Ми познайомилися 10 років тому… Це був непростий період у моєму житті.
Я не очікувала нічого особливого від цього знайомства. Ще одна хороша християнська сім’я. Але таких сімей у моєму оточенні було багато. Спочатку справді не побачила нічого екстраординарного, просто порядні люди. Але так було, лише допоки наша світська бесіда про навчання, роботу й інші моменти життя не перейшла в сферу духовного. Отоді я побачила людину, для якої Бог був не просто релігією, а життям. І радість була не награною чи видавленою, як паста з тюбика, а справжньою. З таким азартом, як він говорив про Бога, звичайно говорять тільки про те, чим по-справжньому захоплені. У цей вечір мені Бог подарував нових друзів, доброго наставника й гарного душеопікуна.
Сьогодні мені хотілося б, дорогі читачі, поділитися з вами невеликими фрагментами з його життя. І так хочеться, щоб у цій простій історії ви змогли побачити Великого Живого Бога, Який творить Свою історію через маленьких людей.
Сергій народився і виріс у християнській сім’ї. Його батько був священнослужителем, мама домогосподаркою. Жили просто, скромно, але дружно. Хоча це були комуністичні часи й вірити в Бога було не тільки немодно, але навіть небезпечно, у домі завжди відкрито говорили про Бога. Читання єдиної в домі Біблії й молитва були невід’ємною частиною кожного дня. Уже в 5-річному віці Сергій дуже хотів мати свою Біблію, він брав маленький словничок, гортав його й з гордістю повторював: «Це моя Біда (Біблія)».
Але милий період дитячих забав і безтурботних пригод змінився шкільними буднями. Разом з уроками, книжками й суворими вчителями в життя прийшли й перші труднощі..
Я потрапив у середовище, де бути віруючим означало, що тебе вважатимуть темним, відсталим, забитим, часто не тільки діти, але й учителі висміювали за ті переконання, які ще тоді не були моїми. І хоч я продовжував відвідувати церкву, усередині вже не було все так гладко й спокійно, як раніше. Одна частина мене хотіла плисти за течією, бути як усі, не виділятися, бути своїм у середовищі однокласників. Але той приклад, який завжди бачив у своїй сім’ї, ті істини про Бога, які були закладені батьками від народження, не давали мені спокою. Я розумів, що мені потрібно зробити вибір, раз і назавжди вирішити, як і з ким будуватиму своє життя. У глибині душі я прекрасно розумів, що без Бога нічого доброго у своєму житті не досягну.
1980 р., у віці 15 років, на одному з молодіжних служінь Бог торкнувся серця Сергія. Небесний Батько покликав розгубленого підлітка, що заплутався в сумнівах, у Свої сильні обійми. Із цього моменту Бог уже не був просто Богом батьків, а Біблія стала вірним другом і порадником. 23 серпня 1981 р. Сергій дав обіцянку Богові служити Йому й прийняв святе водне хрещення.
Минули шкільні роки, і настав час справжньої перевірки віри. Сергія призвали в армію. Обійнявши на прощання рідних, прихопивши із собою набір необхідних речей і, звичайно, Біблію, Сергій виїхав з рідного міста, від близьких і друзів, від рідної церкви, у невідоме й тривожне армійське майбутнє. Служити довелося справді дуже далеко від дому — у спекотному Казахстані.
Але поки ми, крізь сльози й безліч запитань, дивимося на незрозумілі для нас штрихи подій, Творець невидимим пензлем малює прекрасну картину нашої долі.
На початку служба-таки виявилася суворим випробуванням віри та вірності. Суворі армійські будні, агресивне атеїстичне середовище й відчуття самотності вчили шукати Бога по-справжньому, молитися ревно, вірити щиро. Через 8 місяців Бог подарував перший оазис на чужині — знайомство з невеличкою місцевою громадою віруючих. Саме в цій церкві Бог познайомив Сергія з його майбутньою дружиною Мариною. І дружба, що почалася в Казахстані, через якийсь час переросла в гарячу любов, що триває вже 26 років.
Я справді щасливий, тому що Бог є центром усього в нашій сім’ї! Це так чудово разом служити Богові! Марина хороша помічниця, вірна дружина й надійний друг! Вона завжди підтримує мене, хороша господиня, завжди радо приймає гостей, яких у нашім домі завжди багато. Вона для мене справжній дарунок від Бога! І я завжди Йому дякую за те, що Він з’єднав наші долі в одну. Бог дав нам трьох синів і дочку, уже маємо внучку, і, що нас як батьків особливо радує, вони теж живуть Христом. Це була наша мрія, бачити, як діти приймають хрещення, створюють християнські сім’ї, живуть Божим Словом. І ми сьогодні бачимо, як ця мрія стає реальністю.
