Автор Вікторія Черпак, м. Вараш, Рівненська обл.
Дійові особи:
Сніговик-розповідач
Ельза маленька (епізод)
Анна маленька (епізод)
Король та Королева (епізод)
Ельза — принцеса з холодним серцем, серйозна й виважена
Анна — молодша сестра Ельзи, щиросердна, швидка й говірка
Нянечка — права рука королеви, хазяйновита жіночка
Продавець — веселий чоловік із добрим серцем
Кристоф — друг продавця, теж із добрим серцем.
Сцена прикрашена святковими вогниками. На задньому тлі — казковий зимовий ліс, великі сніжинки, зорі з фольги звисають зі стелі. Поряд стоїть ялинка. Підлога теж недбало вистелена білою тканиною, зім’ятою у вигляді кучугур, розкидані снігові кулі з пап’є-маше.
Звучить різдвяна мелодія Френка Сінатра «Magic moments».
З’являється Сніговик.
Сніговик. (Заходить із велетенським дзеркалом у руці, не помічаючи аудиторію, заглядає на сніжинки, торкається ялинки, усміхаючись, мугикає пісеньку Петрика П’яточкина.) Там-тарам-тарам-тарарам… Там-тарам-тарам-тарарам… Хм… Ну як же це там за текстом? Учора я не розбігався… Е… Бути слухняним намагався… Не крутився, не вертівся… О!!! (Зачаровано зупиняється, тримаючи палець догори, все ще не помічаючи аудиторії.) Точно-преточно! А я собі думаю — і навіщо я з собою тягаю оцю штуку… Хм!!! (Загадково говорить до ялинки.) А я ж — не вертівся!!! (Ніби чекає реакції від ялинки.) Ех, ну й поганий ти співрозмовник! (Махає в бік ялинки рукою.) Не вертівся… (Починає ретельно за допомогою дзеркала себе оглядати.) Так-с, тут у нас усе нормально, і тут… Ой, ця талія!!! Так-с, тут трохи підліпити — негоже Сніговикові бути худеньким. Як там кажуть у народі: котові й Сніговикові пухкенькість до лиця! О, точно, до лиця! (Переводить дзеркало на обличчя.) Цей носик — це просто вершина досконалості! Ні, ну Ельза все-таки добре придумала. (Вдивляється в дзеркало уважніше, раптом помічає аудиторію.) Ой! (Ховається за ялинку, потім сам до себе шепоче: «Це фанати, не бійся, усе гаразд, фанати».) Фанати…
Привіт, друзі!!! Я й не знав, що вас тут так багато зібралося. А ви, певно, знаєте, хто я, так? Знаєте? Ні, ну я ж цей, як його — справжня зірка! Сфоткатись не хочете зі мною, га? Добре-добре, усі автографи й фотографії — потім. Не будемо псувати моменту. Тож я вам підкажу. Я — найчарівніший, найпухкенькіший, найбілосніжніший, найдотепніший і ще сто мільйонів разів найнайнайнайкращий Сніговик у всьому білому світі! А ще, я — друг Ельзи і Анни. Знаєте таких? Та що ж це я все про себе та про себе? Нумо знайомитися! (Бігає по залу й знайомиться.) Тебе як звати? А тебе? Дуже приємно! То ви впізнали мене? Про мене навіть мультик є. Бачили? Називається «Холодне серце». Але скажу вам по-секрету: режисери зняли мультик так собі, бо все насправді було інакше. Ну, ви знаєте, я все розповідав, розповідав, а вони взяли й зняли все інакше. А хочете, розкажу вам, як усе було насправді? Хочете? Ну, тоді вмощуйтесь зручніше й уважно дивіться справжню історію «Холодне серце». (Світло гасне, лишається світло тільки на Сніговикові. Він кладе дзеркало під ялинку, стає поряд.) А все було так.
Звучить мелодія Едварда Гріга «Світанок».
В одному далекому царстві, далекому государстві, яке розташоване звідси за тридев’ять кілометрів льоту на снігових санях, жили собі дві сестрички-принцеси. Одна з них була старшою, а інша молодшою. Вони росли добрими, веселими, розумними, і дуже любили зиму — як і я.
