорозі. І, до того ж, не дуже добре володієш кермом. Часом здається, що машина просто відмовляється підкорятися тобі. У твоєму серці — страх і сумніви: чи варто рухатися далі? Що чекає на мене за тим поворотом? А раптом — прірва? Чи зможу втриматися, чи вдасться не злетіти униз?
Ти їдеш і бачиш: то тут, то там зриваються з крутих схилів дорогі іномарки і прості «Жигулі»… І починаєш, жахаючись, розуміти, що справа зовсім не в умінні володіти машиною, і не в досвіді, і навіть не в знанні дороги. Он той, впевнений у собі молодик у модних окулярах від сонця з легкістю долає небезпечні віражі. Ти з захопленням стежиш за рухом його швидкого «мерседеса», аж раптом… Ні, не може бути!!! Машина зникає за наступним поворотом, наче її й не було… Ти збентежено дивишся униз, та одразу зосереджуєш погляд на дорозі, щоб не втратити пильність. І душа твоя ще більше наповнюється страхом. Щоб відволіктися від гнітючих думок, ти вмикаєш радіо у своєму авто на повну гучність…
На роздоріжжі ти зупиняєшся і розгублено озираєшся навкруги. Тобі потрібна порада. І одразу ж декілька голосів вривається у твоє життя: «Ліворуч! Їдь лише туди! Там твій спокій і щастя!», «Та ні, не туди, навпаки, праворуч!», «Вибирай сам свою дорогу! Будь господарем свого життя!»
Вирішивши послухатися останньої поради, повертаєш кермо… Задоволений своїм вибором, наспівуєш веселий мотив. Та, на жаль, невдача. Спустило колесо. Ти виходиш і бачиш, що дорога ніби вкрита шипами, — хтось розсипав тут цілу тонну цвяхів! «Що за безглуздя! — думаєш ти, — треба вертати назад». Але дорога настільки вузька, що розвернути машину просто неможливо.
Ти сідаєш біля машини, спершись на кам’яний схил, заплющуєш очі. «Мені треба трохи відпочити, а потім — уперед, з новими силами. Не знаю як, але у мене немає іншого виходу».
Минає час, і якось тихо, ненав’яз-ливо приходить у твій розум запитання: «А куди взагалі веде цей шлях? Що очікує мене в кінці цієї дороги? І чому треба ось так невпинно рухатися?»
Чомусь саме в той момент, коли безнадія охоплює твоє серце, ти раптом помічаєш, що не один. Білосніжна сяюча Постать з’являється серед сірості і пилу земної дороги… І лунає Пісня, така незвичайна, така чудова, що ти затамовуєш подих, аби не пропустити жодного слова.
Я — Той, Хто є. Я знаю майбуття.
Довір Мені кермо свого життя!
На вірний шлях тебе Я поведу,
Тобі на користь, а не на біду.
«Розкажи мені про Себе! — просиш ти. — Адже я маю знати, кому довірити кермо. Я не можу ризикувати, бо у мене лише одне життя».
І Він починає говорити. Ти вже ніколи не забудеш цих слів. Тому що це Слова Самого Бога.
Він говорить тобі:
— Буває, дорога людині здається простою, та кінець її — стежка до смерті (Пр. 14:12).
Тебе починає це турбувати:
— Що ж мені робити?! Чи можеш Ти допомогти мені?
У відповідь чуєш:
— Хай безбожний покине дорогу свою, а крутій свої задуми, і хай до Господа звернеться, і його Він помилує, і до нашого Бога, бо Він пробачає багато! (Iс. 55:7). На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, та нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі! (Єр. 6:16).
Але ти починаєш сумніватися:
— А чи існує інший вихід?
Він заперечливо хитає головою.
— Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене (Iв. 14:6). Слухайтеся Мого голосу, і Я буду вам Богом, а ви будете народом Моїм, і ходіть усією дорогою, про яку накажу вам, щоб вам було добре (Єр. 7:23).
Незвичайні, але такі зрозумілі слова. Такі потрібні тобі зараз, як вода тому, хто довгий час подорожує пустелею…
Ти розумієш, що Той, Хто промовляє, не жартує.
Ти хочеш повірити Йому.
Але розумієш, що не зміниться нічого, доки не віддаси кермо свого життя в Його руки…
Ти все ще вагаєшся. А Він чекає.
Ти зважуєш «за» і «проти».
Він, терпеливий, ще поряд.
І ти думаєш: «Чи довго чекатиме?»
— Добре, — нарешті погоджуєшся ти. — Але я почуваю себе невпевнено: раптом у мене нічого не вийде?
Він ласкаво всміхається і подає тобі Свою міцну руку:
— Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, якою ти будеш ходити, Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе! (Пс. 31:8)
Ти торкаєшся долоні і відчуваєш неймовірне полегшення. Тепер за кермом твого життя буде Сам Бог!
Незвично у власному авто сидіти не за кермом, а на сидінні поряд. Але у тебе на серці радість. А ще — цікавість: «Як Він вивезе мене звідси?»
Дужі руки впевнено повернули кермо, і машина дивовижним чином розвернулася, а ти побачив дорогу, якої раніше не помічав! А може, раніше її тут і не було?..
— Господи, як це сталося?..
— Ваші думки — не Мої це думки, а дороги Мої то не ваші дороги… Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої — за ваші думки! (Іс. 55:9).
Ольга Новікова