Оксана Павлова — учитель-методист, учитель російської мови, зарубіжної літератури, етики, християнської етики КЗ «Маріупольська ЗОШ I–III ст. № 18 Маріупольської міської ради Донецької обл. Закінчила філологічний факультет Луганського педінституту ім. Т. Г. Шевченка. Автор навчально-методичного посібника «Логіка духовності в системі координат формування читацької компетентності на уроках зарубіжної літератури», керівник «Клубу-майстерні вчителів Слова» м. Маріуполь, кавалер ордену святої великомучениці Катерини за впровадження християнської етики в Донецькій обл., член журі XV Всеукраїнського фестивалю-конкурсу «Учитель року предметів духовно-морального спрямування».
— Оксано Вікторівно, будь ласка, розкажіть, звідки ви родом? Звідки ваші корені?
— Моя мама родом із Луганська, тато — з Донецька. Познайомилися вони в Маріуполі, і тут вирішили створити свою молоду сім’ю. Їхня любов до Маріуполя живе й у моєму серці. Буваю в інших місцях — а моє місто найкраще. Народила мене мама в Луганську і повернулася в Маріуполь. Тут я вчилася в школі, закінчила її з відзнакою. Завжди любила і люблю вчитися.
Мама — яскрава, непересічна особистість, добра, мудра — працювала в школі завучем із позакласної роботи. Тато був моряком. Батьки були інтелігентними людьми, їх поважали всі навколишні.
У тата був дядько (мій двоюрідний дідусь) — найвідоміша людина нашого роду, заслужений діяч культури, художник Василь Павлович Криворучко. Він зображав на своїх картинах монастирі, собори, церкви Київської Русі, святих людей у ті роки, коли всіх навчали, що Бога немає. Пам’ятаю, одного разу ми з сестрою (ще досить маленькими) і татом приїхали до нього на виставку в Москву. Картини розмістили в маленькій старовинній дерев’яній церкві, яка була напівмузеєм, напіввиставковою залою. Ми розглядали дідусеві картини, скрипіли мостини під ногами, була напівтемрява — усе як у незвичайному сні, і в мене океаном входила віра.
— На яких засадах формувався ваш світогляд? Хто по‑особливому вплинув на ваше розуміння світу?
— Мені було років п’ять, коли я запитала у бабусі Жені (маминої мами), що приїхала до нас у гості: «Бабусю, а Бог є?» Ми були в кімнаті удвох, бабуся щось шила. Бабуся відповіла: «Є». І ми замовкли. Але в цій відповіді для мене була вся повнота.
З раннього дитинства я думала про Бога, шукала Його. Мама як учитель історії виписувала журнал «Наука і релігія». З юних років я перечитувала всю «релігію». Записавшись у дитячу міську бібліотеку, перечитала всі атеїстичні брошурки, книжечки: у них, як зараз розумію, теж шукала Бога. У 90‑ті роки все наше місто було заповнене екстрасенсами. За іронією долі, саме через них я побачила поруч із собою духовний світ. Відтак уперше прийшла до церкви.
Свій шлях до Бога я шукала сама. Читала книги, багато думала. 1993 року, коли я вибрала для себе шлях віри, відразу почала з дітьми на уроках (за програмою в 90‑х роках з’явилися «Біблійні уроки») говорити про Бога. Ми вчили молитву «Отче наш» на оцінку, як вірш. Оскільки я була класним керівником, то всі 30 учнів вивчили її назубок. 1996 року з’явилася можливість викладати в міському ліцеї предмет, який зараз ми називаємо християнською етикою. Але тоді в мене в голові була справжня суміш із різних переконань. Уже бувши воцерковленою людиною, я вірила в перевтілення душ тощо. Тому Господь не допустив мене до викладання дітям. А мої духовні пошуки продовжувалися.
2007 року, остаточно зміцнившись у християнських поглядах, познайомилася зі священником отцем Ігорем Сергієнко, який здійснив духовний переворот у шкільному житті Маріуполя. Невелика група вчителів об’єдналася й звернулася з відкритим листом до начальника департаменту освіти з проханням ввести в маріупольських школах предмет духовно-морального спрямування. Міська влада боялася такого нововведення, але тут дуже вчасно наспів указ президента Віктора Ющенка про предмети етики й християнської етики — і нас почули.
