Небеса — це віддалена музика, зі спогадами якої ми народжуємось…
К. С. Льюїс
У перші дні березня ми мали чудову сімейну подорож, і наш шлях до місця призначення пролягав через Карпати. Ми їхали й насолоджувалися дивовижним краєвидом, красою і величчю Карпатських гір. Дорога серпантином то піднімалася вгору, то спускалася донизу. Попри те, що це був лише початок весни, її подих уже був дуже відчутний, і день був яскравий, сонячний і теплий. Тоненькі струмочки талого снігу стрімко стікали з гір, вливаючись у бурхливі гірські ріки, на схилах зеленіли паростки свіжої трави, вздовж дороги діти продавали перші весняні квіти — проліски та фіалки. Я дивилася на всю цю велич та красу і так хотілося злитися з нею, запам’ятати її відтінки, закарбувати цю мить в пам’яті назавжди, але водночас відчувала невимовну тугу. Зовсім скоро буденність забере більшість цих спогадів і залишить мені якісь маленькі уривки. Ці почуття злилися в мені в якийсь дивний коктейль, одночасно солодкого й гіркого, радості й смутку…
Чому так стається, що ми завжди, навіть у найяскравіші миті життя, переживаємо глибинний сум? Навіть тримаючи на руках довгоочікуване немовля, або пірнаючи в теплу воду Середземного моря, ми ніби відчуваємо, що ця насолода не повна. Ми відчуваємо, що знову не змогли вхопити цю мить і відчути глибину задоволення.
Раніше мені здавалося, що причина криється в тому, що ми дуже грішні й заглиблені в буденні проблеми, і частково це так. Але що більше мені літ, що більше чую різні історії людей, то я розумію, що причина значно глибша. Чому люди, які, здається, мають усе, ідуть із життя? ВООЗ проводило дослідження на тему, що є причиною самогубств серед заможних людей. Як не дивно 1,4 % заможних людей цього світу йдуть із життя від пересиченості життям. Тобто вони насолодились усім, і це все так і не дало їм повної насолоди. Саме це відчував Екклезіаст: «Я бачив усе, що діється під сонцем, і що ж? Усе марнота й гонитва за вітром» (Пр. 1:14) Чому? Чого бракує нам, коли ми отримуємо те, про що мріяли?
Я не дарма в цій статті про Небо порушила цю глибоку філософську тему. Щоразу, коли мій син ставить мені складні питання про смерть і про Небо, я думаю над тим, що саме я маю розказати йому? Дуже часто я спокушаюсь і починаю розповідати про Небо як про омріяний Діснейленд, де можна буде вхопити мрію і насолодитися всілякими радостями. Але, чи це правильно? Чи може Небо бути самоціллю? Чи не є така розповідь про Небо хибною? І я дійшла висновку, що саме така розповідь віддалить його від найкращого Скарбу, до якого прагне його душа. Вона зміщує акценти від Головного до другорядного. І це знову шлях до порожнечі. Навіть найкраще, найдосконаліше місце, сповнене краси і величі, не зможе позбавити нас від внутрішньої порожнечі, якщо його відділити від Бога… Це дуже важливо розуміти, коли ми говоримо про Небо. Ми не маємо говорити про Небо як про щось відокремлене від Бога. Як про дивовижний курорт, а Бога при цьому використовувати як засіб, як місток до бажаної мети, літак до омріяного «Діснейленда». Бо це все одно, що вирвати серце з тіла і марити надією, що тіло буде живим і здоровим навіть без серця. Та навіть досконале, красиве й здорове тіло без серця не може існувати, бо серце є необхідним органом для життя.
Цей глибинний сум, який ми відчуваємо всюди, він насправді не за Небом, ми сумуємо за Богом. Французький філософ Жан-Поль Старт сказав такі слова: «У людини в душі є діра розміром з Бога, і кожен заповнює її, як може». Ось чому навіть у найкращі миті нашого життя ми відчуваємо, що не досягли омріяної мети, бо ми бажали чогось більшого. Ось чому люди, які мають усе, про що тільки можна мріяти, опиняються в безвиході й втрачають жагу до життя, бо ніщо матеріальне не вгамує наш пошук чогось ціннішого. Ми всі від народження і до глибокої старості відчуваємо гостру недостатність Бога, бо ми, на жаль, розділені з Ним. Саме це спотворило рай. Гріх став стіною між Богом і людиною, і вмить той щасливий рай, сповнений краси та досконалості, перетворився на місце розбрату, звинувачень, страху, провини, суму, жалю, а далі й жорстокості та вбивств…
Саме зустріч із Богом стане найбільшою радістю Неба. Бо Він є серцем Неба, Він є його найбільшим скарбом, і тому там так чудово. Ми повернемося в обійми Батька. «Переможний унаслідує це, і буду йому Богом, і він буде мені сином» (Об. 21:7). Тож коли ми говоримо з дітьми про Небо, нехай наша розповідь завжди розпочинається з Бога. Нам необхідно вести дітей до Скарбу всього життя, тільки Він може стати найвищою насолодою серця. Тому, коли я говорю зі своїм сином про Небо, я намагаюся будувати свою розповідь, спираючись на те, що Слово Боже розказує про Бога.
Що ж я можу розказати про Небо, дивлячись на Бога й на Сина Божого Ісуса Христа? Хочу навести вам декілька простих прикладів.
