Ввічливість
Бабуся Ольги живе разом з нею та її батьками. Вона дуже старенька і більшу частину часу лежить у ліжку. Тато й мама працюють, тому доглядати бабусю найчастіше доводиться Олі. І вона цим незадоволена, бо хотіла б витрачати час на більш цікаві справи. До того ж, бабуся постійно говорить про незрозумілі Ользі речі. «Вона знову й знову переказує одні й ті самі нудні історії», — скаржиться дівчинка батькам. Їй не хочеться доглядати бабусю, але вона змушена це робити… Врешті-решт вона почала ставитись до старенької з відвертою злістю. Коли бабуся питала про щось, онука робила вигляд, що не чує її. А коли та стане згадувати «про колишні часи», Оля різко переб’є: «Замовкни!» Одного разу бабуся розлила на підлогу суп, і онука накричала на неї. Батьки не знають, як погано ставиться Ольга до бабусі, а ставлення це погіршується з кожним днем.
Питання для роздумів та обговорення:
1. Чому Ольга не хоче доглядати свою бабусю?
2. Чому, на вашу думку, вона щораз більше злиться на стареньку?
3. Якщо ситуація в цій сім’ї не зміниться на краще, до чого це може призвести?
Відповідь із позиції християнської етики:
будьте ввічливими, лагідними
Людині, яка потрапила в неприємну ситуацію, властиво сердитися, засмучуватися. Реагувати на ситуацію делікатно, лагідно — це справа вільного вибору: людина вибирає «ненормальну» реакцію. Але християнство вчить, що в такому випадку ввічливість — найкраща реакція. Чому? Тому, що безжалісність і запеклість не тільки нічого не вирішує, а, навпаки, ускладнює проблеми, що виникли, посилюючи ворожість людей у ставленні одне до одного.
Історія земного життя Ісуса Христа рясніє прикладами Його лагідності. Ось такий приклад. Якось Його учні стали проганяти людей, що приводили до Нього дітей (див. Мк. 10:13-16). Їм здавалося, що люди цим докучають Учителеві. Ісус їм сказав: «Пустіть дітей приходити до Мене». Він любив їх і Сам з радістю спілкувався з ними. Його серце завжди прихилялося до тих, кому Він був дуже потрібний: до вдів, сиріт, страждальців. Слід пам’ятати, що бути ввічливим, лагідним — не значить бути слабким, дозволяти іншим сідати собі на голову. Адже навіть Ісус Христос, досконала Людина, гнівався, зустрічаючись з явною несправедливістю, відвертим злом. (див. Мк. 11:15-18).
Часом це нелегко — бути лагідним з іншими. Проте кожен хоче саме такого ставлення до себе. Лагідність, ввічливість не даються, повторюємо, легко, «природно». Виховати їх у собі як якості характеру без Божої допомоги важко. Але набувши їх, кожен відчує, наскільки багатшими, радіснішими стали його взаємостосунки з людьми. Як сказав один дуже мудрий чоловік, «лагідна відповідь відвертає гнів, а різке слово розпалює його».
1. З ким вам особливо важко бути лагідними?
2. Як могли б змінитися ваші взаємини з людьми, якби ви завжди намагалися бути ввічливими, лагідними?
3. Що ви відчуваєте, коли до вас ставляться приязно, лагідно?
Великодушність
Микола завжди прагнув досягнути мети і заради цього не зупинявся ні перед чим. Так, якщо він хотів чогось від когось із хлопців, то часом вдавався до погроз, а то навіть і бив того, хто не хотів поступитися перед ним. Єдине, чого Микола не міг здобути таким шляхом, — це першого місця з хімії.
Денис навчався успішно, і всі знали, що він дуже старанний. Він годинами працював у хімічному кабінеті, знову й знову повторюючи досліди, поки досягав результату. Микола ненавидів Дениса; йому здавалося, що той наполегливо працює, аби тільки виставити його, Миколу, у невигідному світлі. Оскільки бажання так само наполегливо трудитися у Миколи не було, він вирішив «підставити ногу» Денисові.
Одного разу, коли Денис вийшов із кабінету хімії, Микола підробив кілька чисел у його записах. Цього було досить, щоб Денис одержав неправильні результати. А потім, під час останньої контрольної роботи з хімії, Микола сказав, що Денис користується шпаргалками. Занадто засмутити Дениса Миколі не вдалося, і сам він, звичайно ж, кращої оцінки з хімії не отримав, а однокласники після цього ставилися до нього ще гірше — це все, чого він домігся.
Питання для роздумів та обговорення:
1. Як ви поясните вчинки Миколи?
2. Чи потрапляли ви коли-небудь у ситуацію, подібну до тієї, в якій опинився Денис? Чи робили ви коли-небудь так, як Микола? Якщо так, то як це сталося?
3. Якою людиною стане, на вашу думку, Микола, коли виросте?
Відповідь із позиції християнської етики: прагніть бути великодушними
Завжди бути великодушним і добрим — це не відповідає людській природі. Навпаки, більшість людей робить усе можливе, щоб задовольнити свої бажання. І якщо це погані бажання, то бояться лише того, аби їх не впіймали на гарячому. Але християнство вчить, що саме великодушність і доброта повинні переважати в людському житті. На практиці це означає: намагатися звільнитися від влади гріха, завжди старатися діяти за велінням совісті й бути щирим. Однак досягти всього цього своїми силами неможливо.
