ВІКТОРІЯ СКРИПНИК
«Любіть те, що викладаєте, і тих, кому викладаєте»
Народилася я 27 квітня 1980 р. на Рівненщині в мальовничому містечку Рокитне. Закінчила Бериславське педучилище та Херсонський державний університет, факультет філології та журналістики. Працювала вчителем української мови та літератури в Київському ліцеї «Авіант» та в християнській школі «Ріка життя».
Пропрацювала недовго, бо пішла в 10-річну декретну відпустку, але не жалкую. Господь подарував нам із чоловіком трьох чудових діток.
У 2008 р. ми переїхали на Тернопільщину. Відразу пішла у відділ освіти, щоб влаштуватися на роботу, але, на жаль, вакансій не було. Минали роки, але отримати роботу не вдавалося. І ось нарешті в 2014 р. влаштувалася у Борщівську ЗОШ I–III ст. № 1, де викладаю предмет «Основи християнської етики» в 5–6 класах, поки що як факультатив (маю 2 години навантаження, але сподіваюся, що в майбутньому буде більше). Потрібно бути вірним у малому, і Господь поставить над великим, я вірю цій обітниці.
Уроки християнської етики дуже подобаються дітям, вони уважні слухачі (надіюся, що будуть і виконавцями). На мою думку, ці уроки в наш час є вкрай необхідними. У Біблії написано: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Пр. 22:6).
Шановні батьки, це заклик до нас — наставляти й виховувати наших дітей. Робімо це разом!
Я дуже вдячна Богові за можливість побувати на Х Всеукраїнському фестивалі-конкурсі «Вчитель року з предметів духовно-морального спрямування — 2015». Це чудова можливість для нас, учителів, перевірити свою педагогічну майстерність. Дякую всім організаторам цього дійства. В Острозькій академії справді чудова атмосфера, тому, напевно, для мене не дуже важко було перемогти, адже я відчувала себе комфортно, як удома.
Шановні вчителі, не бійтеся їздити на конкурси, це прекрасна можливість поділитися своїми здобутками й перейняти досвід. Повірте, учителі в нас творчі, розумні, обдаровані люди.
Своїй перемозі я насамперед завдячую своєму чоловікові Сергію, який підтримував мене, дуже багато допоміг у підготовці й на чотири дні залишився сам із трьома дітками.
Після конкурсу моя сім’я мене дуже гарно (з повітряними кульками), тепло, з любов’ю зустріла: діти написали слова вдячності, намалювали малюнки. Мої учні теж хвилювалися за мене. Коли я повернулася до школи, шестикласник Сашко сказав: «Ми раді за вас, ви того варті». Але найбільше я дякую Богові, який дав мудрості, креативності, сили, здоров’я (за два тижні до конкурсу я майже втратила голос).
Дорогі колеги, частіше використовуйте на своїх уроках метод заохочення, у мене це працює. Я використовую цукерки, маленькі призи. Даю їх діткам за правильні відповіді, діти дуже задоволені й уважні.
Бажаю всім читачам дивитися назад тільки з вдячністю, уперед – з вірою, що в нас усе буде добре, угору – з надією на Бога, по сторонах – з любов’ю і тільки з любов’ю. Що сіємо – те будемо й пожинати. Любіть те, що викладаєте, і тих, кому викладаєте. «Ніколи любов не перестає!» (1 Кор. 13:8).
ОЛЕНА ЖОВНІР
«Учитель повинен бути духовним наставником»
Працюю вчителем початкових класів і викладаю курс «Християнська етика в українській культурі» в школі с. Підріччя Камінь-Каширського р-ну Волинської обл. Ось уже декілька років з Божої милості маю змогу знайомити своїх вихованців з основними чинниками духовного розвитку, християнськими моральними цінностями, такими як: віра, надія, любов, людяність, працелюбство, милосердя, турботливість, вдячність, пошана до батьків і старших.
