…Посаджені в домі Господнім
цвітуть на подвір’ях нашого Бога,
іще в сивині вони будуть цвісти,
будуть ситі та свіжі, щоб розповідати,
що щирий Господь, моя скеля,
і в Ньому неправди нема!
Пс. 91:14–16
Людина — найдосконаліше творіння у створеному Богом світі, найцінніше для Бога. Її високе призначення — бути Його співтворцем на землі. Для успішного виконання свого призначення людина отримала особливі Божі дари: розум як часточку Божої Премудрості, мову як дар спілкування з Творцем і ближніми, вільну волю як здатність розвивати свої інтереси, здібності, таланти, вміння віддавати їх на службу Богові та ближнім, безсмертну душу — для вічного життя у створеному Богом світі.
Бог є Любов. Він щедро виливає Свою любов на все Своє творіння, потребуючи від них натомість лише послуху. З Божого Слова нам відомі наслідки непослуху Богові серед небесного воїнства — ангельського світу, а також непослуху перших людей — Адама і Єви, через яких у світ увійшов гріх, який і досі чинить згубний вплив на людство. Через непослух і гординю частина ангельського світу стала богоборчою і людиноборчою силою на чолі з сатаною. Через сатанинський вплив на людей не виконав свого призначення і вибраний Божий народ.
Саме з цієї причини Бог Отець утілює Боже Слово і Ним виправляє, навчає, викупляє від гріха, змиває Своєю Кров’ю на хресті гріхи людства.
Син Божий — Ісус Христос — перебуває в Небесному раї, залишивши тим, хто вірить у Нього, хто виконує Його заповіді любові й блаженств, надію на Його другий прихід, коли Він з’явиться у славі судити живих і мертвих Своїм справедливим судом.
Пророцтва Старого Завіту, Псалтир, Книги Нового Завіту, Об’явлення чітко й зрозуміло відкривають нам сторінки біблійної історії від початку створення світу і до наших днів. Вони є особливо повчальними для людини, яка живе в цьому світі й має право вільного вибору: жити з Богом у цьому враженому гріхом світі, чи потопати в океані безбожжя. Добре тій людині, яку народжують батьки в любові, виховують у вірі, довіряють Богові з самого малечку, просять Бога берегти дітей від гріхів, згубних впливів, у виконанні Божих Заповідей.
Я відношу себе до того покоління, яке народилося й виховувалося на безбожному ґрунті. Але з Божої ласки жила в середовищі старших людей, які попри безбожницькі руйнування храмів, насаджування світської так званої культури й освіти зуміли зберегти в собі й прищепити дітям і внукам віру в Бога й християнські цінності. На жаль, не всім, з усіма невтішними наслідками.
Мені, людині, яка прожила відведений Богом відрізок у 77 років у Його Вічності (Пс. 89:10) і який більш як пів століття належав дітям (праця в дошкільних закладах, школах, виховання сина, внуків), боляче дивитися й чути все те, що діється у світі дитинства. Це і сирітство при живих батьках, і відсутність духовного виховання дітей, яке призводить до безбожництва у зрілому віці з усіма трагічними наслідками. Статеві стосунки перетворилися із засобу дітонародження в розвагу. Рекламування стимуляторів потенції для дідусів і бабусь уже втратили будь-які межі розумного. Гріх батьків як інфекційна хвороба передається дітям.
…Ще римський оратор Цицерон помітив дивну властивість такого явища в житті людини як старість: кожен хоче її діждати, а діждавшись, скаржиться.
…Смерть на старості подібна до догорілої свічки, яка згасає сама собою.
…Хвалю того юнака, у серці якого є щось властиве стареньким, і старого, в якому є щось юнацьке!
Із творів Г. Сковороди
Борці за незалежність України, до яких долучаю і себе, велику надію покладали на відродження України духовної. Та демонічні сили, як зовнішні, так і внутрішні, не відпускають Україну й українців з-під своєї влади, готують поклонитися дияволу (див. Євангеліє від Луки, 4‑й розділ). Тридцять років топтання на місці не вселяє оптимізму. Але коли згасає остання надія, пригадую слова Спасителя: «Прийдіть до Мене, всі струджені та обтяжені, — і Я заспокою вас» (Мт. 11:28).
Пригадую вірш Вадима Крищенка «Отче наш».
У час важкий нам треба йти до Бога, —
У цьому мудрість, хоч слова прості.
