Домашня освіта визнається законом у багатьох розвинених країнах світу. Найбільш потужний рух за домашнє навчання в США, Австралії, Великобританії, Канаді, Новій Зеландії. Домашнє навчання як альтернатива школі законодавчо дозволено в 45 країнах світу, і кількість його прихильників постійно зростає. У Сполучених Штатах отримує освіту вдома більше мільйона дітей. У відносно невеликій кількості (від сотні до кількасот сімей) домашне навчання проводять в Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Норвегії, Іспанії, Швеції, Польщі, Україні, Росії. Деякі країни послуговуються жорстко регламентованою програмою домашньої освіти як частини системи загальної шкільної освіти, інші, такі як Німеччина, вважають домашнє навчання незаконним. У Бразилії триває розгляд відповідного законопроекту. Нелегальним домашнє навчання вважають у Вірменії, Азербайджані, Білорусі, Греції, Казахстані, Латвії, Молдові, Словаччині, Туреччині, Китаї, Нідерландах. У деяких країнах домашня освіта, хоча й не заборонена законом, проте вважається небажаною, через що й практично не існує. До таких країн належить і Україна. 1999 р. Національний центр статистики в сфері освіти (NCES) в США провів опитування батьків учнів, які навчаються вдома про причини такого вибору. Виявилося, що половина опитаних вважали, що можуть дати дитині найкращу освіту вдома, близько 40 % навчали дітей самотужки з релігійних міркувань, трохи більше чверті не відпускали дітей до загальноосвітніх закладів через погане середовище в школах, п’яту частину батьків до цього змусили сімейні обставини, і лише по 1 % опитаних назвали такі причини, як інвалідність дитини, затримка у розвитку, складність з проїздом до місця навчання чи особливості професійної діяльності батьків. Інтерес батьків до домашнього навчання пояснюється тим, що в XXI інформаційному ст. традиційна школа не може задовольнити потреби всіх верств населення, а отже втрачає свою монополію.
Чи може бути домашня освіта повноцінною альтернативою загальній? На користь домашнього навчання свідчать приклади з життя успішних і освічених людей, таких як Томас Едісон, Авраам Лінкольн, Джордж Вашингтон та багато інших. Домашню освіту свого часу отримували Петро І, Михайло Лермонтов, Леся Українка, Леонід Глібов, Михайло Грушевський, Григорій Квітка-Основ’яненко, Володимир Вернадський, Андрій Шептицький, Соломія Крушельницька, Максим Рильський, Катерина Білокур. Відсутність таких широких можливостей для освіти як в наш час, не завадила цим людям досягти свого інтелектуального розквіту.
Прихильники домашнього навчання є й в Україні. Хоча самі вони підтверджують, що права на домашнє чи інше навчання (альтернативне шкільному) пересічна українська дитина поки що не має. Саме тому в Україні виник рух за легалізацію домашнього навчання. Учасники руху зібрали вже понад 250 підписів під петицією «Про надання права на домашнє навчання дітей» і розпочали роботу над відповідним законопроектом.
Сімейна освіта в Росії
У сусідній нам Росії згідно з Наказом Міністерства освіти отримання середньої освіти дітьми вдома здійснюється в двох формах: надомне навчання і сімейна освіта. Надомне навчання проводять дітям, які за станом здоров’я не можуть відвідувати школу. При цій формі освіти для дитини складають індивідуальний план навчання, учителі відвідують її вдома. При сімейній освіті дитина навчається вдома самостійно за допомогою батьків і відвідує школу тільки для складання регулярних атестацій та іспитів. Для того щоб перевести дитину на домашнє навчання за станом здоров’я, слід зібрати певний перелік медичних документів в поліклініці за місцем проживання. Після проведення клініко-експертної комісії батькам видають довідку про необхідність надомного навчання для дитини. Якщо батьки переводять дитину на сімейне навчання за власним бажанням, вони повинні звернутися у місцевий департамент освіти із заявою про переведення на навчання у формі сімейної освіти. Там створюють комісію, до складу якої входять представники департаменту, школи й батьки дитини. У результаті за розгляду справи комісія видає наказ про прикріплення дитини до певної школи для навчання в екстернаті та проходження підсумкових атестацій. З довідкою з поліклініки або наказом з департаменту батьки йдуть до директора школи, до якої прикріпили їхню дитину, щоб написати заяву про переведення дитини на надомне чи сімейне навчання. На основі поданих документів видається наказ по школі. Спільно з батьками адміністрацією школи розробляється план навчання дитини з визначенням графіка атестацій. Якщо дитина переводиться на сімейне навчання, між школою і батьками укладається договір. Батькам видається журнал обліку пройдених занять. У ньому зазначаються теми, кількість навчальних годин і успішність дитини. Школа забезпечує дитину підручниками та іншою методичною літературою. При сімейній освіті батькам щомісяця виплачують сума, що дорівнює витратам держави на навчання дитини в школі. Зараз це близько 500 рублів.
