Італія… Це слово в різних людей викликає різні асоціації. Для одних — це запашна піца, для інших — Венеціанські карнавали, «Ромео і Джульєтта», Болонська система, креативний «дамський чобіток» на карті світу. Для мене ж ця країна відкрилася в рамках проекту «Законодавче забезпечення роботи фахівців у сфері інклюзивної освіти в Україні та Італії». Ініціаторами його проведення були директор громадської організації «ІСКОС» Емілія-Романья (Італія) Андреа Кортезі та науковий координатор професор Болонського університету Дімітріус Аргіропоулос.
Серед європейських країн Італія посідає чільне місце щодо впровадження ідей інклюзивного навчання, оскільки однією з перших визнала таку освіту найкращою для дітей з особливими потребами. Освітню реформу в країні, яку було проведено в 1972 р., ініціював громадський рух «Демократична психіатрія». Його метою було досягнення прогресивних змін у психіатричних лікувальних установах, усунення відособлення та ізоляції осіб із порушеною психікою, які стали в’язнями ізольованих закладів. За плечима італійської освіти 40 років інтеграційних процесів, але педагоги стверджують, що завжди є що покращувати. У державі приймається багато законопроектів, пов’язаних з інклюзивною освітою. У 1977 р. було прийнято фундаментальний закон про закриття всіх спеціальних установ, де перебували діти з неважкою нозологією. У 1992 р. іншим законопроектом дозволялося навчання в загальноосвітніх закладах дітей із будь-якими розумовими, фізичними, психічними порушеннями, навіть у складних формах. З 2010 р. в Італії для дітей з особливими потребами запроваджені спеціальні освітні методики, які допомагають досягати результатів у навчанні.
У навчальний процес включені діти інших національностей — марокканці, українці, араби тощо. Для роботи з ними введено посаду культурного медіатора. Італійські педагоги говорять, що «різновидність збагачує всіх». В освітніх департаментах функціонують консультативні служби, до складу яких входять різнопрофільні фахівці, адміністратори шкіл, працівники управлінь освіти, представники громадських організацій, за необхідності долучаються спеціалісти служб охорони здоров’я. Співробітники цих служб організовують інклюзивне навчання, діагностують дітей, надають консультативну та навчально-методичну допомогу педагогам та шкільній адміністрації.
Організація та зміст навчання в Італії покликані утверджувати гуманістичні цінності, толерантність і взаємодопомогу, відкидати споживацьке ставлення до буття, вирівнювати шанси дітей із різних суспільних верств на здобуття освіти тощо.
Основними учасниками підтримки дітей з особливими потребами в умовах інклюзивного навчання є психолого-медико-педагогічна консультація. За міжнародною класифікацією [International Society on Early Intervention, 1997] раннього втручання потребують діти з порушенням інтелекту, зору та слуху, аутизмом, з комунікативними та мовленнєвими потребами, порушенням поведінки, а також діти біологічного та соціального ризику: «недоношені та з малою вагою; після внутрішньоутробних інфекцій або тяжких пологових травм; діти, батьки яких не можуть забезпечити їм необхідні умови розвитку: діти матерів-підлітків, діти неграмотних бідних батьків, діти психічнохворих матерів, діти, які піддавалися насильству в сім’ї».
Психолого-медико-педагогічна консультація за зверненням батьків дітей з особливими потребами дає заключення для розробки «індивідуальної програми допомоги», яку створюють конкретно для цієї дитини та її сім’ї. У процесі складання програми фахівці орієнтуються на сильні сторони, інтереси, ресурси та індивідуальні потреби дитини та сім’ї.
Уся інформація, що стосується індивідуальних навчальних планів і програм, картка розвитку дитини з особливими потребами знаходяться на закритій (для загалу) сторінці школи. Викладачі та вихователі, що працюють із дитиною, можуть бути ознайомлені та вносити свої примітки, корективи або підказки. Це допомагає вести професійний діалог між різними спеціалістами, спираючись на командне вирішення проблеми, де професійна оцінка залежить від проблеми дитини. Ця робота має безперервний, поточний та динамічний характер, оскільки супровід передбачає постійний моніторинг цих складових, їх періодичне оцінювання.
