Український та російський філософ Василь Васильович Зеньковський народився 4 липня 1881 р. у місті Проскурові (нині Хмельницький) у православній вчительській родині. Батько — Василь Васильович з 1871 р. працював викладачем Проскурівського міського училища, мав чин колезького радника, а у вільний від вчителювання час виконував функції церковного старости. Мати — Лідія Степанівна була вчителькою в жіночому відділені того ж училища. Безперечним авторитетом у сім’ї користувався дід — Василь Матвійович, який був священнослужителем Подільської єпархії. Отож, не дивно, що майбутній вчений згодом згадував: «Усе дитинство моє було осяяне світлим сяйвом Церкви».
У 1882 р. родина Зеньковських переїхала із Проскурова до Ямполя Подільської губернії. Там батько отримав посаду штатного наглядача Ямпільського міського училища, а згодом і маленький Василь пішов навчатись до того ж училища. Коли хлопцю виповнилось одинадцять, батьки відвезли його до Києва, де він закінчив гімназію та історико-філологічний факультет університету Св. Володимира. Здібного до науки юнака залишили при університеті й після дворічного наукового відрядження до Німеччини та Італії, він захистив дисертацію та став професором університету Св. Володимира. Одночасно В. Зеньковський став видним релігієзнавцем та громадським діячем православ’я, був засновником та головою Київського релігійно-філософського товариства.
У травні-жовтні 1918 р. В. Зеньковський увійшов до складу уряду УНР гетьмана Скоропадського, де обіймав посаду міністра віросповідань. З його ініціативи в цей буремний час було скликано Український Собор. Він же порушив важливе питання українізації богослужіння, зокрема перекладу Біблії та богослужбових книг українською мовою. На той час навіть багатьом церковним ієрархам це здавалося неприпустимим блюзнірством.
Революційні події змусили В. Зеньковського залишити Україну. Після захоплення Києва більшовиками у 1919 р. емігрував за кордон. Спочатку він перебував у Югославії, ставши професором Бєлградського університету, згодом у Чехословаччині, де за його ініціативи було відкрито Вищий педагогічний інститут у Празі, директором якого він став. У цей же час Зеньковський виступає як активний організатор і натхненник молодіжного християнського руху емігрантів з Росії. Руський Студентський Християнський Рух (РСХД) від того часу стає одним з найцікавіших рухів православної молоді в Європі. Протягом десятиліть свого життя Зеньковський доклав багато душі та серця до діяльності РСХД. Він особливо тепло ставився до молоді.
У 1927 р. В. Зеньковський опинився в Парижі, де розгорнув широку наукову та релігійну діяльність серед великої православної діаспори Франції. Одночасно з викладанням у Православному богословському інституті, він організував Вищі богословські курси, заснував релігійно-педагогічний кабінет, редагував «Релігійно-педагогічний бюлетень», працював у філософсько-релігійному журналі «Путь», що у 1925-1940 рр. видавали в Парижі під редакцією М. Бердяєва. У 1939 р. був заарештований французькою владою та ув’язнений в одиночну камеру; потім понад рік провів у таборі для інтернованих на півдні Франції.
Очевидно, той стан душі, коли життя було під загрозою, спонукав його до відповідальнішого служіння Богові. У 1942 р. В. Зеньковський прийняв сан священика, не залишаючи педагогічної та наукової роботи. У 1948 р. захистив докторську дисертацію на тему «Історія російської філософії». Цю праця, вперше видану в Парижі та перекладену на кілька європейських мов, вважають феноменальною енциклопедією історії філософських пошуків у Росії.
Серед інших праць В. Зеньковського — численні роботи, присвячені гносеології, космології, релігійній педагогіці. Зокрема такі праці Зеньковського, як «Соціальне виховання, його завдання і шляхи», «Психологія дитинства», «Російська педагогіка в 20 столітті», «Проблеми виховання в світлі християнської антропології» присвяченні розкриттю методу й завдань педагогіки з позицій християнського світогляду.
Останні роки життя В. Зеньковський присвятив православній Церкві у Франції. Він був благочинним парафій Паризького округу, головою єпархіальної ради, деканом Свято-Сергіївського богословського інституту в Парижі, отримав чин протопресвітера.
5 серпня 1962 р. після тривалої хвороби отець Василь Зеньковський помер у Парижі. За рік до смерті він сказав: «Ось мені 80 років виповнилося, і в душі моїй, коли я думаю про своє життя, радощі: стільки світла було в моєму житті,
___________________________________
«Що є Бог, діти усвідомлюють у світлі і сімейного досвіду, і традиції, але що є над світом Бог, як Творець і Вседержитель,
від Якого сходить смислова гармонійність світу, — це дітям зрозуміло саме собою» (Зеньковский В. Проблемы воспитания в светехристианской антропологии. — Клин, 2002. — С. 171).