Святе Письмо, або Біблія, — це зібрання 66 книг різних літературних жанрів, об’єднаних у дві частини: Старий Завіт (книги, написані до народження Ісуса Христа) і Новий Завіт (книги про земне життя Ісуса Христа та поширення Його вчення).
ПОЕТИЧНІ КНИГИ БІБЛІЇ ТА КНИГИ МУДРОСТІ
У самій середині Старого Завіту містяться п’ять книг, які за своєю глибиною, мудрістю та красою належать до найкращих творів світової літератури.
Книга Йова розповідає про життя богобоязливого чоловіка на ім’я Йов. Бог дозволив сатані позбавити його усіх земних благ, навіть сім’ї та здоров’я. Разом із співчутливими друзями Йов роздумує над питанням — чому справедливий Господь допускає такі страждання праведному й невинному чоловікові. Книга Йова показує нам владу сатани, а також провидіння Бога, який допускає страждання для виховання праведника, а не тільки для кари беззаконних, як думали друзі Йова. Зрештою Йов пізнає наміри Бога й розкаюється у своєму гріховному намірі звинуватити Його. Хоча, як припускають, Йов жив ще в часи патріархів, ця книга обговорює проблему, актуальну для всіх часів.
Псалми — це збірка 150 пісень (гімнів), молитов та настанов, які відображають радість і страждання, страх і надію, відчай і довіру, спустошення і натхнення — усю гаму почуттів віруючої людини. Збірка складається з п’яти частин. У першій (1 — 40 псалми) бачимо посеред безбожного народу вірний і праведний залишок, який покладає свої надії на Месію, що постає в образі Сина Божого (Пс. 2), Сина людського (Пс. 8), смиренного чоловіка (Пс. 16), постраждалого й звеличеного Святого (Пс. 22), правдивої жертви (Пс. 40). У другій частині (41 — 71 псалми) знаходимо опис страждань Праведника, життя Ісуса Христа (перш за все Пс. 68) і Його майбутнє прославлення й перебування в славі (Пс. 71). Третя частина (72 — 88 псалми) розглядає історію Ізраїлю (див. Пс. 77). Четверта частина (89 — 105 псалми) показує насамперед незмінне володарювання Бога Яхве: через опис страждань, смерті й воскресіння Месії (основа — Пс. 101) спасіння народу Божого згідно з обітницями, даними Богом патріархам (Пс. 104-105). П’ята частина (106 — 150 псалми) поглиблює цю тему, показуючи прославленого Христа, майбутнє відродження ізраїльського народу, і проголошує величне «алілуя» Творцеві (Пс. 146-150).
Приповісті Соломона засвідчують нам перевагу Божої мудрості над егоїзмом, зіпсованістю й злочинними задумами людської природи. Перша частина містить загальні вказівки й представляє Христа втіленням істинної, божественної мудрості, яка ще від створення світу мала благу волю до синів людських (розділи 1 — 8). Інші розділи книги пояснюють цю мудрість у застосуванні до найрізноманітніших життєвих ситуацій (розділи 9 — 29). Після притч Соломона записані притчі Агура й царя Лемуїла (30 — 31). Уся книга показує, як віруючий може уникнути спокус цього світу, не пізнаючи всієї нечистоти на власному досвіді.
Книга Проповідника (Еклезіястова) показує намір людини осягнути сенс життя й знайти істинне щастя шляхом випробування «усіх її трудів, які вона робить під сонцем» (тобто обмежуючись видимим світом). Результат цих трудів такий: «усе марнота й ловлення вітру», доки людина не пізнає Бога. Значення й сенс життя відкриваються лише тоді, коли людина розуміє, що в кінці життя Бог судитиме її на підставі того, чи дотримувалася вона Божих заповідей.
Пісня над піснями Соломона — збірка чудових пісень любові царя Соломона та його нареченої, у якій віруючим дано символічний образ стосунків Христа і Його Церкви та Бога із Його народом. У цій книзі відображена певна послідовність духовних переживань, у яких кожен віруючий може знайти відображення власного духовного зростання в пізнанні Господа, своїх падінь, розкаянь і зростаючої залежності від Бога.
ПРОРОЧІ КНИГИ БІБЛІЇ
Перш ніж розглянути пророчі книги Біблії, що містяться у Старому Завіті, звернемося до кількох текстів із Нового Завіту.