Доки Сергій з Мариною облаштовували затишне сімейне гніздечко, училися самостійного життя й проходили уроки виживання в різних економічних умовах, Бог готував їхні серця до важливого служіння. Як говорить Сергій, пасторство не входило в його плани, він бачив своє життя в музиці. Якийсь час навіть був керівником дитячого хору. Але хтось сказав, хочете розсмішити Бога, розкажіть Йому про свої плани. І Бог усміхався, дивлячись, як він намагається «обкопатися» в стінах церкви, занурившись у церковну діяльність.
У Бога багато різних способів, як залучити людину до служіння. Іноді Він використовує інших людей, іноді дає одкровення, а іноді просто позбавляє спокою.
Хотілося змін… Настав момент, коли я начебто прокинувся й побачив життя по-новому. Те, що побачив, просто позбавило мене спокою. Навколо було стільки духовно голодних людей. Бог посилав мені різні зустрічі з людьми, які мали величезне бажання говорити про Бога, пізнавати Його. Правда, я чомусь спочатку думав, що буду їх навчати, адже я християнин «зі стажем», але виходило так, що вони навчали мене. Вони говорили, а я змушений був слухати. Відверто кажучи, не був готовий до цього. У моїй голові було чимало стереотипів про те, якими повинні бути люди, які беруть на себе сміливість говорити про Бога.
У той час Бог дав мені одкровення через історію, описану в Біблії, що відбулася з апостолом Петром. Це одкровення перевернуло мою свідомість. У ній розповідається про те, як Бог показує Петрові видіння. З неба спускається посудина, у якій були нечисті тварини, і Петрові дається повеління заколоти їх і їсти. Оскільки він був правовірним євреєм, то відмовився це робити, і тоді Бог сказав йому: «Що від Бога очищене, не вважай за огидне того» (Дії 10: 15). Ці слова пролунали не тільки до Петра, вони пролунали й до мого серця. І Бог їх неодноразово повторював мені. Щоразу, при спілкуванні з різними людьми, Бог ламав моє уявлення про те, хто чистий і до кого прийшов Христос. Це насправді величезне щастя — бачити, як Бог змінює людей.
Це відбувалося в житті Сергія наприкінці 90-х. Він тоді й не підозрював, що Бог уже утворює нову церкву, у якій йому буде доручено стати пастором. Із групою друзів щонеділі він їздив у один з районів міста, де вони просто на вулиці розповідали людям про Бога, співали християнських пісень, роздавали Євангелія. Одні люди слухали з інтересом, інші відкидали, але через невеликий проміжок часу в тім районі утворилася група бажаючих вивчати Біблію. А в 1998 р. були хрещені перші люди. Так народилася церква євангельських християн «Жива Надія», пастором якої вже 12 років є Сергій Дацко. Під одним дахом невеличкого будинку Бог збирає зовсім різних людей, які мають спільну мету — любити Бога й любити ближнього.
Усвідомлення цієї потреби ніколи не дозволить сидіти склавши руки. Саме це в 2000 р. привело Сергія в комісію зі справ неповнолітніх. Підлітковий вік — це той час, коли дітям по-особливому потрібно відчути любов і прийняття, і часто саме відсутність цього веде їх у недобрі компанії…
Бог подарував мені знайомство з людиною, яка працювала з проблемними підлітками. Цей чоловік запросив мене виступити перед старшокласниками й розповісти їм про християнську мораль, про те, що може зробити людину щасливою і нещасною. Із цього все й розпочалося. Хлопці слухали з інтересом, ставили запитання. А потім були кількаразові зустрічі з батьками, з випускниками шкіл. Відтак зав’язалися дружні стосунки з директорами деяких шкіл, з людьми, які хотіли дати дітям не лише освіту, але й допомогти побачити істинне Світло.
Відтак розпочалася духовно-просвітницька робота серед школярів, батьків і педагогів. Зараз у деяких школах Харкова викладають факультатив «Основи християнської етики». На базі приватної загальноосвітньої школи «Початок мудрості» утворено педагогічний клуб «Християнська етика», де вже понад п’ять років збираються на зустрічі педагоги з різних навчальних закладів міста для того, щоб більше дізнаватися про Бога.
…Якось у знаменитого скульптора Мікеланджело запитали, як він досягає такого успіху в своїй творчості, як йому вдається створювати такі скульптури? На це майстер відповів: «У цьому немає нічого складного. Просто я беру брилу мармуру і відбиваю все зайве». Для мене життя Сергія — чудова ілюстрація того, як багато може зробити Бог через простих людей, слухняних Його волі. Для того щоб зробити інших щасливими, виявляється, не обов’язково бути генієм, мати особливу владу або якісь надприродні здібності, а всього лише потрібно всією душею любити Бога й бути податливим до Божого дотику.
Хочу закінчити цю історію з реального життя словами всесвітньовідомого проповідника Мартіна Лютера Кінга: «Кожний може бути великим, оскільки кожний може служити людям. Щоб служити людям, не треба мати вченого ступеня. Не треба вміти узгоджувати підмет і присудок… Щоб служити людям, потрібне лише серце, сповнене милосердя. Потрібна душа, створена любов’ю».
Наталія Дубовик