Автор Ольга Нагорнюк, учитель історії Харківської приватної загальноосвітньої школи І–ІІІ ст. «Початок мудрості» Харківської обл.
Мета: формувати історичну свідомість, цілеспрямоване та ціннісне ставлення до свого життя; розвивати навички роботи з джерелами інформації та на цій основі робити висновки, висловлювати й аргументувати власну точку зору; викликати цікавість до вивчення культурної і духовної спадщини людства.
Тип навчального заняття: урок засвоєння нових знань.
Очікувані результати: учні дають визначення поняттю «Біблія», терміну «духовний світогляд»; знають основні біблійні сюжети та мотиви, розповідають їх зміст; можуть визначити основи православної культури слобожан; удосконалюють навички роботи з джерелами інформації.
Ключові поняття навчального заняття: Біблія, духовний світогляд.
Основні події: створення світу, Різдво Ісуса Христа.
Обладнання навчального заняття: Біблія, роздавальний матеріал, наочність.
Література
1. Біблія.
2. Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. — К.: Наукова думка, 1988. — 261 с.
3. Бернштейн С. Б. Константан Философ и Мефодий. — М.: Издательство Московского ун-та, 1984. — 165 с.
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Повідомлення теми навчального заняття
ІІІ. Актуалізація опорних знань
IV. Вивчення нового матеріалу
1. Про культуру, віру та світогляд
Чим дорослішою стає людина, тим частіше замислюється про свій саморозвиток і самоусвідомлення. Чим більше досвіду та вражень отримує людина, тим ширшим і яскравішим стає її духовний світ.
Духовний світ — це внутрішнє життя людини, що включає в себе почуття, знання, віру й високі цілі людини.
Духовно розвинена людина прагне до висоти помислів та ідеалів і живе відповідно до свого духовного розвитку. Тому що духовність — це не лише філософська проблема, суто теоретичне питання, духовність також означає й практику.
Основою духовного світу людини є її світогляд.
Духовний світогляд — це світогляд, сформований на основі усвідомлення й прийняття людиною певного релігійного вчення та вибудуваної цим ученням картини світу.
А картина світу дуже точно та яскраво подається нам у Книзі книг — Біблії. І зараз ми з нею познайомимося.
2. Біблія — як пам’ятка культури
Під час розповіді вчителя учні заповнюють таблицю.
Біблія — це бестселер, найбільш поширена книга протягом усієї історії людства. За даними Книги рекордів Гіннеса, вид. 1988, за період із 1815 по 1975 роки було надруковано 2500 млн примірників Біблії. Зараз Біблію можна читати (частково і повністю) більш ніж на 2100 мовах світу. Тобто Біблія доступна 98 % населення нашої планети.
У перекладі із грецької слово «Біблія» означає «книга, твір», назва утвердилась серед християн із IV ст. Так уперше назвав цю книгу Константинопольський патріарх Іоан Златоуст.
Біблія — це стародавня збірка різних за формою та змістом творів, які писали від XII ст. до Р. Х. по II ст. після Р. Х., тобто майже півтори тисячі років. Для християн Біблія — непорушне, єдине справедливе відкриття Бога людині, що містить 66 (77) книг, записаних 40 різними авторами протягом 1500 років. Записували Біблію люди найрізноманітнішого походження й різних занять: царі, селяни, філософи, рибалки, поети, державні діячі та вчені. Біблію писали принаймні на трьох континентах і трьома мовами: староєврейською, арамейською та грецькою. Незважаючи на таку різноманітність засобів і способів, вона є цілісною — від Книги Буття до Об`явлення — і зміст викладеного в ній морального Закону Божого ніде не міняється. Біблія містить вражаючі у своїй відвертості описи життя її персонажів; описи, що розкривають не лише сильні, але й слабкі сторони їхніх характерів.
Уперше на українську землю Біблія прийшла з Візантії. Просвітителі Кирило та Мефодій склали нам абетку — ми й досі звемо її кирилицею; вони ж переклали Біблію церковнослов’янською мовою, що була спільною для всіх слов`ян-християн грецького обряду. Розповсюджувалися літургійно-навчальні збірники, так звані Паремійники й Апракосні Євангелія; найдавніша пам`ятка такого типу — знамените Остромирове Євангеліє (1056 — 1057 рр.).
