Життя англійського місіонера в Індії і перекладача Біблії на понад 50 мов цієї країни сповнене глибокого драматизму. Важко сказати, що є вагомішим у долі проповідника: втрати, яких він зазнав заради Євангелії в особистому житті, чи надбання, якими Бог обдарував цього чоловіка, а згодом і все східно-азійське суспільство. Зі злиденного англійського ремісника Кері перетворився на почесного університетського професора. Він вплинув на розвиток освіти, науки, суспільних інститутів великого густонаселеного регіону Індії, його ідеї змінили мислення співвітчизників в Англії і дали поштовх для служіння молодих місіонерів у східному світі. Приклад Вільяма Кері й сьогодні продовжує надихати місіонерів по всьому світу.
Вільям Кері (William Carey) народився 17 серпня 1761 року неподалік Нортгемптона в Англії в незаможній родині ткачів-надомників. У сім’ї було п’ятеро дітей, із яких Вільям — найстарший. Хлопець рано виявив здібності до мов та природничих наук. Коли Вільяму було шість років, його батька призначили псаломником у приході й учителем у сільській школі, тому Вільям отримав доступ до книг, які читав запоєм. Невдовзі вже розумів латину, англійську, французьку, грецьку та давньоєврейську мови. Вільям любив природу й планував працювати садівником, проте в нього виявили алергію на сонячне світло. Тому з 14 років хлопця віддала в учні до чоботаря.
Духовні пошуки Вільяма розпочалися з випадку, коли він перевитратив гроші свого майстра, а потім намагався обдурити його за допомогою фальшивої монети. Проте господар його розкусив. Після цього юнак серйозно задумався про свою гріховність і потребу в покаянні й живих стосунках із Богом. Він почав читати Біблію.
5 жовтня 1783 року Кері хрестився в баптистській церкві, а вже 1785 року отримав посаду шкільного вчителя в селі Моултон, де був обраний пастором місцевої церковної громади. Водночас Вільям продовжував працювати помічником в іншого майстра. Коли цей майстер помер, Вільям навіть узяв на себе турботу про майстерню й сім’ю свого покійного учителя. Вільям працював із ранку до ночі. Удень він робив взуття, а вечорами викладав у школі. Проте знаходив час, щоб вивчати Боже Слово, проповідувати в неділю й благовістити людям у своєму й у сусідніх селах.
Одного разу Вільяму потрапила до рук книга «Подорожі капітана Кука». Він дізнався, що народи, які живуть на далеких островах, ніколи не чули про Христа, і що люди відправлялися в ці країни, щоб розбагатіти або стати відомими, але ніхто не ставив перед собою мети розповісти жителям далеких країн про Спасителя. Це засмутило Кері. З кольорових шматочків шкіри Вільям змайстрував глобус. Він також намалював карту світу й повісив її у своєму будинку. На цій карті він позначав, скільки людей проживає в різних країнах світу, якою мовою вони говорять і яким богам поклоняються.
У дев’ятнадцятирічному віці Вільям Кері одружився з Дороті Плекетт (Dorothy Plackett). Дружина не поділяла дивакуватих захоплень Вільяма. Вона була на п’ять років старша за чоловіка, неграмотна. Часті переїзди й злидні викликали в неї невдоволення. Коли в сім’ї з’явилася перша донечка Енн, усе, здавалося б, почало налагоджуватися, проте через рік дитя померло, а Вільям тяжко захворів, і сім’я опинилася на межі голоду.
Багато подробиць із дитинства та особистого життя Вільяма Кері можна дізнатися з книги «Двадцять п’ять дивовижних шлюбів» Вільяма Петерсена та роботи, укладеної за матеріалами книги С. Пірс Карей «Вільям Карей» [1, 2].
