Нещодавно зробила для себе відкриття. Про всяк випадок поцікавилася в кількох людей, чи чули вони щось подібне. Виявляється, що ні. Отже, це може бути відкриттям не лише для мене, тому й пишу на загал. Стосується воно поняття зворотної перспективи.
Урок малювання
Полісемантичне слово «перспектива» вживаємо для означення різних понять: наших сподівань у майбутньому, простору, що розгортається перед очима, а також способу зображення на площині об’ємних предметів. Поговоримо про останнє. Пригадуєте шкільні уроки малювання і креслення? Предмети, які розташовані близько, за розмірами повинні бути більшими, а ті, що далі, — меншими. Те, що близько, виписується чітко, у деталях, а далі — загально, предмети й фігури ніби згортаються. Фокус розміщений удалині, ти «входиш» у зображення і зникаєш у ньому. Відповідно, зворотна перспектива, це коли все навпаки: лінії розходяться вдалину й усе зображене розгортається. Фокус розміщений перед зображенням, і воно, нескінченно велике, «входить» у тебе.
Перспектива в іконописі
Так от, виявляється, саме в такий спосіб пишуть ікони. Те, що ближче до нас (до людей, до світського) — менше, дрібніше, те, що далі (божественне, духовне), — значиміше. Безумовно, у цьому глибокий символізм, який можна трактувати таким чином, що Бог далеко від нас і ми не можемо Його осягнути. Насправді ж, це ми далекі від Бога, проте Він хоче увійти в наше життя. Недарма існує такий вислів, що не ми дивимося на ікону, а ікона дивиться на нас.
Але не в цьому відкриття, а в тому, що, як сказав диякон Андрій Кураєв, «уся євангельська етика — це світ зворотної перспективи».
Конфлікт світського і біблійного світобачення
Погляньмо на заповіді блаженства. Блаженними, тобто найщасливішими, названо вбогих, голодних, спрагнених, зневажених. Вам легко з цим погодитися? Хіба ж ми не бажаємо собі й одне одному щастя, здоров’я, достатку, успіхів?.. У центрі християнської проповіді — розп’ятий Христос. «Ми проповідуємо Христа розп’ятого… Божу силу та Божу мудрість» (1 Кор. 1:23–24). «Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, — то глупота, а для нас, що спасаємось, — Сила Божа!» (1 Кор. 1:18). Знову все навпаки — сила і мудрість у безсиллі, стражданнях і смерті Розп’ятого. А той, хто «здобуде весь світ» (Мт. 16:26), має велику небезпеку занапастити свою душу й залишитись у великому програші. Біблійне вчення буквально перекреслює цінності світу. Вони протилежні, як пряма й зворотна перспективи.
А як же тоді Божі обітниці про те, що побожне життя є запорукою того, що «тоді буде щастити тобі» (Іс. Нав. 1:8), «щоб ти був на землі довголітній» (Еф. 6:3), «щоб могли ми провадити тихе й мирне життя» (1 Тим. 2:2), «все це вам додасться» (Мт. 6:33)? Усе це на своєму місці, але, по-перше, є вторинним, похідним: «Шукайте ж найперше Царства Божого й правди його» (Мт. 6:33); по-друге, спонукане іншими мотивами: «Щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4); по-третє, досягається в інший спосіб: «Не робіть нічого підступом або з чванливості, але в покорі майте один одного за більшого від себе» (Флп. 2:3); по-четверте, служить для інших цілей: «Щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» (2 Тим. 3:17) і, нарешті, є суверенною прерогативою Бога: «…над людським царством панує Всевишній, і дає його тому, кому хоче» (Дан. 4:29). Отже, біблійне світобачення докорінно відрізняється від світського. І це добре, коли люди говорять про християн, що вони «не від світу цього», бо й Христос так сказав Пилатові: «Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси…» (Ів. 18:36).
Особливості священних текстів
Вплив Святого Письма на людину також можна описати в термінах зворотної перспективи. На відміну від художнього тексту, який уводить читача в себе, у свій світ, примушує забути про свою життєву ситуацію і навіть свої обов’язки й повністю розчинитися в просторі твору, священний текст проникає в наше життя й приводить нас до розуміння, що те, про що говориться в Євангелії, життєво необхідно нам у нашому повсякденному житті. Біблія не закликає нас жити тривогами, болем і радощами її персонажів. Звичайно, наші почуття відгукуються на страждання, переймаються страхом і болем, нас охоплює радість. Але головне, чого вимагає від нас текст Писання, — це не співпереживати Мойсеєві, Давиду, Петрові і навіть Ісусові, а зрозуміти, що те, що відбувалося там і тоді, стосується мене і зараз. Кому б не говорив Христос Свої слова, Він говорить їх мені. Докоряє фарисеїв — мені докоряє. Утішає апостолів — мене утішає. Закликає вірити та молитися — мене закликає. Давид упокорює свою душу в покаянні, Соломон просить мудрості, Єзекія — захисту, Вартимей — прозріння, апостоли благають примножити їм віру, а Павло — про зміцнення церкви — це також і моя молитва, моя духовна потреба.
