Картини цього художника когось вражають і приваблюють, а в когось викликають відразу. Адже в них геніальний нідерландський митець яскраво й промовисто і надзвичайно реалістично й потворно зображає всі людські гріхи і збочення. Водночас у всіх інших аспектах тогочасного малярства він не переходить прийняті межі. Через це одні вважали Ієроніма Босха дуже релігійним чоловіком, що просто показував життя таким, яке воно є, інші ж приписували митцю схильність до всіляких єресей і відхилень.
Але хоч би що там було, а полотна цього художника увійшли у світовий культурний спадок і є чудовим засобом пізнання світогляду й мислення середньовічної Європи. Бо всі його полотна, незважаючи на незаперечне релігійне спрямування, віддзеркалюють саме тогочасне народне мислення і розуміння релігійності й духовності.
І картина «Сім смертних гріхів та Чотири останні речі» — одна з них.
Ієронім Антоніссун ван Акен, відомий світові як Ієронім Босх (або Джеронімо Бош — 1450–1516 рр.) — був геніальним нідерландським художником Північного Відродження. Він народився в невеликому містечку ‘с-Хетрогенбош (‘s-Hertogenbosch), або Ден Бош (Den Bosch). Саме цю назву й узяв митець за своє псевдо.
Ще до народження художника місто славилось виготовленням дзвонів і органів, які користувались широким попитом у XV столітті. Окрім того, Ден Бош був релігійним центром, бо значна кількість жителів належала до однієї зі значних католицьких релігійних громад. Це створило певну атмосферу, яка спричинила загальне тло в їхньому суспільстві. Адже серед городян у пошані було із мужністю долати страждання, важкість життя і, навіть, смерть. І якщо хтось не бажав розділяти подібних поглядів, то міг легко побачити під своїми ногами «світлий вогонь» багаття інквізиції.
Власне, у такій атмосфері й зростав Ієронім. Правда, Бог дарував йому милість народитися в родині, де талант писати картини був не просто в пошані — це була сімейна справа. Річ у тім, що місто було центром торгівлі, що спиралась на роботу місцевих підприємств. І одним із них було Братство Богоматері, що належало католицькій церкві. Це було заможне соціальне й економічне братство відданих Богоматері людей, що мало давню історію. Тож родина ван Акенів служила братству вже протягом двох століть. Фрески собору святого Іоана приписують Якову ван Акену (дідові художника). Багато картин братство замовило у батька Ієроніма — Антоніо ван Акена. Тож родина була не бідна.
Власне, сам митець теж приєднався до братства. Йому доручали оформлювати різноманітні релігійні ходи й обрядові дійства, розписати вівтар для капели братства. З офіційних документів відомо, що він не раз очолював збори мирян братства, що відбувалися в його будинку. А після одруження із Алейт Гойярс ван ден Мервен, яку він знав із дитинства і яка походила із заможної сім’ї місцевиго купця, Ієронім став заможним землевласником, що міг повністю присвятити себе творчості.
У подружжя не було дітей. І коли митець помер 1516 року, то дружина, що пережила його лише на 3 роки, роздала все майно бідним і нужденним. А заупокійну месу за Ієроніма Босха служили в тій капелі братства, яку в молодості він розписував.
Усі дослідники творчої спадщини Босха стверджують, що на зміст і образи його полотен вплинула та атмосфера, у якій жив і творив автор. Більше того, є припущення (з листування й інформації про особливості того часу), що в молодості Ієронім готувався стати священником, але з якихось причин не пішов цим шляхом. Проте саме релігійний зміст, або підтекст його полотен видно неозброєним оком.
І хоча на його полотнах зображено страшних химер і потвор, що символізують тогочасні проблеми суспільства, хоча його вважають «Королем жаху» в малярстві, а його образи гріхів і пороків водночас і притягують, і викликають огиду, Ієронім Босх був дуже популярним митцем свого часу. Не секрет, що, окрім Братства Богоматері, його полотна охоче купували вінценосні особи того часу. Це і король Кастилії та намісник Нідерландів Філіп І Красивий, його сестра — Маргарита Австрійська, Генріх III Нассау-Бреда та король Іспанії Філіп II. Власне, картину «Сім смертних гріхів і Чотири останні речі» придбав для своєї колекції король Іспанії Філіп ІІ Габсбург, один із найбільших поціновувачів творчості Босха.
Полотно «Сім смертних гріхів і Чотири останні речі», скоріше за все, мало використовуватись, як стільниця, проте ніколи за прямим призначенням не вживалося. Твір був написаний десь між 1475–1480 роками, тобто в ранній період творчості митця.
