Михайло Паночко — старший єпископ Української Церкви Християн Віри Євангельської, член Всеукраїнської ради Церков та релігійних організацій, Міжнародної Асамблеї християн віри євангельської. Пасторське служіння розпочав 1976 року в рідному селі Сулимові, що на Львівщині. З 1998 року очолює братерство УЦХВЄ, яке на сьогодні об’єднує близько 1700 місцевих церков в Україні та за її межами. Одружений, батько п’ятьох дітей. Має науковий ступінь доктора богослов’я.
— Михайле Степановичу, кредо нашого журналу: «Нести Слово Боже — ось наша мета, щоб кожний учитель був учнем Христа!» Наскільки реально поєднати діяльність школи й церкви сьогодні?
— Люди звикли вважати, що оскільки церква відділена від держави, то й школа відділена від церкви. Але ж перші школи та виші, перші друкарні — справа не держави, а саме церкви! Іван Федоров почав друкарську справу в нашій країні з «Апостола». А Йоганн Гутенберг, винахідник друкарського верстата, був дияконом. Він мріяв, щоб Писання стало доступним для простих людей.
Я вірю, що тільки Слово Боже може змінити на краще наше суспільство, і роль учителя-християнина тут пріоритетна. Дуже важливо, щоб це усвідомили керівники держави.
— Вочевидь, це була би доленосна подія…
— Слово Боже має унікальну властивість — досягати людського серця, воно спонукує до розвитку. Візьміть за приклад країни, що будували свою державність на біблійних принципах (протестантські країни Західної Європи, США, Південна Корея). У кожної з них був період, коли з великої бідноти на початку вони досягнули згодом величезних успіхів. Це не щось нове у XXI столітті, а перевірений, дієвий шлях розвитку.
Учні Христа були простими людьми, які три з половиною року ходили за Ісусом, слухаючи Його слово, а потім змінили світ. Я переконаний, що вчителі християнської етики, які несуть дітям Слово Боже, обов’язково побачать гарний результат своєї педагогічної праці.
— Якою постає особистість учителя через призму Біблії?
— Учитель — той, хто вчить добра, підказує правильну дорогу. Учень буде дякувати такому шкільному вчителеві все своє земне життя. Я вдячний Богові, що посилав мені досвідчених педагогів. І сьогодні благословляю вчителів, які працюють із дитячими душами: вони, як гончар глину, формують характер своїх підопічних.
Ян Коменський, батько сучасної педагогіки, казав, що освіта (російською «образование») — це повернення людині втраченого образу. Ми створені за образом Божим, який утратили через гріх. Отож, найвище завдання вчителя — повернути дітям образ Божий, тоді суспільство буде процвітати!
— Церква і школа, священик і вчитель — у чому можлива й потрібна їх співпраця?
— Це близькі поняття. Найперша місія священика — вчити людей. Педагоги вчать географії, хімії, алгебри… Священик учить духовних основ, моралі — усе це разом формує цілісну особистість. Вважаю, що при цьому не потрібно викладати учням якісь релігійні аспекти певної церкви. Біблія є Конституцією для трьох гілок християнства — православних, католиків, протестантів. Треба доносити чисте Боже Слово, без конфесійного забарвлення.
— Як, на Вашу думку, державну (світську) школу наблизити до розуміння Божих принципів?
— З огляду на історію, у мене виникає запитання, на яке досі не маю відповіді: що означає «світська освіта»? Комуністи, відділяючи церкву від школи, нав’язували свою ідеологію, по суті, нову псевдорелігію. Ще в першому класі нам чіпляли зірочку з образом Леніна. Коли трішки підросли, пов’язували галстуки (за це, мовляв, батьки кров’ю боролися). Ще підросли — уже агітували — примушували стати членами ВЛКСМ. Вони збудували «центральний храм» для поклоніння — Мавзолей Леніна. Біблію усунули, замість неї дали людям ідеї Карла Маркса і Леніна. Відбулась підміна понять, заміна цінностей…
Це була продумана система, щоб докорінно змінити світогляд. Питання: чому не відокремили від школи цю ідеологію (комуністичну неорелігію)? Насправді не може людина бути без ідеї! Там, де витісняють Боже, прийде щось інше: на сьогодні це збочення, толерантність у гіршому її розумінні.
На моє переконання, розумна держава має співпрацювати із церквою й прищеплювати найкращі речі, які несуть користь дитячій душі, користь школі, а в результаті — суспільству. Чому США сьогодні — супердержава? Тому що там була молитва, Боже Слово в школах, були введені біблійні програми. Потихеньку це все відтіснили, видалили — і ми бачимо наслідки.
Якщо відокремлювати духовну освіту від загальної, у загальну обов’язково прийде інша ідея.