Чого до щастя не веде дорога
І рідний край наш знову на хресті?
Чого ми захлинулись у спокусі,
Чого ми утопились у брехні?
І день прийдешній в драному кожусі
Лякає нас у темному вікні?
Чого такі ми темні та безликі,
Не можемо знайти в житті своє?
За тужним плачем і надривним криком
Ховаємо усе, що в душах є.
Високе небо і земля багата, —
Лише збагни оце і серцем зваж…
Допоможи українцями нам стати —
Звертаємось до Тебе, Отче наш.
Тому, оцінюючи пережите, вдячна Богові за те, що вчить мене любити. Черпаю цей дар у Божому Слові. Люблю своїх учнів, їхніх батьків, учителів нашої школи, рідних, сусідів, членів церковної громади, своїх дітей і внуків, природу з її багатством рослинного і тваринного розмаїття. Великою втіхою для мене є книги. Вони — мій захист від самотності, бо що може бути приємніше, ніж купити книгу улюбленого автора, прочитати її, і ніби сам автор побував у тебе в гостях.
Мабуть, через любов до читання я люблю свою самотність і старість. До речі, сідаючи писати цей лист, я хотіла розповісти про свою благословенну Богом старість, а вийшли роздуми про все життя…
Уперше приміряла до себе старість, коли наближалося моє двадцятиріччя. Досі не можу пояснити, що діялося зі мною. У голові роїлися думки, наче постріли: мені вже 20! Уже ніколи я не буду школяркою, не навчатимусь у педагогічному училищі. Рік праці в сільській школі минув успішно, але в перспективі мав бути педінститут, заміжжя…
Потрібно було якось миритися з тою «старістю», що насувалася, а я панікувала, усе здавалося, що я вже буду помирати. Вийшла я з цього стану, коли здала документи для вступу до педінституту. Під час співбесіди мене загітували вступити на фізмат, і в мене виникло переконання, що помирання треба відкласти років на п’ять. За один день плани змінилися. З юнацької невизначеності я переступила поріг цілеспрямованості. Не лякали ніякі труднощі, які очікували мене в перспективі. Я стала за один день дорослою.
…Рівно через 40 років, коли я не думала й не боялася ні старості, ні смерті, мене ошелешили десятикласники нашої 14‑ї рівненської школи. Ідучи з поїзда до школи попід вікнами десятого класу, з кватирки почула комплімент: «Стара, стара!» Зайшовши в приміщення школи, прямую до десятого класу. Коли зайшла, привіталась і запитую: «Хлопці, хто це мені з вікна посилав «компліменти»?» Мовчать. Зніяковіли. А я продовжую: «Хочу сказати вам, що ви мене не образили, бо вважаю старість благословенним відрізком життя. Скажіть, будь ласка, чи є серед вас хтось, хто не хоче дожити до старості, а померти молодим?» Мовчання. І прохання: «А, може, ми прийдемо до вас на урок?» (Уроки в мене були з 2‑го по 9‑й клас). Відповідаю: «Будь ласка! Хоч сьогодні. Зараз у мене урок у 9‑му класі». Щоб зацікавити їх, міняю на ходу тему уроку й виводжу на дошці: «Біблійний погляд на кохання». Сиділо два класи у два поверхи. Було дуже цікаво!
Після цього випадку стала темі старості приділяти більше уваги, бо помітила, що навіть серед учителів, сусідів, церковної громади не всі люди «люблять» спілкуватися на цю тему. А я люблю, і тому всім пояснюю за допомогою Божого Слова, що відлік людського життя починається від зачаття, внутрішньоутробного розвитку, а не від народження: «На Тебе оперся я був від народження, від утроби моєї матері Ти охорона моя, в Тобі моя слава постійно» (Пс. 70:6).
Дітям важко усвідомити, що людина живе в часі, відведеному Богом, а Бог перебуває у вічності, Він Предвічний, безначальний: «Престол Твій поставлений міцно спрадавна, від вічности Ти!» (Пс. 92:2); «Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!» (Пс. 89:12); «Дні літ наших у них сімдесят літ, а при силах вісімдесят літ, і гордощі їхні страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо…» (Пс. 89:10).
Чомусь у суспільстві панує нав’язлива думка про самотність людей старшого віку. Але багато усамітнених себе самотніми не вважають. Був момент, коли й мене жаліли й співчували, але якось мені склалось ось таке віршоване пояснення свого усамітнення:
Боже мій!