Повне зібрання біблійних книг, призначене для українських та білоруських земель, надрукував у 1517 — 1519 рр. Франциск Скорина. 1581 р. вийшла знаменита Острозька Біблія — результат праці острозького культурного осередку, очолюваного українським ученим Герасимом Смотрицьким.
«Живою» українською мовою переклад здійснили Пантелеймон Куліш, Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький за ініціативою Всесвітнього біблійного Товариства в 1903 р.
Протягом ХХ століття повний текст Біблії українською мовою переклали Іван Огієнко (1962), Іван Хоменко (1963) та ін.
Біблія складається з двох основних частин — Старого та Нового Завітів. Старозавітна частина Біблії займає 4/5 усього тексту Біблії.
Старий Заповіт, перекладений грецькою мовою (Септуагінта), містить 50 книг (39 канонічних та 11 неканонічних). Загалом історія створення старозавітної частини Біблії обіймає період у кілька століть (з IX ст. до Р. Х. по 60-ті роки II ст. до Р. Х.).
У Новий Завіт, що сформувався протягом І — II ст. після Р. Х., богослови відібрали 27 книг. (див. Таблицю 1)
3. Біблія — духовна скарбниця
Розповідь учителя
І Старий, і Новий Завіти містять незліченну кількість повчальних історій, заповідей, прикладів для наслідування, застережень, закликів до покаяння, прощення, любові. Під час одного уроку все це вичерпати неможливо. Кожен із вас, маючи Біблію, може щодня читати її та роздумувати над тим, що в ній написано.
А сьогодні ми зупинимось на двох сюжетах. Їх можна назвати найвідомішими, найважливішими, ключовими. Один зі Старого Завіту — це історія створення Богом світу, у якому ми живемо. Другий — з Нового Завіту — це народження Христа. Що ви знаєте про ці події? (Висловлювання учнів.)
Зараз, у групах ви розглянете ці історії (див. Додатки 1, 2). Ваше завдання: уважно прочитати; переказати; визначити головні ідеї.
Учитель разом з учнями доходять таких висновків:
— кожна з цих історій ілюструє початок нового етапу або нової епохи, ери людства;
— цей початок мав духовну природу; був даний Богом; містив у собі добро, благополуччя, надію;
— це було початком чогось доброго, корисного;
— ці дві історії пов’язані між собою. У період між ними людство спіткало велике лихо, це лихо Біблія називає — гріхопадіння — люди не послухали (порушили) заповідь Божу. Зло, гріх завдали великої шкоди людям і всьому творінню. І саме тому відбулася друга подія — на землю прийшов Христос, Син Божий, Син Людський, щоб перемогти зло і визволити людей і все творіння від цієї катастрофи.
Висновок. Хоча Біблія вже написана, але історія перемоги над злом, історія відновлення зіпсованого творіння продовжується, зокрема й на нашій землі, Слобожанщині. Слід відзначити, що всі люди, через яких приходили добрі зміни в суспільстві, були людьми духовно багатими, людьми, які шанували Бога, любили та виконували Його заповіді. Послухайте розповіді про деяких видатних людей (див. Додатки 3 — 7) і визначте, у якій сфері вони здійснили позитивний вплив на суспільство:
Кирило та Мефодій (писемність);
Василь Каразін (освіта);
Христина Алчевська (педагогіка);
Іван і Павло Харитоненки (благодійність);
Микола Лисенко (музичне мистецтво).
Але цими людьми історія не закінчилася, вона продовжується. Наступний етап цієї історії залежить від вас. Ким ви станете: людьми, що будують, відновлюють Боже творіння, чи людьми, які руйнують і калічать себе, своє життя, життя інших людей?
Ви вже, мабуть, замислювалися, яку професію хочете обрати в майбутньому, але неважливо, ким ви працюватимете: юристами, банкірами, лікарями, прибиральниками чи будівельниками, суттєво, як ви будете ставитись до своєї праці, обов’язків — тобто, якими ви будете юристами, банкірами, лікарями, прибиральниками, будівельниками…
V. Закріплення вивченого матеріалу
VI. Оцінювання навчальних досягнень учнів
VII. Підсумки навчального заняття
Біблія — це книга, яку читали й слова з якої зберігали у своїх серцях мільйони людей із різних кінців світу в теперішньому й минулому. Вона впродовж віків справила великий вплив на духовне життя, літературу, культуру, образотворче мистецтво українського народу.
