«Нести Слово Боже — ось наша мета, щоб кожний учитель був учнем Христа!»

Життєве ходіння по муках

«Господи, взиваю до Тебе,
вислухай мене;
вислухай мене, Господи, Господи,
взиваю до Тебе, вислухай мене;
вислухай голос моління мого,
коли буду молитись до Тебе.
Вислу­хай мене, Господи!
Нехай піднесеться молитва моя,
наче кадило перед Тобою,
підношення рук моїх —
як жертва вечірняя.
Вислухай мене, Господи!»

Стихира чергового голосу на вечірній

Ці слова давно запали мені в душу, а особливо тоді, коли я дізналася, що захворіла на малодосліджену (і невиліковну) хворобу Джеймса Паркінсона.
«Хвороба мимоволі примушує нас пам’ятати про майбутнє життя і не захоплюватися принадами світу. Крім того, і розум після хвороби стає чистішим та прозорішим… Премилосердний Бог посилає тобі тілесну хворобу, піклуючись про твоє душевне спасіння. Адже в гордині ти могла б підпасти під тяжкі і сильні спокуси, які ще важчі за саму хворобу. Пишете, що терпите хвороби та скорботи. Це знак Божої милості до вас».
Прп. Макарій Оптинський
«Бо Господь, кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає» (Євр. 12:6).
«Древніх християн ворог спокушав муками, а теперішніх — хворобами й помислами».
Прп. Амвросій Оптинський

Початок третього тисячоліття. Маємо озброєну супертехнікою, науковими відкриттями медицину, котра вже, здається, проникла до найдрібніших структур організму — клітин, ведуться дослідження з розкриття геному людини.
Чи стали ми від цього здоровішими?
Наступна проблема полягає в тому, що етіологію розвитку більшості захворювань, тобто їх першопричину, визначити на фізичному рівні не завжди можливо.
Майже всі люди хворіють. Кого хвороба переслідує в молодості, кого в старості.
Для чого Господь попускає хвороби? Серед земної суєти Господь раптом зупиняє нас хворобою і дає можливість задуматися про наше гріховне життя, про покаяння, про те, куди ми біжимо і чи потрібно кудись бігти.
«Людина, як трава, дні її, немов цвіт польовий, цвіте і відцвітає. Повіє вітер над нею, і не стане її: не знайти і місце по ній» (Пс. 102:15–16).
«Всі дні наші минають у гніві Твоїм, і роки наші щезають, як мрії. Дні віку нашого — сімдесят, а як при силі — вісімдесят літ, і найкраща пора їх — труд і хвороби: час швидко минає, ми зникаємо» (Пс. 89:9–10).
Коли приходить час випробування, Господь допомагає нам пройти важким шляхом страждань, як добрий батько поспішає на поміч своїм малим дітям.
Навчаючи учнів християнських цінностей на уроках «Основи християнської етики» і поєднуючи їх із музикою, я бачила у своїх вихованців бажання завжди поспішати на поміч. І де б ми з ними не були і де б не виступали з концертами, бажання їх не зникало, а нав­паки укріплялось у вірі до Господа, у допомозі батькам та нужденним.
Як я раділа за них, що вони вивчали цей предмет, у мене свого часу, на жаль, не було такої можливості… Можливо, я так багато не нагрішила б замолоду…
Хай буде розум для добра,
І доброта від Бога,
І день для віри і тепла,
І ще не пройдена дорога.
С. Павелко