Думка про язичників у далеких країнах не полишала Вільяма. Він молився й неквапливо досліджував біблійну концепцію з цього питання. Поступово переконався, що закордонні місії є головною сферою відповідальності церкви. Деякі християни XVIII ст. вірили в те, що велике доручення було дано лише апостолам, а тому проповідь Євангелії вони не вважали своєю турботою. Кажуть, що, почувши заклик Кері заснувати місію серед язичників, баптистський служитель Джон Райланд-старший (1723–1792) мовив: «Юначе, сядьте! Якщо Бог побажає навернути язичника, Він зробить це й без вашої допомоги!».
На жаль, одна зі слабкостей протестантської Реформації полягала в тому, що лише у ХVIII ст., через 300 років після Реформації, нарешті почався розвиток світового протестантського місіонерства.
1792 року шкільний учитель, чоботар, благовісник і пастор виклав свої думки на папері. Його маніфест під назвою «Дослідження питання про обов’язок християн використовувати всі засоби для навернення язичників» у російському перекладі є на сайті Санкт-Петербурзької Євангелічно Реформатської Церкви [3]. Епіграфом до праці є біблійний текст: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Мр. 16:15). Вона починається зі слів: «Оскільки наш благословенний Господь заповідав нам молитися Отцеві, щоб Його Царство прийшло і Його воля виконувалася на землі, як і на небі, Він звелів нам не тільки бажати, щоб це відбулося, але використовувати всі можливості для поширення знання про Його Ім’я. Щоб зробити це, необхідно, щоб ми були певною мірою знайомі з релігійним станом світу…»
Розмірковуючи про силу гріха, який розрісся у світі, і про важливість протидії йому, Вільям Кері ставить читачам запитання: чи залишається актуальним доручення нашого Господа, дане Його учням?
Із винаходом морського компаса віддаленість місць проживання язичників, на думку Кері, перестала бути проблемою для місіонера. Зазначимо, що під час своєї подорожі до Індії самому Вільяму, його сім’ї з трьома малолітніми дітьми та новонародженим немовлям доведеться провести в морі всього лише якихось п’ять місяців, не заходячи в жоден порт. Схоже на те, що місіонер не вважав це серйозною проблемою… Цікаво, що сказав би Кері, якби знав про винайдення літака?
Вільям Кері переконаний, що міжнародна торгівля і її транспортні можливості покликані сприяти поширенню Євангелії. Він наводить відомі йому приклади того, як люди з нецивілізованих народів поширюють Євангелію більш сердечно і з кращими плодами, ніж європейці. Вільям переконаний, що місіонери повинні подолати свій страх загинути від рук дикунів, тому що наше життя цілком залежить від Бога. Він вважає, що язичники здатні почути Слово, і їхня ненависть до християнства найчастіше спричинена пороками номінальних християн.
Вільям проводить оцінку відсутності звичної їжі та зручностей у чужій країні, необхідності пошуку засобів існування місіонера. З надзвичайним оптимізмом він розмірковує про іноземні мови: «…для навчання тубільним мовам можна використовувати ті ж засоби, що й у міжнародній торгівлі. У деяких випадках брати перекладача, але там, де його не знайти, місіонери повинні мати терпіння й спілкуватися з людьми, доки вони не вивчать їхню мову настільки, щоб бути в змозі довести до них свої ідеї. Добре відомо, що не потрібно виняткових здібностей, щоб вивчити впродовж року або максимум двох мову будь-якого народу на землі настільки, щоб бути спроможними передати ті думки й почуття, які нам потрібно».
Звісно, на думку Кері, місіонери повинні вирізнятися глибокою особистою чеснотністю, терпінням, заглибленням у біблійне вчення.
В останній частині своєї праці місіонер перераховує такі засоби поширення Божого Царства серед народів, як: особистий виїзд на місію, молитовна та фінансова підтримка церков у християнських країнах.
