ЧЕРВОНА ПЛАНЕТА
Марс — четверта планета від Сонця. Він приблизно у два рази менший за Землю і трохи більший за Меркурій. Марс іноді називають червоною планетою, бо у його ґрунті міститься багато іржі, що й надає планеті червонуватого кольору.
На Марсі є трохи повітря, але складається воно переважно з вуглекислого газу — дихати ним неможливо. Як і на Землі, на Марсі є Північний та Південний полюси. На обох полюсах завжди лежить лід. Але марсіанський лід відрізняється від земного, тому що він складається переважно з вуглекислоти, а не з води. Замерзлий вуглекислий газ називають сухим льодом, бо при нагріванні він перетворюється не в рідину, а відразу повертається в газоподібний стан.
Тривалість марсіанського року становить 687 земних днів. Навколо своєї осі Марс обертається з періодом 24 години 37 хвилин (марсіанську добу називають сол), що лише трохи довше за тривалість доби на Землі.
Через кожні 780 днів Земля і Марс опиняються на мінімальній відстані одне від одного, яка може бути від 56 до 101 млн км. Таке зближення планет відбувається під час їхнього протистояння — коли Земля розташовується між Сонцем і Марсом на одній прямій.
Марс досліджували набагато більше за інші планети. До нього було відправлено багато космічних зондів. На його поверхню опускалися станції «Марінер» (1965) та космічні зонди «Вікінг». 2003 року туди були доправлені роботи-марсоходи «Спірит» та «Опортьюніті». 5 серпня 2012 року на Марсі почав роботу апарат «К’юріосіті» — марсохід нового покоління, який оснащено великою хімічною лабораторією. У лютому цього року на поверхню планети успішно приземлився марсохід NASA під назвою Perseverance («Наполегливість»), він продовжить геологічні дослідження своїх попередників. Зібрані марсоходами дані показали, що колись на Марсі, можливо, була вода. Але ніяких слідів життя там виявити не вдалося. Господь створив життя лише на одній-єдиній планеті — на тій, де живемо ми з вами.
Подальше вивчення Марса планується розвивати за двома напрямами: продовжувати дослідження планети автоматичними космічними апаратами, а також здійснити політ на Марс людей (можливо, зі створенням поселення — першої позаземної колонії людства).
ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ?
1727 року англійський письменник Джонатан Свіфт у книзі «Мандри Гуллівера» (у третій частині) розповів про два супутники Марса за 150 років до того, як вони були відкриті, і навіть доволі точно вказав відстані їх орбіт та періоди обертання.
А 1925 року художник Ілля Чашник написав абстрактну картину «Червоне коло на чорній поверхні», на якій детально зобразив політ автоматичної станції до Марса — за пів століття до того, як такі польоти почали відбуватися!
ПРОЄКТИ КОЛОНІЗАЦІЇ МАРСА
Через свої характеристики та відносно невелику відстань до нашої планети Марс — найвірогідніший кандидат для заснування колонії у близькому майбутньому. Звісно, без захисного спорядження людина не зможе вижити там і хвилини. Однак, порівняно зі спекотними Меркурієм і Венерою, крижаними зовнішніми планетами, та позбавленим атмосфери Місяцем, умови на Марсі видаються придатнішими для освоєння. Крім того, подорож до Марса потребує найменших витрат енергії.
Організація такої експедиції — вкрай складна справа. Одним із завдань є захист людей від сонячної радіації під час польоту, який триватиме близько 9 місяців. Інша проблема — забезпечення зв’язку з колоністами. Радіосигнал долає відстань від Марса до Землі від 3 до 22 хвилин, залежно від розташування планет. А коли вони знаходяться у протилежних точках орбіт відносно Сонця, без супутника ретрансляції підтримувати зв’язок взагалі неможливо.
Учені та інженери працюють над вирішенням цих завдань. Створюються нові матеріали для космічних кораблів, що здатні надійно затримувати жорстку радіацію. За рахунок розробки та створення принципово нових двигунів планується скоротити час польоту до 4 місяців. Здійснюється підготовка до відправки на марсіанську орбіту супутників для постійного радіозв’язку з Землею.
З 2010 року Дослідницький центр імені Еймса — одна з основних наукових лабораторій NASA — розробляє проєкт під назвою «Столітній Космічний Корабель» («100 Year Starship»). Передбачається, що колоністи вирушать на Марс назавжди та проведуть залишок життя в спорудженому ними поселенні.
