Нічний метелик, про якого я хочу розповісти, був слухняним учнем у школі нічних метеликів. Там навчали, що треба любити темряву ночі й цінувати кожну мить життя, шукаючи краплини нічної насолоди, адже життя нічних метеликів таке коротке… У цій школі також застерігали, що до світла летіти не можна, бо світло приносить страшну передчасну смерть!
І жив метелик, як усі, аж поки несподівана зустріч не змінила його життя. На листочку, де наш метелик присів відпочити, він побачив іншого метелика. Його білі крильця були помітні навіть у нічній темряві.
— Ти хто? — запитав Нічний метелик.
— Я метелик.
— А чому ти інший?
— Це тому, що я літаю, коли настає день…
— А що таке день?
— Це коли світить ласкаве Сонце, навколо багато світла й повсюди розквітають прекрасні квіти всіляких кольорів…
— А хіба світло — це добре? — здивувався Нічний метелик.
І тоді метелик, який бачив день, розповів Нічному метелику багато дивовижного. Найбільше йому сподобалась розповідь про Сонце, бо воно було добрим і дуже дбайливо піклувалося про всіх, навіть про нього, маленького Нічного метелика!
І тому він засумував, бо знав, що його життя — лише одна ніч! А йому дуже хотілося побачити Сонце. Білокрилий метелик намагався втішити друга:
— Подивися вгору! Там є маленькі зірочки… Сонце схоже на них, тільки воно велике й гаряче.
Нічний метелик деякий час захоплено розглядав зірки.
— Тепер я сам бачу, що світло добре й прекрасне!!! Я відчуваю, що дуже люблю Сонце, хоча ніколи його не бачив. Я люблю його більше, ніж солодкий квітковий нектар…
Він схвильовано затріпотів крильцями:
— Друже, я дуже вдячний тобі, що ти повідав мені правду про світло, про день, про Сонце… А чи ти можеш показати мені, звідки приходить Сонце?! Я хочу полетіти йому назустріч. Я вірю, що встигну його зустріти, перш ніж закінчиться ніч мого життя.
Білокрилий метелик показав йому дорогу, щиро радіючи за свого друга:
— Щасливої мандрівки! Я вірю, що ми ще зустрінемось…
І нічний мрійник полетів назустріч Сонцю. Він мав превелике бажання побачити Сонце, і це додавало йому сили та наснаги в польоті. Ураз метелик побачив сонце, яке зависло на високому чорному стовпі. Навколо нього кружляло й дзизкотіло багато мошок, метеликів, комарів та інших мешканців ночі.
Нічний метелик теж почав кружляти разом з усіма, радіючи, що так швидко зустрів Сонце. Але його маленьке сердечко підказувало йому, що тут щось не так. І він згадав, як білокрилий метелик розповідав про Сонце: воно живе, рухливе, ласкаве! А це сонце чипіло на одному місці і його світло було холодним.
Тому Нічний метелик полетів далі. Він відчував себе зовсім маленьким серед бездонного простору неба. Коли в польоті йому ставало важко, він дивився на зірочки, які підбадьорювали його своїми мерехтливими промінчиками. І знову пригадував оповідку свого друга про день, про чудові пахучі квіти, про Сонце, яке любить і дбає про всіх…
Несподівано він побачив багато світла, яке лилося з якогось отвору в темній стіні. «Може, тут є дорога до Сонця?»
І малий мандрівник відважно влетів у відчинене вікно. Тут було тепло, затишно і пахло квітами. Стомлений метелик кружляв над букетом квітів біля настільної лампи. Дівчинка, яка читала книжку, здивовано підвела голову:
— О! Який у мене нічний гість! Ти хочеш жити на моїх квітах?
Метелик згодився і сів на букет. Сили покидали його. Він дуже зголоднів, тому почав шукати в квітах краплинки солодкого нектару, щоб поїсти. Але чомусь ці краплинки були не солодкі, і вони додали лише втому, яка заволікала його оченята.
— Гарний нічний метелик! І який великий! Як добре, що ти прилетів! У мене в колекції ще такого немає… Ти будеш найкращим! — дівчинка тихенько наспівувала незрозумілі слова.
Але враз серце метелика відчайдушно забилося: «Тут Сонця немає!!! І якщо я залишуся тут, то ніколи не зустріну того, кого дуже сильно люблю…»
Тому він з останніх сил стріпнув крильцями й вилетів у вікно. Теплий вітер підхопив його на свої дужі крила, і далі вони вже летіли разом.
А ніч відступала, даючи місце світанку. І маленький мандрівник з радістю побачив на сході перші промені Сонця. Він летів і вірив, що його мрія здійсниться!
Нічний метелик готовий був загинути у променях гарячого Сонця, аби тільки побачити його й відчути його дотик. Він ще не знав, що нічні метелики, які прилітають до Сонця, не гинуть! Вони просто стають МЕТЕЛИКАМИ СВІТЛА!!!
Боже Слово для роздумів:
«…щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з’явленні Ісуса Христа. Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимовною й славною радістю, бо досягаєте мети віри вашої — спасіння душам» (1 Петр. 1:7–9).
Галина Левицька