У Євангелії від Луки читаємо розповідь про двох подорожніх, які йшли з Єрусалима в Емаус і обговорювали останні події — суд та розп’яття Ісуса, Його смерть на Голгофі та повідомлення жінок про те, що Христос живий. Сам Ісус, наблизившись, пішов разом із ними і, почувши їхню оцінку подій і побачивши розчарування їхніх сердець, сказав їм: «О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки! Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу?» І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було» (Лк. 24:25-27).
Того ж дня в Єрусалимі воскреслий Ісус з’являється одинадцятьом апостолам і тим, що з ними були, заспокоює їх і підкріпляє їхню віру: «”Потрібно, щоб виконалось усе, що про Мене в Законі Мойсеєвім, та в Пророків, і в Псалмах написане”. Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писання. І сказав Він до них: “Так написано є, і так потрібно було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих дня третього, і щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння, і прощення гріхів між народів усіх, від Єрусалиму почавши. А ви свідки того”» (Лк. 24:44-48).
Отже, зі слів Ісуса Христа дізнаємося, що весь Старий Завіт свідчить про спасіння, приготовлене Богом для людей ще до закладин світу і явлене в Ісусі Христі (1 Петр. 1:19).
Коли Ісус Христос воскресив із мертвих сина вдови з міста Наїна, люди відреагували таким чином: «А всіх острах пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: “Великий Пророк з’явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм!” (Лк. 7:16, порівн. Мк. 6:15, 8:28). У той час у розумінні людей найважливіші події в житті народу Божого були пов’язані з діяльністю пророків, які передавали народу Боже Слово. Ісус Христос — це вінець і кульмінація пророчого служіння для людей. Бог відкрив це Мойсею, який сказав до народу: «Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, Такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій, — Його будете слухати…» (Повт. Зак. 18:15-19).
Завдання пророка — закликати людей слухатися Бога. Пророки Старого Завіту звертались із Божими словами до людей поділеного царства Ізраїлю та Юдеї, що жили в період із 840 до 420 рр. до Р. Х.
Першим із великих пророків був Ісая (його ім’я означає «Бог спасає»). З-під його пера вийшло найбільше пророцтв про прихід Месії. Ісая розкриває людям Месію (Ісуса Христа) як Раба-Страждальця та як Царя-Переможця.
Другий із великих пророків — Єремія (його ім’я означає «Бог затверджує»). Він жив у той час, коли активно діяли лжепророки, які обіцяли земні блага замість Божого суду, і народ схвально сприймав їхні промови. Бог дає Єремії подвійне доручення. По-перше — «виривати та бурити, губити й руйнувати», тобто викривати й докоряти народ за гріхи релігійного лицемірства, нещирості, перелюбу, несправедливості, жорстокості до слабких, обману тощо, які стали не винятком, а нормою життя. Наскільки очевидно це перегукується з нашим сьогоденням! По-друге — «будувати й насаджувати». Єремія передає Божі обітниці майбутнього відновлення Божого народу й пояснює, коли й чому Бог це здійснить.
Третій із великих пророків — Єзекіїль (його ім’я означає «Бог укріпляє»). Служіння цього пророка тривало понад 22 роки й поділялося на дві частини. Спочатку він застерігав свій народ, щоб люди покаялися перед Богом, адже наближається Божий суд. Пізніше, коли вавилонський цар Навуходоносор зруйнував Єрусалим і Божий храм, пророк утішає вигнанців і закликає їх дивитись у майбутнє з надією.
Четвертий із великих пророків — Даниїл (євр. «Бог — мій суддя») передає Божі відкриття стосовно подій останнього часу (кінця цього світу) і стверджує повну перемогу Бога-Вседержителя над ворогами.
Книги малих пророків — це 12 невеликих за обсягом книг Старого Завіту.
Книга пророка Осії
Ім’я Осія означає те ж саме, що й ім’я Ісус — «спасіння». Він пророкував протягом тривалого періоду (близько 755-710 рр. до Р. Х.) в епоху правління останніх шести царів Ізраїлю. Цей час описано в 2 Цар. 14-20. Бог звелів пророкові взяти за жінку блудницю. Пізніше ця жінка залишила Осію, але Бог наказав прийняти її знову. Цією символічною дією Бог показав, що народ Ізраїлю, запозичивши хананейські культи, виявив невірність Господу. Подібно тому як невірна жінка залишає свого чоловіка, так і народ Ізраїлю, блудодіючи, відступив від Бога. У своїх пророцтвах Осія попереджав Ізраїль про суд за ідолопоклонство. Однак Бог через пророка говорив і про Своє помилування на прикладі того, як люблячий чоловік прощає свою невірну дружину.