У своїй знаменитій Нагірній проповіді Ісус Христос дав щодо цього низку настанов. Він говорив про мотиви, якими людям потрібно керуватися в житті. Ось деякі з цих мотивів: милість, чистота помислів, миролюбність. Христос заповів нам любити навіть наших ворогів.
Сам Ісус був завжди надзвичайно великодушним. Він допомагав з любов’ю навіть тим, кого інші ненавиділи й обминали. Таким, наприклад, були Левій та інші збирачі податків (див. Мк. 2:14-17). Зауважимо, що хворим, кривим, зневаженим Він допомагав не задля якихось нагород, зовсім ні. Він робив це саме тому, що мав великодушне, благородне серце.
Великодушність, до якої закликає людей Ісус, не перед¬бачає негайної винагороди. Це не схоже на деяких батьків, які вчать свою дитину бути доброю, обіцяючи їй за те щось таке, чого їй дуже хотілося б. Християнство вчить, що в кінцевому результаті Бог Сам нагородить вірних Йому людей за те добре, що вони зробили для інших. Ось чому християни вважають, що чинити добро слід і тоді, коли цього ніхто не помічає. Вони знають, що у Бога ніщо не залишиться непоміченим.
1. Назвіть знайомих вам людей, які ставляться великодушно до інших. У чому це виявляється? Як саме вони чинять?
2. Як, по-вашому, змінився б світ, якби дедалі більше людей поводилися великодушно?
Готовність прийти на допомогу
Валентин стояв у черзі в гастрономі. Літня жінка у старенькому пальтечку, накульгуючи, підійшла до нього і попросила дозволу стати перед ним. «Ану ідіть звідси! — закричав Валентин і навіть відштовхнув жінку. — Ставайте у чергу, як усі!»
Більшість людей у черзі в душі осудила Валентина за його поведінку, але ніхто не запропонував бабусі стати поперед себе. Люди просто відверталися й робили вигляд, ніби нічого не помічають. Урешті-решт, гірко зітхнувши, старенька пішла додому.
Питання для роздумів та обговорення:
1. Як ви думаєте, чому Валентин так вчинив?
2. Хто, на вашу думку, виявив більше черствості — він чи інші люди в черзі?
Відповідь із позиції християнської етики: будьте готові прийти на допомогу
Складається враження, що більшість людей дбає про себе. Бо багато хто може байдуже пройти повз людину, якій погано, навіть якщо має змогу їй допомогти. Бути готовим завжди прийти на допомогу — нелегко. Адже інколи це пов’язано з незручностями та клопотами. Однак християнам слід виховувати в собі таку готовність, тому що Ісус не тільки вчив Своїх послідовників готовності допомогти іншим, але й увесь час, прожитий Ним на землі, був живим прикладом для них.
Якось Ісус розповів історію, в певному розумінні схожу з нашою (про стару жінку). Тільки йшлося про чоловіка, пограбованого, побитого розбійниками і залишеного ними на дорозі. Троє пройшли тією дорогою. Перший був священиком; він побачив людину, яка помирала, але не зупинився, щоб надати допомогу. Другий був левитом (левити служили при храмі, допомагаючи священикам). Він теж не зупинився. Третій — самарянин (самарян, близьких євреям по крові, але відокремлених від них, у древньому Ізраїлі ненавиділи). Цей, побачивши пораненого, пограбованого чоловіка, зглянувся над ним: перев’язав йому рани і, посадивши на свого віслюка, привіз до заїзду. Самарянин заплатив господарю заїзду, щоб той потурбувався про нещасного.
Повторюємо: Ісус не тільки вчив інших бути готовими прийти на допомогу, а й Сам завжди виявляв цю готовність.
До синагоги прийшов сухорукий чоловік (Лк. 6:6-11). Релігійні вожді юдеїв спостерігали за Ісусом: чи оздоровить Він цього каліку? Справа в тому, що був суботній день, а за багато віків до того Бог заборонив Своєму народові, євреям, працювати в суботу. Але релігійні вожді додали до цього закону власне правило: зцілювати хворих у суботу теж не можна, тому що це нібито така ж сама робота, як і будь-яка інша.
Знаючи думки книжників та фарисеїв, Ісус запитав у них: «Що годиться робити в суботу — добре чи лихе, душу спасти чи загубити?» Не дочекавшись відповіді, Ісус гнівно глянув на них і зцілив сухорукого. Тоді книжники та фарисеї стали радитися, як їм убити Ісуса.
Так, бути готовим прийти на допомогу — не завжди легко. І часто небезпечно. Проте християнство закликає людей жити за вченням Ісуса Христа і, наслідуючи Його приклад, завжди надавати допомогу тим, хто її потребує.
1. Чому люди не завжди приходять на допомогу іншим?
2. Чи стало б легшим ваше життя, якби люди, яких ви знаєте, більш співчутливо ставилися одне до одного?
© 1993 by David C. Cook Foundation
Cook Communications Ministries, 4050 Lee Vance View,
Colorado Springs, Colorado 80918 U.S.A.