— Яка тепер ситуація з викладанням християнської етики у вашому місті?
— З 2007 по 2011 рік християнську етику викладала лише невелика група ентузіастів, і раптом мер підтримує цю ідею для всіх шкіл міста!
Два маріупольські виші погодилися провести навчальні курси для вчителів християнської етики (всього підготували 70 педагогів). Знайшли кадри (зокрема й мене як учителя-практика), написали програму курсів, дуже допоміг отець Гавриїл Агабеков, із нами працювала дуже потужний методист Світлана Кулешова. До речі, завдяки їй 2013 року я потрапила на Всеукраїнський конкурс «Учитель року з предметів духовно-морального спрямування» в НаУ «Острозька академія» зі своїм уроком «Роздуми про силу Слова. Гріхи слова», який був дуже високо оцінений.
На жаль, не вистачило подальшого контролю, підтримки з боку департаменту. Поступово адміністрації шкіл скорочували християнську етику нібито через брак годин. Зараз її викладають у десяти школах. Та я переконана, що Бог осміяний бути не може. Завжди кажу колегам, що можна вести заняття безкоштовно, але не всі чують.
— Коли відбулося ваше знайомство з Біблією і яку роль відіграє ця Книга у вашому житті?
— 1993 року вперше взяла в руки Біблію. Як сіла в крісло, розгорнула Євангелію — так і не могла відірватися. Було реальне відчуття колодязя з живою водою. Відразу побачила відповіді на всі питання, яких не було в художній літературі. Читала і читала — за всі роки духовної спраги.
Цього літа померла моя мама. Було важко прийняти цю втрату, але мене врятував Псалтир. Плакала я разом із царем Давидом — і ставало легше.
— Як, на вашу думку, знання біблійних істин може впливати на життя сучасної людини? І як викладання християнської етики впливає на життя і поведінку школярів?
— Моє життя розділилося на два відрізки — до і після приходу до віри. Я пережила друге народження, почала совісніше, уважніше ставитися до свого внутрішнього життя.
Сучасний світ намагається прищепити моду на «крейзі» (безумні) вчинки. Ніхто не вчить людину духовної безпеки. Але ж у сучасних дітей багато страхів. Їм дістався дуже складний світ. Часто ми бачимо, як на чорне нам кажуть «біле». Іде відкрите розбещення, розтління нації. Щоб витримати натиск божевілля, треба мати стрижень. Його дає віра.
Викладання християнської етики дає стрімкий поштовх у розвитку розуму, ніби Господь відкриває, будить закладені здібності. Змінюється характер. Діти долають етап підліткового віку без будь-яких труднощів. Наші вчительські мрії про глибоку, розвинену особистість збуваються після уроків християнської етики. Господь лікує, напоумляє.
— Хто для Вас Ісус Христос?
— Дуже цікаве запитання. Я завжди шкодую, що не жила за часів Христа, хотіла б бути Його ученицею разом із Марією Магдалиною. Нещодавно прочитала, як дитина говорить Господу, що хоче потрапити не в рай і не в пекло, а потрапити до Нього Самого. Так думаю давно і я. Найбільше хочу ходити по небесних лугах (чомусь упевнена, що вони там є) з учнями й ученицями Христа і слухати Його слово. Для мене Господь — Спаситель і найкращий Учитель.
— Як знаходите підхід до різних дітей? Чи маєте якісь особисті педагогічні секрети?
— Мій головний секрет підходу до будь-якої дитини — повага до неї, доброта і любов. Звертаюся лише на ім’я. Розмовляю з учнями як із дорослими людьми. Діти знають, що вони мені не байдужі. Діляться особистими, сімейними проблемами. Іноді вдається допомогти.
— Від чого ви відштовхуєтеся, щоб почати розмову про духовні речі: про Бога, вічність, Небеса? Чи є діти, які не сприймають християнства?
