Читати Біблію можна з різних причин і з різною метою. Однак текст 2 Тим. 3:16–17 пояснює нам, для чого саме корисне Писання: «Усе Писання Богом натхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова».
Справжнє місце добрих справ
Писання вчить нас розуміти справжнє місце добрих справ. «Багато людей, щоб підтримати ортодоксальну систему, говорять про спасіння через благодать і віру таким чином, що недооцінюють важливість святості та життя, посвяченого Богові. Однак Святе Писання не дає для цього жодної підстави. Те ж саме Євангеліє, яке проголошує спасіння виключно завдяки Божій благодаті через віру в Кров Христа і стверджує з повною силою, що грішники виправдуються тільки праведністю Спасителя, що залічується їм на підставі їхньої віри в Нього, незалежно від діл закону, також переконує, що без святості ніхто не побачить Бога, що віруючі омиті Кров’ю викуплення, що їхні серця очищаються вірою, яка цінується понад усе на світі і яка чинна любов’ю. Це ж Євангеліє говорить нам про благодать, яка приносить спасіння всім людям і вчить тих, хто приймає її, що вони повинні відкинути у своєму житті всю безбожність і пожадливості тіла й жити в цьому світі тверезим, праведним і благочестивим життям. Будь-яке побоювання того, що вчення благодаті постраждає від енергійного впровадження важливості добрих діл у фундамент Писання, вказує на неадекватне й недостатнє знайомство з істиною Божою. Будь-які спекуляції з Писанням з метою приховати його свідчення на користь плодів праведності, абсолютно необхідних для християнина, є спотворенням і фальсифікацією Слова Божого» (Олександр Карсон).
Але, яким чином (запитають деякі) це Боже повеління про добрі справи може стосуватися нас, якщо, хоча нам не вдається старанно коритися, ми все ж будемо виправдані зарахованою нам праведністю Христа і, таким чином, можемо спастися й без діл? Така безглузда заява свідчить про повне нерозуміння свого становища перед Богом і сутності стосунків з Ним. Припустити, що серця відроджених людей не настільки схильні до впливу влади й повелінь Христа про слухняність, аніж якби вони були дані виключно для їхнього виправдання, — значить просто не розуміти, що таке справжня віра і якими аргументами та мотивами проваджений і спонукуваний розум християн. До того ж, це означає, що ми цілком випустили з уваги нерозривний зв’язок, який Бог установив між нашим виправданням та нашим освяченням, або допустили можливість існування однієї дії без іншої, спростовуючи повноту Євангелія. Апостол Павло викриває цю помилку в Посланні до Римлян, 6:1–3.
Необхідність добрих справ
За допомогою Писання ми вчимося розуміти абсолютну необхідність добрих справ. У Писанні сказано, що «без пролиття крові немає відпущення» (Євр. 9:22); «догодити ж [Богові] без віри не можна…» (Євр. 11:6). Писання істини проголошує також: «Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євр. 12:14). Життя, яке святі проводять на небесах, — це освячене й досконале продовження життя, яке вони провадили на землі після відродження. Різниця між першим і другим полягає не у виді, а в рівні. «А путь праведних — ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня!» (Прип. 4:18). Якщо ми не ходили в Богові тут, на землі, то як ми зможемо перебувати в Ньому на небесах? Якщо тут ми по-справжньому не мали спілкування з Ним, живучи в часі, то ми не досягнемо цього й у вічності. Смерть не робить у нашому серці ніякої важливої зміни. Справді, після смерті всі рештки гріхів святих залишаються позаду, проте нова природа при цьому не переробляється. Тому, якщо за свого життя людина не зненавиділа гріх і не полюбила святість, то вона не зробить цього й після смерті.
Ніхто не бажає потрапити в пекло, але лише дехто бажає по-справжньому залишити широкий шлях, що веде туди. Усі хочуть на небеса, але хто з безлічі тих, які називаються християнами, справді хоче й прагне йти тим єдиним вузьким шляхом, що веде туди? Тепер ми можемо визначити точне місце, яке займають добрі вчинки в питанні спасіння. Вони не ведуть до спасіння, однак, невіддільні від нього. Добрі справи не дають нам права на вхід у небеса, але Бог дав їх для Свого народу як необхідний засіб, щоб потрапити туди. Добрі діла в жодному випадку не гарантують вічного життя з Богом, але разом з іншими необхідними умовами, такими як: дія Духа Божого всередині нас, покаяння, віра, покора — ведуть до нього. Бог визначив шлях, яким ми повинні йти, щоб знайти спадщину, надбану для нас Христом. Життя щоденного послуху Богові — єдина можливість отримати доступ до насолоди тим, що Христос придбав для Свого народу: нашим прийняттям сьогодні через віру, а також прийняттям у момент смерті або при Його поверненні в славі.
