Небо… Чи роздумували ви колись про Небо? Я маю на увазі не частину атмосфери космічного простору, яку ми бачимо із землі. Ні. Я про Небо, яке описує Святе Письмо. Небо, де панує Бог. Найчастіше ми думаємо про це Небо на чиємусь похороні. Ми бажаємо людині Царства Небесного і щоб Небо прийняло її. Для більшості з нас Небо — це далеке майбутнє, яке починається після смерті. Але, може, це не зовсім так? Може, ми щось важливе пропустили зі Слова Божого й тому в таке пекло перетворюємо життя на землі?
Одразу хочу сказати, що я щиро вірю в життя після смерті, але вірю, що й до смерті ми можемо жити, а не існувати.
Так де ж починається Небо?
Коли Ісус Христос прийшов на землю й почав Своє служіння, Він постійно говорив про те, що наблизилося Царство Боже. Він учив у молитві «Отче наш» просити Бога, щоб Небо прийшло на землю, щоб воля Божа тут творилася, як і на Небі. Люди слухали й очікували великих політичних змін, учні мріяли про найкращі місця в новому уряді й очікували вирішення Богом усіх проблем (окупація, несправедливість, фінансові труднощі). Так уже повелося з давніх-давен, що ми любимо створювати проблеми, а очікуємо їх вирішення саме від Бога. Але Ісус постійно закликав, особливо Своїх учнів, до співучасті в змінах. Коли люди були голодні, Він говорить: «Нагодуйте їх ви!» (Мт. 14:16). Коли вони відмахувались від дітей, Він говорив: «Приведіть їх до Мене». Він доручав їм нести Благу Звістку по селах і містах. І це дивувало учнів, допоки не побачили Христа воскреслого й не отримали від Нього настанову:
«А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь» (Мт. 28:18–20).
Царство Боже — це не просто курорт для всіх обтяжених земними негараздами. Царство Боже — це насамперед місце, де панує Бог. І тому якщо Бог є вашим Царем і Паном, то навколо вас має відчуватись атмосфера Божого Царства. Неочікувано? Невже саме від нас так багато залежить на цій землі?
Так, саме так. Кожен, хто зустрівся з Христом, є носієм Його змін у цьому світі. І, можливо, тому в нашому світі ще багато темряви, що ми так і не зрозуміли, для чого прийшов Ісус Христос. А Він приніс на землю те, про що ми навіть не мріяли, — Царство Боже. Це дуже важливо зрозуміти. Наша хата не скраю. Царство Боже — це не тільки майбуття. Якщо Царство Боже — це місце, де панує Бог, то цим місцем перш за все має стати наше серце.
Якось Ісус розповів людям притчу про сіяча, який вийшов сіяти, і одне зерно впало при дорозі, інше серед терну, ще одне — між камінням, та тільки те, що впало на добру землю, дало свій плід. Ісус пояснив, що якщо людина слухає Слово про Царство, але не приймає його, вона не може бути плідною. (Притча про сіяча записана в Євангелії від Матвія, 13 розділ, з 3 по 21 вірші.) І найбільше зацікавлений у цьому саме диявол. Він краде наше Небо, бо ми не докладаємо зусиль, щоб зберегти його.
Людина, яка розуміє, що Бог хоче перетворити наше життя на Небо, уже починає жити так, як учив Ісус. І тому іноді в цьому світі ми зустрічаємо острівці Неба. Коли ти бачиш гарну сім’ю, де панує любов і повага, де немає приниження й насилля, і коли ти заходиш у такий будинок, то відчуваєш навіть фізично, що тут панує — Небо! Коли ти бачиш, як люди піклуються про зубожілих і знедолених, годують безхатченків і роблять це з любов’ю, — ти розумієш: тут уже панує Небо! Коли ти бачиш людей, які витрачають безліч свого часу, щоб поїхати на фронт і допомогти солдатам,турбуються про хворих у лікарнях, усиновлюють або беруть під опіку дітей, ти розумієш — тут панує Небо! Люди, які всім серцем вірять у Бога, не можуть бути байдужими. Але оскільки лукавий дуже зацікавлений, щоб ми не зрозуміли Слово про Царство, він краде його, і тому люди зводять усе своє християнство до недільного відвідування храмів і навіть часто не здогадуються, що в них вкрадене Небо.