— Розповідаючи дітям про Бога, часто спираюся на особистий досвід. За всі роки в скарбничці пам’яті зібралося багато цікавого. Усе корисне, що прочитала, почула від людей, побачила по телебаченню, можу застосувати на уроках. Усі мої учні приймають християнство. З цим не було жодних проблем.
— Чи зацікавлені батьки у викладанні їхнім дітям предметів духовно-морального спрямування? Які стосунки з адміністрацією, колегами?
— Я щаслива людина: адміністрація нашої школи підтримує християнську етику; з колективом дружно їздили в подорож святими місцями України, де тільки не були!.. І тому в нас така тепла, доброзичлива атмосфера в школі. Навіть важкі, проблемні діти, які приходять з інших шкіл, стишуються й заспокоюються. Тому, звичайно, батьки зацікавлені.
— Чи загалом учитель несе відповідальність за духовно-моральне виховання своїх учнів?
— Безперечно. Це відповідальність будь-якого вчителя: сказав чи не сказав щось важливе, чи допоміг, чи підтримав дитину. Люблю, коли діти розквітають, починають вірити в Бога і розкривати свої таланти, подаровані Всевишнім.
— Яка ваша мета як учителя-християнина? До яких висот скеровуєте своїх учнів, якими людьми хочете їх бачити?
— Моя мрія — щоб шкільний день в Україні починався з молитви «Отче наш». Якось мені довелося пів року жити в Греції на Криті. Люди в селі не зачиняють дверей на замки, у школах немає бійок, агресії. Одна літня грекиня сказала мені, що, коли вона допомагає людям, Бог усе бачить, і коли їй буде важко, Бог обов’язково допоможе — це закон сіяння і жнив. Ось як треба виховувати дітей — у богобоязливості, у любові до Бога. Вірю, що мої учні будуть світлом для інших, зможуть бути хорошими людьми, фахівцями.
— Що ви можете сказати про інтеграцію християнської етики в інші предмети, про вашу особливу методику викладання літератури, створення посібника?
— У зв’язку з мізерною кількістю шкіл в Україні, де викладають християнську етику, думаю, велика відповідальність лягає на вчителів інших шкільних предметів. Найближче до релігії література. З перших днів роботи в школі бачила величезний виховний потенціал художніх творів. Цього року завершила посібник «Логіка духовності в системі координат формування читацької компетентності на уроках зарубіжної літератури»1. Книга народилася дуже легко, на одному подиху. Закликаю всіх філологів шукати золотий пісок духовного знання в кожному творі шкільної програми. Не оминати цієї теми. Раджу розпочати з прийому «повільного читання». Увесь твір може мати біблійний дискурс. Звичайно, щоб це побачити, треба мати хоча б базові знання з богослов’я. І тоді відкривається глибина, безодня змісту. Дітям це дуже подобається.
Цього року на уроках зарубіжної літератури у 8‑х класах дала завдання кожному учневі прочитати й переповісти одну з притч Ісуса Христа, пояснити її зміст. У Євангелії понад 30 притч. Дітям було дуже цікаво готуватися й слухати. Дехто звертався до мене за консультацією, і ми мали можливість глибше поспілкуватися на духовні теми.
— Ваші найближчі плани.
— Написати книжку, яку давно чекають мої колеги й однодумці — «Біля палаючого куща (Мої зустрічі з Богом)». Давно є назви розділів. Тільки часу постійно обмаль. Вірю, що Господь допоможе. Сподіваюся, що ця книжка багатьох зміцнить у вірі.
— Побажання колегам, читачам журналу.
— Просіть у Бога сильного, дієвого слова, благайте допомоги в праці. Будьте сміливими в проповіді віри. Шукайте шляхи, аби просвітити якомога більшу кількість дітей. Я використовую своєрідне «передвижництво»: готуємо з учнями певну тему й ходимо по всіх класах школи. Наприклад, «Страсті Христові у світовому живописі» (робимо репродукції відомих картин і їх красиво описуємо), «Сім слів Спасителя на хресті». Можна відвідати з такими презентаціями інші школи. Проводьте уроки християнської етики безкоштовно. Господь щедрий нескінченно, віддасть сторицею. Звичайно ж, усім міцного здоров’я, творчих відкриттів!
Матеріал підготувала
Надія Доля
