«Нести Слово Боже — ось наша мета, щоб кожний учитель був учнем Христа!»

Небеса

«А дванадцять брам — то дванадцять перлин, і кожна брама зокрема була з однієї перлини. А вулиці міста — щире золото, прозорі, як скло. А храму не бачив я в ньому, бо Господь, Бог Вседержитель — то йому храм і Агнець. І місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб у ньому світили, — слава-бо Божа його освітила, а світильник для нього Агнець. І народи ходитимуть у світлі його, а земські царі принесуть свою славу до нього. А брами його зачинятись не будуть удень, бо там ночі не буде. І принесуть до нього славу й честь народів. І не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця.
І показав він мені чисту ріку живої води, ясну, мов кришталь, що випливала з престолу Бога й Агнця. Посеред його вулиці, і по цей і по той бік ріки — дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця приносячи плід свій. А листя дерев — на вздоровлення народів. І жодного прокляття більше не буде. І буде в ньому престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому, і побачать лице Його, а Ймення Його — на їхніх чолах. А ночі вже більше не буде, і не буде потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки» (Об. 21:21–22:5).

Коли я думаю про Небеса, то завжди відчуваю себе дуже смиренним. Чому? Тому що, як сказав Клайв Льюїс, «Небеса — це віддалена музика, зі спогадом про яку ми народжуємося». Я вірю, що коли Небеса описані правильно, тобто з максимально можливими для людини достатністю, яскравістю й точністю згідно з Біблією, то це торкається чогось всередині нас. Навіть якщо нам не хочеться цього, навіть якщо ми говоримо, що не віримо в Небеса, це все одно торкається чогось усередині нас. Ми знаємо це. Ми відчуваємо це. І це причина того, чому я завжди з трепетом підходжу до цієї теми.
ДОКТРИНА ПРО НЕБЕСА І ЖИТТЯ НА ЗЕМЛІ
Найважливіше, що нам треба усвідомити і чим найлегше знехтувати, це те, що Книга Об’явлення, фрагментом із якої ми розпочали свої роздуми, була написана з конкретною метою, для конкретної групи людей, які мали конкретну потребу. Так, уся ця книга про Небеса і про кінець віку, і про всі ті великі прикінцеві події, однак не забуваймо, для чого її було написано. Об’явлення було написано людям, які переживали страшні лихоліття й готувалися зустріти ще більші страждання, болі й нещастя.
Коли я навчався в семінарії, там було кілька викладачів, які називали богослов’я Нового Завіту богослов’ям завдання. Вони були переконані, що в Біблії нічого не написано просто так, аби щось написати, що кожна істина в Писанні дана для виконання певного завдання. І причина, чому Іван Богослов дає нам цю неймовірну картину останнього часу, майбутнього світу, Небес, полягає в тому, що він хоче підготувати читачів до того, щоб вони жили певним чином зараз. Інакше кажучи, доктрина про Небеса приносить велику користь для земного життя.
Я розумію, що, на перший погляд, це суперечить життєвій мудрості. Наприклад, у відомій пісні Джона Леннона «Уявіть» («Imagine») автор пропонує нам уявити, що Небес немає. Чому він вирішив, що це хороша ідея? Чому, наприклад, Карл Маркс уважав, що Небеса — це погана ідея? Коли Карл Маркс говорив, що релігія — це опіум для народу, сумніваюся, що він думав про кожен аспект релігії. Навряд чи він думав про слова: «Люби ближнього свого». Імовірно, цю думку він схвалив би. Не думаю, що він заперечував би слова: «Носіть тягарі один одного». Але говорячи, що «релігія — опіум для народу» він мав на увазі, що якщо ви вірите в майбутній світ, у життя після смерті, тоді багатії можуть уникати наслідків. І він мав рацію, багатії справді зловживали цією ідеєю, тому що представники панівного класу могли сказати: «О, ви пригноблені, розтоптані й принижені на землі, але якщо ви проживете праведне життя тут, у вас буде прекрасне життя в майбутньому світі, тому не надто журіться через несправедливість тут». Нещодавно я дивився телепередачу про захист довкілля, про важливість збереження нашої планети. І однією з тем, яка засмучувала оповідача, була ідея Небес. Він сказав: «Небеса — це одна з причин, чому ми неправильно використовуємо нашу планету. Доки ми не усвідомимо, що це наш єдиний дім, ми не будемо про нього піклуватися». У певному розумінні, Карл Маркс говорив те ж саме: «Доки ми не зрозуміємо, що це єдиний світ, який у нас є, ми не будемо боротися з несправедливістю й гнобленням». Та й Джон Леннон, фактично, мав на увазі те саме: «Уявіть, що над нами немає Небес. Уявіть, що люди живуть сьогоднішнім днем, тоді вони будуть жити мирно, берегтимуть природу, піклуватимуться одне про одного. Тоді ми зробимо Землю хорошим місцем, хорошою планетою, хорошим світом, хорошим сьогодні». Усі подібні висловлювання принижують християнство. Про християн зневажливо говорять так: «Вони так багато думають про Небеса, що не приносять ніякої користі на землі», тобто, що роздуми про Небеса не приносять добра на землі. Але Біблія це заперечує: «Ні. Усе з точністю до нав­паки. Люди, які сфокусовані на Небесах, які правильно розуміють і думають про Небеса, житимуть у цьому світі так, що приноситимуть дуже багато добра».
