Нещодавно в одній зі спортивних газет я прочитав звіт про хокейний матч, під час якого дві команди влаштували на майданчику брутальну бійку «стінка на стінку», в якій взяли участь запасні гравці обох команд та воротарі. Більше десяти хвилин тривало це льодове побоїще, поки за допомогою додаткових сил міліції не вдалося його нейтралізувати. Все це відбувалося на очах понад п’яти тисяч глядачів, серед яких були і діти. Але не сам факт бійки здивував мене, а післяматчеві інтерв’ю тренерів обох команд, в яких вони не лише не засуджували цей інцидент, а й, навпаки, намагалися виправдати своїх підопічних, мотивуючи це тим, що, мовляв, «суперник грав дуже «брудно», а мої хлопці лише захищались», або «давно треба було їх провчити, самі нарвались…» Можливо, хтось скаже: ну це ж хокей, жорстка чоловіча гра, їм можна пробачити, тим більше в кожному матчі за старою енхаелівською традицією обов’язково на полі мають битися спеціально підготовлені для цього бійці.
На жаль, грубість та жорстокість останнім часом притаманні не лише хокею, але всім ігровим видам спорту, за винятком волейболу, і то лише тому, що суперників розділяє сітка. Великий спорт у сучасному світі — це великі гроші. Призові, контракти, доходи від реклами та продажу телетрансляцій примушують та підштовхують президентів клубів, тренерів і самих спортсменів вести боротьбу за перемогу за будь-яку ціну, будь-якими методами, не шкодуючи здоров’я як свого, так і суперника. Зараз у футболі вважається за норму «вирубити» або «зламати» технічного гравця команди суперника, захисники не гребують нічим, аби непомітно для судді дати ліктем штурхана в обличчя або в бік, тримати за майку, бити ззаду по ногах, залякувати словами. Я сам був свідком такого діалогу під час матчу своєї команди, коли тренер суперників висловлював незадоволення тим, що його захисник не може впоратися з моїм швидким нападником:
— Ти знову його не втримав!
— Я не знаю як його втримати, він постійно мене обігрує.
— Ти що, не знаєш що робити? Дай по ногах, щоб не встав.
До речі, цей діалог відбувся не на матчі прем’єр-ліги чи чемпіонату світу — грали дві дитячі команди…
Я займаюсь з дітьми вже більше чотирьох років і зараз з упевненістю можу сказати: не буває важких невихованих дітей, складних невиправних підлітків — бувають просто немудрі та неуважні дорослі (батьки, вчителі тощо). Один знайомий тренер бідкався про те, як складно зараз виховувати підростаюче покоління, яке воно невиховане, цинічне, зіпсуте: «Такі малі, а вже так матюкаються! Такі малі, а вже курять!» Та невже!!!??? Сам тренер розказував мені про свою «біду», затягуючись цигаркою. Інший тренер, коли я, спостерігаючи як його хлопці немилосердно «човпуть» по ногах своїх опонентів, запитав, чому так грубо граєте, відповів просто: «Це ж футбол!»
За всю історію, відколи я почав активно уболівати за футбол та інші види спорту, я знав багато перспективних талановитих молодих хлопців, які через елементарне порушення спортивного режиму змушені були залишити спорт, а дехто передчасно пішов з життя… І проблему я бачу не тільки в їхньому хибному виборі або м’якому характері — проблема в тих людях, які несуть відповідальність за виховання дітей та підлітків. Що вони бачать щодня на тренуваннях? Що чують від свого тренера, коли вони щось неправильно роблять або команда програє? Який приклад подають їм їхні кумири, коли вони дивляться футбол по телевізору? Що вони взнають про приватне життя «зірок», великих та маленьких? Почитайте світську спортивну хроніку: гулянки до ранку, бійки, наркотики, розлучення, розпуста, зґвалтування… Я не хочу зараз називати конкретні прізвища, але спробуйте назвати мені хоча б декількох відомих спортсменів, які не були б замішані в допінгових скандалах, договірних матчах, гульках, мали б лише одну дружину. А ми потім бідкаємося, що нашому чи вашому хлопцеві тринадцять, а з ним ніхто впоратись не може, бо він вважає себе «зіркою». Цих монстрів народжуємо ми, дорослі, діти дивляться на нас, вони слухають нас, вони бачать, як ми живемо, вони відчувають, як ми до них ставимося. Саме таким чином ми впливаємо на їхнє життя та беремо участь у формуванні їхнього характеру та їхнього майбутнього, адже в процесі виховання дитина засвоює лише 25 % інформації через слова, а решту — через те, що бачить. Це стосується не лише взаємин «батьки — діти», але й «учитель — діти», «тренер — діти», просто «перехожий — діти». Як тут не згадати байку про тата і сина, які гуляли в зоопарку. Показуючи на верблюда, тато сказав синові, що якщо ти покажеш йому дулю, він обов’язково плюне. Дитина, звісно, так і зробила, після чого «тваринка» плюнула та так, що заліпила тата з ніг до голови, після чого горе-вихователь зопалу промовив до сина: «І в кого ж ти такий нехороший вдався?» І, справді, в кого?