Домашнє навчання в США?*
По-перше, воно носить індивідуальний характер. Домашній учитель або батьки проводять заняття з одним-двома учнями в дружній атмосфері, постійно контролюючи ступінь розуміння учнем того, що він вивчає. Оцінювання також відбувається неформально. Учитель і учень перебувають у добрих стосунках один з одним, тому небажання навчати й небажання вчитися зведені до мінімуму. Домашній учитель дарує свою любов, позитивні почуття, симпатію учневі.
Нерідко батьки розподіляють учительські обов’язки між собою відповідно до своїх здібностей у різних шкільних предметах. Їм можуть допомагати дідусі, бабусі та інші члени родини. Інколи це можуть бути друзі сім’ї або особи, найняті у відповідних службах, що опікуються домашньою освітою. Зрідка наймаються приватні педагоги чи шкільний учитель, який координує навчання домашніх учнів.
Удома діти мають можливість набагато ширше та глибше вивчати ті предмети, які особливо їх цікавлять. Крім обов’язкових дисциплін, домашні учні поглиблено опановують мистецтвознавчі та гуманітарні предмети, де поряд із літературою і образотворчим мистецтвом значна увага відводиться музиці, зокрема, грі на музичних інструментах, вокалу. Домашні учні часто вивчають латинь, а також сучасні іноземні мови. Домашні учні частіше відвідують бібліотеки Тільки 6 % цих дітей дивляться телевізор щодня, причому більшість домашніх учнів уважає теле- і відеозасоби джерелом збору інформації, а не способом проведення вільного часу.
Домашній учень не прив’язаний до графіку занять і не обмежений шкільною будівлею. Якщо дитина не встигла виконати навчальне завдання за 45 хвилин, а із задоволенням продовжує працювати далі, то її працю не перериває шкільний дзвінок. Якщо домашній учень впорався швидко, йому немає потреби без діла сидіти за партою. Домашні учні молодшого шкільного віку навчаються 3-4 години на день, тоді як їхні однолітки витрачають на навчання в школі до 6 годин на день плюс до 3 годин на виконання домашнього завдання .
Проблеми сучасної української школи
У минулому році Міністерство освіти і науки, молоді та спорту оприлюднило перелік найгостріших проблем сучасної української освіти: матеріальна база навчальних закладів застаріла, кількість демонстраційного обладнання, наочності недостатньо, батьки не беруть на себе повної відповідальності за навчання та виховання дітей, фінансування навчальних закладів обмежене, рівень зарплатні вчителя низький, інформатизація та комп’ютеризація відстає від сучасних вимог, підготовка майбутнього вчителя у вищому навчальному закладі неякісна, мотивації у його роботі відсутня, кількість перевірок учителів занадто велика, кількість масових заходів занадто висока, кількість паперів надзвичайно велика, устаткування навчальних кабінетів погане, шкільних автобусів бракує.
Ще у 2009 році Інститут Горшеніна провів телефонне опитування на тему «Думка українців про шкільне навчання» в усіх обласних центрах України. Найбільш поширеною проблемою сучасної школи респонденти визнали постійне збирання грошей на ремонт школи, необхідність придбання дорогих підручників і учбових матеріалів, байдуже ставлення педагогів до дітей, некомпетентність шкільних учителів, низький рівень безпеки дітей у школі, переповнені класи, несучасність програм шкільного навчання.