VIII. Домашнє завдання
Додаток 1
Створення Богом Всесвіту
Першим був створений Космос як першооснова Всесвіту, потім Земля: «На початку Бог створив Небо та землю» (Бут. 1:1).
Згодом було створено світло, яке Господь відділив від темряви. Світло отримало назву «День», а темрява — «Ніч». В Біблії ця подія має назву «день перший». «Дня другого» було створене небо (твердь).
«Третього дня» Бог відділив окремо воду з-попід неба й назвав суходіл, що з’явився «землею», а ту воду «морем». Після цього Він повелів з’явитись на землі рослинам і деревам.
«Четвертого дня» були створені небесні світила: «І вчинив Бог обидва світила великі, світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб воно керувало ніччю, також зорі» (Бут. 1:16).
«Дня п’ятого» Бог створив дрібних істот (безхребетних, комах) та птахів.
«Дня шостого» Бог створив плазунів та ссавців. Останніми серед Божих творінь були люди, яких Він створив «…за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі» (Бут. 1:26).
Перших людей Бог поселив у райському саду Едемі, у якому крім різних фруктових дерев росло дерево життя й дерево пізнання добра і зла.
«І сказав Бог: «Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, нехай буде на їжу це вам! І земній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа в ньому жива, уся зелень яринна на їжу для них». І сталось» (Бут. 1:29-30).
Додаток 2
Різдво у Віфлеємі
Про Його народження, прихід та розп’яття пророкували та заповідали Мойсей та старозавітні пророки. У Старому Завіті є близько 300 пророцтв про перше пришестя Христа і з 500 про другий прихід — усі написані за сотні років до Різдва Христового.
Ісус народився від Діви Марії, яка не знала чоловіка, і від Духа Святого. З Марією одружився Йосип, який походив із царського роду Давида. Виявивши, що вона вагітна, хотів таємно відпустити (за законом Мойсея блуд карався побиттям камінням), але вночі йому явився ангел і сказав «…не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого» (Мт. 1:20). Йосип послухався. Месія Ісус народився в яслах у Віфлеємі, в Юдеї, як передвіщав пророк Михей (Мих. 5:2), за часів правління юдейського царя Ірода й римського імператора Августа. Малюка назвали Ісусом, як заповідав ангел. Ісус до 30 років був на послуху батьків і жив разом із ними в Назареті в Галілеї, тому Його часто називають Ісус Назарянин.
Додаток 3
Кирило та Мефодій — слов’янські просвітителі та проповідники християнства, творці слов’янської азбуки.
Кирило (мирське ім’я — Костянтин; бл. 827-14 лютого 869) і його старший брат Мефодій (бл. 815 — помер між 6.4. і 19.4.885) народились у м. Солунь (тепер Фессалоніки, Греція) в сім’ї воєначальника.
З 843 Кирило вчився у Константинополі при дворі візантійського імператора Михайла III, де одним із його вчителів був Фотій. Добре знав слов’янську, грецьку, латинську, єврейську й арабську мови. Був патріаршим бібліотекарем, викладав філософію. В 40-60-х рр. IX ст. брав участь у диспутах з іконоборцями й мусульманами в Сирії. Близько 860 року їздив із дипломатичною місією до хозарів.
Мефодій рано вступив на військову службу. Протягом 10 років керував заселеною слов’янами областю Македонії. Постригшись у ченці, став ігуменом монастиря Поліхрон на березі Мармурового моря. Улітку 863 р. Кирило та Мефодій на запрошення князя Ростислава переселились до Моравії, щоб проповідувати християнство.
Перед від’їздом Кирило створив один із перших слов’янських алфавітів (у науці немає єдиного погляду з питання, яку азбуку створив Кирило — кирилицю чи глаголицю). Кирило та Мефодій перекладали на старослов’янську мову церковні книги — вибрані місця з Євангелія, Псалтир, Апостольські послання.
З причин запровадження слов’янської мови в богослужінні були звинувачені в єресі. У 866 р. на виклик Папи Римського Адріана II їздили до Риму. Отримали від нього спеціальне послання, у якому їм дозволялося розповсюджувати слов’янські церковні книги й проводити богослужіння слов’янською мовою.