У цей час на сцені світлішає, з’являються дві зовсім маленькі дівчинки. Вони ніби граються кульками зі снігу, потім скачують кулі й складають сніговичка.
Так, а ось, до речі, і я.
Дівчатка кружляють навколо Сніговичка, потім приклеюють йому носа.
А ось так з’явився мій неперевершений носик.
Дівчатка сходять зі сцени, світло знову на Сніговику.
У дівчаток були люблячі батьки (Король і Королева виходять на сцену з дівчатками, показуючи на сніжинки, дивуючись сніговикові), які щодня огортали їх турботою й сердечним теплом. Та одного разу (світло гасне, герої ховаються за ширму, світло лишається тільки на Сніговикові) батьків не стало. І дві маленькі принцеси залишилися сиротами. І якщо молодша сестричка ще до кінця всього не розуміла, то старша знала, що тепер вони зовсім одні. Їй було дуже боляче, та вона розуміла свою відповідальність за молодшу сестричку, тому заховала свій сердечний біль глибоко-глибоко, у найдальшому куточку свого серця. Проте той біль ніколи не зникав. Він поглинав і холодив серце принцеси настільки, що все, до чого вона в гніві чи страху торкалася, перетворювалося на кригу. То був її великий секрет.
Світло гасне. Музика міняється. Сніговик ховається за ширму, декорації змінюються. На задньому тлі — велетенське вікно, з якого видно місто, поряд — мальований камін. Ельза сидить за столом у строгій сукні з охайною зачіскою, у рукавичках, гортає книгу, щось зосереджено рахує на калькуляторі. На сцену влітає захекана Анна.
Анна. Ельзо! Ходімо у двір! Ти бачила? Там перший сніг випав! Ну ходімо, ходімо, ходімо!
Ельза. Невже ти не бачиш, що я працюю?
Анна. Ну, Ельзо, ну ходім, пам’ятаєш, як у дитинстві? Пам’ятаєш, як ми з тобою ловили сніг на язик. Дивись, отак (висовує язик і починає бігати й ніби ловити сніг). Ельзо! Пам’ятаєш? Ну ходімо ж!
Ельза. У мене багато справ. Зовсім скоро — коронація, а я ще не готова — не розібралася з цією дивною системою управління королівством.
Анна. І довго ти ще користуватимешся отим непотребом? (Підходить, забирає калькулятор, виймає з кишені планшет.) Ну от, я ж тобі казала — усе просто: тицяєш пальцем сюди, ведеш сюди — і вуаля! Усі рахунки оплачені! Мені про це Василь із сусіднього королівства розповів, надіслав мені месидж. До речі, приїде на твоє коронування.
Ельза (похитує головою, скептично складає руки, робить зосереджену гримасу). Який ще Василь? І чому ти ніколи не даси мені спокійно попрацювати?
Анна. Василь, мій друг, комп’ютерний геній і… просто Василь. Я тобі життя полегшую! До речі, у рукавичках з планшетом не працюють, тому… (зісмикує рукавички)…
Ельза. (Зіскакує зі стільця, стривожено біжить до вікна, торкається його, у цей час над нею сиплються сніжинки.) Скільки разів я казала тобі цього не робити! І чому ти мене ніколи не слухаєш?!
Анна. (Принишкло, трохи ображено.) Але ж, Ельзо, я хотіла, як краще… Ти ж моя люба сестричка! (Підходить до неї, уже не ображаючись.) То що, ходімо на вулицю? Ти ж пам’ятаєш, як ми з мамою і татом….
Ельза. Замовкни! Перестань поводитися, як дитина! Мами і тата давно немає, ми з тобою самі в цілому світі.
Анна. Ні, Ельзо, це не так… (Підходить до неї, та її відштовхує, Анна падає, на неї сиплються сніжинки з рук Ельзи.)
Ельза. Ой, я цього не хотіла, не хотіла.
Анна. Ти завжди так робиш…
Ельза. Я ж ненавмисне…
Анна. Ти стала холодна та зла. Ти тільки те й робиш, що кричиш на мене, відштовхуєш і вдаєш, що надто занята.
