(розділ з книги «Велика дидактика»)
Чи можна використати штучний метод щодо вивчення благочестя?
Благочестя – дар Божий і дається з неба. Причому вчителем і наставником благочестя є Дух Божий. Але, оскільки Він зазвичай діє за допомогою природних засобів, вибираючи Собі помічниками батьків, наставників, служителів церкви, які б вірно насаджували й поливали райське віття, то їм слід розуміти характер своїх обов’язків.
Метод навчання благочестя,
який полягає в двадцять одному правилі
1. Турбота про виховання благочестя повинна починатися з раннього віку, з одного боку, тому, що корисно цього не відкладати, а з другого – відкладати небезпечно, бо якщо в ранньому віці душі не проникаються любов’ю до Бога, то пізніше в них проникає неповага до Божества, яка дуже важко викорінюється.
2. Нехай при першому свідомому користуванні очима, язиком, руками і ногами діти вчаться дивитися на небеса, піднімати руки вгору, взивати до Бога і Христа, схиляти коліна перед невидимою величчю і шанувати Його.
3. Коли діти вже можуть отримувати знання, перш за все їх потрібно переконати, що наше прагнення спрямоване до вічності, а життя на землі – лише перехідний стан, після якого ми повинні, відповідно підготувавшись, достойно вступити у вічні оселі.
4. Ми повинні постійно нагадувати, що нерозумно займатися тим, що ми невдовзі залишимо, і зневажати те, що супроводжуватиме нас у саму вічність.
5. Потім ми повинні навчити, що життя, в яке переселяються люди, буває двох видів: блаженне з Богом і нещасне в пеклі, і що те й інше – вічне.
6. Блаженні ті, які так виховують свою душу, щоб бути достойними перенестися до Бога. Тому що поза Богом немає нічого, крім мороку, жаху і мук.
7. Перенесені до Бога будуть лише ті, які тут живуть з Богом.
8. А живе з Богом той, хто має Його перед очима, боїться Його і виконує Його заповіді.
9. Тож привчайте дітей ототожнювати з Богом, безпосередньо і опосередковано, все те, що вони тут бачать, чують, з чим стикаються, що роблять і терплять.
10. З юного віку хай діти навчаться займатися переважно тим, що безпосередньо веде до Бога: читанням Священного Писання, участю в богослужінні і зовнішніми добрими ділами.
11. Священне Писання в християнських школах повинне бути «Альфою і Омегою». Бо ж як зі звуків та букв складається все мовлення, так і з елементів божественних книг – вся будова релігії і благочестя.
12. Все, що вивчається з Писання, повинне бути співвідносним з вірою, любов’ю, надією. Тому що перша з них відкриває, щоб ми знали, друга – заповідає, щоб ми виконували, а третя – обіцяє, щоб від Бога ми чекали благодаті в цьому і майбутньому житті.
13. Починаючи з першого ступеня, ми повинні навчати дітей не теорії, а застосовувати знання на практиці, якщо ми дійсно хочемо виховати християн. Віра, надія і любов повинні прищеплюватися для застосування їх у житті.
14. Віру, любов і надію діти (та й усі інші) зможуть застосовувати в житті, якщо їх навчать неухильно вірити в те, що відкриває Бог, виконувати те, що Він велить, надіятися на те, що Він обіцяє.
15. Що б не вивчало християнське юнацтво після Священного Писання (науки, мистецтво, мови) – все повинне вивчатися, підпорядковуючись Слову Божому, а саме, щоб юнацтво могло зауважити і з’ясувати для себе, що все марнота, якщо воно не стосується Бога і майбутнього життя.
16. Хай всі навчаться з великою ревністю віддаватися шануванню Бога, як внутрішньому так і зовнішньому, щоб внутрішнє без зовнішнього не втратило своєї сили, а зовнішнє без внутрішнього не переродилося в лицемірство.
17. Треба турботливо привчати дітей до зовнішніх справ, передбачених згори, щоб вони знали, що істинне християнство полягає в тому, щоб віру свою підтверджувати ділами. Такого роду суть: вправляння у стриманості, справедливості, милосерді і терпінні. Якщо віра не приносить таких плодів, вона мертва.
18. Також треба турботливо привчати дітей розрізняти межі благодіянь Бога та Його суду, щоб вони вміли всім користуватися законно і нічим не зловживати.
19. Треба наставляти їх, що істинний шлях в житті – це шлях хреста, і цей шлях показав нам Вождь життя Христос, на цей шлях Він запросив інших, цим шляхом Він веде тих, кого по-особливому любить.
20. Але треба передбачити й те, щоб у той час, поки всього цього будуть навчатися діти, їм не зустрічався ніякий негативний приклад.
21. І, нарешті, оскільки світ і природа спотворені, і людська плоть легко впадає в самовдоволення і духовну гордість, що є великою небезпекою для нашого спасіння, всіх християн потрібно своєчасно вчити того, що наші добрі діла та прагнення внаслідок людської недосконалості – ніщо, якщо Своєю досконалістю нам не прийде на допомогу Христос – Агнець Божий, Який бере на Себе гріхи всього світу, і на Ньому одному благовоління Отця. Так, нарешті, ми поставимо в безпеку надію власного спасіння і спасіння наших близьких, якщо зведемо її на наріжному камені – Христі, Який є вершиною всякої досконалості на небі й на землі, єдиним Начальником і Виконавцем нашої віри, любові, надії і спасіння нашого.