Як почуваєтесь?
Недавно соціальна мережа Facebook у віконці, де зазвичай користувач зазначав свій статус, почала питати щось на кшталт «Як почуваєтесь?». Дехто навіть пожартував: у мене з’явився новий безкоштовний психолог! Ця невеличка подія, утім, добре відображає наш час. Адже ще недавно захист християнської віри, або апологетика, зводився до знаходження влучних і логічних аргументів. Ще й Біблія закликає всіх бути апологетами, коли говорить про готовність розповісти про причини нашої віри: «Завжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із лагідністю та зо страхом» (1 Петр. 3:15).
Ми, християни, повинні чітко розуміти, як люди визначають самі собі, що є істинним. На жаль, сьогодні здебільшого маємо справу вже не з логічним мисленням, раціональністю, а переважно з почуттями. Якщо запитати пересічну людину про визначення істинності, то у відповідь почуємо: «Коли та чи інша думка, намір, дія ощасливлюють мене, значить це правильно!» Погодьтесь, надзвичайно хиткий критерій істини.
До того ж усі ті, хто працює в освітній сфері, стикаються з подібною проблемою: все більше і більше дітей не переймаються знаннями (фактами, інформацією), адже все це можна «прогуглити». Сучасних дітей може зацікавити те, чи зможуть вони використати ці знання у повсякденному житті. І якщо недавно надзвичайно важливо було мати базові знання із багатьох дисциплін, то тепер ціннішим є вміння шукати джерела інформації. Якщо колись друковані видання викликали довіру, то зараз часи змінилися.
Спробуймо відповісти на питання: як ми можемо допомогти сучасній дитині мислити так, щоб це мислення спонукало пізнавати Бога, а не відкидало Бога із життя, або ж не робило Бога «однією зі складових життя». Для цього ми зробимо наступне: замість того, щоб плекати ностальгію за минулим, проаналізуємо сучасність.
Мислення і християнство
Доволі часто ми потрапляємо на гачок нехристиянського мислення і вважаємо, що нам необхідно логічно довести існування Бога. Насправді раціональні аргументи на користь Бога існують, їх можна використовувати, але ми самі, як християни, маємо бути переконаними, що мислення дано Богом для Його пізнання. По суті, відомий вислів мав би звучати так: «Я мислю, отже, Бог існує». Чому це важливо? Ми припускаємось помилки, думаючи, що попри зміни, які бачимо в технології, культурі, мові тощо, мислення або спосіб формування думки залишається незмінним. Це не так. За наш розум іде війна.
Прочитайте уважно уривок із листа апостола Павла до ефесян: «…маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його, яку Він намножив у нас у всякій премудрості й розважності, об’явивши нам таємницю волі Своєї за Своїм уподобанням, яке постановив у Самому Собі, для урядження виповнення часів, щоб усе об’єднати в Христі, — що на небі, і що на землі. У Нім, що в Нім стали ми й спадкоємцями, бувши призначені наперед постановою Того, Хто все чинить за радою волі Своєї, щоб на хвалу Його слави були ми, що перше надіялися на Христа» (Еф. 1:7–12). З цього тексту ми розуміємо, що мислення дане нам для Богопізнання. У чому «багатство благодаті»? За словами апостола, воно в «премудрості й розважності», щоб ми могли розпізнати «таємницю Його волі», щоб змогли побачити «виповнення часів». Ми мислимо для того, щоб пізнавати Бога. В одному із номерів було написано, що світогляд — це переконання щодо відповіді на ключові питання: що є істина? чому це істина? що з цим робити? які формують кінцеву мету життя, або кінцеву реальність. На нас, педагогах, лежить величезна відповідальність допомогти учням формувати мислення так, щоб воно вело до Богопізнання. Нині світ «перекручує» мислення, роблячи Богопізнання ще більш складним.
Контекст і виклики
Говорячи про особливості постмодернізму, ми повинні розуміти контекст, у якому нам доводиться працювати, тобто риси постмодернізму, які змінюють мислення дітей. Усі наші поради й роздуми будуватимуться за наступним принципом: 1) риса, притаманна нашому часу, 2) актуальність проблеми, 3) що ми, як педагоги-християни, можемо й повинні зробити, і як це зробити.
Заперечення об’єктивності й замкнутості Всесвіту. Безперечно, ми, люди, по-різному сприймаємо інформацію. Скажімо, усі 7 млрд. людей, що живуть на Землі, почули якесь сумне оповідання. Чи рівень (або ступінь) «сумності» буде для всіх однаковим? Скоріш за все — ні. Якщо якесь зелене деревце змогли побачити всі люди, чи однаково вони сприймуть «зеленість»? Авжеж, ні. Така логіка крок за кроком веде до наступних міркувань: оскільки немає нічого кінцевого, остаточного, спільного, то й реальність цього Всесвіту не є замкнутою навіть для Бога. Тобто навіть для Бога є багато непевного. Саме на тлі таких міркувань і виник такий хибний богословський рух як «відкритий теїзм» (Бог не знає майбутнього напевне, але Він знає всі мільярди варіантів можливого розвитку Всесвіту залежно від вибору людей). Отож, як педагог, докладіть усі можливі зусилля, щоб показати, що Всесвіт і наше сприйняття Всесвіту (досвід) не є кінцевою реальністю.