Ельза. Ні, ні, усе не так, ти всього не знаєш…
Анна. Усе я знаю! Ти така і є! Відколи не стало наших батьків, у твоєму серці щось зламалося, там живе лише злість, роздратування і страшний холод. Він настільки страшний, що навіть ти його відчуваєш — чи не тому ти завжди надягаєш ці старомодні рукавички? Ельзо, отямся! Де поділася моя весела сестричка-вигадниця, яка завжди знаходила час на мене, на наші смішні ігри, на теплі розмови? Та ти взагалі хоч знаєш, що таке тепло? (Ображена виходить, музика змінюється.)
Ельза. (Піднімає рукавички, сідає за стіл.) Анна має рацію. Я породжую лише зло. Мене дратують щасливі люди. Я заздрю тим, у кого є батьки… Я не вмію і не хочу всміхатися… Та й для чого? І хіба комусь цікаво, що в моєму серці живе лише біль? І що місця для чогось іншого там не лишилося? Я люблю свою сестру, хочу, аби вона була щасливою, але я розучилася дарувати тепло. Так, я вже не знаю, що таке тепло. Усе, до чого я торкаюся, перетворюється на лід. А що, коли одного разу я настільки розізлюся, що, торкнувшись до Анни, перетворю її на льодову скульптуру? Ні, я не можу так ризикувати…
Ельза встає, схвильовано ходить по кімнаті, бере до рук альбом із фотографіями, гортає, починає співати.
Пекучий холод в серці моїм,
І його не розтопить…
Всі відчуття холодні,
Ну і як з цим далі жить?
Не можу зрозуміти, як відновить любов,
Як з теплом в душі до сестри йти знов?
Не можу так, не хочу так,
Цей холод в усіх лишає знак!
Якби змогла я все змінить…
Та все дарма….
Утекти і забуть –
Що було більше не вернуть!
Утекти і забуть!
Самотність – тепер моя путь.
Сніжні міста буду тепер творить…
Хай сніги летять!
З холодом в серці навчуся жить!
Лишу усе минуле,
Отут, в палаці цім.
І страхи всі у серці
Стримаю я в руці.
Створю кругом сніжинок шквал,
Із льоду збудую сріблястий вал!
Й хай в танці вертить заметіль
Назавжди!
Утекти і забуть
Цей світ із дивних мрій.
Утекти і забуть –
І не буде сліз з-під вій!
Не тут мій дім –
В горах створю палац…
І хай сніги летять…
Іскриться небо і земля від моїх чар,
Підкорені мені зима і лід – ну що за дар?
І ось вже знаю я, як далі мені буть:
Я не вернусь сюди, повинна все забуть!!!
Утекти і забуть,
І в горах прихисток знайти,
Утекти і забуть –
З холодом в серці йти.
Зустріну я ранок перший свій.
Хай сніги летять!
З холодом в серці навчуся жить!
Моє серце надто холодне! І, певно, вже ніхто не зможе його розтопити. Я не можу тут залишатися!
(Голос Нянечки з-за сцени.) Принцесо Ельзо, принцесо Ельзо, а які тарелі брати на бенкет: в позолоті чи посріблені? Тут заявок 1200 осіб придворного люду, ну і ще плюс місцеві жителі — усіх нагодувати, показати палац… Принц Срібного побережжя Кришталевого моря теж приїде, йому, до речі, найдовше до нас добиратися, тож мусимо його почекати. Північні олені привезли телеграму, що він уже в дорозі…
Увесь цей час Ельза хвилюється, поспішає, розставляє все на місця, дещо ненароком перекидає, заморозивши й шепоче: «Я не можу тут залишатися, мушу піти непоміченою». Речі обробити штучним снігом з одного боку, аби був ефект заморожування. Коли Ельза зникає за ширмою, з іншого боку виходить заклопотана Нянечка з великим журналом і продовжує свій монолог.
