Як зазвичай реагують діти, учні, колеги, коли хтось із нас починає повчати їх менторським тоном? Як ви вважаєте, чи доводилося Христу читати нотації Своїм учням? Якими ефективними методами донесення Свого вчення користувався великий Учитель? Набагато дієвішим засобом впливу були яскраві розповіді-ілюстрації повчального змісту, якими користувався Ісус Христос, навчаючи Своїх учнів і проповідуючи народові. Сьогодні ми називаємо їх притчами.
Слово «притча» є перекладом грецьких слів «параболе» і «паримій». «Паримій» дослівно означає короткий виклад, що виражає правило життя (такими є, наприклад, притчі Соломона). «Параболе» — це ціла розповідь, яка в образах, узятих із повсякденного побуту людей, виражає вищі духовні цінності. Євангельська притча — це параболе.
У притчі те, що очевидно або відомо, порівнюється з тим, що невідомо або малозрозуміло, з метою пояснити головну думку, щоб, за словами Івана Златоуста, «у щоденному побачити повчальне для вічності».
Класифікація притч
Дослідники Біблії одностайні в тому, що класифікація євангельських притч може бути лише умовною, оскільки майже всі вони багатозначні, або багаторівневі. На підтвердження цього часто цитують вислови відомих: «Не можна алгеброю перевіряти гармонію» (О. С. Пушкін); «Трапляються обставини, коли математик повинен поступитися поету, а богослов — пророку, коли замість визначення постає картина і коли замість теорії відчиняються небесні брами» (О. А. Тярк). Адже притчі Ісуса Христа — це частина великої таємниці Боговтілення.
1. Класифікація за формою висловлювання
Притчі-приказки
Це короткі притчі, у яких мудрість висловлена дуже лаконічно. Яскраві образні порівняння містять не більше одного дієслова. До них належать слова Ісуса Христа: «Ніхто двом панам служити не може» (Мт. 6:24); «Лікаря не потребують здорові, а слабі» (Мк. 2:17); «Ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки» (Мк. 2:22).
Прості притчі
Цей вид притч нагадує маленький етюд, миттєву замальовку, знайому для всіх історію, дія якої відбувається в теперішній час. Такі притчі розповідають про життєвий досвід простих людей. До них належать притчі Господа про загублену вівцю (Лк. 15:3–7), про будівництво башти (Лк. 14:28–32), про скарб на полі (Мт. 13:44–45).
Розповідні притчі
Притчі цього виду беруть за основу якийсь особливий випадок, що відбувся в минулому. У них означені характери дійових осіб, є зав’язка, розвиток подій, кульмінація і кінцівка, використовується закон повторення для акцентування головної думки. Особливості розповідного драматичного жанру можна виявити в притчі про блудного сина (Лк. 15:11–32), про милосердного самарянина (Лк. 10:30–37), про нерозумного багача (Лк. 12:16–21), про невірного управителя (Лк. 16:1–8), про злих винарів (Мк. 12:1–9).
2. Класифікація притч, пов’язаних з ученням Христа про закони Божого Царства
Притчі контрастів показують, що Господь цінує незначне й принижене в людських очах і, навпаки, може відкинути те, що світ вважає великим. Так, виправданий не благочестивий фарисей, а смиренний митник (Лк. 18:10); з маленького зерняти виростає велике дерево (Мт. 13:31); трохи розчини заквашує велику кількість тіста (Мт. 13:33) тощо. Ці притчі вказують не лише на несумірність Божого й людського, але й на Царство Небесне, яке перемагає, приходячи у світ непримітно.
Притчі про несподіваний Божий Суд. Слова Христові — це не лише Блага Звістка про спасіння, але й звістка про неминучість Божого Суду. Наречений, що приходить опівночі (Мт. 25:1), злодій, який проникає в дім, коли господар спить (Мт. 24:43), господар, що зненацька повертається й вимагає звіту від своїх слуг (Мт. 25:14), неочікувана смерть багача, який щойно заспокоївся, розширивши свої комори (Лк 12:16), — усе це образи, що нагадують про необхідність пильнувати й чекати зустрічі з Богом. Серед притч цієї категорії найскладнішою для розуміння вважають притчу про невірного управителя (Лк. 16:1). У ній бентежить те, що в приклад ставиться людина, яка не заслуговує поваги. Однак ця притча — не алегорія. У ній показано чоловіка, який потрапив у скрутне становище й дуже швидко знайшов з нього вихід. Його енергія в життєвій справі повинна стати докором для тих, хто перед Божим лицем перебуває у безпечності.
Притчі про Боже довготерпіння побічно вказують на тривалість історичного процесу й поступове «проростання» Царства Божого серед людей. Вони стишують нетерпеливість тих, хто прагне видалення зла зі світу (Мт. 13:24). Ці притчі говорять про повільне дозрівання Божих посівів (Мк. 4:26), про тривалу відсутність господаря (Мт. 25:19), про терпеливість хазяїна безплідного дерева (Лк. 13:6). Боже довготерпіння ілюструє також притча про злих винарів (Мт. 21:33).
