Одного разу мені до рук потрапила книжка, назва якої не залишала іншого вибору, як тільки чимскоріше почати її читати: «Запитання, які християни сподіваються ніколи не почути». Марк Міттелберг (автор тієї книги), християнин-апологет, порушує низку питань, які на перший погляд можуть видатися проблематичними для християнства: «Чому Бог допускає існування зла?», «Чому існує пекло?», «Чому Бог допускає стільки страждань?», «Чому християни так легко всіх засуджують?»
Противники християнства насправді ставлять найрізноманітніші запитання, намагаючись знайти вади у християнстві, щоправда кожного разу невдало. Найчастіше всі скеровані проти християнства контраргументи зводяться до пошуку якихось суперечностей у біблійних оповідях. Як, наприклад, у восьмому розділі Євангелія від Луки й у восьмому розділі Євангелія від Матвія описується одна й та сама подія, тільки в одному оповіданні йдеться про одного біснуватого, а в іншому викладі — про двох. У більшості випадків за допомогою історії та герменевтики всі ці речі можна пояснити. Також є вдавані й напускні докази, які містять у собі приховані світоглядні прогалини, тобто сам противник християнства має помилку в своєму мисленні, яка не дозволяє йому прийняти істину: «…запаморочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потуманіли…» (Рим 1:21б-22).
Розуміння біблійного вчення про те, що Бог — Суддя, часто спотворене й завдяки неправильному мисленню, і духовному спротиву Божій істині, і деяким практичним непорозумінням. Саме про це поговоримо сьогодні. Частково мої роздуми були натхненні згаданою вище книгою Міттелберга.
Кінцева реальність і хибні критерії
Біблія розповідає нам про праведного чоловіка Йова. Цю людину спіткали дуже сильні випробування. Сама оповідь — відома, і ті, хто читає Біблію, знають її добре. Йов стійко переніс усі страждання, він не піддався на пропозицію друзів здобути собі полегшення тим, щоб, зневаживши Бога, знайти легку фізичну смерть, але Йов помилково вважав, що Бог не дотримався якихось вищих законів справедливості. Річ у тім, що ми схильні робити ту саму помилку, забуваючи, що немає нічого над Богом, Бог і є кінцева реальність, тому вирішальну роль мають Його, а не наші критерії.
Людям важко зрозуміти, що Бог — це грізний Суддя. Тобто біблійне вчення «…Один Законодавець і Суддя, що може спасти й погубити…» (Як. 4:12)не дуже вписується у наше сприйняття картини світу, яке, на жаль, формується і перебуває під впливом гуманізму.
Нам буває складно пояснити існування зла, а ще складніше віддати Богові право виносити кінцевий вирок. Що ж робить людина, якій складно прийняти біблійне вчення про Бога-Суддю?
Дехто відкидає існування Бога і реальність зла
Існує таке собі мислення: «Оскільки Бог добрий, то Він неминуче знищив би зло, але оскільки зло все ще існує і не зруйновано, Бога немає». Чимало апологетичної літератури написано про те, чому Бог не знищує зло за нашим планом, багато сторінок присвячено доказам, що руйнування зла привело би до того, що й нас було б винищено. Особливо згадується Клайв Льюїc, у минулому атеїст, який полюбляв наводити проти християнства саме цей аргумент, поки не зрозумів, що якщо немає Бога, то тоді ніщо не можна назвати злим та гріховним, і його аргумент розсипався… Адже існування феномену, що деякі злочини (Гітлера, Сталіна тощо) всіма людьми (універсально, глобально, всесвітньо) сприймаються як злодіяння, свідчить про існування Законодавця, Який написав моральний закон на серцях усіх людей. Як бачимо, за умови правильного мислення, те, що помилково використовується проти християнства, насправді слугує доказом на його користь.
Дехто стверджує, що зло є частиною Бога
Зазвичай це стається завдяки згубному впливу східних (або псевдо-східних, як Нью Ейдж) релігій. Цей вплив може бути як свідомим, так і опосередкованим (коли ми перейняли ці ідеї, не усвідомлюючи, звідки походить їх коріння). По суті ця думка зводиться до того, що все — це єдине, а тому зло й добро — це частина безособового бога. Чимало сказано про логічну помилковість такого мислення, багато сторінок написано про те, що Бог має особистісну природу (цій темі було присвячено перше число нашого журналу в цьому році). Біблія навчає, що Бог абсолютно відокремлений від зла, у цьому полягає біблійне вчення про Його святість. «…Бо як високо небо стоїть над землею, велика така Його милість до тих, хто боїться Його, як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини…» (Пс. 102:11–12).
Дехто ставить під сумнів Божу силу
У цій помилці все зводиться приблизно до наступного: «Бог не любить зла, але в Нього не вистачає сили протидіяти злу…» Це є неправильним, оскільки заперечує існування Бога як Всемогутнього Творця (цій темі був присвячений наш попередній випуск). Таке мислення суперечить багатьом текстам із Біблії. Наприклад, ми читаємо на початку Біблії: «…явився Господь Аврамові та й промовив до нього: Я Бог Всемогутній…» (Буття 17:1), читаємо при кінці Писання: «…Ото, незабаром приходжу, і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його. Я Альфа й Омега, Перший і Останній, Початок і Кінець…» (Об. 22:12–13). Тому виникає запитання: «Для чого ми маємо вклонятися такому Богові?».