Поставимо собі запитання: як Небеса допомагають нам прожити життя найвищої якості тут на землі? Дозвольте вказати вам на три шляхи, які, на мою думку, пропонує Писання.
НЕБЕСА МОТИВУЮТЬ ТВОРИТИ ДОБРО НА ЗЕМЛІ
Причина полягає в тому, що Небеса сходять до нас. Повернемося до нашого біблійного уривка. У перших віршах 22‑го розділу сказано: «І показав він мені чисту ріку живої води, ясну, мов кришталь, що випливала з престолу Бога й Агнця. Посеред його вулиці, і по цей і по той бік ріки — дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця приносячи плід свій. А листя дерев — на вздоровлення народів». Зупинимося на слові «вздоровлення». Його можна краще зрозуміти, якщо повернутися до початку 21‑го розділу: «І бачив я небо нове й нову землю, перше-бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було. І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого». Дехто сприймає Небеса як альтернативу земного життя, але біблійний погляд на Небеса полягає в тому, що Небеса — це «вздоровлення», зцілення цього світу, тому що ми бачимо, що в кінці часів Небеса спускаються вниз. Що ж таке Небеса? Небеса — це атмосфера Божої слави, яка зціляє все, до чого не доторкнулася б. Те, що ми тут читаємо про дерева, дерево життя й ріку, про те, що вже немає прокляття, повертає нас до Книги Буття.
Книга Буття розповідає, що коли людство, тобто ми з вами, вирішили бути самі собі панами, усе зруйнувалося. На нас упало прокляття. Через гріх ми відчужені від Бога, відокремлені від Нього. І, як наслідок, ми психологічно зруйновані: ми не знаємо, хто ми. Це призвело до соціальної руйнації, протистояння між людьми: стать проти статі, клас проти класу, раса проти раси. І до фізичного руйнування: ми хворіємо, старіємо й вмираємо. Це прокляття. А Небеса, як ми вже сказали, — це слава Божа. Це не просто якесь місце. Це сила зцілення, яка походить від Бога, яка чекає на нас. І зрештою, вона сходить, сходить до нас і створює нове небо й нову землю (Об. 21:1–2). Небеса — це не альтернатива цьому світові, це відновлення цього світу! Тому той, хто розуміє Небеса правильно, ніколи не скаже: «Ну, цей світ зовсім не важливий».
Наведу приклад, який я прочитав у книзі Родні Старка «Світанок християнства». Історичним фактом є те, що на початку нашої ери християнство швидко поширювалося і за століття зросло з 6–8 % населення Римської імперії майже до 50 %. І однією з причин цього було те, як поводилися християни в період двох дуже сильних епідемій. Перша почалася 165 року й тривали близько 15 років. Друга почалася 251 року й тривала теж близько 15 років. Ми не знаємо точно, що це були за хвороби. Дехто з істориків стверджує, що першою була віспа, а другою — кір, чи щось подібне. Але ось що ми знаємо достеменно. Вони були вкрай спустошливі, особливо в містах. Під час піку другої епідемії за один день у Римі вмирало до 5 тисяч осіб, це 35 тисяч за тиждень, тоді як населення Рима на той час не могло перевищувати мільйона людей. 25–30 % населення Римської імперії загинуло під час цих епідемій. У ті часи люди не знали, як лікувати такі хвороби, не знали їхньої причини, але добре знали, що поширюються вони через контакти. Їм було відомо, що людина заражається після контакту з хворим. Тому спочатку багаті люди, а потім всі, хто міг, на жаль, і багато лікарів, залишали міста. Вони покидали не лише свої домівки, але й своїх хворих родичів, просто кидали напризволяще без жодної допомоги. Однак християни поводилися інакше. Вони залишалися в містах і доглядали не лише своїх хворих, але й організували догляд за хворими язичниками, які потребували опіки.