Якби ж ми зрозуміли, що цей світ міг би бути набагато кращим, якщо кожен із нас став би носієм Неба.
«Насправді час не має ніякого значення. Прогрес людства аж ніяк не котиться на колесах неминучості. Він настає внаслідок безустанних зусиль людей, що творять Божу волю, без яких час стає союзником сил застою в суспільстві». Це слова великого мрійника Мартіна Лютера Кінга, людини, яка вірила у світ без рабства, без приниження, у світ рівних можливостей, людини, яка надихала до боротьби за справедливість.
Неможливо творити волю Божу, не маючи Бога в серці. Нереально принести Небо на землю, не оселившись серцем на Небесах. Зустріч із Богом дуже змінила моє життя і, як наслідок, мені тепер постійно хочеться поліпшити цей світ. Тому в моєму під’їзді стоять квіти, тому мені не байдуже, що відбувається в політиці, освіті, екології… «Ох, не однаково мені», — писав Т. Г. Шевченко.
А мені однаково чи ні?
Не однаково було й моїм батькам. Вони не чекали змін, вони були змінами. І деякі зміни прості — вони в людському ставленні до навколишніх. Моя мама завжди просто дарувала квіти продавчиням у магазині, щиро цікавилася їхнім життям і проблемами, спілкувалася з усіма сусідами й робила все, щоб життя на нашій вулиці покращувалось. Батьки робили не лише своє життя кращим, але й тих, хто їх оточував. Спочатку нам, дітям, це не завжди подобалось, але згодом це стало частиною й нашого життя. Бо діти наслідують своїх батьків.
І тому я вчу свою дитину відповідальному ставленню до тварин і навколишнього середовища. Вчу викидати сміття в смітник і бути дружнім з усіма дітками, не розділяючи їх за ознаками розвитку й діагнозами. Так, це іноді непросто й не завжди виходить. Але я розумію, що саме від нас залежить, яким буде світ, у якому ми живемо. Від кожного зокрема. І уявіть, як би змінилося все навкруги, якщо б ми усвідомили, що світ змінюється не за помахом чарівної палички, а завдяки людям, які відчувають свою персональну відповідальність за нього.
Але є й другий бік медалі. Якщо ви живете без Бога й намагаєтеся побудувати Небо, ви будете розчаровані. І першими, хто відчув це на собі, були наші прабатьки — Адам і Єва. Їхнє життя докорінно змінилося без Бога. Вони все ще були разом як сім’я, вони були на чудовій планеті, вони мали безліч можливостей, але єдине, чого в них тепер не було, — відкритого щирого спілкування з Богом. Їхній рай миттю закінчився, бо навіть рай перетворюється на порожнечу без Бога. «Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапа́стить? Або що́ дасть люди́на взамін за душу свою?» (Мт. 16:26).
Я мрію, що в нашій країні буде все більше осередків Неба, що кожна людина, яка щиро вірить у Бога, перестане байдуже проходить повз нужденних і знедолених, заплющувати очі на нехтування правами й свободою, на насилля й приниження жінок і дітей, що ми не будемо відвертати голову, коли бачимо порушення закону, сприяти розвитку корупції і навчимося доносити сміття до смітника.
І насамкінець… Усюди, куди приходив Христос, відбувалися зміни: люди ставали щасливими й наповненими, хворі ставали здоровими, знедолені відчували щиру любов, розчаровані отримували надію та сенс життя. Що відбувається там, куди приходимо ми? Як змінюється атмосфера в школах, садочках, будинках? Чи стає Небо ближчим? Чи відчувають люди подих свободи і любові?
Чи не вкрадене ваше Небо?
Наталія Педченко
