Кожна людина, починаючи від Адама, з особливою насолодою дивилася у зоряне небо літньої ночі, або у безмежну блакить неба серед дня. Але небо — це щось значно більше, ніж повітряний простір над нашою планетою, у якому линуть хмари, пролітають птахи… Небо — це космос. У Київському університеті ще 1845 року було створено астрономічну обсерваторію, для якої Вікентій Беретті, будівничий самого університету, поставив також спеціальну будівлю на вулиці Обсерваторній. Це —найвище в Києві місце, на якому колись була військова фортеця. У Київській астрономічній обсерваторії було зроблено низку наукових відкриттів. Але Біблія, говорячи про небо, має на увазі щось інше.
Біблія, говорячи про небо, не має на увазі голубий простір, по якому пливуть хмари, чи космос. Небо є місцем радості, спокою та слави. Ісус Христос, говорячи про небо, вживав найкращі слова і порівняння, щоб описати ті чудові оселі, які Господь приготував для спасенних. Небо є тією домівкою, до якої повертаються змучені Божі діти після життєвої мандрівки.
Про небо композитори світової слави написали багато пісень, багато чудової музики, поети створили чудові вірші, а письменники — оповідання. Слухаючи музику, пісні чи вірші про небо, наш дух зривається, немов на крилах, і підіймається вгору до краси, до чогось ще недосягнутого і надзвичайно дорогого й прекрасного. Проте апостол Павло писав, що наш розум не може осягнути того, що є на небі, наші очі нічого подібного не бачили й вуха не чули, бо наші п’ять почуттів неспроможні пізнати те, що Слово Боже називає небом.
Що саме Святе Письмо називає небом?
У Святому Письмі містяться вказівки й порівняння, які дають нам певні поняття про небо. Наприклад, Ісус називає небо «домом Свого Отця». Я думаю, що Ісус ужив цей вислів, щоб нам легше було зрозуміти, бо ж більшість із нас із приємністю згадує дім свого батька. Це місце, згідно з Ісусовими словами, Він Сам приготовляє для Своїх. Ісус сказав Своїм учням: «Нехай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте. В домі Отця Мого багато осель, коли б то не так, то Я сказав би вам, що йду приготувати вам місце» (Ів. 14:1–2). Сам Ісус приготовляє це чудове місце для тих, які належать Його Отцеві. Повірте, що там вистачить місця для всіх. Це — мій дім, це — ваш дім, це — дім тих, хто прийняв Христа Спасителем. Цей світ не є нашим домом. Усі ми його залишимо.
Апостол Петро в Першому Посланні пише, що небо є місцем спадщини нашого Небесного Отця. Він каже: «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що у Своєму великому милосерді відродив нас до живої надії через воскресіння Ісуса Христа з мертвих, для спадщини нетлінної, чистої та нев’янучої, захованої на небесах для вас» (1:3–4).
Небо — наша спадщина. Христос прийшов на цей світ, помер за нас, проливаючи Свою кров за наші гріхи. Він воскрес, і ми довіряємося Йому як своєму особистому Спасителеві. Небо стало нашим завдяки Його відкупленню. Він нас відкупив, заплативши ціну Своєї крові. Написано, що Бог Отець усе віддав Своєму Синові Ісусу Христові. І коли ми належимо Христові, то все Христове багатство буде і нашим. Так написано в Слові Божому. Чи не чудова ця обітниця?
Якщо віруючим, тобто християнам, приготовлено небо, то чи ми пізнаватимемо на небі один одного, чи пізнаємо своїх, які були спасенними, чи знатимемо тих, яких ніколи не бачили на землі?
Слово Боже пояснює, що так. Там ми знатимемо всіх. Апостол Петро ніколи не бачив на землі Мойсея чи пророка Іллю, які жили й померли задовго до його життя, але на горі Преображення відразу їх упізнав.
Чи там будуть перебувати діти, чи старші віком люди? Як буде з ознаками нашого віку, що записуються з роками на нашому лиці? Сивина, зморшки, стареча шкіра…
У Посланні до ефесян, 5 розділ, написано, що Церква Христова, тобто всі спасенні, уподібнені до молодої. Написано, що Церква з’явиться перед Христом без плями чи зморшки… На небі не буде процесу старіння, не буде смутку, горя, сліз, болю. Там не буде нічого негативного, неприємного. Там буде вічна радість, вічний спокій. Центром усієї нашої уваги буде Ісус Христос. Бо це через Його заслуги, через Його любов і милосердя ми можемо отримати цю чудову спадщину. Чи не варто жити для такої мети? Людина впродовж свого короткочасного життя затрачає багато часу, енергії на науку; працює, щоб здобути якесь матеріальне добро, але все це потім має залишити. Як мало люди думають про вічність, де мають провести не кілька чи навіть кілька сот років, але тільки подумайте — вічність!
Проте спершу потрібно прожити своє земне життя й померти… Але, коли ви довіритеся цілком Господеві, Він переведе вас через смертну годину, тому немає чого боятися. Це можна краще зрозуміти на прикладі. В одній родині захворіла дитина. Лікар сказав батькам, що немає жодної надії. Ви можете уявити собі, як почувалися згорьовані батько і мати. Не знаю, чи знав хлопчик про свій стан, але видається, що він був свідомий швидкої смерті, бо одного дня запитав у мами: «Мамо, якою є смерть? Як можна померти? Розкажи мені». Це питання стиснуло мамине горло, щось підійшло під груди і, здавалося, вона не зможе вимовити жодного слова. Вийшовши з кімнати, закривши фартухом очі, вона сказала: «Господи, допоможи, я потребую Тебе, бо маю відповісти моїй дитині». Після цих слів молитви жінка відчула полегшення, настав спокій у її душі. Повернувшись до сина, вона сказала: «Ти пригадуєш, як ти був меншим і як хотів спати в нашому ліжку разом із татом і мамою. І ти приходив до нас і засинав. Але де ти пробуджувався вранці? У своєму ліжечку! Що сталося? Коли ти засинав, твій тато брав тебе на руки й переносив у твоє ліжечко. Так само при смерті, ми засинаємо тут, але Господь на Своїх руках переносить нас до Свого дому».
Це — чудова відповідь. Небо — це місце дійсне й реальне, місце тієї радості і здійснення тих бажань згідно з волею Божою, яких ми не зможемо зреалізувати на землі. Звідти прийшов Ісус, щоб забрати нас до Себе. Ісус хоче, щоб небо було й вашим домом.
Леонід Якобчук, почесний професор НаУ «Острозька академія», ведучий християнської радіопрограми «Відвертість»