Дехто применшує Божу добрість
Такі люди вважають, що Бог не надто переймається тим, щоб воювати проти зла. І хоча на словах християни не погоджуються з цим, у моменти труднощів і випробувань багато хто, на жаль, піддається спокусі думати саме так. Ми нібито питаємо: «Де був Бог?». Часом навіть християнам складно прийняти, що добрий Бог є ще й суверенним, тому Його війна проти зла йде за Його сценарієм. Від нас же вимагається довіра Богові. Згадую історію з Писання, коли сестри померлого Лазаря ставили Христу те саме запитання: «Де ж Ти був, коли нашого брата ще можна було врятувати?».
Утім, Біблія навчає нас: «…Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі…» (Фил. 4:6). Подібних текстів у Писанні чимало, Бог практично вчить довіряти Йому посеред зла, а це означає й довіру Його плану подолання і викорінення зла.
Викривлена проповідь про суд
Завдяки своїй роботі мені доводиться мати справу з різними релігійними групами. Деякі псевдо-християнські групи мають дуже спотворену уяву про останній час. Є такі напрями, які завзято сповіщають про карколомний суд, який має настати або у визначену ними дату, або ж протягом найближчого часу… Перед очима постає дещо карикатурна картина з фільму «Брюс Всемогутній», де «проповідник» тримає плакат із загрозливими написами. А також згадую розкидані по всьому світу рекламні щити «Сімейного радіо», на яких передбачався кінець світу минулого року (до речі, якщо ви читаєте цей журнал — передбачення не збулося, ми живі, й нічого нібито не сталось). Що ж робити? Біблія попереджує: «…тоді, як хто скаже до вас: «Ото, Христос тут» чи «Отам», — не йміть віри. Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних…» (Мт. 24:23–24).
Однак важливо розуміти, що навіть не зважаючи на непопулярність думки про те, що Бог — Суддя і суд справді гряде, — усе це правда й варте уваги. Незважаючи на те, що в момент, коли ми скажемо фразу: «Божий суд гряде», нас, можливо, вважатимуть за сектантів, — це не применшує реальності цієї біблійної думки, і зловживання кимось такою проповіддю — не причина відмовитися від істини, що Бог — Суддя!
Особистість Бога
У попередніх випусках ми говорили про те, що Бог має особистісну природу. Бог — це не раціональне зведення якихось принципів. Саме тому Бог судить, виходячи зі Своєї природи. Я не знаю, чи я сам би довірився світському судді, який судить за невідомими мені законами і принципами. Але, знаючи Вічного Суддю особисто, я можу довіритися Йому. До того ж, якщо ми прийняли Євангелію, саме Христос несе на Собі «…наші провини…». Тому для тих, хто став Божим дитям, Бог не лише Суддя, адже Біблія зображує Його ще й Любов’ю і нашою праведністю.
«А як тоді бути з..?»
Багатьом людям досить важко прийняти деякі біблійні факти щодо проявів Божого суду. Ці прояви видаються несправедливими. Наприклад, спочатку Бог використовує язичницькі народи для виховання Свого обраного народу, а потім їх за це карає. Важливо розуміти, що Бог може використовувати для Своїх цілей навіть наші злі наміри, але це не виправдовує наших гріхів.
У Книзі пророка Ісаї ми можемо прочитати, як язичницький цар каже: «Вчинив я це міццю своєї руки й своїм розумом, я бо розумний…», потім у тому самому розділі читаємо, що за це народи й несуть покарання. Тобто, написано про те, що зовні збіглися цілі людей і Бога. Але люди робили гріх, мали гріховне ставлення, саме за те Бог і карає їх. Адже Бог бажав виховувати Свій народ.
На тлі сказаного вище цінним стає основний зміст Євангелії, яка говорить, що Христос поніс наше покарання на Собі. Якщо ми — діти Божі, то Божий гнів за наші гріхи вже був вилитий на хрест.
Важливі поради для викладачів християнської етики
- Бог чудово розуміє наші обставини життя, Біблія чітко говорить: «…страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг…» (Ів. 16:33).
- Ми не можемо звинувачувати Бога у злі: «…Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує …»( Як. 1:13).
- Причиною страждань часто є самі люди. Я не маю на увазі, що ми самі особисто у всьому винні, адже причиною зла можуть бути інші люди. Богослови це звуть «цілковита зіпсованість людини», саме це й стає предметом Божого суду.
- Ми живемо у світі після гріхопадіння, тобто навіть природа носить у собі наслідки гріха. Цей світ не є справедливим. Навіть наші найкращі критерії добра й справедливості не можуть бути порівняні з Божими критеріями.
- Бог неодмінно засудить зло. Немає «зла», яке би Бог просто не помітив. Але тільки після того, як Бог назвав нас Своїми дітьми, є сенс докладати зусиль силою Божою, щоб жити свято перед Богом. Без виправдання немає справжнього освячення.
- Бог співчуває нам у стражданнях. Сестри Лазаря врешті-решт зрозуміли, що Ісус Христос з’явився вчасно. Просто Боже і наше «вчасно» часто не збігається в часі.
Іван Кундеренко