Безповоротна відправка значно знизить вартість польоту, збільшить масу вантажу та кількість екіпажу. Відправити на Марс чотирьох осіб і повернути їх назад коштуватиме стільки ж, скільки й відправка 20 космонавтів без повернення.
Звичайно, рішення назавжди покинути Землю людина може прийняти тільки добровільно, дуже серйозно все обдумавши. Але заявки для участі у «Столітньому Космічному Кораблі» подало дуже багато охочих змінити своє місце проживання й відправитися освоювати інший світ.
Політ перших «марсіан» до Червоної планети планується 2030 року. Колоністи, користуючись високотехнологічною апаратурою та невеликим ядерним реактором, зможуть виробляти кисень, воду та їжу. Кожні 2 роки, коли Марс перебуватиме на потрібній орбіті, NASA буде поповнювати запаси поселенців і доставляти на планету нових добровольців.
Існують й інші плани заснування на Марсі постійної людської колонії.
«Mars One» — приватний проєкт нідерландського дослідника та підприємця Баса Лансдорпа. Планується спочатку доставити на Марс все необхідне — житлові блоки, сонячні панелі, насіння рослин, різні прилади та пристрої, а також безпілотний марсохід, який почне готувати базу для прибуття людей: доправить блоки на вибране місце, активує системи енергоживлення та життєзабезпечення, що створюють запаси води та кисню. Потім, 2027 року, на планету висадяться перші чотири поселенці, які почнуть обживати свій новий інопланетний будинок. Зв’язок із ними буде здійснюватися через систему супутників. Життя колоністів транслюватиметься на Землю цілодобово. Кожні два роки прибуватиме нова група з 4‑х астронавтів; до 2035 року населення колонії має досягти 20 осіб.
2013 року «Mars One» почав відбір майбутніх колоністів. Бажання стати «неповерненцями» висловили 202 586 осіб із 140 країн. Планується відібрати з них 6 груп по чотири людини, які почнуть готуватися до місії. Їм доведеться освоїти найрізноманітніші знання: стати фахівцями з використання й ремонту всього обладнання; отримати широку медичну підготовку; підготуватися до дослідження геології Марса; набути досвіду в екзобіології, щоб вивчати вплив позаземного середовища на живі організми; опанувати психологію та інші спеціальності.
Про участь у підготовці освоєння Марса заявив також Ілон Маск, засновник, власник, генеральний директор, головний інженер, інвестор та винахідник компанії «SpaceX», яка виробляє космічну техніку. Ця компанія зараз розробляє надважку двоступеневу багаторазову ракету-носій. На малюнку показано її розмір, якщо порівняти з лондонською вежею «Біг Бен» і з ростом людини. 2014 року представники компанії заявили, що їхній міжпланетний корабель спроможний доставити на Марс 100 т вантажу. Це в багато разів більше, ніж передбачають інші «марсіанські» проєкти. У разі успіху цієї програми можна буде не лише відправляти колоністів на іншу планету, а й забезпечувати повернення для охочих.
Проєкти колонізації Марса мають своїх прихильників і своїх критиків. Останні, зокрема, застерігають, що Марс не був створений Богом для життя людей, і що на Землі залишаються величезні незаселені території для колонізації, умови на яких є набагато сприятливішими, ніж на Марсі (пустелі, Антарктида та ін.).
МАРС У ЛІТЕРАТУРІ ТА КІНО
Із давніх-давен людство спостерігає за Марсом. Ця планета була оповитою таємницями, легендами, що ставало підмурком для думок учених та фантазій митців.
Із появою телескопів довкола Марса з’явилося ще більше припущень. Астрономи пояснювали те, що вони бачили на поверхні Червоної планети, з погляду земних реалій: полярні шапки складаються з льоду і снігу, а темні області — це моря, океани або ліси. Тому тривалий час вважали, що умови на Марсі наближені до земних. Виявлення «каналів» розпалило фантазію ще більше: у кінці XIX — на початку XX століття поширилася думка про можливість існування на Марсі цивілізації. Це надихало багатьох письменників на творчість.