Дорога життя. У кожного вона різна…
У когось рясна і солодка, а у когось колюча, терниста і нестерпна.
Відчуття власної немочі є першим кроком на шляху до Бога.
Так сталося і зі мною. Відтоді змінилось усе моє життя.
Постійна боротьба за укріплення віри, випробування, скорбота, боротьба душі й тіла, самоконтроль, боротьба з гріховними пристрастями та щира молитва.
У молитві душа заспокоюється, хвилювання затихають, пристрасті приборкуються, образа минає, скорботи відступають, а ще молитва діє на гнів, як вода на вогонь.
Якось, коли я щиро молилась, із мене стікав піт, як краплі дощу.
Господи, керуй моєю волею і навчи мене молитись, вірити, надіятись, терпіти, прощати і любити. «Не покинь мене в час старості, коли буде покидати мене сила моя. Не залиш мене» (Пс. 70:9).
Для мене тепер дуже дорога кожна «золота» хвилина мого часу, бо хочу во славу Божу якнайбільше прочитати духовної літератури й зробити добрі справи.
Моє горе ніщо порівняно з тим, що перетерпів за нас Господь наш Ісус Христос. Життя Господа, Пречистої Його Матері, а також усіх святих — це взірці для наслідування.
«Якщо ми почнемо жити праведно, тоді від нас і демони втечуть, і хвороби відійдуть, з’явиться радість і надія на спасіння».
Архімандрит Герман (Чесноков)
Отже, хворобу можна назвати оперативним втручанням Бога у світ душі людини з метою її спасіння. Хвороба це метод спасіння людини, не потрібно її боятися.
І завжди не забувати подякувати Богу за одужання, і навіть за невиліковну хворобу, «бо сила Моя здійснюється в немочі» (2 Кор. 12:9).
Яка б тілесна проблема в нас не виникла, треба пам’ятати, що Бог ніколи не посилає нам випробування, які б перевищували наші сили, оскільки Він завжди любить нас. А терпіння хвороб — це мучеництво. Тому ми завжди маємо зберігати спокій і надіятися на Господа. Хвороба спонукає людину визначати, хто і що в цьому житті для неї є найцінніше.
«Якщо хочеш отримати істинний душевний спокій, — каже прп. Макарій Оптинський, — то послухай Господа, Який заповідав нам: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мт. 11:29).
Якби в мене не було цієї хвороби, то була б суєта суєт: накопичення гріхів, роздратування та ностальгія.

Позитивні моменти в хворобі

  1. Духовне загартування.
  2. Часті молитви вдень і вночі.
  3. Ціную кожну хвилинку свого часу, вона для мене «золота».
  4. Набуття смирення. (Це є Божий промисел, і я нічого не можу вдіяти).
  5. Набуття терпіння.
  6. Бог являє мені чудеса.
  7. Переосмислення свого життєвого шляху.
  8. Читання духовної літератури.
  9. Набуття душевної рівноваги.
  10. Дослідження своєї хвороби, свого тіла, читання медичної літератури.
  11. Спокій.
  12. Стриманість.
  13. Поміркованість.
  14. Дотримання посту.
  15. Самоконтроль.
  16. Більше перебувати вдома (цим я менше грішу). Уся в роботі.
  17. Постійна боротьба.
  18. Самокритичність.
  19. Творення добрих справ таємно і швидко.
  20. Богобоязливість.
  21. Самореалізація.
  22. Подяка Богові за все (зокрема й за хворобу, бо це Божа милість).
  23. Віра в Бога.
  24. Любов до ближнього.
  25. Часткове самозречення.
  26. Самовдосконалення.
  27. Частий самоосуд.
  28. Мовчання.
  29. Божа підтримка.
  30. Справи милосердя.

Хвороба Паркінсона — це хронічне прогресувальне захворювання центральної нервової системи, яке проявляється сповільненістю рухів, напруженням м’язів, тремором, порушенням ходи та рівноваги.
Причиною є ураження невеликої ділянки мозку, яка називається «чорною речовиною». Підступність хвороби Паркінсона полягає в тому, що перші симптоми з’являються, коли 80 % нер­вових клітин чорної речовини вже незворотно загинуло.
Уперше це захворювання описав у своєму «Есе про тремтючий параліч» англійський лікар Джеймс Паркінсон. Це було 1817 року. І лише 1950 року шведський вчений Арвід Карлссон встановив біохімічні зміни, які відбуваються в головному мозку й спричиняють цю хворобу. За це відкриття він став лауреатом Нобелівської премії.
Перше наукове дослідження про ефективне лікуванні хвороби Паркінсона було опубліковане 1968 року. Проте з хворобою Паркінсона жили, працювали, подорожували видатні люди світу — Папа Римський Іван Павло ІІ, художник Сальвадор Далі, боксер Мохамед Алі та інші.
11 квітня — Всесвітній день боротьби з хворобою Паркінсона, який проводиться з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я і покликаний привернути увагу суспільства до цього захворювання, збільшити інформованість про нього, надати підтримку хворим та їхнім сім’ям.