Після приїзду до Риму Кирило помер. Похований у Базиліці Святого Климента в Римі. Мефодій був висвячений на архієпископа Моравії й Панонії, і в 870 р. повернувся до Панонії. Унаслідок інтриг німецьких феодалів деякий час перебував в ув’язненні. У 882–884 рр. жив у Візантії. В середині 884 р. повернувся до Моравії, де перекладав Біблію на церковнослов’янську мову.
Кирило та Мефодій заклали основи слов’янської писемності й літератури. Ім’я Кирила і Мефодія носила перша українська політична організація в Києві — Кирило-Мефодіївське братство.
Обидва брати були канонізовані Східною (православною) Церквою та названі «рівноапостольними», а також зараховані до святих Західною (католицькою) Церквою.
У 1980 р. Папа Іван Павло II оголосив святих Кирила та Мефодія «покровителями» Європи.
День святих Кирила та Мефодія відзначається католиками та англіканами 14 лютого, православними та католиками східного обряду 24 травня.
Додаток 4
Каразін Василь Назарович
Український і російський учений, винахідник, освітній і громадський діяч, публіцист. Народився 10 лютого 1773 р. в с. Кручик Богодухівського повіту (нині Харківської області) в родині поміщика.
Навчався у Харківському та Кременчуцькому пансіонах. Служив у Семенівському полку, згодом продовжив навчання у Гірничому корпусі в Петербурзі.
Василь Каразін — визначний вітчизняний просвітник. Завдяки його зусиллям було відкрито Харківський університет (1805). Відіграв значну роль у створенні Міністерства народної просвіти, складав проекти університетських та академічних установ, заснував спеціальний орган міністерства «Ежемесячные сочинения об успехах народного просвещения».
За ініціативою В. Каразіна створено Філотехнічне товариство (1811–1818) для поширення досягнень науки, техніки та розвитку промисловості в Україні. Велику увагу приділяв історії українського народу та історії його філософії. Високо оцінюючи українську культуру, мав намір написати працю про Г. Сковороду. В. Каразін зробив багато важливих відкриттів як учений.
Додаток 5
Харитоненки Іван і Павло
Іван Герасимович Харитоненко (1822–1891) – український землевласник, промисловець-цукрозаводчик, філантроп і меценат. Належав до найбагатших власників цукрових заводів в Україні.
Павло Іванович Харитоненко (1853–1914) — український меценат, цукрозаводчик, підприємець та промисловець.
У Сумах 1888 р. Іван Герасимович і Наталія Максимівна заснували дитячий притулок ім. Н. М. Харитоненко для дівчат із багатодітних купецьких і міщанських родин та сиріт. Коштом підприємців були побудовані нові приміщення Сумського, Харківського і Куп’янського духовних училищ. У рідному селі Нижня Сироватка він збудував нову церкву Св. Тихона, витративши на це 70 тис. руб. Згідно із заповітом, І. Г. Харитоненко виділив по 1 тис. руб. усім сумським і курським монастирям, 20 тис. руб. на облаштування й утримання притулку для осіб похилого віку в Нижній Сироватці, 10 тис. руб. на такий же заклад при кладовищенській церкві в Сумах.
Підприємець зобов’язав сина влаштувати в Сумах дитячу лікарню й кадетський корпус, і головне, заповів своїм рідним «любити один одного й любити Суми так, як люблю я».
Павло Іванович свято виконував заповіт батька: любив свої рідні Суми. Громадську діяльність розпочав у 1872 р. ще дев’ятнадцятирічним юнаком, коли був обраний почесним блюстителем Сумського міського парафіяльного училища. З 1881 р. і до кінця життя безперервно обирався гласним міської думи. Протягом багатьох років був почесним попечителем реального училища, Олександрівської чоловічої та жіночої гімназій, директором дитячого притулку ім. Н. М. Харитоненко, головою Сумського відділення Харківського товариства розповсюдження в народі грамотності та інших навчальних й благодійних товариств і закладів у місті, старостою Соборної церкви, Святодуховної церкви Олександрівської чоловічої гімназії, Олександро-Невської церкви реального училища.