Як добре жить мені одній!
І наодинці із Тобою
Роздумувати про світ Твій,
Що відвернувся від Творця…
Прости нам всім! —
Твоя вівця.
Кілька років тому мене вразили слова поетичних рядків десятирічної Олесі Коваль із Переяслав-Хмельницького, які перегукуються з моїми рядками:
У бабусі Катрі нікого нема.
Вона як палець у хаті — сама.
— Страшно одній? — питаю.
— Ні, доню! Я з Богом розмовляю.
Прошу прощення за душі грішні
І милосердя в ці дні невтішні.
Мені теж, як і бабусі Катрі, зовсім не самотньо й не страшно. Навпаки, позаду безліч суєтних справ.
Коли відчула негативний вплив інноваційних засобів комунікації на здоров’я (слух, зір), на процес навчання, твердо вирішила йти на відпочинок. Користуючись нагодою, через улюблений журнал «Слово вчителю» хочу подякувати всім, хто мене навчав і з ким я навчалася в НУ «Острозька академія», за найкращі прожиті в спілкуванні з вами роки. Не називаю нікого поіменно, бо всіх не перелічити, боюсь когось пропустити, бо ви мені всі дорогі й улюблені, так само як і мої учні, колеги й батьки. Нехай береже всіх нас Господь. Щиро бажаю всім, хто долучився до створення умов для християнського виховання дітей та молоді, Божих благословень. Молитимусь про вас, і хочу заохотити всіх: і редакцію, і читачів та дописувачів, учнів, батьків, учителів українських шкіл, — берегти й примножувати напрацювання освітян України різних поколінь і не падати у відчай, коли демонічні сили вкотре робитимуть спроби знищити напрацювання вчителів-християн. Християнській етиці — бути в українських школах!
Антоніна Мельничук, учителька християнської етики ЗОШ № 14 м. Рівне
МОЛИТВА ПРО СТАРІСТЬ
Поможи мені цю зміну в моєму житті сприйняти врівноважено, без занепокоєння і страху, а в довірі до Тебе, Господи, бо знаю, що Ти любиш мене.
Поможи мені опанувати всі спокусливі бажання висловлюватись у товаристві інших про все, на кожну тему, за кожної нагоди та домінувати в кожній розмові.
Охорони мене від настирливого бажання звертати увагу на недоліки молоді, виправляти всі їхні помилки, давати їм поради, безкінечно повчати, бо, можливо, я не розумію їхніх проблем і, крім того, я теж є не зовсім досконалою людиною.
Стримуй мене від повторень, самохвальби, розповідей із дрібними деталями про події, які довелось пережити у житті.
Навчи мене стримуватись від безперервного розповідання іншим своїх клопотів і труднощів, не нарікати на свої болі, фізичні терпіння, обезсилення, бо все це є нормальними явищами старості.
Обдаруй мене вмінням не бажати, щоб мене потішали, а щоб я підбадьорював засмучених, не вимагати, щоб мені співчували, а щоб я розумів інших і їм співчував, не вичікувати любові, а самому всіх любити.
Подай мені сміливість заявити моїм співбесідникам, що я також деколи помилявся і, напевно, ще й досі в багато дечому помиляюся.
Дай мені мудрість уміти й завжди бути готовому помагати ближнім у потребі, але при цьому не командувати, старшувати і гордовито надиматися, а допомагати щедро, щиро й безпретензійно, бути вдумливо зацікавленим долею інших, але не цікавим.
Зміцни мене витривалістю у вірі, молитві та любові.
Навчи мене бути покірним та терпеливим, щоб завжди зберігати лагідність духа, навіть у найскладніших обставинах.
Господи, Ісусе Христе, вислухай мої моління, щоб моя смерть, як прийде той час, була спокійна і щаслива, бо знаю, що Ти, Христе, зустрінеш мене й будеш при мені.
Господи, Тобі віддаю перше місце у своєму житті. Для себе я жив довго, забуваючи часом про Тебе. Останній час мого життя хочу жити для Тебе в мирі та покаянні. І що б не діялось в останній час мого життя, нехай все буде у Твоїх руках, Господи. Амінь.
Молитву записав Богдан Тарнавський
в одному з англомовних журналів і передрукував українською мовою в газеті «Наша віра»