У чому причина такої очевидної різниці? У світогляді язичників було два моменти, які сильно відрізняли його від християнського. По-перше, у язичників не було впевненості в тому, що є життя після смерті, а якщо є, чи буде там щось хороше. У них не було жодної впевненості у спасінні. А християни знали, що цей світ, яким би прекрасним він не був, — це лише передмова до чогось більшого, вони знали, що смерть може лише привести їх до слави. З іншого боку, язичники вважали це життя чимось брудним і скороминущим, а в християн було розуміння, що земне життя — це світ, у який прийшов Господь Ісус Христос. Це життя треба відновити, виправити. Це спонукало християн залишатися з хворими. Родні Старк загалом пише дуже об’єктивно і робить такий висновок: «Для язичників було раціонально втекти, для християн було раціонально залишитися». У християн була Євангелія, і вона давала людям причину, щоб залишатися вірними. Під час епідемії, коли б про людей просто піклувалися, просто доглядали, просто годували й поїли, забезпечували їм тепло, 50 % хворих одужали б, а оскільки їх кидали, то рівень смертності був набагато вищим. І оскільки християни не кидали одне одного, оскільки вони не боялися, оскільки вони вірили в славу, то рівень смертності серед християн складав лише 1/3 від рівня смертності язичників. І так за час цих 15‑річних періодів рівень зростання християн сягав у 3–4 рази більше, ніж язичників поряд із ними. Але, крім того, тисячі й тисячі язичників були вдячні християнам за порятунок їхнього життя. Я використовую слово «язичники» не в зневажливому сенсі, а вказуючи на їхній світогляд. І в результаті відбувся цей неймовірний стрибок у зростанні християнства: біологічний і через навернення язичників. Іронія полягає в тому, що найраціональнішою дією, яку тільки могли вчинити християни, стала найбільш нераціональна дія — те, що вони залишилися на місці.
Не думаю, що вони ризикували життям, говорячи: «О, якщо ми ризикнемо своїм життям, наш природний приріст складе 300%, наша кількість зросте в 3 рази, а також багато людей побачать, що в Євангелії і в нашому розумінні Небес і слави є щось, що допомагає нам вистояти, і тоді вони навернуться, і вся Римська імперія навернеться». Звичайно, ні, вони робили так просто тому, що так було правильно, а не тому, що це було раціонально. Як сказав Клайв Льюїс, «якщо ваша мета — Небеса, то разом із нею ви отримаєте і землю, але якщо ваша мета — земля, ви не отримаєте нічого». Вони дивилися на славу, вони робили це заради Бога, а не заради успіху, і в результаті, хоча багато з них померло, успіх був величезним. Так Небеса допомогли їм принести багато користі в земному житті. Знання про Небеса зробило їх цілителями, знання про Небеса зробило їх героями. Отже, Небеса дають нам причину.
Джон Леннон говорить: «Уявіть, що Небес немає. Уявіть, що люди живуть сьогоднішнім днем». Гаразд, Джоне, зробімо так. Якщо «сьогодні» — це все, що в мене є, якщо ця земля — це все, що в мене є, то навіщо мені віддавати все, що в мене є і жертвувати цим для когось іншого. Якщо ви не вірите в Небеса, якщо ви думаєте, що крім цього світу у вас нічого немає, ви можете бути чудовою, благородною людиною, ви можете бути дуже жертовним, ви можете віддати своє життя так, як зробили ті християни, але це суперечило б вашим переконанням. Чому я маю так чинити? Невже правда, що якщо «сьогодні» — це все, що в мене є, це спонукає мене жертвувати заради інших. Ні, і ще раз ні. Джон Ленон сказав: «Спробуймо!» Але це вже пробували, навіть у масштабі всієї імперії. Це було перевірено на цілому суспільстві. Чи зробило це людей добрішими одне до одного? Почитайте про греко-римську культуру, відшукайте відповідь.