Більш як половина опитаних громадян – 65,3 % – вважає, що Україні потрібна реформа шкільної освіти. Оцінку «добре» поставили шкільній освіті 30,1 %, а оцінку «відмінно» – лише 8,3 % респондентів. Незадовільно оцінюють якість середньої освіти 13,4 % українців.
Деяки опоненти домашньої освіти ставлять питання, а чи зможуть батьки передати своїм дітям зміст шкільної програми краще або хоча б на тому ж рівні, що й шкільні вчителі? Таке питання ставить під сумнів в першу чергу авторитет державної освітньої системи. Адже натякає на те, що батьки, які є вчорашніми випускниками тієї ж загальної освіти, вийшли у світ некомпетентними. За даними Держкомстату лише 14 % населення у 2000 р. не мали хоча б базової середньої освіти, а більше 30 % населення отримали вищу освіту, а значить мають певний рівень освіченості, яким можуть ділитися зі своїми дітьми.
На цьому тлі бажання окремих батьків навчати своїх дітей самостійно вже не сприймається як дивацтво, а швидше як світло в кінці тунелю.
Біблійні аргументи на користь домашньої освіти
Першопрохідці домашнього навчання
На прохання нашого журналу про свої переконання та досвід домашньої освіти розповіли Віктор та Надія Овсяник з міста Черкаси, які впродовж десяти років самостійно навчали своїх доньок: Катерину (зараз магістрантка державного вишу) і Поліну (нині учениця одинадцятого класу).
Настав час, коли перед ними постало питання: у які школи християни повинні віддавати своїх дітей: християнські чи державні? Чи, можливо, віруючі люди мають навчати дітей удома? Аргументом на користь світської школи було те, що батьки не хотіли ізолювати своїх дочок від суспільства, вважали, що вони повинні бачити ту частину світу, якою править гріх, щоб мати можливість порівняти і вибрати віру в Христа. Проте поступово зрозуміли, що і в наших сім’ях, і в наших церквах гріха цілком вистачає для його детального вивчення… Овсяники почали ретельно вивчати біблійну позицію з цього питання, що й зробило їх переконаними й активними прихильниками домашнього навчання.
Вони вірять, що немає такої сфери людського життя, яка була б позбавлена Божих настанов. «Для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї.» (Пс. 118:105). Слово Боже – наш надійний провідник у житті. Наші сім’ї цінні для Бога, і ми знаходимо в Біблії багато обітниць, настанов і попереджень, даних сім’ям.
«Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх» (Повт. Зак. 6:4-9:).
Ключові тези навчання
Які ж слова потрібно насамперед передати наступному поколінню? Можна виділити чотири ключові позиції, які є вирішальними як для розуміння Писання, так і для навчання наших дітей.
1. ТВОРІННЯ. Бог – Творець усього. Немає нічого, що виникло само собою (як учить еволюція). Усе створене Богом, і ми благоговіємо перед цим великим чудом.
2. ГРІХОПАДІННЯ. Унаслідок непослуху Адама та Єви все людство стало гріховним. Саме гріхопадіння є найбільшою моральною катастрофою й головною причиною всіх наших бід і скорбот.
3. ПРОВИДІННЯ. Бог контролює й скеровує всі події й увесь хід історії заради Своєї власної слави. Це надприродне управління – найбільше чудо, яке підтримує саме життя і є гарантом того, що Бог з ніжністю й любов’ю піклується про нас, Своїх дітей.
4. СПАСІННЯ (як пророк, Мойсей чекав приходу Месії). Бог послав у світ Свого Сина, Ісуса Христа, щоб спасти нас від гріха. Силою Духа Святого Ісус звільняє всіх, хто вірує в Нього як у свого Господа і Спасителя. Він знову повернеться, щоб забрати Своїх дітей у вічне Небесне Царство й судити тих, хто відкинув Його.
Усі сфери освіти повинні бути пройняті цими ключовими тезами. І те, що цього не відбувається наразі в державних школах, є трагедією!
Урок тривалістю в життя
У Біблії безліч інших чудових текстів про виховання та навчання – і для дорослих, і для дітей.
«Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів’я я висловлю! Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам, того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив! Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх, щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, устануть і будуть розповідати своїм дітям. І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть. І не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний» (Пс. 77:1-8).
«Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе! Шануй свого батька та матір це перша заповідь з обітницею, щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній! А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Еф. 6:1-4).
«А коли з’явилась благодать та людинолюбство Спасителя, нашого Бога, Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим» (Tит. 3:4-5).
«І будуть ці слова… на серці твоїм». Дозвольте поставити серйозне запитання: а що у нас на серці? Які потаємні мрії визначають наші пріоритети, рішення, стиль виховання? Чого ми найбільше хочемо для своїх дітей? Щоб вони не стали п’яницями та наркоманами? Щоб виросли впевненими в собі? Щоб отримали хорошу освіту? Щоб поважали батьків? Але цього хочуть і майже всі невіруючі…
Теоретично ми знаємо, що центральною темою в домі повинно бути біблійне повчання. Однак на практиці ми далеко не на всі події дня дивимося через призму Біблії і ще рідше говоримо про це з дітьми. Але ж ми можемо все, що нас оточує, приводити як доказ істинності Біблії! Згадайте сьогоднішній день. Які біблійні істини він підтвердив? Про те, що «людське серце найлукавіше над усе та невигойне»? Про те, що «страждання зазнаєте в світі»? «Що тільки людина посіє, те саме й пожне»? «Без Мене нічого чинити не можете ви»? З мудрістю і любов’ю ми повинні відкривати ці істини дітям – і не тільки під час біблійного уроку! Усе життя повинно бути уроком!
Головне питання
На глибоке переконання Віктора і Надії Овсяник, камінь за каменем ми повинні закладати в серцях дітей фундамент їх пізнання Бога. І справа тут зовсім не в дотриманні певних зовнішніх формальностей. Питання вибору форми освіти – державна школа, християнська школа чи домашнє навчання – важливе, але не головне. Є багато невіруючих батьків, які зробили з різних причин вибір на користь останнього. Є й християни, які думають, що якщо вони пішли на таку велику жертву, як домашнє навчання (чисто зовнішня слухняність), то вони тим самим виконали весь свій батьківський обов’язок! Слава Богу – Ревнителеві, Який не дозволяє Своїм дітям жити в такій омані! «Бо сили не має в Христі Ісусі ані обрізання (формальна християнська освіта), ані необрізання (формальна світська освіта), але віра, що чинна любов’ю» (Гал. 5:6). Найголовніше і найістотніше питання – «ЩО МИ ПОВИННІ РОБИТИ ЩОДНЯ, ЩОБ ЦАРЕМ ЖИТТЯ НАШИХ ДІТЕЙ СТАВ ІСУС?»
Саме в пошуках відповіді на це питання все більше батьків у всьому світі роблять вибір на користь домашнього навчання як одного з елементів практичного християнства. Коли вони приходять до переконання, що повинні підготувати своїх дітей до служіння Тому, Кого вони називають своїм Царем, вони відмовляються приносити власну дитини в жертву своєї ліні, нерозсудливості або амбіцій. Вони запитують себе: як ми зможемо навчати своїх дітей біблійному сприйняттю світу, якщо п’ять-шість днів із семи вони проводять під керівництвом наставників, які живуть без біблійної благодаті? Вони усвідомлюють: якщо ми не будемо вчити своїх дітей, то це робитиме хтось інший. Діти навчатимуться, бо їх розум жадає знань. Якщо вони частіше чутимуть інтерпретацію історії, політики, сенсу життя, сімейних стосунків тощо у виконанні друзів, невіруючих учителів, телебачення і модних журналів, а не Біблії, вони не придбають тієї навички, про важливість якої говорить Писання – здатність розрізняти добро і зло (Євр. 5:14).
Найпоширеніші заперечення
Звичайно ж подружжя Овсяників, доносячи свою батьківську позицію до інших людей, неодноразово стикалася з «головним запереченням». А саме: «Тисячі віруючих віддають своїх дітей у звичайні школи, і діти виростають християнами». Любі читачі, цей факт тільки доводить милість Божу, але він ажніяк не може служити підтвердженням правильності вибору цих батьків! Наприклад, багато людей приходять до Бога в зрілому віці, але це ж не означає, що ми повинні відкладати покаяння до того дня, коли станемо людьми похилого віку. Наш Цар – Бог, а не статистика, і нашим життям має керувати Його Слово, а не статистичні дані.