Я дуже часто ставила перед собою запитання: яким має бути вчитель християнської етики? Адже часто наші знання нагадують дерево, у якого відсутнє коріння — основа Слова Божого, де сказано, що «наріжним каменем є Сам Ісус Христос» (Еф. 2:29), а тому й немає крони духовності. Тепер я знаю, що цей вчитель повинен бути не лише джерелом знань для дітей, а насамперед духовним наставником, який має допомогти дітям закласти міцний фундамент, відродити затоптане й загублене моральне коріння та зростити пишну духовну крону.
Але зі Святого Письма ми знаємо, що діти успадковують від батьків гріховну природу, і тому самими лише моральними повчаннями Божої мети для людини не досягнути. У Євангелії від Івана (розділ 3) читаємо слова Ісуса Христа про те, що кожній людині належить народитися згори. Найважливіше в житті людини — це її духовне народження й життя в Бозі. Тому на своїх уроках намагаюся привернути дитячі душі до Божественної благодаті, зберегти в них довіру до Бога, скерувати до прийняття Його законів, щоб у їхньому житті обов’язково відбулася зустріч з Ісусом Христом, який є єдиним шляхом до Неба. Це ключовий момент, надважлива істина, яку вчитель-християнин зобов’язаний донести своїм учням.
Видатний педагог Сухомлинський підкреслював, що «слово — найтонший дотик до серця: він може стати ніжною запашною квіткою, і живильною водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, розжареним залізом, і брудом…» На мою думку, християнська етика саме і є тією запашною квіткою й живильною водою для сучасного суспільства, зокрема для наших дітей.
Як молоденькі паростки тягнуться до сонця, так і малюки, які вперше ступають на «Дорогу Добра» (це перша сходинка курсу), черпають на уроці перші уявлення про Бога, Біблію, про те, що таке добро і зло.
У 2-му класі дітки крокують «Дорогою Милосердя», де ми разом вчимося бути люблячими синочками і донечками, турботливими внуками. Учням цікаво дізнаватися про те, що світ, який створив Бог, потребує нашої турботи, чому ми називаємо Бога – Отцем Небесним, чому ми повинні піклуватися про своїх ближніх, любити їх.
У 3 і 4 класах на уроках «Дороги Доброчинності і Мудрості» відчиняю з дітьми вікно у світ любові, теплоти, мудрості, розсудливості, послуху, істини, совісті. Діти розуміють необхідність творити добрі справи, допомагати людям у життєвих ситуаціях, навчаються бути милосердними, готовими допомогти. Дуже полюбляють насаджувати «Сад Духовності» чи «Квітничок Талантів», де дерева чи квіти символізують духовні цінності або справи та ознаки милосердя. Традиційними стали тижні духовності, основне завдання яких — допомогти дітям наблизитись до Бога, прагнути стати кращим, жити так, щоб не ображати Бога та ближніх, остерігатися гріха, робити справи милосердя, поважати батьків.
Пригадуючи свою участь у конкурсі «Вчитель року з предметів духовно-морального спрямування», який проходив в Острозькій академії, можу сказати, що ці дні були найкращими в моєму житті. Між конкурсантами не було змагання, а було щире спілкування, панувала тепла й дружна атмосфера, взаємоповага, радість за успіхи один одного, обмін досвідом. Я думаю, що мені перемога дісталась тому, що мої вихованці щиро вболівали за мене, вірили, що Господь допоможе. Багато друзів і близьких людей підтримували молитовно, особливо моя сім’я.
Мрію про те, щоб християнську етику викладали в кожній школі, щоб слово про Бога дитинка чула з маленького віку. Бажаю всім надіятись, що настане час, коли Господь достукається до серця кожної людини – і у світі зникнуть усілякі негаразди й непорозуміння, вірити, що Любов урятує світ.
ІННА МІРЧУК
«Мрію, щоб кожного дня світ усміхався»
Працюю в загальноосвітній школі І–ІІІ ст. с. Овлочин Турійського р-ну Волинської обл.
Я народилася в прекрасному селі,
В співочому краї, серпанком обвитім,
Де трави шепочуть, співають гаї,
І пахне колосся, сонцем залите.
Я знаю, як гупають груші в саду,
Про що розмовляють зорі у тиші,
Як в озері хвилі вигадують пісню нову,
А музика та чарує й колише.
І зорі, і хвилі, і верби, і трави пахучі,
О, скільки знають моїх таємниць.