НЕБЕСА ДАЮТЬ СИЛУ ТВОРИТИ ДОБРО НА ЗЕМЛІ
Другий момент полягає в тому, що Небеса дають нам силу. Люди, яким було написано Книгу Об’явлення, не переживали епідемію, принаймні, ми достеменно цього не знаємо. Але вони точно переживали гоніння, проходили через біль, страждання й переслідування. Думаю, що одна з цілей цього тексту — спонукати нас уявити Небеса. Якщо подивитися уважно, то все, що Біб­лія говорить нам про Небеса, завжди характеризується терміном «подібні»: Небеса подібні до золота, Небеса подібні до Царства, Небеса подібні до бенкету, Небеса подібні до весілля, Небеса подібні до потоку задоволення. А потім Біблія говорить, що небеса не подібні на все це. Навіщо вона так робить? Для того щоб, уявивши красу Небес, ми зрозуміли, що Небеса нескінченно вищі від усього, що ви могли уявити! Апостол Павло говорить у Посланні до римлян: «Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас» (8:18). Як Павло переживав ті обставини, з якими зустрічався? Точно так само, як Книга Об’явлення закликає переживати своїх читачів. Павло говорить: «Я подумав, і я порівняв».
Як ви думаєте, що таке хвилювання, тривога? Це коли ви уявляєте, описуєте собі те, що може трапитися, коли воно оживає у вашій уяві. Тобто ви в думках вимальовуєте картини того, що може відбутися. Павло говорить, що якщо ви хочете проживати життя без страху, жити в мирі й спокої, треба робити те саме зі славою. І це не порожні слова.
Якщо ви боїтеся, якщо ви поглинуті стражданнями, це через те, що ви не думаєте, не розмірковуєте про небесне. З одного боку, християнство говорить мовою інженерної точності: «Візьміть істину і роздумуйте про неї, доки ця істина не захопить вас». Якщо це правда (а це так і є!), то чого я боюся? Якщо це правда, то чому я хвилююся? З іншого боку, християнство наповнене внутрішньою поезією. Ви ніколи не зможете впоратися зі стражданнями, тривогами й життєвими труднощами, якщо не навчитеся описувати, думати, уявляти, створювати образи у своєму розумі — образи вічності, краси, сяйва, слави. «…Супроти тієї слави…» Вам треба порівнювати, давати волю своїй уяві, уявляти Небеса все більше і більше, — це духовна дисципліна.
НЕБЕСА ВКАЗУЮТЬ МЕТУ, ЯКА ВИЩА ВІД УСЯКОГО ДОБРА НА ЗЕМЛІ
Небеса дають нам не лише причину й силу, щоб творити добро на землі, але й указують на мету, яка вища від будь-якого добра на землі. Повернімося до метафор нашого біблійного тексту. На Небесах є світло, ясніше від будь-якого земного світла, тут є лице, прекрасніше від обличчя будь-якої коханої людини, тут є музика, краща від будь-якої іншої музики, тут є ім’я, вище від будь-якого іншого імені. Небеса знімають із нас тягар. Зараз поясню. Якщо ви дивитеся на свого подружнього партнера, на свою роботу, сім’ю, своє заняття й уважаєте, що це те, що має дарувати вам повне задоволення, то ви покладаєте на них неймовірний тягар. Є чимало мостів, на яких ви побачите знак: не більше такої‑то кількості тонн. Дозвольте сказати вам, що чоловік/дружина, кохана людина, дитина, кар’єра, політичний принцип, будь-що, з чим ви пов’язали своє життя, — це мости, і не можна навантажувати їх настільки, щоб вони тріснули. І найголовніше — не можна покладати на них тягар своєї душі. Кожен із нас має дуже-дуже глибокі надії, дуже-дуже глибокі бажання. Ви не усвідомите розмірів своєї душі, доки не зрозумієте, скільки вам насправді треба любові.
У вас може бути ідеальний чоловік, але ви все ще потребуватимете любові. Ідеальна кар’єра — але це не принесе вам повного щастя. Ви навіть не можете собі уявити, наскільки нескінченно велика ваша душа, доки не отримаєте найкраще, що може запропонувати світ і не виявите: «Я хочу ще, мені треба ще». Якщо ви не уявляєте Небес, якщо Небеса не є для вас реальністю, ви будете здійснювати тиск на ці речі, і ви не зможете насолоджуватися ними, анітрохи. Тому що ви будете дивитися на них і думати: «Ти не задовольняєш моїх потреб». О, якби ви знали, що є дещо набагато краще!