Притчі про стосунки між Богом і людиною вказують на велику цінність у Божих очах кожної душі: про загублену вівцю (Лк. 15:4), загублену монету (Лк. 15:8) та блудного сина (Лк 15:11). Вони ілюструють слова «Молитви Господньої»: «…прости їм провини наші…» (притча про немилосердного боржника, Лк 7:41); указують на дотримання Божих заповідей як тверду основу життя (притча про дім на піску і на камені, Мт. 7:24). До цієї ж категорії відносяться притчі про весільний бенкет (Лк. 14:16) й есхатологічна притча про овець і козлів (Мт. 25:31).
Притчі про найвищу цінність Царства Божого. У них Царство символізує скарб, знайдений на полі (Мт. 13:44), і коштовна перлина (Мт. 13:45).
Загалом євангельські притчі вимагають від людини вольового рішення: усе віддати заради Царства, бути завжди готовим зустріти його, служити Богові в любові, смиренні й подвигу.
3. Класифікація притч за часом і місцем виголошення
Притчі, які Христос розповів під час служіння в Капернаумі, невдовзі після Нагірної проповіді, у період між другою та третьою Пасхою Його публічного служіння. Вони записані в 13-му розділі Євангелія від Марка: це притча про сіяча, про захований скарб, про коштовну перлину, про невід. У цих початкових притчах йдеться про умови поширення і зміцнення Божого Царства.
Притчі, які Христос розповів дорогою з Галілеї в Єрусалим, у кінці третього року Його земної проповіді. Вони записані євангелістом Лукою з 10-го по 19 розділ: притча про доброго самарянина, про нерозумного багача, про гірчичне зерно, про господаря дому й рабів, про весільний бенкет, про загублену вівцю, про блудного сина.
У цих притчах Спаситель розповів про безмежне Боже милосердя до людей, які приходять до Нього з каяттям, і виклав різні моральні правила.
Притчі, які Христос розповів в останні дні в Єрусалимі, незадовго до хресних страждань.
Це притчі про десять дів, про таланти, про злих винарів тощо. Тут Христос говорить про Божу благодать і відповідальність людини перед Богом, а також провіщає покарання невіруючих, про Свій другий прихід, про страшний суд, про нагороду праведним і про вічне життя.
Методика тлумачення притч
При тлумаченні притч обов’язково потрібно дотримуватися певних правил, щоб не допустити помилкового мудрування й неправильних висновків. Перелічимо ключові фактори, які допоможуть орієнтуватися у світі євангельських притч.
1. Урахування контексту
Уроки Христа не можна розглядати у відриві від загального змісту євангельської оповіді. Це стосується і притч. Притча найчастіше служить ілюстрацією до думок, які Христос викладав у попередніх повчаннях. Для з’ясування значення притчі необхідно уважно прочитати розділ, або й кілька розділів, що передують проповіді Христа у формі притчі. Подібно до того, як в одній картині художник зображує безліч життєвих вражень, так і в притчах Христос викладає Божественні істини на тлі природного розвитку подій. Як перекручено можна зрозуміти зміст учення Христа, якщо, приміром, вирвати із притчі про невірного управителя тільки одну фразу: «Набувайте друзів собі від багатства неправедного» (Лк. 16:9).
2. Знання історії, побуту та звичаїв Палестини
Христос проповідував Євангелію в конкретному культурному середовищі, багатому на звичаї та традиції. Особливості східних шлюбів, характер повсякденних занять жителів, історичне коріння народу, форми поклоніння Богові — усе це так чи інакше присутнє у притчах Христа. Тлумач повинен ураховувати специфіку культури стародавньої Палестини.
3. Визначення головної думки
До значних перекручувань змісту євангельського тексту може призвести алегоризація кожної дрібної деталі притчі. Хоча в деяких притчах є алегоричні деталі, але в цілому притчу не можна інтерпретувати як алегоричне оповідання. У творах виключно алегоричного характеру, таких, наприклад, як «Подорож пілігрима» Д. Буньяна, кожна дійова особа, кожна деталь мають символічне значення. Докладний аналіз деталей виправданий лише в притчі про сіяча, інші ж притчі містять, в основному, одне значеннєве навантаження. Тому при вивченні притч не слід шукати в кожній ситуації сховане алегоричне значення, а лише закладену в ній головну істину. Притчі Христа насамперед були призначені не для читачів, а для слухачів. Люди не мали змоги досліджувати її в кабінетній тиші, спокійно, не кваплячись, розглядаючи слово за словом. Істина повинна була миттєво опромінити серце людини.
4. Розвиток духовного слуху
Завершуючи пояснення притчі про сіяча, Христос сказав важливі слова, які багаторазово повторюються у Святому Письмі: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» (Мт. 13:9). Правильно почути й сприйняти Слово Боже може лише підготовлене серце з добре розвиненим внутрішнім слухом. Що ж загострює цей слух? Постійні роздуми над Словом Божим, сповнення Духом Святим, молитовне єднання з Господом. Не випадково апостол Павло, стурбований духовним станом християн, звертається з молитвою до Небесного Отця, благаючи дарувати дітям Божим внутрішнє просвітлення в справі Богопізнания: «…не перестаю за вас дякувати, і в молитвах своїх за вас згадую, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрості та відкриття для пізнання Його» (Еф. 1:16–18).
http://rudocs.exdat.com/docs/ index-214388.html?page=3