Назавжди мені вони в душу
Тихо підкрались, зі мною зрослись.
Моє життєве кредо не звучить якось по-особливому. Я живу для того, щоб приносити користь іншим людям, щоб після себе залишити слід. Для мене життя — це пісня, яку я хочу заспівати для Божої слави. Тому що Господь дав нам вибір: робити зло або добро. І Біблія нам говорить, що не можна служити Богу і мамоні одночасно. Тож хочу я співати свою пісню добра всім людям, мрію, щоб кожного дня світ усміхався.
Коли мені запропонували викладати уроки християнської етики, чесно кажучи, я задумалася. Тому що це дуже відповідальний предмет, який повинен бути в школах на першому місці. Кожного уроку потрібно вкладати в дитячі душі віру та любов. Саме на цих уроках дитина вчиться пізнавати світ та жити в ньому, іноді виживати, долати труднощі, непорозуміння. Ми, учителі християнської етики, повинні бачити в кожній дитині, що поруч із нами, людину з її складним внутрішнім світом. «Думай і відчувай, як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини», – говорить В.Сухомлинський, адже відсутність духовності призводить до «порожнечі душі».
Не можна забувати золоте правило моралі, бо учні спостерігають перш за все за поведінкою вчителя. Тож, пам’ятаймо про любов, яка «довготерпить, милосердствує, не заздрить, не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить» (1 Кор. 13:4-8).
Учителем християнської етики працюю 7 років. На наших уроках діти відпочивають, творять, допомагають та шукають стежину до Бога. У викладанні цього предмета не бачу ніяких проблем, адже «хто стукає, тому відчинять». У школі всі колеги мене підтримують і, проводячи відкриті уроки та виховні години, завжди використовують біблійні цитати, повчальні історії, які навчають любити Бога та свого ближнього.
Дуже корисно часто запрошувати батьків на уроки християнської етики, тому що тут є чого повчитись і дорослим. З цією метою я почала писати казки, які стосуються і дорослих, і малих. Усе частіше я задумувалася над питанням: «Чому діти говорять, що зло у світі перемагає?» На жаль, вони бачать зло вдома, у мультфільмах та Інтернеті. Тому що батьки часто не хочуть розмовляти з дітьми про Бога та Господні заповіді, не граються з ними, не збираються разом на відпочинок і забувають, що самі були колись дітьми. Таким чином головну роль у вихованні підростаючого покоління бере на себе школа. Покликання вчителя християнської етики — з’єднати ланцюжок, який відновить втрачені духовні цінності. Тут повинні взятись за руки родина, школа, церква та влада.
На біблійні настанови діти реагують по-різному. Дехто бере в руки Біблію зі страхом Божим, але є й такі, які не бачать різниці між Святим Письмом та іншими шкільними підручниками.
Готуючись до конкурсу «Вчитель року з предметів духовно-морального спрямування», я доклала чимало зусиль, тому що це все ж таки змагання й хочеться досягти успіху у будь-якій справі. У підготовці допомагали мої колеги та методкабінет. Але найбільше мені допомагає молитва, бо надію свою покладаю тільки на Господа.
Зараз працюю над казкою, героями якої є персонажі сучасних мультфільмів. Бо переважно наші мультфільми є негативними. За допомогою казки діти повинні зрозуміти, які мультфільми непотрібно дивитися, тому що вони просто забирають у них час і веселе дитинство.
Готова щиро поділитися своїм доробком з усіма, кого цікавить християнське виховання. Мої казки можна використовувати на уроках, виховних годинах, а також читати в сімейному колі. Адже дуже часто в житті ми робимо багато помилок, не знаємо, як поводитися з людьми, ображаємо їх, а отже, засмучуємо своїми вчинками нашого Творця. Я почала писати казки для двох своїх синів, але вони сподобалися всім дітям у школі. Тому це надихає мене до написання інших казок.
Мої уроки та виховні заходи побудовані на поєднанні традиційних виховних методів та сучасних комп’ютерних технологій, бо використання інформаційно-комунікативних технологій на уроках дозволяє зробити процес виховання мобільним, цікавим, об’єднаним.