Загалом текст сприймається настільки легко і є настільки актуальним, ніби написаний учора, а не два з чвертю сторіччя тому. У своєму маніфесті Вільям Кері по-богословськи обґрунтував необхідність місіонерської роботи за межами Європейського континенту. Кері стверджує, що велике доручення — це наказ для всіх поколінь християн. Він закликає Церкву створити місійні структури, які б узяли на себе відповідальність за розвиток, навчання та відправлення місіонерів до інших країн.
Після публікації книги Кері звернувся до групи священиків на зборах Баптистської асоціації в Ноттінгемі, де процитував аудиторії уривок із Іс. 53:2-3 і виголосив тепер уже відомий вислів:
«Чекайте великого від Бога; намагайтеся робити велике для Бога».
Наступного дня священики вирішили заснувати Баптистське місіонерське товариство. Ендрю Фуллер, відомий священик, який підтримав нове товариство, став його першим секретарем, а першим місіонером — Джон Томас, баптист-прихожанин, який поїхав в Індію як лікар Королівського флоту. Кері негайно запропонував себе новому товариству в ролі «відповідного супутника» для Томаса.
Ми пропускаємо опис тривалих перипетій, пов’язаних із умовлянням дружини Кері поїхати в Індію разом… Вільяму було тридцять два роки, а Дороті — майже тридцять вісім. З ними були четверо їхніх хлопчиків: дев’ятирічний Фелікс, шестирічний Вільям, дворічний Пітер і новонароджений Джавіс. Ще одна дитина, дівчинка Люсі, померла за два роки до цього.
У листопаді 1793 року сім’я дісталася Бенгалії й оселилася в Калькутті. Час їхнього прибуття не був вдалим для початку місіонерської роботи. Ост-Індська компанія поставилася до місіонерів вороже, тому Кері з сім’єю вирушили вглиб країни. У пошуках роботи Вільям був змушений переїжджати по Індії сім разів. Лютий 1793 — Бандель, січень 1794 — знову Калькутта, лютий 1794 — Дебхатта, березень 1794 — Малда, липень 1794 — Дінаджпур, 1799 — Серампур. Не маючи змоги дозволити собі щось краще, родина оселилася в болотистому малярійному районі, де жили жебраки та злочинці, харчувалася лише рисом із каррі (чимось на зразок бобового соусу). Незабаром Дороті й двоє старших синів захворіли на дизентерію, а Вільям — на малярію. Потім на дизентерію захворів і п’ятирічний Пітер. Він помер буквально через кілька днів. Після того, як Дороті поховала свою третю дитину, її розум затьмарився. Настав найважчий період у житті Вільяма. Місіонер, який тяжко переживав через те, що був не в змозі розвинути більш-менш значиму місіонерську діяльність, упав у депресію. Як він міг вивчати бенгалі, коли його мучила така сила проблем?
Вільям влаштувався на роботу на фабрику. Вдень працював, щоб забезпечити сім’ю, а вечорами сидів над перекладами Біблії. Через виснажливий психічний розлад дружина вже давно перестала бути дієвим помічником у служінні, а її стан був додатковим тягарем для Вільяма. Згодом Кері писатиме в Англію про вимоги до майбутніх місіонерів: «Абсолютно необхідно, щоб їхні дружини настільки ж палко прагнули до служіння». Іноді в Дороті наставали періоди просвітлення. 1796 року, коли їй було сорок, народився ще один хлопчик Джонатан.
Нова епоха місіонерської діяльності в Індії розпочалася 1799 року, коли в Серампур, що в чотирнадцяти милях від Калькутти, прибула нова група з восьми місіонерів. Вільям разом із родиною поїхав туди. Роботу довелося залишити, але він розумів, що працювати в команді буде набагато краще й ефективніше. Крім того, один із новоприбулих місіонерів був друкарем, а інший — шкільним учителем. Усім разом було б набагато простіше піклуватися і про дітей, і про хвору дружину. Дороті Кері померла 1807 року, їй був п’ятдесят один рік.