Наведу аналогію з парками. Наші парки — просто незрівнянні. Але коли ви зустрічаєте людей, які живуть у парках, тому що в них немає іншого дому (йдеться про безхатченків), то розумієте, що той, хто живе в парку, а не відві­дує його, руйнує ту красу, яка від початку привабила вас. Парк не може винести тягаря всього вашого життя. Це не те місце, де можна готувати, їсти, спати, задовольняти всі свої потреби. Коли люди починають це робити, те, що привабило їх туди, руйнується. Нам треба дивитися на свої кар’єри, дітей, батьків, коханих, шлюби, як на парки, які не можуть витримати тягаря всього мого життя. І коли ви зробите так, ви вперше почнете насолоджуватися ними. Ви можете насолоджуватися парком, коли говоритимете: «Цей парк не є моїм домом. Тоді я можу піти туди й насолоджуватися ним. Як домівка — він зруйнується, як місце для відвідування — він прекрасний».
Так само, коли ви говорите: «Я пам’ятаю свою небесну країну. Моя кар’єра, моя сім’я та інші речі лише нагадують мені про те, звідкіля насправді моє серце, про істинний дім мого серця», тоді ви зможете насправді насолоджуватися своїм життям, замість того щоб завжди шукати в ньому недоліків. Якщо ви завжди критикуєте, бурчите, жалієтеся, висловлюєте невдоволення, то це через те, що ви створюєте надто великий тиск на ті чи інші речі.
Отже, Небеса дають нам причину, щоб ми могли жертвувати чимось тут на землі. Небеса дають нам силу, щоб пережити найгірше на цій землі. І Небеса дають нам вищу мету, яка дозволяє нам нарешті насолоджуватися земними речами.
Як же набути такі Небеса?
БЕЗ ІСУСА ХРИСТА НЕМАЄ НЕБЕС
Можливо, ви помітили, що в тексті, який ми розглядаємо, про Ісуса не сказано інакше, а тільки як про Агнця. Але чому? Хіба це не в минулому? Він при­йшов у цей світ як Агнець, тобто Він прийшов, щоб померти. Але чому Він як і раніше Агнець? Тому що навіть на Небесах, те, що дозволяє вам насолоджуватися Небесами, — це Євангелія!
Коли вас захоплює Євангелія, ви усвідомлюєте, що спасенні лише благодаттю, що ви отримали все в Ісусі Христі, тому що Він замінив вас Собою. Він був Агнцем, який мусив померти, щоб ви жили. Пам’ятаєте Вихід? Пам’ятаєте Пасху? Бог сказав: «Іде ангел смерті, ангел правосуддя. Якщо Агнець залишиться живий, ви помрете. Якщо Агнець помре, ви житимете». Ісус — наша замісницька жертва, у Ньому ми отримуємо все.
Тому найголовніше, що ми маємо знати про Небеса, — це те, що там немає нічого, крім Бога. Вінці, ріка, плоди — усе це прообрази. Там є тільки Бог.
Деякі люди завжди говорять мені, що це, мовляв, так вузьколобо вірити, що єдині люди, які потраплять на Небеса, — це люди, які вірять в Євангелію. Але я твердо переконаний, що лише люди, які вірять в Євангелію, захочуть потрапити на Небеса. Тому що лише Євангелія спонукує вас бажати, любити, радіти в Господі просто заради Нього Самого.
Я слухаюся Його через те, Хто Він.
Я слухаюся Його через те, що Він зробив для мене.
Я слухаюся Його через те, Який Він прекрасний.
На Небесах немає нічого, крім Бога, і лише люди, які бажають лише Його, тільки Його краси, хочуть там бути.
Але якщо ви потрапите туди й знайдете Його й будете насолоджуватися Ним, ви набудете все інше, чого хочете й чого потребуєте.
Небеса — це найважливіше, що може бути, що ви повинні привнести у своє життя, якщо ви хочете прожити неймовірно хороше життя тут. Але тільки через Агнця ці Небеса можуть стати реальністю. Отож, «думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі… Коли з’явиться Христос, наше життя, тоді з’явитеся з Ним у славі і ви» (Кол. 3:2, 4).

Тімоті Келлер, проповідник і пастор, автор багатьох християнських книг, Нью-Йорк, США

Залишити коментар

Зайти з допомогою:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 − seven =

До початку