Англійський фантаст Герберт Веллс у романі «Війна світів» (1897) розповів про марсіан, які вторгаються на Землю, щоб завоювати її. Прибульці у багато разів перевершують людей своєю технічною міццю, але гинуть, інфіковані земними мікробами. У книзі відобразився страх перед наближенням Першої світової війни, а також те, що люди стали помічати наслідки свого руйнівного впливу на природу. Письменник замислився, до чого може призвести односторонній розвиток розуму, і що станеться, якщо з людьми хтось почне чинити саме так, як вони з тваринами
1917 року вийшла книжка американського письменника Едгара Райса Берроуза «Принцеса Марса» про фантастичний марсіанський світ. У цьому творі цивілізація планети подана як вмираюча, її жителі перебувають у безперервній війні всіх із усіма. Марс у Берроуза — це світ поєдинків на мечах і водночас високих технологій: марсіани вміють виробляти атмосферу, мають повітряний флот, але воюють холодною зброєю та поділяються на племена. Землянин, який чудесним чином опиняється на Марсі, у незвичайних і складних умовах розкриває свої кращі якості, вчиться чинити правильно в будь-яких складних та небезпечних ситуаціях.
Роман «Аеліта» російського письменника Олексія Толстого (1922) розповідає про політ землян на Марс. Однак науково-фантастична тема міжпланетного перельоту не є головною в книзі. Мандрівники знаходять на Марсі таке суспільство, якого їм не вистачає на Землі, але воно страждає від внутрішніх криз і вмирає. У марсіанських подіях відбивається страшна земна дійсність, що знайома автору: більшовицький переворот у Росії, війна та розруха. Як і в Берроуза, у центрі роману Толстого — історія жертовної любові землянина та марсіанки.
1932 року опублікований роман-памфлет китайського автора Лао Ше «Нотатки про котяче місто». Земний міжпланетний корабель прилітає на Марс, і його пілот опиняється в дивовижній державі, де живуть люди-кішки. Котячій світ пишається своєю древньою історією, поезією та культурою. Однак мета життя людей-кішок полягає в насолоді, її отримують навіть споглядаючи горе інших. Звісно, це не наукова фантастика, а сатира, образне трагікомічне зображення життя, яке оточувало письменника.
«Марсіанські хроніки» Рея Бредбері (1950) — це роман про освоєння людьми Марса та їхні контакти з рештками давньої марсіанської цивілізації. Письменник змальовує загадковий і прекрасний світ, але в читача виникає гостре відчуття самотності. Марс у Бредбері — це не лише планета, це надія людства на своє спасіння, на початок нового життя. Люди намагаються втекти зі світу, який опиняється на порозі війни. Але чи зможе людина втекти від самої себе, щоб збудувати омріяний світ?.. Автор пише про те, що хвилювало його сучасників-американців: про прояви расизму, про загрозу ядерної війни, про тугу за простим життям. Він застерігає людей від повторення та поглиблення помилок минулого.
Фантастичний бойовик «Згадати все» режисера Пола Верховена (1990) розповідає, як люди колонізують безживні марсіанські простори. Але з Землі вони принесли не тільки технології, але й свої вади, інтриги, жагу до багатства та влади. Утім складно зрозуміти: чи справді головний герой побував на Марсі, чи це була лише ілюзія реальності, яку штучним способом записали в його думки. Що, у такому разі, страшніше: жорстокий світ Марса чи небажання жити в реальності, для чого людина і була створена?..
У кінострічці Рідлі Скотта «Марсіанин» (2015) астронавту, якого помилково залишили на поверхні Марса, доводиться багато що подолати, щоб вижити в екстремальних умовах до прибуття рятувальної експедиції. Фільм демонструє: людина має сили справитися навіть із такими труднощами, які здаються непереборними.
Нескладно помітити: хоча всі ці твори присвячені Марсу, їхні автори говорять про речі, які є актуальними та важливими для мешканців нашої планети. Те, що хвилювало митців на Землі, вони переносили на Марс, до вільних від будь-яких перешкод умов, щоб яскравіше донести до читачів та глядачів свої думки та почуття, тривоги й надії.
Лоренс Д., Лоренс Р. Всесвіт / серія «Божий Задум». К.: Книгоноша, 2017. С. 114‑121.
Зрадивши Бога й утративши рай, людство впродовж усієї своєї історії намагається повернути його. І те, що не вдається зробити на Землі, переносить на Марс, можливо, підсвідомо розуміючи, що допомога може прийти тільки з Неба.
«Свої очі я зводжу на гори, звідки прийде мені допомога, — мені допомога від Господа, що вчинив небо і землю!» (Пс. 120:1–2).
І ця допомога вже прийшла в Особі Сина Божого Ісуса Христа, але, на жаль, для багатьох залишається непоміченою. Не на Марсі чи іншій планеті, а в Небесному Царстві Ісуса Христа здійсняться найзаповітніші мрії людей. Чи ж не варто подбати про те, щоб стати громадянами цього Царства?..