Нянечка. Пише, що не дочекається такої знаменної події — вашої коронації. Про це вже пишуть всюди в інтернеті, тож мусить бути в центрі подій. (Не помічає, що Ельзи немає.) Допіру наші кравчині пошили для вас, принцесо, 12 моделей суконь, найновіших, щойно з подіумів, тож, думаю, примірку можна розпочати вже сьогодні. Ще потрібно вмовити Анну не проспати, а точніше — не зважаючи на всі її відмовки, вчасно розбудити. Усі інші справи я вже ніби зробила. То що там із тарелями: у позолоті чи посріблені? (Нарешті відриває очі від журналу й помічає, що Ельзи нема.) Принцесо Ельзо? (Починає шукати.) Принцесо Ельзо, та годі вам, ви ж не Анна! Не ховайтесь! (Підходить до столу, торкається замерзлих речей.) О ні!
У цей час вбігає Анна.
Анна. Ельзо, я погарячкувала! Ельзо, я все одно тебе люблю! О, нянечко, бон жур! Ельзо, ти ж знаєш, що ти все одно найкраща, найрозумніша, найвеселіша і най… (Помічає розгубленість няні.) Нянечко, а де Ельза?
Нянечка. Я.. я… мені видається… я тут просто записувала, зайшла запитати…
Анна. Вона що, ховається? Ельзо, а я тебе знайду!
Нянечка. Ні, Анно, подивись на оці речі, вони заморожені…
Анна. Ви хочете сказати…
Нянечка. Коронації не буде. Ельза не витримала свого холодного серця й здалася. Вона завжди говорила мені про це, відколи почала піддаватись холоду свого серця й заморожувати все навколо. Казала, що нікому не потрібна з таким талантом, що їй не місце тут, серед людей, яких вона любить.
Анна. Як це? Вона ж моя сестра! Вона ж любить мене. Хіба вона могла отак мене покинути?
Нянечка. Холод у її серці став дужчий, тож вона злякалася.
Анна. Треба щось робити. Ага, ось, мій геніальний друг Василь. Зараз. (Сідає, послизається на стільці) Ой, як слизько! Так-с, няню, потримайте мої ноги, а то вони почувають себе, ніби в балеті. Ага. Василь, пишемо. (Набирає щось на планшеті.)
Нянечка. Кому пишеш?
Анна. Геніальному другу. Зараз він примчиться на золотогривих оленях і ми разом поїдемо її шукати. Ми повернемо Ельзу.
Нянечка. Можливо, відішлемо когось із придворних?
Анна. Ні, ви що, усі задіяні в підготовці до церемонії коронації.
Нянечка. Але ж…
Анна. Навіть не думайте. Нічого не відміняємо. Ми знайдемо Ельзу. (Зосереджується на планшеті.) Що? Немає сіна для оленів? Темно? Ногу крутить? Зуб випав — терміново треба до стоматолога? Що? (Розчаровано дивиться на няню.) Василь каже, що не зможе приїхати й допомогти шукати Ельзу, але на коронації обов’язково буде…
Нянечка. Що ж, можливо, тобі варто називати його «далеким знайомим»?
Анна. Ну й нехай! Я поїду шукати Ельзу сама! Я знаю, де вона може бути!
Нянечка. Куди? Сама? Що ти надумала? Я їду з тобою!
Анна. Ні, ви лишайтесь тут — ви знаєте справи нашого королівства найкраще. На кого ж воно залишиться? А я знайду її. Де мій кінь? (Рішуче вибігає. За нею, розвівши руками, виходить няня.)
Світло перемикається на куточок, у який входить Сніговик. У цей час декорації змінюються на крамницю.
Сніговик. Ось так смілива Анна вирішила розшукати Ельзу. Вона навіть не уявляла, куди втекла її сестра, але сміливо вирушила за межі свого маленького королівства. А знаєте, як вона зрозуміла, куди потрібно йти? Вона побачила, що все-все почало замерзати. І чим гарніші сніжинки вона зустрічала, чим більше бурульок звисало з дерев, тим ближче юна принцеса Анна була до таємничого місця схованки своєї сестри з холодним серцем. Та скоро Анна почала замерзати, тож почала шукати якогось прихистку. Раптом вона побачила будиночок, у якому було світло й тепло. Подивимося, що ж було далі.
Сніговик ховається, на сцені крамниця, Продавець за прилавком, убігає замерзла Анна.