— Багатьом ще важко це усвідомити…
— В освітньому секторі є велика частина людей, які ще пам’ятають радянську систему, вони є дітьми тієї системи, тому говорять: «Як це так, раніше відокремлювали релігію, а тепер її запроваджують в школі?» Я не говорю про релігію — вона в школі непотрібна! Дітям потрібне Боже Слово, яке вони будуть читати, те Слово буде їх змінювати, даватиме духовну силу. Апостол Павло казав: «Бо я не соромлюсь Євангелії, бо вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує». Це пережили не одна і не дві держави…
Наприклад, Норвегія — протестантська країна, яка 200 років тому відгукнулась на заклик: «Давайте жити за Біблією!» Сьогодні там найвищий рівень життя в Європі! Бо де люди люблять Боже Слово, там їх Бог благословляє.
— А де нехтують, то й відповідно…
— Тоді Господь може сказати: «Робіть собі самі. Я подивлюся, до чого ви докеруєтесь». До чого докерувалися комуністи? Десятки мільйонів убитих, покалічених, принижених, задавлених Голодомором, замучених на величезній території від Камчатки до Львова — ось неорелігія, яка увійшла в народи. Моя душа противилася тому змалку. Коли хор співав: «Ленин всегда живой», я думав — як же живий, якщо він у мавзолеї лежить мертвий?
— Сьогодні до предмета «Основи християнської етики» додають ще й «Українську духовну культуру». Чи є небезпека зміщення акцентів із вчення Христа на історію боротьби українців за право мати Помісну Православну церкву?
— Так, зміщення таке може бути. А ухилення курсу корабля на кілька градусів, як відомо, через 100 миль призведе зовсім не до тієї пристані, до якої планували. Тому історія боротьби за церкву має залишатися в історії, а християнська етика має бути спрямована на ознайомлення дітей з Божим Словом.
Загалом слабкість, неуспіх церкви в суспільстві, зокрема в моральному вимірі, свідчить тільки про те, що свого часу вона змінила акценти. Апостол Павло пише до Тимофія: «…вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися». Сила Божа там, де правда, а не зовнішні атрибути. Заберіть Особу Ісуса Христа, заберіть Біблію — і залишиться шкаралупка: церква, яка ніяк не впливає на суспільство. Молодь і діти не хочуть іти в таку церкву, їм там нудно, сумно, все якесь траурне…
У живій церкві — радість. У ніч Різдва ангел каже пастухам: «Не лякайтеся, звіщаю вам радість!» У день Воскресіння учні засмучені, а їм сказано: «Радійте!» Ми живемо в долині плачу. Але Ісус прийшов, щоб підняти людську особу, підняти гідність. Ніхто так не дбає за особистість, щоб її відновити, як Ісус.
Коли діти почнуть це усвідомлювати, ми побачимо нову генерацію, яка буде ефективно працювати. Буде менше криміналу, набагато менше корупції та злодійства, п’янства, наркоманії… Бо дітям буде прищеплений духовний імунітет, тобто вони розумітимуть, що є гріх і що він веде в погибель.
— Ви згадували комунізм, який тиснув на церкву в минулому столітті, сьогодні ж ми спостерігаємо духовну атаку на сім’ю.
— Переконаний, що ця сучасна загроза ще гірша за попередню. Комуністи боролися з церквою, щоб насадити свою ідеологію, але вони не атакували сім’ю. Гендерна ідеологія у світовому контексті, що пропагується сьогодні, прагне надати право дитині на самовизначення статі. Це — ідея самого пекла. Диявол знає, що треба вдарити по сім’ї, а все решта саме розвалиться.
Ми спостерігаємо, як гендерне лобі прагне проникнути в освіту, і всіма силами за участю Всеукраїнської ради Церков та релігійних організацій стараємось зупинити цей процес. Це величезна загроза, оцінити яку сьогодні важко. Шкода, що дехто з тим жартує або не усвідомлює загрози.
— Як зберегти біблійну модель сім’ї?
— Жоден підручник не дає таких цінних практичних порад для сім’ї, як Біблія. «Шануй батька свого і матір — це перша заповідь з обітницею: щоб тобі добре було і щоб ти на землі був довголітнім. А й ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й наставленні Господньому» (Еф. 5:2–4). У Біблії є настанови для юнаків, для літніх людей, одружених і неодружених… Гарна наука, модель, яка працювала тисячоліттями! Принцип побудови християнської сім’ї — це любов, злагода і розуміння своєї ролі батьківства. Цього треба постійно навчати й берегти як зіницю ока.
— Як молоді люди мають готуватися до одруження, які знання для цього їм мала би дати сім’я, а які — школа?
— Номер один у вихованні — це сім’я. Школа може тільки додати до того цінного, що батьки заклали. Інакше вчителі стикаються із труднощами. Є діти-сироти, які виросли в жахливих умовах, пережили страшну сімейну драму, але із них, якщо маленькими їх узяти в іншу родину, потихеньку можна виростити гарну особистість. Але візьміть культурну сім’ю, у якій виховали егоїста, усе дозволяли: «мій синочок», «моя доця», мало не принц Саудівської Аравії. Така дитина приходить у школу, учнів не поважає, учителів не слухає, а батьки її захищають… Неправильний підхід до виховання у сім’ї школа не може виправити. Це додаткове навантаження: учителі хворіють, їхня психіка може не витримати, якщо зберуться десятки, сотні таких егоїстів. Тому на сім’ї лежить основна роль виховання. Батьки мають дати своїм дітям гарний приклад щасливого сімейного життя.