Небо — місце любові
Іноді мій маленький син приходить до мене зі слізьми й тремтячими губами промовляє: «Мамо, вони мене не люблять». Я обіймаю його й шепочу йому: «Синочку, я тебе дужу люблю, і є Той, Хто тебе любить ще більше. Ти знаєш, на жаль, люди ображають одне одного. Але так буде не завжди. Господь забере нас туди, де панує безмежна любов і де немає місця ненависті та злу». Я розказую йому про Бога, який любить його безмежно, усім Своїм величезним серцем. І це не казки, це не вигадки. Це істина, про яку говорить Слово Боже. «Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!» (1 Ів. 4:8). Бог є любов, і все, що робить Бог, Він робить із любов’ю. Наш Усесвіт промаркований штампом: «Зроблено з любов’ю». Тому я переконана на всі 100 %, що з Неба нам ніколи не захочеться втекти, як із золотої клітки, бо там панує любов, там усе створене з любов’ю і для любові. Любов — це сутність Бога. Тому все, що Він робить, таке гармонійне й прекрасне, тому наша мертва і порожня планета перетворилась на оазу. Тому Він віддав Сина Свого на хрест, рятуючи людство (Ів. 3:36). Бо Він не може не любити. Кожна квітка, кожна пташка, кожна тварина — це вияв Божої любові. Тож небо — це місце досконалої, безмежної, неосяжної любові, яка виявляється у всьому, що це Небо наповнює.
Небо — місце радості
Небо — це місце, де панує радість, бо наш Бог — Бог радості. «Тоді підійду до Божого жертовника, до Бога радості й потіхи моєї» (Пс. 43:4). З Богом не буде сумно. Для дітей це дуже важливо. Бо часом для них церковні служби стають найнуднішим часом у житті. А коли ще батьки кажуть, що на Небі буде як у церкві, то уявіть, як їм «хочеться» піти на таке Небо. Але це не так. На Небі буде багато радості! Бо наш Бог — радісний Бог. І коли говорю із сином, то кажу, що «там тобі точно не буде нудно. Ми ж з тобою, коли роздивляємося різне творіння: комах, птахів, цуценят, то радіємо, сміємось, іноді навіть співаємо від надлишку емоцій, а ти навіть підстрибуєш. Чому це так? Тому що Бог є радість, і Він наповнює радістю все, до чого торкається». Це так не схоже на того Ісуса, який дивиться на нас з ікон і фресок, образ якого закарбувався в нашій уяві, і, мені здається, саме тому нам так важко уявити Ісуса веселим. Але, спостерігаючи за Ісусом в Євангеліях, я доходжу висновку, що з Ним було добре, біля нього штовхалися діти, а діти ніколи не йдуть до нудних людей. Тож, спостерігаючи за Ісусом у Євангеліях, за Божим творінням, яке нас оточує, я з упевненістю кажу синові, що Небо — це місце, сповнене радості й веселощів, бо там панує радісний Бог, поруч із яким хочеться бути завжди!
Небо — місце краси
Небо — це місце краси, тому що Бог — Творець краси. Я завжди вчу сина бачити красу, кличу подивитись на яскравий захід сонця, на веселку, на чудову квітку, роздивляюсь із ним візерунки на жуках, на сніжинках, на листі. Я дуже хочу, щоб він навчився бачити красу Божого творіння всюди. Коли Бог створив нашу планету і наповнив її життям, Він Сам оцінив результат Своєї роботи. У Книзі Буття це описано так: «І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре» (Бут. 1:31). Але, на жаль, цю красу псують грішні люди, забруднюючи повітря, засмічуючи узбіччя доріг, водойми тощо. Від нас страждає чудова оаза Всесвіту, бо грішна людина відмовилась виконувати Боже доручення, дане їй в Еденському саду — дбати й піклуватися, а людина хоче тільки панувати й використовувати. Ми дуже часто говоримо про це із сином, іноді я беру пакет для сміття, ми надягаємо рукавиці й ідемо прибирати засмічені місця поруч із нашим будинком. І я пояснюю синові, що так не мало бути. І колись Бог це все припинить. На Небі не буде бруду, не буде такого ставлення до природи, бо це буде місце досконалої краси, яку не спотворює грішна людина. Там цілком і повністю панує Бог, а Він любить красу!
Спробуйте так подивитися на Небо. Подивитися через Бога, і ви побачите як багато можна розповісти дитині про Небо. Виявляється, Бог не закрив від нас Небо, це ми, дивлячись — не бачимо, слухаючи — не чуємо, торкаючись — не відчуваємо.
Усе перераховане вище — це лише маленька частинка того, що ми можемо розказати про Небо, дивлячись на Бога. Ви будете в захваті від того, що Бог буде відкривати вам у Слові! Але навіть ці знання не дадуть нам повної картини того, що нас очікує в майбутньому! Відомий християнський проповідник Тім Келлер у своїй проповіді «Небеса» висловився так: «Коли ви уявили, які чудові небеса, зрозумійте, що Небеса нескінченно вищі від усього того, що ви уявили».
Наприкінці хочу навести слова Аврелія Августина: «Усі людські біди відбуваються від того, що ми насолоджуємося тим, чим варто користуватися, і користуємося тим, чим треба насолоджуватися». Зустрівшись із Богом, усе стане на свої місця: ми будемо насолоджуватися Богом і користуватися творінням, а не навпаки. Зустрівшись із Богом, ми відчуємо цю повноту насолоди й радості, які не можемо відчути зараз. Ми назавжди позбудемося відчуття суму й нудьги, бо набудемо повноту радості, повноту щастя. Ми ввійдемо в радість Господаря, у повноту, якою є Бог. І це Небо буде незбагненно більшим за нашу мрію.
Наталія Педченко, м. Рівне