Заперечення раціональної етики (важливість почуттів). Звісно, етика ґрунтується не лише на принципах, але й на осмисленні можливих наслідків прийнятих рішень і на нашому характері. Раціональна етика, або етика принципів, не завжди працює, у життєвій ситуації ми стикаємось із питаннями, коли керуємось не тільки правилами, але й почуттями; дехто взагалі стверджує, що наші рішення походять із серця. Утім правильне поєднання і принципів, і осмислення наслідків, і порухів серця відбувається лише тоді, коли наше серце змінене Господом. Спробуйте показати дітям, що самі собою наші почуття є зіпсованими. Наприклад, ми можемо добре почуватися, коли помстились комусь…
Песимізм. Донедавна панував погляд, що завдяки знанням і технологіям ми вирішимо всі глобальні проблеми, проте життєвий досвід свідчить про інше. Відтак песимізм стає життєвою позицією багатьох. Однак не слід розчаровуватись у житті, у Господі, у Біблії. Допоможіть дітям побачити сенс біблійного вірша: «Людське серце найлукавіше над все та невигойне» (Єр. 17:9).
Антиреалізм. Наше життя далеке від ідеалу, саме тому сучасним дітям, підліткам і молоді притаманне відкидання реальності цього світу й створення власної реальності. У цьому криється популярність комп’ютерних ігор, де творцем (деміургом) свого всесвіту є я сам. Допоможіть дітям повернутися до реального світу, в якому вони живуть. Пригадайте, змій, спокушаючи Адама і Єву, штовхав їх обрати щось нереальне — стати рівними Богові, творити свою реальність, надавати своє тлумачення, яке би заперечувало Божу (а тому єдину) дійсність.
Плюралістична, релятивістська теорія істини (у кожному суспільстві своя істина). Завдяки доступності й відкритості інших культур люди побачили розмаїття думок та позицій і відчули складнощі з комунікацією: бути почутим і зрозумілим будь-де. Але ці труднощі не означають, що абсолютної істини не існує. Це неправильний висновок, відтак допоможіть вашим учням побачити, що навіть у їхньому учнівському колективі існують відмінності в розумінні багатьох тем, проте це не є підставою вважати, що істина у 9-А відмінна від істини в 9-Б.
Прагматична теорія істини (те, що мені підходить, що корисне для мене, є істинним). По суті, учень мислитиме так: навіщо мені вивчати ті факти, які я можу вільно знайти в Інтернеті. Тому викладачі мають змінити своє ставлення до викладання і замість того, щоб, як і раніше, зосереджуватися на заучуванні фактів, звернути увагу на методи пошуку та аналізу інформації. Разом з тим, варто пам’ятати, що лишень досвід буде критерієм корисності й важливості вивченої інформації, відтак важливим у викладанні будуть стосунки, а не суха раціональна логіка. Також у цьому процесі надзвичайно важливим буде авторитет: оскільки так говорить Марія Іванівна (моя вчителька), може, варто послухати. Найголовніше — покажіть своїм учням хибність підходу «те, що мені підходить, що корисне для мене, є істинним», адже істина — це Сам Бог, а не просто ідея чи концепція. Христос говорить, що саме Він є істиною: «Я — дорога, і правда, і життя» (Ів. 14:6).
Заперечення фундаментальності (відмова від абсолютів). Корені цього явища криються у зневірі в людях, ідеях, в усвідомленні, що спілкування між людьми різних часів, культур значно складніше, ніж здавалося. Скільки би зусиль ми не докладали, нас все одно зрозуміють не до кінця. Проте якщо заперечувати ті ідеї і думки, які здавна вважаються абсолютами й аксіомами, це призведе до неможливості процесу комунікації. Відтак можемо вказати на ще кілька прихованих наслідків такого світогляду:
1) заперечення загальної теорії, яка б достатньо все пояснювала;
2) неухильне припущення необ’єктивності всіх слів і думок;
3) вільне вилучення та додавання до тексту, оскільки саме інтерпретатор надає значення, а не автор.
Допоможіть учням зрозуміти, що цей шлях веде до банальної неможливості спілкуватися взагалі. Звісно, розум науковця буде постійно запитувати: «А чи справді так?», але не до такого, щоб питати себе: «А чи справді я щойно запитав «а справді»?». Це зробить будь-яке спілкування неможливим. Складність у спілкуванні — це не привід підривати основи будь-якої комунікації.
Новий підхід до історіографії (заперечення історичної об’єктивності у тлумаченні історії). Відповідно до такої позиції, будь-які історичні документи потрібно читати, виходячи з суперечливих ідей усередині конкретної культури, означеного історичного періоду й подій. Ніби, правильна позиція. Справді, читаймо того ж самого Нестора не очима людини ХХІ ст., а відштовхуючись від його світоглядних цінностей і проблематики тієї епохи. Пропонують адекватний напрям вивчення історії, але роблять неправильний висновок про те, що історія припинила бути навчальною. Відмовляючись від усталених позицій та загальноприйнятого розуміння історії, ми вкладаємо своє бачення історичного процесу, надаючи йому красивого ярлика «контексту». Допоможіть учням побачити в історії дії Бога, Його незриму присутність за кожною історичною подією.
Іван Кундеренко