У магазині нікого не було. І продавця теж, лише було чути голоси через прочинені двері з написом «Службовий вхід». Валя подумки повторила, що їй потрібно купити: «Сардельки, масло, кефір, хліб…», і почала чекати. На прилавку перед нею лежали різні «смаколики» — жувальні гумки, вафлі, льодяники. І чомусь один із цих льодяників на паличці, чупа-чупс у рожевій обгортці, із назвою «Соковита полуниця», особливо впав у око Валі. Вона дивилася на нього, дивилася… а продавця все не було. І тут несподівана думка прийшла їй у голову: «Нікого немає, ніхто не бачить. Візьми чупа-чупс». Він був зовсім поруч. Валі здалося, що льодяник хитро посміхається й повторює її думку: «Ніхто не бачить, ніхто не бачить». І Валя швиденько простягнула руку, схопила чупа-чупс і кинула його в пакет. Усе відбулося так швидко, просто за якусь мить, начебто нічого й не було. Але чому в неї так закалатало серце й затремтіли руки?..
Прийшла продавець із незадоволеним обличчям, напевно, після неприємної розмови за дверима. Валя купила все, що потрібно, і вийшла на вулицю. Чомусь вона чекала, що за її спиною пролунає голос: «Дівчинко, а за чупа-чупс платити хто буде?» Але насправді ніякого голосу не почулося. Хіба що в її, Валиній голові. Їй захотілося якнайшвидше відійти подалі від цього магазину. Спочатку вона прискорила крок, потім майже побігла.
Десь на дні пакета лежав чупа-чупс, і дівчинці здавалося, що він гирею тягне весь пакет до землі. «Чупа-чупс потрібно з’їсти, поки ніхто нічого не запідозрив», — промайнуло в думках у Валі. У сусідньому дворі нікого не було, тут Валя сіла на лавочку й дістала льодяник. І раптом їй здалося, начебто величезні, просто неймовірно гігантські очі дивляться на неї звідусіль. Вона озирнулася на всі боки. Але ж нікого немає! Ніхто не дивиться. Та й кого зацікавить звичайна школярка на лавочці з льодяником у руці? Валя зібралася розгорнути обгортку, але знову відчула те ж саме — начебто на неї дивляться. І тут вона здогадалася: небо! Небо було скрізь — воно простягалося над її головою, ширилося далеко за будинками, за лісом, що виднівся вдалині. Ось вони, ці величезні сині очі, очі неба — вони дивилися на Валю і, звичайно, бачили все — від самого початку й до цього моменту.
Від неба сховатися неможливо. І обдурити його теж не вийде. Хитрий голос у Валиній голові затих. Замість нього з’явився зовсім інший — тихий, але виразний: «Я все бачу. Усе чую. Усе знаю. Як знають твої очі, твої руки й твоє серце, що ти зробила».
Валя розгублено дивилася на чупа-чупс. І навіщо тільки вона його взяла? Що тепер робити?
Дівчинка знову глянула на небо. Хоча воно було ясним і безхмарним, але Валі тепер воно здавалося сумним і похмурим. Вона дістала гаманець і нарахувала рівно стільки, скільки коштує чупа-чупс. Потім поквапно встала з лавочки й рушила до магазину, звідки тільки-но вийшла. Доки Валя йшла, безліч думок снувало в її голові. Їй навіть здалося, начебто це не думки, а два невидимі війська борються між собою. І вона боролася теж — то на боці одного, то іншого.
— Куди ти? Не роби цього! З’їла й забула! Подумаєш, якийсь льодяник, ніхто навіть не помітив!
— Ні, так не можна. Це не твій чупа-чупс, ти його ВКРАЛА!
— А якщо тебе зараз назвуть злодійкою? Що скажуть батьки? Що скажуть у школі?
— Байдуже, хто що скаже. Ти повинна або заплатити, або повернути цукерку. Це буде правильно й чесно.
Підійшовши до дверей магазину, Валя благально глянула на небо ще раз, ніби просячи в нього допомоги для остаточного рішення. «Іди, не бійся». Військо, яким управляло небо, перемогло, бій закінчився, і Валя увійшла в магазин.
Напевно, вона справді мала дуже схвильований вигляд, тому що продавець відразу запитала:
— Що трапилося?
Валя поклала на прилавок льодяник і гроші. І пролепетала:
— Я хочу… заплатити за чупа-чупс.
— А, забула заплатити? Ну що ж тут дивного? Як уткнетесь у свої мобілки й комп’ютери, так потім все інше з голови вилітає! — посварила її продавець, беручи гроші. І начебто відразу ж забула про Валю.
Дівчинка вийшла на вулицю. Тепер їй не потрібно було кудись бігти, від когось ховатися й боятися. Вона дивилася на небо й усміхалася. А небо всміхалося їй у відповідь. Тепер можна сміливо їсти цей чупа-чупс і не озиратися на всі боки.
Валя розгорнула фантик із написом «Соковита полуниця». Яким же смачним виявився льодяник! Найсмачнішим із тих, які їй коли-небудь доводилося куштувати!
Ольга Казьміна
Переклад з російської Надії Долі