Вислови святих отців про хворобу

Коли ви бачите хворобливе руйнування тіла, не нарікайте на Господа, а кажіть: «Господь дав, Господь і взяв… нехай буде ім’я Господнє благословенне» (Йов. 1:21). Ви звикли дивитися на своє тіло, як на невід’ємну власність. Але це вкрай несправедливо, оскільки ваше тіло — Божа будівля.
Св. Іоан Кронштадтський

Ти хворий, і твоя хвороба дуже болісна. Ти занепав духом, засумував. Думки, одна похмуріша за іншу, опановують тобою. Твої серце і вуста готові до нарікання та хули на Бога. Брате мій!
Прийми від мене щиру пораду: терпи великодушно свою хворобу і не тільки не сумуй, а навпаки, якщо можеш, то радій своїй хворобі. Чому ж радіти, запитаєш, коли ламає вздовж і поперек? Радій тому, що Господь випробував тебе тимчасовими покараннями. Нехай очистить твою душу від гріхів, «бо Господь, кого любить, того карає» (Євр. 12:6). Радій із того, що ти тепер не служиш тим пристрастям, яким би служив, якби був здоровим. Радій, що несеш хрест хвороби і, значить, ідеш вузьким та скорботним шляхом, який веде у Царство.
Але в премудрого і всеблагого Промислителя Бога жодна хвороба не залишається без користі для нашої душі. Хвороби в руках у Промислителя — те саме, що гіркі ліки для нашої душі, що зціляють її пристрасті, недобрі звички та схильності.
Св. Іоан Кронштадтський

Вражається плоть, щоб зцілилася душа. Умертвляється гріх, щоб ожила правда.
Свт. Василій Великий

Не залишай зневаженим недужого, оскільки написано: «Хто затикає вухо своє від волання бідного, той і сам буде волати — і не буде почутий» (Пр. 21:12).
Прп. Єфрем Сирин

Іноді для грішників краще хворіти, ніж бути здоровими, коли хвороба сприяє їм спастися. Адже хвороба притупляє вроджені в людини схильності до зла.
Свт. Григорій Палама

Буває, що хворобою Бог декого ховає від біди, якої неможливо було б уникнути, якби вони були здоровими.
Здоров’я залежить не лише від одних харчів, але найбільше від духов­ного спокою.
Свт. Феофан Затворник

Ми не знаємо промислу Божого. Він усе творить на користь. Ми прив’язані до теперішніх благ, а Він хоче дарувати нам майбутнє благо теперішніми і майбутніми хворобами.
Прп. Макарій Оптинський

Бог не вимагає від хворого тілесних подвигів, а лише терпіння зі смиренням та вдячністю.
Прп. Амвросій Оптинський

Ви не занепадайте духом, але майте надію на Божу допомогу. Він має силу, щоб подати вам зцілення, і не тільки тілесне, але й душевне.
Прп. Макарій Оптинський

Ніколи не забувайте, що земне життя дане вам лиш для того, щоб достойно приготуватися до життя віч­ного, бо як проживете ви це земне життя, таким і буде для вас і життя вічне.
Свт. Лука Кримський

Дуже хочу, щоб моя мрія здійснилась, вона записана у Пс. 26:4: «Одного прошу я у Господа, одного бажаю, щоб жити мені в домі Господньому усі дні життя мого, дивитися на красу Господню, щоранку молитися у храмі Його».
Хочу закінчити свою розповідь словами подяки Богові із псальми «Слава Богу за все»:
Слава Богу за все,
Слава Богу за все,
Слава Богу за сум
І за радість.

Оксана Косік, учитель музичного мистецтва та основ християнської етики НВК № 12 м. Рівне (з 1989 по 2015 рік)

Залишити коментар

Зайти з допомогою:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 − seven =

До початку