Продавець. Вільна каса! (Тихіше, сам до себе.) Ой, та що ж це я? Я ж тут один. (До Анни.) Здрастуй, блідолиця дівчинко з синім носиком. То нині мода така — ніс у синє фарбувати? Хм, давно я не стежив за модою…
Анна. Угу. М-м-м-ода…
Продавець. Радий бачити тебе в нашому широкоформатному супермаркеті. У нас, до речі, акція — літні панами від сонця — за супернизькими цінами, крем від засмаги, зволожуючий, спрей від комарів і найсвіжіше, соковите, запашне — морозиво! Щойно з холодильника! Розтанути точно не встигне.
Анна. Ого, як цікаво! А щось із зимових товарів є?
Продавець. У нашому супермаркеті є все. (Витягає валянки з-під прилавка.) Ще можу запропонувати гарячого чаю. У подарунок.
Анна. Ага, не густо. (Дивиться то на валянки, то на свої ноги.) Скажіть, а у вашому супермаркеті відвідувачів багато буває?
Продавець. Ну, в таку заметіль божевільних немає. Крім тебе.
Раптом чується грюкіт дверей, на сцену заходить закутаний Кристоф.
Продавець. А, і ще крім нього. (До Кристофа.) Літній розпродаж! Панами від сонця — за супернизькими цінами, крем від засмаги, зволожуючий, спрей від комарів і найсвіжіше, соковите, запашне — морозиво! Щойно з холодильника! Розтанути точно не встигне.
Кристоф. (Розмотується.) Ага, мотузки в продажу є?
Продавець. А вам які? З переплетом у лівий бік чи з подвійним переплетом у правий? (Бере одну й ту ж мотузку, перевертає іншим боком.)
Кристоф. Байдуже. Ей, а що це ти виставив сюди мої черевики?
Анна. Ваші черевики? (Ставить один валянок назад на прилавок, ніби це не вона його щойно приміряла.)
Кристоф. Мої-мої.
Продавець. Кристофе, та не жартуй. Он дівчина замерзла, то хай пригляне, приміряє — заметіль же яка на вулиці! (Знову підсовує валянки до Анни).
Анна. Та я так, лише подивилася.
Кристоф. Так це поки мене немає, то ти вже мої речі розпродуєш?
Продавець. Та що ти! Ми тобі нові купимо. Та й є у тебе он, які-не-які, але є, ти ж все-таки продавець льоду для морозильних камер.
Анна. О! Льоду для морозильних камер! То ви тепер банкрут! Товару вашого на вулиці — всюди!
Кристоф. А звідки ж ти тут взялася така розумна?
Продавець. От! Правильне запитання. Я ж тому й запропонував їй твої черевики, бо дівчина-то не тутешня, а раптом мені рекламу зробить у своїх місцях? Покупці понаїздять, порозкуповують увесь товар, я начеплю вивіску «Зачинено» — і махну на море! От, допомогти ж хотів…
Кристоф. Кому, собі?
Продавець. Ну й собі теж.
Кристоф. То звідки ж ти забрела до нашого гіпермаркету?
Анна. Із Хепісестривіля.
Продавець, Кристоф. Га?
Анна. Та що ви гакаєте? Королівство є таке. Ну, маленьке дуже, але ж усе одно королівство. А я принцеса Анна.
Продавець. Ой, ще й принцеса! Точно покупці приїдуть. Принцесо Анно, чайку?
Кристоф. Та зачекай ти з чайком! І як же ти втрапила сюди зі свого королівства?
Анна. На коні. (Злякано.) Ой, здається, я забула його прив’язати… Точніше, я не могла його прив’язати, бо в мене руки замерзли.
Кристоф. А я гадаю, чий то кінь промчав повз мене.
Анна. О ні! Як же я тепер врятую Ельзу?
Продавець. Ельзу? Від чого її треба рятувати? Теж замерзла? Зараз іду робити чай!
Анна. Та ні, чай тут, певно, не поможе.
Кристоф. Що ж сталося? Розкажи, ми спробуємо тобі допомогти.