У центрі картини зображений Ісус Христос, під яким стоїть напис латиною: «Cave, cave, Deus videt», тобто — «Бійся, бійся, Господь усе бачить». Таким чином центром композиції є Особа Бога, який виступає суддею всіх речей. А від Нього розходяться промені, в кожному із яких зображено певний гріх:
«ненажерливість» — зображені люди, що їдять і жадібно п’ють, або підносять їжу до столу;
«лінь» — людина, що спить перед каміном. Біля його ніг спить пес, а ліворуч зображена монахиня із Біблією і вервицею у руках;
«хіть» — цей гріх постає у вигляді різноманітних пар (то ведуть інтимну розмову вглибині, то чоловік спокушає жінку вином, а то чоловік шмагає іншого чоловіка, що зодягнений на жіночий манер);
«гординя» — жінка розглядає себе в люстерко, яке для неї тримає диявол;
«гнів» — у гармидері двоє чоловіків зчинили запеклу бійку, так, що один у руках тримає лаву, а інший — ніж;
«заздрість» — картинка із тогочасного суду, де той, хто програв судову справу, із заздрістю дивиться на свого опонента;
«жадібність» — зображений суддя, що бере хабар.
Власне, усі гріхи зображені у побутових сценах і надзвичайно актуальні для тогочасного життя. Але на полотні намальовані не лише гріхи. По чотирьох кутках зображені ще певні речі, які без слів підбивають підмусок побаченого.
По кутках, на темному тлні зображені чотири тондо: Смерть, Страшний суд, Рай і Пекло. Ці зображення ніби вказують на те, що те, як ми живемо, впливає на нашу вічну участь. І як би люди не хотіли, а смерть, суд і вічна участь після нього — це невідворотна й невблаганна реальність, про яку потрібно думати тепер. Підкреслюють цю думку два написи, що у вигляді сувоїв зображені вгорі й унизу картини. На них цитати із Книги Повторення Закону: угорі — «Бо вони люд безрадний, і нема в них розумування» (Повторення Закону 32:28). А внизу — «Лице Я Своє заховаю від них, побачу, який їх кінець, бо вони покоління розбещене, діти, що в них нема віри» (Повторення Закону 32:20).
Усі чотири речі й два написи намальовані на темному тлі, так що мимоволі привертають увагу. І в цьому можна побачити задум художника — незважаючи на глибину гріхів, не концентруватись лише на них. А розуміючи їхні наслідки, завжди пам’ятати, до чого вони призводять і як до них ставиться Господь.
Власне, через усі свої картини Ієронім Босх хотів донести саме цю ідею. Адже, змальовуючи потворність людських гріхів і того життя, до якого вони приводять людину, митець насамперед акцентував увагу людей на Особі Бога і Його ставленні до нашого життя. А це — одна із надважливих істин у Біблії. Бо ми всі грішимо — і немає людини, щоби не згрішила (а це стверджував ще великий Соломон). Питання в іншому — як ми ставимося до гріхів. Чи ми розуміємо їх ганебність, нікчемність і згубний вплив на нас? І чи шукаємо в Бога виходу й звільнення від них?
Саме ця тема пронизує більшість картин художника. Безперечно, будь-який художній твір має збурювати в нас певні почуття чи роздуми про значні й вічні питання й проблеми. Проте ми самі маємо привчати себе до того, щоби у цих роздумах про вічне, ставити собі питання — а як це стосується мене? Чи змінюється моє життя і чи відображаються ці вічні істини в моєму характері й способі життя?
Адже, розглядаючи й захоплюючись генієм митця і глибиною порушених ним тем, на які нам указують його твори, ми можемо цілковито забути про те, що сам митець порушував подібні питання для того, щоби життя тих, хто згодом милуватиметься його творами, змінювалося. Тож не забуваймо про свою душу і те, що вирішувати долю її існування у вічності маємо вже сьогодні.
Нам дуже мало відомо про життя Ієроніма Босха. І про його погляди ми переважно судимо за його полотнами. Тож часами лунають бентежні запитання — ким був насправді митець: правовірним католиком чи єретиком, пророком чи психічно неврівноваженим художником, провокатором чи генієм?..
Іспанський монах Хосе де Сіґуенца, що жив на початку XVII ст., розважаючи над полотнами Босха, дійшов висновку: «Різниця між творчістю Босха та роботою інших художників полягає в тому, що інші зображують людину так, як вона виглядає ззовні. Тільки Босх наважився намалювати її такою, яка вона зсередини».
Олег Блощук