Мета добрих справ
Писання допомагає нам побачити мету добрих справ. Це чітко виражено в Євангелії від Матвія: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (5:16). Важливо відзначити, що це перша згадка в Новому Завіті про добрі діла, і, як це зазвичай буває, перша згадка будь-якого поняття в Писанні вказує на напрям подальшого його розвитку та вживання. У цьому вірші ми дізнаємося, що учні Христа повинні підтверджувати своє християнське сповідання неголосним, але помітним свідченням свого життя (адже «світло» не створює шуму, воно тільки «світить»), щоб люди бачили добрі вчинки (а не чули хвалькуваті промови) і щоб це приносило славу Отцеві Небесному. Отакою є їхня фундаментальна мета — приносити славу Отцеві.
Оскільки зміст цього тексту так часто спотворюється, додамо ще декілька зауважень. «Добрі діла» часто плутають із самим «світлом», однак між цими поняттями існує велика різниця, хоча вони й тісно пов’язані. «Світло» — це наше свідчення про Христа; проте чого воно варте, якщо не підтверджується нашим життям? «Добрі діла» повинні привертати увагу не до нас самих, але до Бога, Який виробляє їх у нас. Вони повинні бути такого характеру й якості, щоб навіть нечестивець дізнався, що вони виходять із Джерела, вищого від знікчемнілої людської природи. Надприродний плід росте з надприродного кореня, і коли це стає очевидним, слава віддається Богові, Який зрощує його. Велике значення має також і наступна згадка про «добрі діла» в Новому Завіті: «Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, немовби злочинців, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання» (1 Петр. 2:12). Отже, тут підкреслюється призначення добрих учинків: прославити Бога за Його діяння, які Він здійснює в цьому світі через Свій народ.
Природа добрих справ
Писання вказує нам на справжню природу добрих справ. Це те, про що невідроджені люди нічого не знають. Вони бачать лише зовнішній бік, судять тільки за людськими стандартами, тому просто не можуть визначити, які вчинки в очах Бога добрі, а які — ні. Але навіть якщо припустити, що Бог схвалить учинок, що вважається добрим також і в людських очах, вони все ж перебувають у темряві свого гріховного розуміння. Ніхто не зможе переконати їх у їхній неправоті, якщо тільки Святий Дух не дасть їм нового життя, вивівши їх з темряви на дивне Боже світло. Тоді вони зрозуміють, що добрі вчинки — це ті, які здійснюються у повному підпорядкуванні Божій волі (Рим. 6:16), з любові до Нього (Євр. 10:24), в ім’я Христа (Кол. 3:17) і для слави Божої (1 Кор. 10:31).
Справжню природу «добрих діл» чудово проілюстрував Господь Ісус Христос. Усе, що Він робив, було зроблено в покорі Отцеві. Він догоджав не Собі (Рим. 15:3), але завжди виконував волю Отця, Який послав Його (Ів. 6:38). Він міг сказати: «…Я завжди чиню, що Йому до вподоби» (Ів. 8:29). Послух Христа волі Отця був безмежним: «…бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної» (Флп. 2:8). Усе, що Він робив, Він робив із любові до Отця і ближнього. Любов — це виконання закону, а без любові виконання закону — не більше, ніж рабська повинність, і воно не може бути до вподоби Тому, Хто є Любов.
Підтвердження того, що послух Христа випливав із любові, ми знаходимо в книзі Псалмів: «Твою волю чинити, мій Боже, я хочу…» (Пс. 40:9). А все те, що Христос чинив, мало на меті прославити Отця: «Прослав, Отче, Ім’я Своє!» (Ів. 12:28). Це завжди було тим, чого Він хотів досягнути.
Джерело добрих справ
Писання вчить нас бачити справжнє джерело добрих справ. Невідроджені люди можуть здійснювати діла, добрі з людської точки зору, але не з духовної. Вони можуть робити те, що ззовні здається доброю справою. Вони читають Біблію, відвідують богослужіння, подають милостиню бідним, проте справжня рушійна сила всіх цих діянь — відсутність у них благочестивих мотивів — робить їх забрудненою одежею в очах святого Бога. Невідроджена людина не має сили творити добро духовно, а тому написано, що «нема доброчинця, нема ні одного!» (Рим. 3:12). Вона не здатна, «бо не кориться Законові Божому, та й не може» (Рим. 8:7). Тому навіть зорювання поля нечестивим стає гріхом (див. Пр. 21:4). Невіруючі нездатні самостійно ані думати, ані робити щось добре (2 Кор. 3:5): лише Бог «…викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Флп. 2:13).