Цікавим є те, що, на відміну від українських шкіл, в італійських немає психологів, дефектологів. Їх викликають на консультацію в разі гострої потреби. Педагоги, що закінчили вищі навчальні заклади до 1992 р., щоб працювати з дітьми з особливими потребами, підвищили свій професійний фах на безкоштовних курсах при педагогічних університетах, де вивчили спеціальні методики з нозологій, дидактику та психологію. Для нинішніх студентів ця підготовка включена в навчання. Без досвіду роботи й спеціального кваліфікаційного рівня на посаду викладача підтримки можна не розраховувати. Професійну підготовку здобувають волонтерами в благодійних організаціях.
Викладачів підтримки (асистентів учителя в Україні) надають школам і фінансують муніципалітети. Громада міста зацікавлена в кожному своєму мешканцеві. Пенсія через інвалідність не виплачується ні дитині, ні батькам. Проте людина з особливими потребами все життя перебуває під опікою і на утриманні муніципалітету. Комуни провінцій (регіонів) шукають шляхи для створення таких умов, в яких кожна людина з її індивідуальними особливостями буде включена в суспільство. Такий підхід вимагає конкретних дій, спрямованих на зміну ставлення й поведінки, дій, які сприятимуть формуванню поваги до гідності кожної людини з урахуванням її унікальних відмінностей. Коли викладач підтримки (асистент) працює в класі, діти навіть не знають, кому надається особлива допомога. Педагог створює умови для поваги відмінностей, уникнення несприятливих чинників та забезпечення того, щоб усі учні повною мірою брали участь у житті класу на рівних умовах.
Школи в Італії мають гнучкі навчальні плани та програми, що відповідають різним потребам дітей, створюючи для них сприятливу навчальну атмосферу. Система італійської освіти гарантує забезпечення права на освіту всіх без винятку дітей.
Уважаю за необхідне всебічно проаналізувати, зіставити й визначити, що і за яких умов доцільно використовувати в українській школі із зарубіжного досвіду.
На жаль, через відсутність матеріальної бази більшість шкіл в Україні не мають змоги мати вчителя-асистента. Діти з особливими потребами перебувають на індивідуальному навчанні. Весь світ для них обмежується чотирма стінами квартири. Маленькі радощі та смутки, налагодження стосунків з однолітками залишаються за порогом батьківського дому. Суспільство не бачить їх, вони не бачать суспільства. Що буде з такими дітьми, коли не стане батьків? Хто постукає в їхні двері, якщо не буде друзів?
На мою думку, християнські школи першими повинні відчинити двері своїх аудиторій для дітей з особливими потребами. Пригадайте, що написано в Біблії: «А Мефівошет сидів у Єрусалимі, бо він завжди їв при царському столі. І він був кривий на обидві свої ноги» (2 Сам. 9:13). Так чинив богобійний ізраїльський цар Давид з людиною-інвалідом.
Важливо запросити людей з особливими потребами до Господа, відкрити їм істину справжнього щастя й свободи, допомогти батькам і дітям розвинути дари, які Господь подарував кожному з них. Це перші кроки до інклюзивної освіти: мати бажання бачити дітей з особливими потребами в шкільному просторі й зрозуміти, як Господь хоче використати нас, подарувавши можливість навчати й виховувати таких дітей.
Що ж стосується досвіду італійських колег, то ось, що конкретно можна запозичити й впровадити:
- потрібно мати гнучкі навчальні програми й можливість вносити в них доповнення та зміни;
- учитель повинен знати основні види порушень психофізичного розвитку дитини, враховувати темп роботи кожної дитини, особливості загального фізичного розвитку учнів, пам’ятати, що дитина — унікальний дар Божий;
- необхідно налагоджувати дружні стосунки між дітьми та формувати колектив, досвід стосунків толерантного ставлення один до одного, навики адаптації до соціуму;
- важливо залучати до роботи з дітьми, що мають особливі потреби, членів їхніх родин, встановлювати з ними партнерські стосунки;
- проводити просвітницьку роботу з усіма батьками;
- формувати педагогічну команду та ініціативну групу.
Катерина Жукова, учитель молодших класів Житомирської загальноосвітньої приватної школи «Сяйво»