Не можна сприймати Біблію лише як розповідь. Вона не просто передає інформацію, а впливає на свідомість читача. За словами диякона Андрія Кураєва, «це не книга на полиці, а зерно в полі». А святитель Григорій Богослов так висловився про цю особливість біблійного слова: «Добре, якщо людина розуміє смисл Писання — але ще краще, якщо вона просто кається, читаючи Слово». Читаючи Біблію, кожна людина намагається тлумачити її по-своєму, а Біблія прагне розтлумачити нам наше життя по-Божому.
Це можна яскраво проілюструвати на прикладі притч Ісуса Христа. «Євангельська притча — це не просто життєві ілюстрації деяких моральних істин, а звернення до сумління людини: чи розумієш ти, що відбувається з тобою?»1
Загублені і повернені
У 15-му розділі Євангелія від Луки записані три притчі: про загублену вівцю, загублену драхму2 і про блудного сина.
Чоловік, який мав сто овець, не дорахувавшись однієї, покидає дев’яносто дев’ятьох і вирушає на пошуки загубленої. Згодом він радіє з друзями та сусідами поверненню втраченого.
Жінка мала десять драхм. Загубивши одну, почала її старанно розшукувати, наводячи лад у своєму домі, а знайшовши, гукнула приятельок і сусідок, щоб разом порадіти знахідці.
Молодший син вимагає у батька свою частку спадку, а отримавши її, залишає сім’ю. Безпутне життя дуже швидко приводить його до краху. Самотній, голодний і принижений, він згадує батьківський дім, кається і вирішує повернутися. Батько радо приймає свого блудного сина, обдаровує його, влаштовує бенкет на його честь і намагається заспокоїти старшого сина, який не простив брата й образився на батька за те, що той виявив милосердя.
Ці прості життєві історії містять глибокі повчання. Ось що, так би мовити, лежить на поверхні — потрібно бути добрим і дбайливим господарем, підтримувати чистоту й порядок у своїй оселі, триматися гурту, виявляти послух, бути великодушним, шанувати батьків, цінувати й берегти те, що маєш, прощати, поділяти радість ближнього.
Хто ти?
Далі Ісус Христос переводить нас у духовну площину, двічі повторюючи, що «так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається» (Лк. 15:10). І ми вже розуміємо, що людина, яка живе без Бога, схожа на цю загублену вівцю, монету чи неслухняного сина, що вона обов’язково загине, коли не покається і не повернеться до Небесного Батька.
Але дія Божого Слова на цьому не зупиняється. Помічаєте розширення перспективи? Наступний крок — це вже особиста розмова з моїм серцем. А хто ти? Монетка, що закотилась у темний закуток, овечка, яка заплуталася в кущі терену, чи молода людина, яка марнує своє життя далеко від батьківського дому? А може, ти не хочеш простити брата чи заздриш успіхам сусіда?
Перелік запитань можна продовжувати…
Вічна любов
А ще — і чи не найважливіше! — Слово Боже представляє нам Бога. Традиційно останню притчу цього розділу називають «Притчею про блудного сина», але, здається, влучнішою була б назва «Притча про люблячого батька». Бог любить нас! І тому чекає і кличе, шукає і знаходить, прощає і очищає. «Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується» (1 Кор. 13:14), а Божа любов ніколи не перестає!
Завершити хочу словами протопресвітера Олександра Шмемана: «…застаріли, канули в небуття книги та слова, створені зовсім недавно, вчора, позавчора. Вони вже нічого не говорять нам, вони мертві. А ці, такі прості з вигляду, нехитрі розповіді живуть повним життям. Ми слухаємо їх — і ніби щось відбувається з нами, ніби хтось зазирнув у саму глибину нашого життя і сказав те, що лише нас, мене стосується»3. Слава Богові!
Надія Доля
1 Кураев А. Школьное богословие. Притчи Христовы. — [Электронный ресурс]. — Режим доступа: /http://azbyka. ru/tserkov/lyubov_i_semya/vera_i_deti/kuraev_shkolnoe_bogoclovie_32-all. html
2 Драхма — грошова одиниця, що дорівнює 100 лептам, лепта — дрібна монета.
3 Шмеман А. Воскресные беседы. Мытарь и фарисей. — [Электронный ресурс]. — Режим доступа: /http://shmeman.ru/modules/myarticles/article_storyid_270.html