Я підняв сьогодні цю тему не для того, щоб сказати всім батькам та дорослим, які вони негідники і як вони неправильно впливають на майбутнє покоління. Більшість людей розуміють, що живуть неправильно, і розуміють, що погано впливають на дітей, а змінити нічого в своєму житті не можуть. І це правда — якщо ви не знаєте Бога, ви не зможете змінити своє життя. Тільки люди, які живуть за заповідями Божими, коряться їм та виконують їх, можуть мати змінене життя та правильно впливати на оточуючих, тому що Боже Слово має таку силу. В цьому я переконуюся щодня, займаючись вивченням Біблії з дітьми та підлітками. Я бачу, як реально Боже Слово впливає на дитячі душі та змінює їх. Наша християнська футбольна команда «Надія» бере участь у дитячій футбольній лізі. Поки що ми — єдина християнська команда в області, яка грає на такому рівні. З першого ж матчу в дитячій лізі ми зіткнулися з усіма «принадами» дорослого футболу: грубістю, лайкою, «підставами». Іноді в мене складалося враження, що проти нас грають маленькі злочинці і їхня мета — знищити нас фізично. Ніколи б не подумав, що 11-12-річні діти так майстерно володіють мовою погроз та матюків, що так легко за допомогою тренера 15-річний хлопець може перетворитися на 14-річного. Не хочу образити всіх учасників чемпіонату та тренерів, є серед них і порядні люди, але їх не так багато, як хотілося б. А ще, я зовсім не проти жорсткої чоловічої гри в межах правил, але не жорстокої та підступної.
Після перших матчів я почав шкодувати, що ми взагалі погодилися брати участь у цьому турнірі, але те, що почало відбуватися з нами, змінило мою думку. Команда показала, що можна грати в інший футбол, без матюків, ударів ззаду по ногах та старших за віком, не дозволених регламентом гравців. Ми прийняли рішення не відповідати грубістю на грубість, і Господь благословив нас, особливо в матчі з командою, яка була набагато сильнішою за нас. Упродовж матчу ми постійно отримували по ногах, чули погрози та лайку, я просив хлопців не відповідати злом на зло, а чинити, як вчить Біблія: «любити ворогів наших». Ігрова перевага повністю була на боці суперників, вони мали більше десяти моментів для взяття наших воріт, але Бог робив так, що всі їхні удари ловив наш воротар, а коли й він був безсилий — м’яч потрапляв у штангу або летів повз ворота, а ми, провівши три атаки, забили два голи! Виявляється, можна грати і перемагати, не відповідаючи злом на зло!
Одна з команд молодшої вікової категорії, граючи проти нашої молодшої команди (до речі, це були наші головні конкуренти за вихід до фінальної частини), приїхала на вирішальну гру з нами, включивши до свого складу кількох переростків. Це було настільки очевидно, що суддя матчу порекомендував мені перевірити документи і зарахувати їм технічну поразку. Я не дуже хотів займатися цим, тому вирішив підійти до їхнього тренера та, подивившись йому в очі, спитати, чи є в його команді старші хлопці. Двічі я питав в нього й просив чесно, як перед Богом, зізнатися, чи є в них недозволені регламентом гравці, і двічі, зрадницьки опустивши очі додолу, цей молодий тренер майже шепотів: «У нас усе нормально». Тоді я запитав у хлопців своєї команди, чи будемо ми подавати протест. Хлопці відповіли: «Дядь Сашо, хай грають, якщо Бог захоче, Він дасть нам перемогу, незважаючи ні на що». Протягом матчу ми програвали 0:1 та 1:2, але за 15 та 8 хвилин до кінця забили два голи й виграли з рахунком 3:2, незважаючи на перевагу суперника в зрості та силі. Мої діти засвоїли урок, що Бог справедливий та вірний, і можна вигравати, виявляється, і без махінацій.
Ще один цікавий випадок трапився під час гри на виїзді. Коли суддя матчу видалив за лайку гравця суперників, він почув дуже багато аналогічних слів від тренера цієї команди (пригадайте, про що ми говорили на початку!), головним аргументом якого були слова: «Це ж футбол, і тут усі лаються», — на що суддя, показуючи на нас, відповів: «А чому ж ці не лаються?!» Виявляється, можна грати у футбол і без мату. Я навів ці приклади не для того, щоб показати всім, які ми хороші, віруючі та правильні. Єдина мета написання цієї статті — показати всім, що можна грати в інший футбол, що можна мати інший спосіб життя, що для того, щоб виросло повноцінне, духовно здорове покоління, потрібно не так багато: виховувати дітей та підлітків в покорі Божому Слову. Саме воно здатне й має силу змінювати гріховне життя та його наслідки в усіх сферах, не тільки в футболі. Хай Господь рясно благословить вас у пізнанні Його!
Олександр Гончар