Головна тема Книги пророка Йоіля — наближення Дня Господнього, який є періодом Божого суду, коли повною мірою проявиться могутність, володарювання, гнів і святість Господа. Йоіль призиває свій народ до істинного покаяння: «Деріть своє серце, а не свою одіж» (Йоіль 2:13). Пророцтва Йоіля охоплюють величезний проміжок часу — від подій, сучасником яких він був, до завершення історії спасіння, тобто до кінця цього світу. Слова Йоіля 3:5 процитував апостол Петро: «І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім’я, той спасеться» (Дії 2:21).
Книга пророка Амоса
Головною темою проповіді пророка Амоса є питання соціальної справедливості. В період матеріального добробуту він виступав проти поклоніння ідолам, несправедливості та лицемірства. Амос передвіщав суд Божий — руйнування Ізраїльского царства й полон народу. Бог відкривається тут як Вседержитель, що керує природою, її стихіями і контролює все Своє твориво.
Книга пророка Овдія — найкоротша в Старому Завіті, містить лише один розділ. Час написання — приблизно IX ст. до Р. Х. Пророцтва Овдія звернені до Едому. Едомляни — це нащадки Ісава, брата-близнюка Якова (Ізраїлю). За те, що Едом гнобив Ізраїль і схвалював руйнування Єрусалима, він зазнає Божого суду, що і сталось — цей народ зник назавжди.
Книга пророка Йони
Йона жив у першій половині VIII ст. до Р. Х. Його ім’я означає «голуб». Бог посилає пророка Йону в Ніневію з попередженням, що якщо її народ не покається, то місто буде зруйноване. Йона спочатку не слухається Бога й опиняється в череві великої риби. Після того як Господь урятував його, Йона виконує Боже повеління. Мешканці Ніневії визнають свої гріхи й отримують помилування. На прикладі цієї історії Бог відкриває Свою безмірну любов до Свого творіння й стверджує думку про те, що спасіння призначене всім людям світу.
Книга пророка Михея
Михей, як і інші пророки, звіщав суд Божий і пророкував про вавилонський полон. Михей виступає проти жертвоприношень і обрядів, не підкріплених справжніми стосунками з Богом. Водночас він говорив про надію відновлення, про Божу вірність завіту зі Своїм народом. У Книзі Михея є пророцтво про точне місце народження Месії в місті Віфлеємі
Книга пророка Наума — поетична поема про повалення Ніневії — столиці могутньої Ассирійської імперії. Головна думка пророка — Господь є Господом усієї землі й усі царства світу залежать від Нього.
Книга пророка Авакума — пророк порушує питання справедливості у світі. Роздумуючи, Авакум доходить висновку, що лише міцна віра може стати якорем у цьому житті, бо лише завдяки вірі можливо прийняти все, що посилає нам Господь.
Книга пророка Софонії
Софонія пророкує про неминуче покарання за непослух Богові. Цей суд очистить народ Божий від самозакоханості й гордості. Саме очищеному народу Бог дарує велике майбутнє.
Книга пророка Огія
Огій — перший пророк, який проповідував після вавилонського полону. Він закликав народ у першу чергу до відбудови Божого храму, як місця поклоніння Богові. Це один із небагатьох пророків, чиє служіння досягло успіху, і народ відбудував святиню.
Книга пророка Захарії
Перша частина пророцького служіння Захарії пов’язана з відбудовою храму. Друга — із апокаліптичним видінням майбутнього. Служіння Захарії — це служіння надії, бо в майбутньому Бог пошле багато благословень на Свій народ.
Книга пророка Малахії
Проповідуючи у важкий для народу час, Малахія викриває лицемірне релігійне поклоніння й закликає людей усім серцем виконувати повеління Божі — бо це єдиний спосіб отримати благословення від Нього.
Дорогий читачу, нехай цей короткий огляд деяких книг Біблії заохотить вас особисто заглибитися в Боже Слово. Ісус Христос сказав: «Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене!» (Ів. 5:39), а апостол Павло дає усім нам пораду: «А все, що давніше написане, написане нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писання ми мали надію» (Рим. 15:4).
Матеріал підготував Аркадій Сльоза