«Чи мурин відмінить коли свою шкіру, а пантера — ті плями свої? Тоді зможете й ви чинити добре, навчені чинити лихе!» (Єр. 13:23). Як неможливо зібрати виноград з тернини або смокви з будяків, так само марно очікувати доброго плоду або добрих справ у житті невідроджених людей. Ми повинні бути створені в Христі Ісусі (Еф. 2:10), отримати Святого Духа (Гал. 4:6), Його благодать повинна почати свою дію в нашому серці (Еф. 4:7; 1 Кор. 15:10), перш ніж ми будемо в змозі творити добрі справи. Але навіть тоді ми нічого не можемо робити без Христа (Ів. 15:5). Часто ми бажаємо зробити щось добре, але не знаємо, як це зробити (Рим. 7:18). Це змушує нас схилятися на коліна в молитві та благати Бога «удосконалити [нас] у кожному доброму ділі», чинячи в нас «любе перед лицем Його через Ісуса Христа» (Євр. 13:21). Так ми звільняємося від почуття самодостатності й починаємо розуміти, що всі наші джерела — тільки в Бозі (Пс. 86:7), і таким чином ми відкриваємо, що все можемо в Тім, Хто нас підкріпляє, — в Ісусі Христі (Флп. 4:13).
Важливість добрих справ
Писання вчить нас бачити надзвичайну важливість добрих справ. Зрозумійте, що добрі справи надзвичайно важливі, тому що через них прославляється Бог (Мт. 5:16); вони закривають уста тим, хто обмовляє нас (1 Пет. 2:12); вони підтверджують істинність нашого сповідання (Як. 2:13–17). Для нас надзвичайно важливо «у всьому… прикрашати науку Спасителя нашого Бога» (Тит. 2:10).
Ніщо не приносить Христу більше честі, ніж те, що ті люди, які носять Його ім’я, постійно (з Його допомогою) живуть у наслідуванні Його. Не випадково той самий Дух, Який спонукав апостола написати вступ до слів про те, що Христос прийшов у світ спасти грішників («Вірне це слово, і гідне всякого прийняття…», 1 Тим. 1:15), також спонукав його написати й таке: «Вірне слово… щоб ті, хто ввірував у Бога, дбали про добрі діла пильнувати. Для людей оце добре й корисне!» (Тит. 3:8). Тож будьмо «у добрих ділах запопадливими» (Тит. 2:14)!
Істинний масштаб добрих справ
Писання відкриває нам істинний масштаб добрих справ. Це необхідно зрозуміти, щоб не упустити важливість наших обов’язків у всіх стосунках з Богом. Цікаво й повчально зазначити, що першою людиною, у зв’язку з якою згадується вчинення добрих діл, була Марія з Віфанії, та, яка помазала ноги Ісуса миром (Мт. 26:10; Мк. 14:6). Їй було байдуже, що подумають і скажуть люди: її очі були звернені тільки на Того, Хто «появився у світлі з Парану гори» (Повт. Зак. 33:2), коли вона виливала на Його ноги дорогоцінне миро. Ще про одну жінку — Тавіту — сказано, що вона «повна була добрих вчинків» (Дії 9:36). Служіння йде за поклонінням, воно приносить славу Богові й користь оточуючим.
«…Щоб ви поводилися належно щодо Господа в усякому догодженні, в усякому доброму ділі приносячи плід…» (Кол. 1:10). Виховання (а не «притягування за вуха») дітей, прояв гостинності до духовних мандрівників, умивання ніг святим, задоволення їхніх тимчасових потреб, надання допомоги страждаючим (див. 1 Тим. 5:10) — усе це в Біблії названо добрими ділами. Читання й вивчення Писання не приносить нам належної користі, якщо в результаті цього ми не стаємо кращими воїнами Христовими, кращими громадянами країни, в якій ми живемо, кращими членами своєї сім’ї (тобто, добрішими, уважнішими, не такими егоїстичними, як раніше).
Артур У. Пінк
* Пінк А. У. Як отримувати користь від Писання / Пер. з рос. І. Онищука. — Рівне: Живе слово, 2011. — С. 43–51.