За ці непрості 14 років в Індії Вільям Кері став професором зі санскритської і бенгальської мов у коледжі Форт-Вільямс, 1801 року завершив переклад Нового Завіту бенгальською мовою, 1803 року заснував самостійну місіонерську організацію. 1805 року опублікував перший підручник із граматики індійської мови маратхі, 1807 року Університетом Брауна йому присуджено ступінь доктора богослов’я.
Але найбільшою його радістю було навернення нових душ до Христа. «Учора я з неймовірною радістю позбавив Ганг язичницького ореолу святості, охрестивши в ньому першого індійця і мого сина Фелікса».
Серампур був прикладом гармонійної місіонерської співпраці, і результати роботи вражали. Запрацювали школи, було організовано друкарню, але що найважливіше, постійно тривала перекладацька робота. Під час перебування в Серампурі Кері зробив переклади всієї Біблії на бенгальську, оріську, асамську, санскрит і маратхі, допомагав у перекладі Біблії на інші мови. За 42 роки безперервного перебування в Індії Кері з товаришами переклав Біблію на 26 індійських діалектів, а Новий Заповіт на 52 місцеві говірки.
Основними принципами перекладу були використання тексту оригіналу на івриті, духовна зрілість перекладачів, необхідність саме перекладати, а не тлумачити текст, здоровий страх не додавати й не віднімати від оригінального тексту, прагнення відтворити оригінальні слова, які дав Бог, незалежно від того, зрозумілі вони перекладачу чи ні. Перекладачі повинні бути впевнені, що значення кожного слова на івриті, грецькій та арамейській мовах має відповідник у національній мові, усі слова, додані через відмінності в мовах, варто виділяти курсивом, чернетки перекладу треба перевіряти широкому колу людей, перекладача не повинні лякати незвичні для національної мови граматичні конструкції [4].
До 1818 року, після 25 років роботи баптистської місії в Індії, 600 новонавернених отримали хрещення, а кілька тисяч осіб відвідували богослужіння та заняття з вивчення Писання.
Одним із найбільших досягнень Кері було заснування коледжу для підготовки місцевих проповідників у Серампурі 1819 року. У перший рік набрали 37 індійських студентів.
1808 року Кері оголосив про заручини з леді Шарлоттою Румор (Charlotte Rumohr). Тринадцятирічний шлюб із нею для Кері виявився щасливим. Увесь цей час він був закоханий — можливо, вперше у своєму житті. Шарлотта була безцінним помічником для Кері в його перекладацькій діяльності, а також зуміла налагодити близькі стосунки з хлопчиками.
1821 року Шарлотта померла. Через два роки, у віці шістдесяти двох років, Кері, який не уявляв свого життя поза шлюбом, одружився знову, на Грейс Хьюз (Grace Hughes), вдові, на сімнадцять років молодшій за себе. Кері хвалив її за «постійну й неослабну турботу й відмінний догляд» за ним під час його частих хвороб.
Однією з найбільш трагічних втрат, яких зазнав Кері за свої сорок безперервних років в Індії, стала загибель його рукописів у пожежі 1812 року. Тоді Кері не було вдома, але його величезний багатомовний словник, дві граматики й повна версія Біблії згоріли у вогні. Якби він мав інший характер, він би ніколи не отямився, але Кері сприйняв це як суд Божий і почав усе спочатку зі ще більшим завзяттям.
Вільям Кері немало зробив і для світського суспільства. Він заснував понад сотню сільських шкіл. Згодом серампурський коледж отримав статус університету й на сьогодні тут можна освоїти 21 спеціальність. Кері домігся заборони дитячих жертвоприношень і похоронного ритуального звичаю саті (спалення вдови разом із покійним чоловіком).
Життя Кері переконливо ілюструє необмежені можливості звичайнісінької людини. Без сумніву, життя Вільяма Кері стало б сірим і пересічним, якби не його безмежна відданість Богові.
