Коли прийшов в Ніневію пророк,
Упокорившись перед Богом,
Ходив по місту, зважуючи крок,
І говорив розмірено та строго:
«Ще сорок днів й Ніневія впаде,
Ущент вона розбита буде —
Бог бачить зло! Не дінетесь ніде!..»
І чули люди. Й каялися люди!!!
І навіть цар поспішно з трону встав,
І зняв із себе вишукані шати,
І сів у попелі, і написав устав,
Що мають всі до Господа взивати!
Бог знає все. Бог бачив, що вони
Не напоказ, в молитві та без їжі —
У покаянні… Лиха не вчинив,
Бо любить Бог, і милує, і тішить!!!
О Боже! Чи прийшли Твої суди?!
Вогнем війни обпалена дорога…
Ти, Україно, в попелі сиди,
Щоб розкривалось милосердя Бога!
Ти не дивись, як чинить твій сусід,
І не суди владик, вельмож діяння…
Лиш за своє дамо ми Богу звіт:
Чи є плоди, достойні покаяння?
Бог терпеливий, мудрий і благий!
Достойний Він хвали, і слави, й честі!
Любов’ю нас бажає досягти,
Звільнити від гріха, пітьми, безчестя.
О, скільки гніву, зла та нарікань…
Слова проклять над рідною землею…
Ти, Україно, на коліна стань,
Щоб Бог підняв десницею Своєю!!!
Галина Левицька