Успадкував Павло Іванович й таку цінну якість свого батька, як людське, терпиме ставлення до робітників своїх промислових закладів, піднесення їх освітнього і морально-духовного розвитку. При кожному заводі знаходилася лікарня з окремими амбулаторними приміщеннями й аптекою, постійно працюючими лікарями й фельдшерами. Вони надавали безоплатну медичну допомогу як заводським робітникам, так і місцевому населенню. На початку ХХ ст. при всіх цукрозаводах Харитоненка були відкриті народні училища, для робітників влаштовувалися безкоштовні чайні з дешевими бібліотеками, ставилися театральні постановки не тільки заїжджими трупами, а й самими робітниками. Навіть у навколишніх із промисловими закладами селах парафіяльні і народні школи переважно утримувалися за рахунок цього підприємця-поміщика.
Додаток 6
Христина Данилівна Алчевська (4(16).04.1841—27.10.1920) — український педагог, організатор народної освіти.
Вийшовши 1862 р. заміж за Олексія Кириловича Алчевського і переїхавши з ним до Харкова, Христина Данилівна присвячує себе педагогічній роботі — засновує приватну жіночу недільну школу, яку утримує власним коштом.
Після заборони царським урядом руху «недільників» 10 червня 1862 р. Х.Д. Алчевська запросила своїх учениць продовжити навчання в неї вдома. Майже вісім років її жіноча недільна школа перебувала на нелегальному становищі. Офіційному відкриттю школи перешкоджала відсутність приміщення й учительського диплома в Христини Данилівни. Та завдяки постійній самоосвіті Алчевська мала глибокі й ґрунтовні знання з багатьох дисциплін, прекрасно знала вітчизняну й зарубіжну літератури, добре розумілася на мистецтві, тому й успішно витримала іспит на право керувати жіночою недільною школою і викладати в ній.
22 березня 1870 р. в будинку міського парафіяльного училища відбулось офіційне відкриття Харківської приватної недільної школи. В цій школі в різний час здобули освіту 17 тисяч неграмотних людей. Навчання було безкоштовним і вчителі працювали без будь-якої винагороди. У школі Х. Д. Алчевської крім викладання офіційно визначених предметів широко подавалися відомості з української історії, географії, фізики, хімії, природознавства, літератури, гігієни, правознавства.
Додаток 7
Микола Віталійович Лисенко (10 (22).03.1842—24.10 (6.11.1912) — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.
Значення творчості «класика української музичної культури» важко переоцінити — адже широта таланту не обмежувалася лише написанням творів, — уже навчаючись у Харкові в гімназії, 1855 р. він стає відомим піаністом — у його репертуарі твори Моцарта, Бетховена, Шопена, імпровізації народних українських пісень. У 1860 р., перевівшись у Київський університет, він бере активну участь у громадському житті: займається етнографічною роботою, викладає в недільних школах, створює та керує студентським хором, організовує концерти.
Українська поезія, дружба з М. Коцюбинським, Л. Українкою, І. Франком стає могутнім художнім поштовхом для творчості Лисенка. Саме через українську поезію входить у його творчість тема соціального протесту, що визначила ідейний зміст багатьох його творів, починаючи з хору «Заповіт» (на вірші Шевченка) і закінчуючи піснею-гімном «Вічний революціонер» (на вірші Франка), яка вперше прозвучала в 1905 р., а також оперою «Енеїда» (за І. Котляревським, 1910 р.) — найлютішою сатирою на самодержавство.
Композитор вів величезну роботу зі збирання, вивчення й пропаганди українського фольклору, вбачаючи в ньому невичерпне джерело натхнення й майстерності. Він створив численні обробки народних мелодій (понад 600), написав кілька наукових праць. Лисенко стає першим інтерпретатором в українській музиці поезії Г. Гейне, А. Міцкевича.
Він першим організував в Україні аматорські хорові колективи, їздив із концертами по містах і селах. За активної участі Лисенка в 1904 р. в Києві була відкрита музично-драматична школа (з 1918 р. — музично-драматичний інститут його імені).
Будучи «неугодним» імперському режиму, композитора в 1907 р. заарештовують. Помирає Микола Лисенко в Києві, у 1912 р., де й був похований на Байковому кладовищі.