Проте вважаю, що в школі в 9–10 класах мають бути запроваджені уроки з підготовки до сімейного життя. Важливо роз’яснити підліткам, що любов має три складові — тілесну, душевну й духовну. Треба навчити, як правильно підходити до вибору чоловіка чи дружини. Бог готує кожного, але їм треба пояснювати, щоб мали правильне бачення, правильну позицію, правильно стояли перед Богом.
— Що б Ви побажали батькам-християнам?
— Пам’ятати, що саме батьки мають прищепити діткам християнські цінності через свою поведінку та здорову атмосферу в сім’ї. Роби так, як ти віруєш. Утілюй Слово в практику. Дуже небезпечно фальшувати: у церкві бути одним, на роботі — іншим, а вдома — ще іншим. Ісус спитає за це! Коли ж атмосфера в домі — маленький рай, усі діти будуть віруючі! Батьківство — це велика відповідальність перед Богом, дітьми і суспільством.
— Які поради Ваших батьків Ви пронесли через усе життя?
— Вони настановляли нас, дітей, іти в церкву. Хоч ми багато чого не розуміли, і це нормально. Тут важливий фактор послуху. Авраам послухався Бога, і це йому зараховано в праведність.
Батько часто брав до рук Біблію. Давав нам настанови. Коли я підріс, у 8 класі постало питання вступу в комсомол, батьки тоді мені сказали: «Ти вже дорослий, сам вирішуй». Вони дали мені право вибору, щоб побачити, наскільки я вже зрілий, за якою ідеєю піду. Так було з трьома юнаками, які не поклонилися царському ідолу, і Бог зберіг їх від вогню, про що написано в Книзі пророка Даниїла. Людей, які продемонстрували віру, Бог не посоромив. Я відчував у серці безбожність тієї системи й сказав, що не піду за натовпом, це неправильна дорога.
— У Вас є брати, сестри?
— Двоє сестер та троє братів, один із них помер. Загалом я дуже вдячний Богові, що народився не в сім’ї сильних світу цього, а в скромній християнській родині, де мені показали дорогу до Бога.
— Владні структури сьогодні влаштовують молитовні сніданки. Чи варто очільникам освіти підхопити цю традицію?
— Вважаю такі заходи дуже цінними й важливими. Враховуючи тривалі роки нашого перебування в духовному вакуумі, нам необхідно влаштовувати молитовні сніданки. Можливо, хтось не налаштований, але досвід показує, що ці речі нам потрібні, як хліб, вода, повітря. Я б радив керівникам освіти всіх рівнів якомога швидше запровадити таку традицію. І сам готовий прийти на будь-який молитовний сніданок.
Люди відчують цінність молитовного життя. Вчитель у школі має величезне навантаження, особливо психологічне, і молитва може йому допомогти. Коли вчитель зранку скаже: «Господи, я не знаю, з чим зустрінуся сьогодні, як поводитимуться учні, але дай мені мудрості», — Бог дасть мудрість і терпіння. Педагог матиме владу над діточками, він матиме духовну силу, а не нервовий розлад.
Я працюю з людьми вже сорок третій рік і переконаний — учителю потрібна духовна підтримка. Щоб він був уважний, духовно цілісний. Коли педагог має гарні знання, а духовно втрачає силу, то швидко виснажується. Прийде додому, сон не бере, нерви — як струни в скрипці…
Не хлібом єдиним буде жити людина, сказав Ісус. Є душа, яка потребує їжі. І замінників немає: культура, гумор — це душевні речі. Це так, ніби ви дуже голодні, а вам дали цукерку. Приємно на кілька хвилин, але через якийсь час ви знову голодні. Людям потрібні Слово й молитва. Як духовний хліб і жива вода.
Тому запроваджуйте молитовні заходи якомога швидше, ви побачите, який буде чудовий ефект.
— Ваші побажання для читачів журналу.
— Якщо ви обрали професію вчителя, удосконалюйте її. Будь-який крутий поворот у житті сильно б’є по людині, і, щоб вистояти, вам необхідна духовна сила, так само, як фізична сила потрібна для фізичної праці. Майте віру, і успіх прийде.
Бажаю, щоби вчителі черпали силу для своєї душі з невичерпного джерела, яке нічим не можна замінити. Я черпаю з Нього вже понад 60 років і дуже щасливий. Це — Боже Слово, віра в Ісуса Христа й молитва.
Можна читати Біблію, але не знати її Автора. Цей Автор — Ісус Христос, і Він хоче мати з нами спільність, жити в нашому серці: «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною».
Усім бажаю спільності з Богом, гарного настрою, здоров’я, мудрості, щоб наше коротке земне життя залишило гарний слід у серцях діток, з якими ми працюємо. А це — майбутні керівники держави, майбутнє суспільства. Що ми в них вкладемо, така й буде держава.
Розмовляла Ірина Сіданіч
Записала Ірина Столяр