У 2018 році в нашому часописі розпочинається підрубрика «Біблія і наука», оскільки ця тема дуже важлива й необхідна для формування системного наукового та біблійного світогляду.
З історії науки та історії християнства відомо, що в епоху Середньовіччя існували проблеми їх взаємного несприйняття та навіть антагонізму. І сьогодні, для не дуже обізнаної в цих питаннях людини, здається, що між християнською вірою та науковим світоглядом існують непереборні суперечності. Тому щодо такого богословсько-наукового діалогу сформувалися три концепції.
Перша концепція виходить із постулювання абсолютної незалежності християнського та наукового світоглядів. Основні тези такі:
- Біблія є лише сакральним та ірраціональним відкриттям Творця людству. Вона робить головний акцент лише на спасінні людської душі (індивідуальна сотеріологія);
- Біблія достеменно не розповідає про походження, сутність та існування фізичного Всесвіту, а наукові уявлення впродовж віків постійно змінювалися;
- Біблія несе відкриття про духовний світ, духовний вимір в існуванні людини, а наука пізнає фізичний Всесвіт як об’єктивну реальність;
- Біблійний контекст алегоричний і не може претендувати на наукову коректність та історичну достовірність.
Такої позиції дотримуються деякі сучасні ліберальні теологи. «Не дозволимо, — кажуть вони, — знову втягнути християнство у вічні суперечки із наукою. Це вже було в епоху Середньовіччя!»
Конфлікт направду був! Але в чому ж полягала його сутність? Насправді конфлікт був між філософськими та науковими уявленнями Аристотеля, які тоді запозичила середньовічна церква, та новим науковим світоглядом, який почав формуватися в епоху Відродження.
Саме Аристотель учив про плоску Землю, яка розміщена в центрі світу. Навколо Землі рухається Сонце. На кришталевих нерухомих сферах навколо Землі підвішені зорі. Усі тіла складаються з чотирьох субстанцій, це — вогонь, повітря, вода та земля. Мозок людини працює як радіатор: для охолодження крові тощо.
І це лише частина світу Аристотеля. Звісно, що нічого подібного в Біблії немає. Дуже прикро, що в той час було більше довіри до Аристотеля, ніж до Біблії. Біблійна картина світу цілковито інакша.
Уже з першої сторінки Біблії ми читаємо про три універсалії фізичного світу: час, простір та матерію.
«На початку (час хронос) Бог створив небо (простір) та землю (матерію)» (Бут. 1:1).
Саме в цьому триєдиному конституціумі сучасна наука намагається зрозуміти та описати фізичний Усесвіт.
Ще за тисячі років до сучасного наукового світогляду Біблія відкрила нам устрій нашої планети:
«Хіба ви не знаєте, чи ви не чули, чи вам не сповіщено здавна було, чи ви не зрозуміли підвалин землі? Він Той, Хто сидить понад кругом (сферою) землі,.. Він небо (атмосферу) простяг, мов тканину тонку і розтягнув Він його, мов намета на мешкання» (Іс. 40:21-22).
І наша планета Земля зовсім не має якоїсь точки опори чи підвісу:
«Він над порожнечею північ простяг, на нічому Він Землю повісив» (Йов. 26:7).
Звідки пастух Йов знав такі неймовірні тонкощі про нашу планету? Це незаперечне свідчення того, що Біблія є богонатхненним Словом.
Звісно, що Аристотель, як батько античної науки, був дитям свого часу й відображав світогляд тієї епохи. До речі, у своїй філософії Аристотель вводив поняття Першодвигуна, під яким він розумів Творця. Його філософія була повністю просякнута принципом телеології (принцип задуму) Всесвіту.
Як бачимо, насправді творчий конфлікт був не між Біблією та наукою, а між новою наукою та античною наукою, яку на озброєння та пояснення навколишнього світу взяла тогочасна церква.
Між біблійним і справжнім науковим світоглядом ніколи не було й ніколи не буде конфлікту.
Засновник квантової теорії, лауреат Нобелівської премії 1928 року Макс Планк сказав:
«Так чи інак, але із будь-якого кута зору між релігією та природними науками немає жодної суперечності. Саме в найважливіших моментах простежується цілковита згода. Вони не виключають одне одного, як дехто думав, а доповнюють і обумовлюють. Бог для християнина стоїть на початку шляху, а для фізика — у кінці. Для першого Він є суб’єктом його віри, а для другого — вінцем розробки його світоспоглядання».
Отже, концепцію про незалежність та паралельність християнського та наукового світоглядів ми можемо спростувати. Таких поглядів можуть дотримуватися лише люди, які одночасно погано знають як науку, так і християнську теологію.