Деякі батьки побоюються, що без школи діти виростуть непристосованими до життя в цьому жорстокому світі, не зможуть постояти за себе. На це Овсяники відповідають: «А чи повинні?» Люди вважали і донині вважають, що Ісус на хресті програвав, коли відмовився «постояти за Себе», тоді як насправді Він здобував для нас безцінну перемогу, але не кулаками, а любов’ю й смиренням.
Ще одне питання, яке часто чують на свою адресу прихильники домашньої освіти – а як же діти зможуть жити без колективу? «Ну, якщо без колективу, який поклоняється Богові, – це одне, – відповідають Віктор і Надія, – а якщо без того, який з ранку до ночі служить мамоні – то чи така вже це велика втрата? Колектив, у якому нам наказує перебувати Слово Боже – це Божий народ, Церква. Що ж до безбожного колективу – «живіть у світі, але не зі світом» – то хіба ми не повинні спершу підготувати дітей до виконання їхньої ролі в цьому найчастіше жорстокому, немилосердному колективі? Діти можуть спілкуватися з родичами, сусідами, однолітками у дворі, відвідувати різні гуртки, секції, і цього цілком достатньо.
Загалом позитивно ставлячись до домашньої освіти багато батьків бояться, що у них нічого не вийде, що їм не вистачить педагогічного досвіду, навчальної літератури, зрештою, сил боротися з бабусями й дідусями, що протестують… Це й зрозуміло, адже ворог не хоче, щоб ми вірили, що Бог любить наших дітей, наші сім’ї і що Він подбає про наші потреби, якщо ми твердо вирішимо йти за Ним (Пс. 113:20-23).
Цінність дитячої душі
Усі ми любимо своїх дітей. Але чим ми готові пожертвувати заради того, щоб вони стали учнями Ісуса? Чи справді Ісус – наш Цар? Чи можемо ми задовольнитися тим, що виростимо дітей, які здобудуть увесь світ, але чиї душі будуть утрачені?
Життя – це війна, і поле битви – серце вашої дитини. Ведеться битва за те, кому належатиме її душа. Але як же часто ми, батьки, більше турбуємося про видиме, ніж про невидиме! Як часто нас більше хвилюють оцінки в табелі, ніж те, що відбувається з душею маленької людини, яку ми так любимо і за яку відповідаємо перед Богом!
Дім потрібно будувати на Біблії, на Божому моральному законі й на Божій спасаючій благодаті. Кожну життєву ситуацію слід співвідносити з Божим одкровенням, кожен помисел полонити на послух Христові. Так діти з дня на день дізнаватимуться, що Бог усім керує, що Йому можна довіряти, що істина лише в Ньому. Діти не навчаться цього самі і тим більше не навчаться цього в невіруючих. Це наша відповідальність.
Овсяники відверто розповідають про труднощі свого вибору. Страшно було розпочати. Траплялися ситуації, коли домашнє навчання здавалося неможливим. Допустилися багатьох помилок і визнають, що вчити дітей вдома – це нелегка праця. Але страх утікає, коли чиниш правильно. І якщо істинність Біблії – ваше тверде переконання, то ви будете готові жертвувати й страждати заради того, щоб жити згідно з нею. І будете готові сказати разом з апостолом Павлом: «Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (Флп. 3:8).
Сім’я Овсяників залюбки відповість на запитання читачів щодо домашньої освіти, в тому числі що стосується її юридичного оформлення. Їхні контактні дані та брошуру «Християнська сім’я в пошуках Божих шляхів: домашня освіта» можна отримати, звернувшись у редакцію журналу «Слово вчителю».
Тетяна Артерчук
* Лещенко, А.А. Американський досвід домашнього виховання / А.А. Лещенко, – ВІСНИК Житомирського державного університету імені Івана Франка №24. – 2005. – С. 240-243.