Анна. Розумієте, моя старша сестра Ельза дуже важко пережила втрату наших батьків. Ми обидві дуже сумували. Проте її біль та образа були настільки сильними, що охолодили її серце. Вона стала суворою, різкою, злою. Холод її серця став настільки сильним, що все, до чого вона у гніві торкалася, перетворювалося на лід. І ось вчора ми трохи посперечалися і я, не добираючи слів, її образила… Після того вона втекла з палацу, а навколо настала сувора зима…
Кристоф. Оце історія…
Анна. Я навіть не знаю, що тепер робити, але мушу знайти її й попросити пробачення. Не знаю, чи розтопить це хоч трохи її льодяне серце.
Продавець. Кристофе, Кристофе, мені здається, нам варто розповісти свою історію. Про холодне серце.
Анна. А ви теж мали таку хворобу, як Ельза?
Кристоф. Авжеж, правда, ми нічого не заморожували.
Продавець. Ну, ти, може, і не заморожував. Про себе я цього не скажу. Колись моє серце було настільки холодним, що відштовхнуло від мене усіх, хто був поруч. Я теж був злим, ненавидів тих, хто має більше речей для продажу, хто краще виглядає — я просто заздрив. Щоб викрутитися чи виправдати свої вчинки, я часто брехав. І коли все ставало явним — а так буває завжди — усі відверталися від мене і не хотіли мати зі мною справи. Так я втратив усіх, кого називав друзями. Залишився один. Моє життя стало порожнім, а я ще більше злився, робив боляче всім, кого зустрічав.
Анна. Ой, це так схоже на Ельзу!
Кристоф. А ти знаєш, який сьогодні день?
Анна. Який? Морозний і холодний. Дуже холодний. Я, певно, черевики все-таки візьму.
Кристоф. Сьогодні Різдво.
Анна. Різдво?
Продавець. Різдво! Це ж найкращі ліки від холодного серця!
Анна. Як це?
Кристоф. У цей день понад 2000 років тому народився Ісус Христос — Божий Син. Бог послав Його на землю, щоб врятувати всі холодні серця від загибелі, так само, як і ти хочеш зараз знайти й урятувати свою сестру Ельзу. Він має силу зціляти холодні серця любов’ю. Він настільки любить людей, що кожне холодне серце тане від цієї любові й стає справжнім, чистим і теплим.
Продавець. Так, а ще Ісус Христос настільки полюбив усіх людей із холодними серцями, що помер за них на хресті.
Кристоф. Але потім воскрес, щоб зціляти холодні серця й спасати людей від загибелі — хто ж зможе жити з холодним серцем?
Анна. Справді? Настільки полюбив, що помер на хресті? Це ж як потрібно сильно любити!.. Тоді треба терміново привести до Нього мою сестру Ельзу! Але як же Ісус Христос полюбить її і зцілить її холодне серце, коли Він її навіть не знає?
Продавець. Він уже її знає, і вже любить, Ельзі потрібно просто повірити в це.
Анна. Просто повірити?
Кристоф. Так, просто повірити. Віра в любов Ісуса Христа — ось що зцілить холодне серце Ельзи.
Анна. Певно, і моє серце стало холодним від цієї погоди (засмучено). Я ж так образила свою Ельзу! Мені так соромно! Тепер вона, бідолашна, десь зовсім одна, замерзає…
Продавець. Ой, чуєте? Здається, завірюха за вікном стихла, і вже ніби не мете.
Кристоф. А й справді, уже не мете. Уляглося…
Анна. Що ж мені робити? Як знайти Ельзу? Як попросити в неї пробачення? Мені так соромно перед нею, а ще більше — перед цим дивним Ісусом Христом, що настільки полюбив кожне холодне серце, що аж помер за нього… Певно, і за моє також… А я… А я образила Ельзу…
Раптом чується скрип дверей, до кімнати вбігає засніжена Ельза, падає на коліна поряд із Анною, обіймає її.
Ельза. Анно, сестричко моя, пробач мені, я весь час думала лише про те, як погано мені, хоча всім виглядом показувала, ніби піклуюсь і про тебе. Я цього досі не розуміла й не бачила, і таїла глибоко в серці образу й біль, які розросталися в мені холодом….
Анна. Ельзо! Ти знайшлася! Де ж ти була? Я так радію, що ти знайшлася!
Продавець. Так, у Різдво, як і 2000 років тому трапляються справжнісінькі чудеса.