Друга концепція світоглядного діалогу між наукою та Біблією виходить із пріоритетності наукових знань над біблійними відкриттями. Технологічні «чудеса» науки в сучасному суспільстві викликали до наукового світогляду безмежну довіру. Тому вважають, що якщо які-небудь біблійні відкриття про структуру фізичної реальності не збігаються з її науковою інтерпретацією, то перевагу слід віддати науковому поясненню. Знову наступаємо на ті самі граблі. Наприклад, Біблія вчить про певні закономірні принципи та логічну послідовність створення фізичного Всесвіту. Прихильники еволюційного матеріалізму, навпаки, у ґенезі життя та фізичного Всесвіту бачать випадковий еволюційний та хаотичний процес, у якому із випадкової «плісняви» випадково з’являється філософ.
І тут ліберальна теологія знову зраджує християнство. А чому б Богові не створити Всесвіт поступовим еволюційним шляхом? Чому б Богові на початку Всесвіту не «підірвати» якусь таємничу «космічну сингулярність», щоб стався Великий Вибух і таким чином виник сам Усесвіт? Ось вам приклад теїстичного еволюціонізму. Це приклади, як чіткі, фундаментальні й абсолютні біблійні відкриття про фізичний Всесвіт замінюють відносними науковими тлумаченнями під назвою «теїстичний еволюціонізм».
Еволюційне мислення, на жаль, стало своєрідним ідеологічним мейнстрімом у сучасному суспільстві. Еволюційне мислення від донаукової біології (дарвінізм) поширилося на космологію (еволюція Всесвіту внаслідок «Великого Вибуху») і навіть на людське суспільство у вигляді історичного матеріалізму (марксизм).
Сама історія та філософія наукового пошуку неодноразово підтверджували відносність наукових уявлень. Наукове мислення в пізнанні об’єктивної реальності подолало дуже складний шлях. Від неподільності атома до фізики елементарних частинок, від механіцизму класичної фізики до відносності та квантового дуалізму, від детермінізму до статистичної невизначеності, від редукціонізму до холізму і т. ін. Для наукового методу, який базується на експериментальному підтвердженні, це цілком природно.
На відміну від наукових, біблійні відкриття завжди абсолютні, хоча й дуже часто виражені в образній та наочній формі.
Бог Біблії вже декілька тисячоліть розмовляє з людством однією мовою. Очевидно, що необхідно завжди триматися усталеного тлумачення біблійного тексту.
Отже, і другу концепцію світоглядного діалогу між наукою та Біблією, яка виводить біблійне вчення із наукового та історичного контексту, спростовуємо.
Засновник теорії відносності, лауреат Нобелівської премії Альберт Ейнштейн писав:
«Кожний серйозний представник природничих наук повинен бути якимось чином людиною релігійною. Інакше він не здатен собі уявити, що ті надзвичайно тонкі взаємозв’язки, які він спостерігає, придумані не ним. У безмежному Універсумі спостерігається діяльність довершеного Розуму. Думка про мене як про атеїста — це велика помилка. Якщо таке уявлення виникло із моїх наукових праць, очевидно, що мої праці не зрозуміли».
Третя концепція — це концепція наукового фундаментального біблійного креаціонізму. Згідно з цією концепцією біблійні та наукові відкриття перебувають у логічній та послідовній єдності. Творець фізичного Всесвіту та автор Біблії — це одна й та сама Особистість. І якщо споглядання за навколишнім світом показує нам Творця, то Біблія також розкриває нам Особистість Творця та Його моральну природу.
«…Що можна знати про Бога, явне для них (людей), бо їм Бог об’явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання» (Рим. 1:19-21).
Отже, Біблія сміливо та однозначно стверджує, що коли ми без упередження досліджуємо видимий фізичний світ, то обов’язково побачимо в ньому «відбитки» Творця. Ми побачимо Його реальність.
Біблія стверджує, що вся навколишня природа є загальним відкриттям Творця:
«Небо звіщає про Божу славу, а про чин Його рук розказує небозвід. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку, — без мови й без слів, не чутний їхній голос, та по цілій землі пішов відголос їхній, і до краю вселенної їхні слова!» (Пс. 18:2-5).
Діяльність науково-дослідного Інститут ґенези життя та Всесвіту (м. Київ) засвідчує, що сучасний науковий світогляд може вказати сучасному суспільству на Творця. Інститут створений вітчизняними та іноземними науковцями точних, природничих та гуманітарних наук із метою подальшої системної розробки наукової парадигми творіння, яка б повністю відповідала досягненням сучасних наук, та впровадження цих світоглядних основ у всі сфери життя суспільства.
Основою наукового методу в діяльності інституту є порівняльний реферативний аналіз теоретичних та експериментальних сучасних наукових досягнень.
Для досягнення поставленої мети інститут організовує науково-дослідний процес із оприлюдненням результатів у формі науково-дослідницької роботи, випуску монографій, підручників, науково-популярної літератури та періодичних видань.
Для презентації та популяризації результатів дослідження інститут організовує науково-практичні конференції, семінари, навчальні лекції та кру глі столи.
Планується на базі інституту створити також музей створення Всесвіту та християнський планетарій.
Валерій Решетінський, президент Інституту ґенези життя та Всесвіту, кандидат технічних наук