Усі види мистецтва апріорі ставлять перед собою завдання втілювати найкращі здобутки із життя соціуму, прищеплювати смак, почуття прекрасного й величного, а також — указувати на гострі моменти життя, які вимагають пильності або зміни чи викорінення.
Проте на сьогодні ми маємо дещо інше: мистецтво перетворилось у засіб агітації чи популяризації тих або інших ідей, або просто показує життя «як воно є». І такий підхід поволі формує у глядачів-слухачів-читачів певні парадигми, які з плином часу починають керувати життям і мисленням людей.
Якщо твори мистецтва популяризують насправді непересічні цінності, то це добре. А що робити тоді, коли в соціумі є мода на якийсь «витвір», який у собі не містить нічого вартісного?
Багато хто з читачів застав ще час, коли в усіх видах мистецтва панував соціалістичний реалізм. Основна його теза — прославлення соціалістичної ідеї й зображення людей, які радісно живуть у найчудовішій країні світу. І багато хто пам’ятає, що найчастіше цей стиль висвітлення життя не мав нічого спільного з реалізмом, — митці просто виконували замовлення пануючої ідеології.
На жаль, реалізм сучасного мистецтва мало чим відрізняється від тодішнього стилю. Різниця лише в одному: за радянської системи пропагували світле майбутнє, а в сучасному мистецтві — індивідуалізм, піднесений до абсолюту.
Недарма батьки б’ють тривогу, познайомившись із тим, що дивляться, читають, слухають їхні діти. Їх лякає той світ, який нав’язують молоді сучасні індустрії розваг. І часто вони не знають, що і як потрібно робити в таких ситуаціях. Хтось забороняє певні речі (хоча сам розуміє, що будь-яку заборону можна й навіть цікаво обійти), інші — завантажують різними справами (мовляв, робота виб’є дурне з голови), ще інші — вигадують якісь замінники. Але ми прекрасно знаємо, що практика «короткого повідка» не спрацьовує. Тільки виникає слабинка, чи цей контроль-повідець обірветься, як дитина пускається «у всі тяжкія», рвучи серце батькам і ставлячи під сумнів усю їхню систему виховання.
Звісно, забороняти багато речей потрібно. Адже недарма апостол Павло писав, що «товариство лихе псує добрі звичаї!»[1], тобто погані речі неодмінно впливають на людей, причетних до них. Чого вартий лише стиль музики «дез-метал», який популяризує смерть, різні збочення та мерзоти. (Пишу про це свідомо, як учитель музики, і в минулому — вокаліст рок-гурту). Проте всього не заборониш. І тут слід озброїтися правилом: контрольована ситуація краща, ніж неконтрольована. Краще очолити процес, ніж постійно виправляти помилки.
Необхідно навчити дітей думати, аналізувати побачене-почуте-прочитане й робити правильні висновки. Лише так ми зможемо вберегти наших дітей від впливу шкідливих зразків новомодного «мистецтва». Адже діти доручені нам на певний час, і наше завдання — виховати з них зрілі особистості, які зможуть жити в цьому буремному світі. Здається, ми це знаємо й пам’ятаємо, але якось вибірково. Коли це стосується професійної освіти — ми надзвичайно серйозно підходимо до цього питання, зважаючи на всі фактори, і змушуємо дітей ще і ще раз продумувати свій вибір. Це ж стосується шлюбу, кар’єри тощо. Ми розуміємо важливість таких рішень. Проте забуваємо, що в царині душі й духа такі рішення не просто необхідні, а вкрай важливі. Адже кар’єра не спасе людину, якщо та виросла й сформувалась із спотвореним відчуттям світу!
І от саме на духовні й морально-етичні питання батьки найчастіше не відповідають. Або не мають часу, або самі не знають що сказати. Ми повинні сформувати цінності дитини, а вже на основі цих цінностей буде формуватись особистість. Лише так і не інакше!
Для того щоб навчити дітей думати і, зокрема, виділяти ціннісне з усіх видів мистецтва, нам самим потрібно мати чітку основу. А єдиним мірилом неперехідних цінностей є Бог і Його Слово. Тому саме через призму Його вічних законів ми й повинні формувати світогляд наших дітей. Але найперше цей світогляд має бути сформований у нас самих. І це — основа основ.
Оскільки маю певний досвід роботи з молоддю, дозволю собі дати кілька практичних порад щодо формування мистецьких смаків наших дітей.
Вибирайте справді найкращі зразки мистецтва, на яких можна реально показати моральні принципи.
Обов’язково попередньо ознайомтесь самі з тим, що пропонуєте, щоб мати чітке уявлення, про що йдеться у витворі мистецтва.
Не бійтесь того, що пропонуватимуть діти, ідіть їм назустріч, знайомтесь із їхніми вподобаннями, щоб згодом запропонувати щось альтернативне аж дуже неприйнятним для нас фільмам/книгам/музиці.
Не бійтесь дошкульних і болючих запитань, чесно на них відповідайте.
Разом із дітьми переглядайте фільми, паралельно з ними читайте книги чи слухайте (хоча би для ознайомлення) «їхню» музику. Вони відчуватимуть, що ви не дистанціюєтесь від них і не пропонуєте їм свою «нафталінову» культуру.
Щоразу звертайте увагу на те основне, що хотіли донести автори твору, щоби молодь, здатна розпилятись і звертати увагу на другорядне, запам’ятовувала головну думку, а не деталі.
Не бійтесь дискусій, навіть найгарячіших. Будьте готовими повернути дискусію на ту тему, яка була основною у творі мистецтва. Не лякайтесь, коли діти робитимуть неправильні висновки. Адже навіть неправильний висновок — це вже результат якоїсь розумової діяльності. А ми ж хочемо навчити їх думати. Беручи участь в обговоренні, ми маємо шанс виправити неправильне бачення.
Пам’ятайте, що цей процес буде для вас непростим, тому слід набратись терпіння, розуміючи, що лише через вияв поваги до смаків молоді ми можемо будувати стосунки та здійснювати вплив на формування її світогляду.
Розглядайте всі зразки мистецтва через призму того, що відкрив Господь у Слові, і того, що зробив Христос. Таким чином ви прищеплюватимете дітям розуміння незмінності Божих законів. Пам’ятайте, що лише віра у вічні Божі Заповіді збереже ваших дітей тоді, коли вас не буде поряд. «Чим додержить юнак у чистоті свою стежку? Як держатиметься Твоїх слів!»[2]
Ми не можемо бути впевненими, що повністю убезпечимо дітей від помилок. Ми навіть не можемо бути переконаними, що самі не припустимося помилок. Проте ми можемо бути впевнені, що якщо ми навчимо дітей розмірковувати над життям у контексті Божого Слова й навчимо їх довіряти Богові, то в довірі й упевненості у святості Божого Слова та Його Заповідей наші діти зможуть здолати всі спокуси, пройти всі випробування і вирости людьми, які будуватимуть своє життя на вічних основах Божого Об’явлення.
Олег Блощук
[1] 1 Кор. 15:33
[2] Пс. 118:9