О 9 годині вечора, у четвер, 12 червня 1806 року втомлений від денної праці, Кері сидів за письмовим столом при мерехтливому світлі олійної лампи й писав на батьківщину:
«Сьогодні я встав за чверть шоста, прочитав один розділ із Біблії єврейською, і час, який залишився до шостої години, присвятив особистому спілкуванню з Богом, а потім провів сімейну молитву зі слугами бенгальською мовою. За чаєм я почитав трохи перською з місцевим помічником Мунши. Перед сніданком я також прочитав уривок із Писання на хінді. Відразу після сніданку разом із браміном (учений індус) сів за переклад Рамайяни (індійський епос) із санскриту … і продовжував цю роботу до десятої години, після чого відправився в коледж, де виконував свої обов’язки (викладача бенгальської, санскриту та маратхі) до половини другої. Потім повернувся додому перевірити коректуру бенгальського перекладу Книги пророка Єремії, на що пішов весь час до обіду. Після обіду переклав за допомогою головного браміна коледжу більшу частину восьмого розділу Євангелія від Матвія на санскрит — на це пішов весь час до шостої години, після шостої сів із браміном вивчати мову телугу. Увечері до нас зайшов містер Томас, о сьомій годині я почав оформляти свої думки для проповіді й о пів на восьму виголосив проповідь англійською. О дев’ятій годині парафіяни розійшлися. Я сів писати тобі, а після цього завершу вечір читанням розділу з грецького Нового Завіту, а потім віддам себе Богу. У мене ніколи не буває зайвого часу, хоча заняття можуть бути різними».
Вільям перекладав англійською класичні твори індійської літератури, а також займався своєю улюбленою ботанікою. На його честь навіть було названо рослину карея деревоподібна (Careya arborea) — одну з найкрасивіших у природі.
«Я вмію працювати, — і цій якості я зобов’язаний усім».
Незадовго до смерті Кері просив свого товариша шотландського місіонера в Індії Олександра Даффа: «Містере Даффе, ви багато говорили про доктора Кері та його роботу. Після того як мене не стане, будь ласка, не кажіть більше нічого про доктора Кері, а лише про мого прекрасного Спасителя» [5].
Кері помер 1834 року, залишивши значний слід в історії Індії та всього місіонерського руху. Він випередив свій час у місіонерській методології. Кері з повагою ставився до індійської культури й не намагався замінити її на західну. Його метою було побудувати місцеву церкву за допомогою місцевих проповідників, забезпечивши її Святим Письмом рідною мовою.
Коли ми побували в Індії восени 2017 року, нам пощастило відвідати Серампур. У чарівно мальовничому садку біля могил Вільяма Керрі, його дружин, дітей та соратників квітнуть прекрасні білі плюмерії. Високий різьблений пам’ятник насправді поставлено на честь Дороті Кері. На могилі ж самого Вільяма, праворуч від пам’ятника Дороті, лише скромна надгробна плита, підфарбована полущеною фарбою цегляного кольору. Навколо могил стоять глибокі дощові калюжі.
Декого дратує, що попри існування у світі як мінімум трьох фондів імені Вільяма Кері, нікому не спало на думку прибрати сміття біля входу до сімейного склепу, а безцінні рукописи професора лежать у музеї на звичайній полиці, де кожен відвідувач може торкати їх руками. Розірвані листки або зламані деталі інтер’єру двохсотрічної давнини простакуваті охоронці музею лагодять за допомогою канцелярської клейкої стрічки…
Але для Вільяма це зовсім не важливо, ніхто не прагнув віддавати йому багато честі впродовж усього його життя. Він і не шукав почестей, тому що понад усе прагнув справжньої нетлінної винагороди від Спасителя. Він одержав її на небесах у вигляді сотень і сотень спасенних душ індусів, котрі повірили в Боже Слово, прочитавши його завдяки не завжди досконалим перекладам дивакуватого професора Кері.
Тетяна Артерчук